Художні засоби літератури. Метафора (тренувальні вправи)

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

7

М Е Т А Ф О Р А

Метафорою (грец. μεταφορά — перенесення) називається слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який звичайно вказує це слово, рисами подібності.

Метафора – переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю явищ, у якому слова «як», «нібито», сення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними.

Наприклад, у рядках вірша Є. Ма-ланюка «Вічне»: «Досі сниться метелиця маю, // Завірюха херсонських вишень...» — метафорами будуть виступати слова «метелиця» та «завірюха», оскільки в даному контексті вони вживаються не в прямому своєму значенні, коли вказують на ті атмосферні явища, якими супроводжується прихід зими, а в переносному — для підкреслення й посилення того враження, яке справляє цвітіння вишень. Рясний, сліпучо-білий цвіт, що так густо осипає вишні в період їх цвітіння, дійсно нагадує снігову кружіль, а ідеально — білий цвіт вишневих пелюсток може асоціюватися з білизною снігових крижинок. Порівняйте з іншим прикладом вживання метафори, який наводять у своєму підручнику С Дорошенко та П. Дудик: «За зовнішньою схожістю слова борозна (як довга, рівна заглибина в землі, проведена плугом: „тягнеться вздовж берега чорна смужка першої борозни" — В. Козаченко) було перенесено на повздовжню заглибину у будь-чому, зморшку, складку; пор.: „сльози мимохіть котяться тими борознами, що поорало на виду довголітнє лихо" (М. Коцюбинський)». Метафора, подібно до епітета та порівняння, ставить за мету конкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться, шляхом вказівки на певну його ознаку, що висувається на перший план, але, на відміну від епітета й порівняння, метафора вказує на цю ознаку не в прямій формі, не безпосередньо її називаючи, а шляхом заміни її словом, що містить у собі дану ознаку. Тому метафору часто називають прихованим або скороченим (згорнутим) порівнянням, тобто порівнянням, в якому не виокремлюється ознака, за котрою відбувається зіставлення двох предметів (tertium comparatio-nis). Естетичний ефект метафори побудований на певній загадковості предмета, про який ідеться, з чим, зокрема, пов'язане широке вживання метафор у жанрі загадки. Механізми естетичної дії метафори Ф. Гарсіа Лорка, наприклад, пояснював так: «Для того, щоб вдихнути життя в метафору, потрібно, щоб метафора мала форму та радіус дії, — ядро в центрі та перспективу навколо нього. Це ядро розкривається як квітка, нібито незнайома, але ми швидко впізнаємо її аромат, а в кольоровому сяйві, яке вона випромінює, нам бачиться його ім'я, тобто метафора змальовує нам предмет як квітку, нібито незнайому», ми впізнаємо його не відразу (автоматично ідентифікуючи його в нашій пам'яті), а поступово — у «кольоровому сяйві», яке породжує відчуття подоби. Тим самим метафора немовби оновлює предмет, «демонструє його в незвичному ракурсі» (П. Антокольський). Метафора — один з найуживаніших тропів. «Метафоричне слово завжди чарівніше і красивіше, ніж слово у прямому значенні», — писав автор київської поетики «Lyra» (1696 p.).

«Матір'ю поезії» назвав її С. Тезаур. Вважається, що першим метафору як спеціальний риторичний прийом використав «батько красномовства», знаменитий афінський оратор Ісо-крат у творі «Еварог», у Римі в широкий вжиток її вводить Цицерон, який зауважував, що «немає тропа більш квітчастого в окремих словах і такого, який би вносив у мову більше світла, ніж метафора». Арістотель визначав метафору як перенесення імені з одного об'єкта, позначуваного цим іменем, на якийсь інший об'єкт. «Складати гарні метафора _ писав він, — значить помічати подібність». Теоретик літератури Києво-Могилянської академії М. Довгалевський визначав функції метафори як: 1) найменування деяких предметів, які не мають власної назви, 2) підсилення значення сказаного, 3) засобу для досягнення естетичного враження. Дійсно, метафори використовуються не тільки в поезії. Метафора часто вживається й для позначення тих предметів та явищ, для яких ще не підібрано власних найменувань. Так, відкриття нових явищ породило метафори «магнітне поле» та «звукова хвиля», які були утворені шляхом перенесення значення узвичаєних слів «поле» та «хвиля» за ознакою певної подібності на найменування невидимих мікропроцесів. У нашому побуті широковживані такі метафори, як «ніжка стола», «ручка чайника» і т. д. Подібні метафори називаються стертими, оскільки переносність їхнього значення стала настільки узвичаєною внаслідок їх загальновживаності, що майже не відчувається. На відміну від інших, поетичні метафори — це метафори, в яких переносність значення сприймається як несподіванка, як новизна, внаслідок чого поетична, індивідуально-авторська метафора набуває ознак контекстуального неологізму.

Залежно від особливостей співвідношення зіставлюва-них предметів виділяють чотири типи метафор, побудованих на: 1) заміщенні живого живим. Наприклад: «Тривого моя! Катерино! Ходім!» (М. Вінграновський); 2) заміщенні неживого неживим, наприклад: «тріумфальна висота» (І. Калинець); «Слово моє, сило моя, славо, // сльозо моя, гніванню ти мій» (М. Вінграновський); «Зерна роси» (М. Шолохов); 3) заміщенні неживого живим. Даний тип метафори називається уособленням, або прозопопеєю (від грец. πρόσωπον — особа і ποιέω — роблю), або ще персоніфікацією (лат. persona — особа і facere — робити). Наприклад: «Реве та стогне Дніпр широкий» (Т. Шевченко); «Цей ліс живий. У нього добрі очі. // Шумлять вітри у нього в голові» (Л. Костенко); 4) заміщення живого неживим. Наприклад: «Дівчатко — клинчатко, злотава струна» (С. Тельнюк).

Можливі й різні форми граматичного вираження метафори. Найчастіше вона виражається дієсловом та його формами або ж прикметником (метафоричний епітет), внаслідок чого, зокрема, метафора, виражена іменником, сприймається дещо свіжіше. Як і епітет та порівняння, метафора не лише конкретизує уявлення про предмет, а й виражає відповідне емоційне ставлення до нього мовця (прозаїка або поета). Як влучно (метафорично) зауважує М. Панов, метафори, як і порівняння, бувають або ж світлі, або взяті з «пітьми». «Якщо бажаєш подати що-небудь у гарному світлі, — наголошував ще Арістотель, — слід запозичувати метафору від предмета найкращого в цьому роді речей; якщо ж бажаєш виставити що-небудь у дурному світлі, то слід запозичувати від гірших речей». Наприклад, метафоричне зіставлення слова та зброї у вірші Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця...»: «Вигострю, виточу зброю іскристу, // Скільки достане снаги мені й хисту, // Потім її почеплю при стіні // Іншим на втіху, на смуток мені. // Слово, моя ти єдиная зброє, // Ми не повинні загинуть обоє! // Може, в руках невідомих братів // Станеш ти кращим мечем на катів» — служить меті емоційного піднесення значущості «слова». Навпаки, через метафоричне зіставлення екіпажа, на якому приїздить до міста героїня поеми Гоголя «Мертві душі» поміщиця Коробочка, з гарбузом, значення першого суттєво знижується й постає в іронічному світлі: «...в отдалённых улицах и закоулках города дребезжал весьма странный экипаж, наводивший недоумение на счёт своего названия. Он не был похож ни на тарантас, ни на коляску, ни на бричку, а был скорее похож на толстощёкий выпуклый арбуз, поставленный на колеса».

Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. На­приклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, вогонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. Різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. Наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії.

За стилістичним забарвленням серед метафор розрізняють:

стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день пройшов;

образні загальномовні метафори: час біжить, дні летять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;

образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згу­била камертон (Ліна Костенко).

Персоніфікація

Персоніфікація (лат. persona—особа + facere—робити), уособлення, або прозопопея, — різновид метафори, в якому ознаки істоти переносяться на неістот (предмети, явища, поняття, тварини), тому персоніфікацію ще називають одухотворенням, уособленням. Є підстави думати, що персоніфікація належить до найдавніших метафоричних явищ мови, вона відображала анімістичний погляд людей на природу, при якому весь світ населявся духами: говорив, сміявся, плакав, тужив. Тому уособлення вважається найвиразнішою ознакою фольклору, зокрема казок, легенд, народних оповідок, загадок: Зелена дібровонько, чого рано зашуміла? "Ой як же мені не шуміти? Через мене татари йдуть, шабельками бранців тнуть, ведуть волиночку, молодую україночку (Нар. балада); В хустках всміхаються личка жоржин, в смушках сховались коралі шипшин (О. Олесь);Чистенькі віконця сміються до сонця (М. Підгірянка); Важким холодним сном за хатою спала земля (М. Коцюбинський); Пішов козак світ за очі; Грає синє море, грає серце козацькеє, а думка говорить: "Куди ти йдеш не спитавшись? На кого покинув батька, неньку старенькую, молоду дівчину?".

Особливу художню силу мають персоніфіковані звертання: Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним, спитай синє море. Воно знає, де мій милий, Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?.. (Т. Шевченко).

Персоніфікація конкретизує образ, уявно робить його доступним для сприймання кількома аналізаторами: візуальним, акустичним, дактильним тощо. Елементи персоніфікації є в епітетах на зразок: глупа ніч, німий докір, сумна дорога, кучеряві хмари. Наприклад: Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли усміхнеться (М. Коцюбинський).

  1. За допомогою якої метафори, непоширеної чи поширеної, передано почуття у строфі поезії?

Мов весняний ковтали трунок,

Який окрилював п’янив

І народився поцілунок –

Найбільше із великих див.

М. Зеров

2. Перетворіть порівняння на метафору.

Зразок: Тюлеві завіски на вікнах гойдалися од вітру, наче білі хмарки. На вікнах гойдалися од вітру білі хмарки тюлю.

Сонце, ще не видне за горизонтом, освітило маківку гори так ясно, мов запалило її. Вівсяні стебла гнуться, блищать, як срібні шаблі. Дівчи

на легко перескочила струмок, наче перепорхнула. Стружки, мов шовкові стрічки, пливуть з фуганка

3. Доберіть метафори до слів галявина, літо, річка, сонце, рука

  1. Які з наведених фраз містять метафору?

Долиною туман тече; зацвіли вишні навесні; на білу гречку впали роси; пташки щебечуть на дереві; розсипались, розпались вересневі дні; на блакитному небі – білі змари; красивий юнак; мандрівка пахне; сонце усміхається.

  1. Доберіть метафори до фото.

6. Прочитайте метафоричні вислови та доберіть до них відповідні тлумачення із довідки.

Небо цвіте хмарами; душа палає щастям; летіли стрілою; наша пісня не вмре, не загине; небо обтрушувало в озеро зорі; життя йде; хмаронька пливе; на лицях спочивають думи.

Довідка: на небі багато хмар; дуже швидко рухатися; пісня надовго залишиться в пам’яті людей; минає час; людина відчуває, що вона щаслива; на поверхні води відображалися зорі; обличчя має задумливий пвираз; по небу рухається хмара.

7. Виписати із наведених уривків поезій метафори та персоніфікації.

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, –

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в’януть, де вічна весна...

Олександр Олесь

Зимовий сон все оповив навколо,

Заснув ставок, і все живе дріма,

Поснули верби, стало всюди голо,

Вночі тихенько надійшла зима.

Пухнастим інеєм берізки обновила

Сріблястим снігом вкрила всі поля,

Тонесеньким льодком ставок укрила,

В солодкім млості спить моя земля.

Вікторія Синюк

Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.

А я скажу: не кожна, ой, не кожна.

Чужа душа – то тихе море сліз.

Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.

Ліна Костенко

Приходить сон, сідає поруч мене,

Лоскоче тихо спогадами дня.

І варить зілля, терпке і зелене,

Із тих гріхів, що сотворила я.

Сніжана Андруща.

Вечір тутачки крапчастий

в деревах моркву гризе.

Під засушеною квіткою

хата сторінку чита.

В клубок білих ниток

заховався кіт,

дивиться на кашель,

що візерунком синім

коло баби спить.

Микола Воробйов

У сумній холодниці палати,

Де недуг і страждань каламуть,

А надій і жадань — ані цяти.

Лікарняна журба. У вікні — Забинтовані рамою хмари.

Тінь далеких дерев на стіні,

Мов у безвість споряджені мари.

Володимир Ящук

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
3
міс.
2
6
дн.
1
7
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!