Усвідомлення взаємозалежності людини і природи знайшло своє відображення в ідеях сталого (екологічно збалансованого, гармонійного, самодостатнього) розвитку, що передбачає узгодження екологічних, економічних і соціальних чинників розвитку суспільства; збалансування людського споживання і можливостей природи до самовідновлення; врахування прав та інтересів нинішнього і майбутніх поколінь.
Екологія займає важливе місце в процесі формування в учнів біологічних знань, на основі яких надалі формуються основні загально біологічні і світоглядні поняття. Оточуюче середовище як цікавий, динамічний навчальний предмет дає великі можливості для проведення різних видів самостійних робіт учнями, особливо під час проведення позакласної роботи краєзнавчої спрямованості.
Загострення протиріч у взаємодії суспільства й природи сприяло розвитку комплексної екології, що охоплює соціально-економічні, технічні, медичні, правові й моральні аспекти екологічних проблем. Склалася і функціонує нова галузь педагогічної теорії й шкільної практики - екологічна освіта й виховання учнів, що ставить своєю метою сформувати відповідальне відношення школярів до природи, витиснути споживчі підходи до природи розумним відношенням, переконанням у необхідності збереження оточуючого природного середовища.
Ставлення до природи не можна розглядати ізольовано від ставлення людей один до одного. Педагогічна наука й школа виходять із мети виховання всебічно й гармонійно розвинутої особистості й послідовно відбивають відносини людини до природи. Вони вказують на використання природи з метою розумового й морально-естетичного виховання, як вічне джерело думки й почуттів дітей. У багатьох своїх працях В.О.Сухомлинський показав, що турботливе ставлення до природи формується лише тоді, коли дитина поліпшує навколишнє середовище своєю працею.
