і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Предмети »

Інсценізація поеми Т. Шевченка "Тополя" (І варіант)

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Інсценізація поеми Т. Г. Шевченка

«Тополя»

І варіант

Дійові особи

Ведучий Мати

Ведуча Ворожка.

Дівчина Старий козак

Козак Група дівчат

Куліси закриті» Неголосно лунає мелодія «Реве та стогне …» (грамзапис). Мелодій стихає. Голос ведучого.

Пам'яті великого українського народного поета, художника, революціонера - демократа Т.Г.Шевченка присвячуємо свою літературно - драматичну, музичну композицію»Тополя».

З-за куліс, які відкриваються поступово чути пісню «Тополя» (По діброві вітер віє»).Мелодія наростає. Сцена відкрита. В її глибині сидять і співають дівчата в українських національних костюмах. Вони вишивають вишиванки, прядуть і т. д. Над ними портрет Тараса, уквітчаний

українським рушником. По закінченню пісні на сцені з боків зявляються ведучі; хлопець і дівчина в національних костюмах українців.

Посеред сцени стоїть тополя. Світло — на неї.

Ведучий: Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте - все розкажу.

Слухайте ж, дівчата!

Тополю прибирають із сцени. Приносять лавку і ставлять трохи збоку від центру .

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила —не спинила;

Пішов - та й загинув...

Якби знала, що покине,-

Була б не любила;

Якби знала, що загине,-

Була б не пустила;

Якби знала - не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою;

Якби знала!

Ведуча; І то лихо-

Попереду знати,

Що нам в світі зустрінеться...

Не знайте дівчата!

Не питайте свою долю!..

Само серце знає,

Кого любить... Нехай в'яне,

Поки закопають, -

Бо не довго, чорнобриві!

Карі оченята,

Біле личко червоніє-

Недовго, дівчата!

До полудня, та й зав'яне,

Брови полиняють...

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає.

Дівчата співають «Вже сонце низько» (2 куплети)

Ведучий: Защебече соловейко (З одного боку сцени вибігає козак)

В лузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині,

З другого боку сцени з'являються дівчина, Молодята милуються одне одним, обіймаються. Підходять до лави і сідають, обійнявшись, щось нашіптують одне одному.

Ведучий: Виспівує, поки вийде

Чорнобрива з хати –

А він її запитає:

- Чи не била мати?

Стануть собі, обіймуться –

Співа соловейко:

Послухають, розійдуться,

Обоє раденькі...

Ніхто того не побачить,

Ніхто не спитає:

      • Де ти була, що робила? –

Сама собі знає

Козак, попрощавшись з милою, покидає сцену. Дівчина журиться, тужить за козаком.

Любилася, кохалася,

А серденько мліло –

Чуло серце недоленьку,

Сказати не вміло;

Не сказало — осталася,

День і ніч воркує,

Як голубка без голуба,

А ніхто не чує...

Ведуча: Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою,

Не співає, - сиротою

Білим світом нудить:

Без милого батько, мати-

Як чужії люди,

Без милого сонце світить -

Як ворог сміється,

Без милого скрізь могила...

А серденько б'ється.

Ведучий: Минув і рік, минув другий –

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка, -

Мати не питає:

Ведуча: Чого плачеш моя доню? –

Стара не спитала,

За сивого багатого

Тихенько єднала.

Входить мата і веде за руку старого багатого козака. Підходять до дівчини. Вона встає. Мати обнімає її однією рукою

Мати! - Іди, доню

Не вік дівувати.

Він багатий, одинокий –

Будеш панувати.

Дівчина: - Не хочу я панувати (відштовхує старого козака)

- Не піду я мамо!

Рушниками, що придбала

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають.

А дружки заплачуть, -

Легше, мамо, в труні лежати,

Ніж його побачить.

Дівчина відвернулась і плаче. Мати заспокоїла старого і щось шепнула на вухо. Він з вискоком побіг за сцену. Мати сидить та лаві. В цей час з другого боку сцени на стільчик підсідає ворожка. Розкладає на пелені карти і щось до себе шепче, хреститься.

Ведуча: Не слухала стара мати,

Робила, що знала, -

Дивилася чорнобрива,

Сохла і мовчала. (Світло тьмяніє. Більше освітлена ворожка. До неї підходить дівчина. Падає навколішки)

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити -

Чи довго їй одинокій

На сім світі жити?..

Дівчина: - Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду -

Де милий - серденько?

Чи жив - здоров, чи він любить?

Чи забув - покинув?

Скажи ж мені - де мій милий?

Край світа полину:

Бабусенько, голубонько!

Скажи, бо ти знаєш...

Мене мати хоче дати

За старого заміж.

Любить його, моя сиза!

Серце не навчити.

Пішла б же я утопилась –

Жаль душу згубити...

Коли не жив чорнобривий,

Зроби, моя пташко!

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю.

Ворожка: - Добре, доню!

Спочинь трошки (підсовує їй стільчик. Дівчина сідає)

Чини ж мою волю,

Сама колись дівувала —

Теє лихо знаю;

Минулося - навчилася:

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню!

Позаторік знала, (встає і, йдучи за сцену, говорить)

Позаторік і зіллячка

Для того придбала,- (повертається з глечиком)

Ось на тобі сього дива.

Піди до криниці,

Поки півні не співали,

Умийся водою,

На другій половині сцени появляється криниця, відро на табуретці.

Випий трошки сього зілля –

Все лихо загоїть.

Вип'єш —біжи якомога;

Щоб там не кричало.

Не оглянься , поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде –

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий - серед степу

Тупне кінь ногою,

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде...

А за третій, моя доню!

Не питай , що буде..

Та ще, чусш, не хрестися —

Бо все піде в воду...

Тепер же йди, подивися

На торішню вроду.

Дівчина взяла зілля, поклонилась.

Дівчина: Спасибі, бабусю! -

Ворожка виходить із сцени. Звучить журлива мелодія. Поволі, задумано іде дівчина від ворожки, сідає на лаві біля криниці. Задумалась. встає, підходить до відра, вмивається, п’є зілля із глечика раз. Посміхається. П’є вдруге, втретє. Якась сила наче підхоплює її. Вона біжить в один кінець сцени, потім – в другий, повертається на середину і падає. Через деякий час поволі піднімається і співає пісню (можна розказати)

Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю —

Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору;

Рости гнучка та висока,

До самої хмари, -

Спитай бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

По тім боці - моя доля,

По сім боці - горя.

Там десь милий, чорнобривий

Співає, гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце!

Що сміються люди;

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде!

Сама хоче мене мати

В землю заховати...

А хто ж її головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя!.. Доле моя!..

Боже милий боже!..

Подивися, тополенько!

Як нема - заплачеш

До схід сонця, ранесенько,

Щоб ніхто не бачив...

Рости ж, серце — тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю.

По закінченню пісні сцена закривається і зразу ж відкривається. На місці дівчини стоїть тополя.

Ведучий: Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждалась пари -

Тонка, тонка та висока,

До самої хмари.

Дівчата виконують 8 стрічок пісні (можна всю) «По діброві вітер віє…» Завіса.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

  • Додано
    15.08.2018
  • Розділ
    Виховна робота
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    70
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    VV247022
  • Вподобань
    0
Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
1400 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь