Іван Фідик із країв, що подарували нам генія Франка - із села Лужка Долішнього Дрогобицького району. За фахом - український філолог, за покликанням - журналіст. У молоді роки працював на культурно-освітній та педагогічній ниві. Більш ніж чверть століття займався газетярською справою. Був першим редактором Старосамбірського народного часопису "Прикарпаття", редагував Старосамбірське "Слово Просвіти", був редактором газет "Довкілля і ми" та "Гомін лісу". Член Національної спілки журналістів України. Очолює старосамбірське літературно-мистецьке об’єднання " Княжа гора".
У творчості поета яскравим спалахом любові крізь часто важкі, грозові хмари буття, ствердно постають мотиви синівської вірності до матері: "Коли душа втомилась жити, спіши до матері, спіши", любові до рідної землі де "мамин голос, мов заквітлий сад, любові солов’ями дзвонить в серці", де "високий погляд батьківської хати".
Є в Івана Фідика і громадянська лірика - це рядки, звернені до зачерствілих сердець, роздуми про долю України. Поет гнівний і непримиренний у своїх рубаях, апелюючи до важливих проблем сучасності: "Вершини підкорюються лише тим, хто на життя не був ніколи злим. Хто син Вітчизни, навіть на Голготі. Не кожен здатен буть несхибно ним".
Особливе місце в творчості Івана Фідика відіграє природа. В його віршах краса навколо, наче храм Господній, що повен чарівності та живого трепету. Поетова душа кричить проти плюндрування навколишнього середовища: "Природа, Богом створений Едем, народам подарований на щастя, та ми звернули в непроглядні хащі, де в'яне все квітучо молоде". Його нариси та статті на природоохоронну тематику були у журналах "Україна", "Український пасічник", "Природа і совість", "Рідна природа". На зустрічі з поетом прозвучав один із етюдів автора під назвою "Квіти", слухаючи який, наче переносився на щедро відкриті долоні заквітчаного гаю природи-дарувальниці. Чимало поетичних рядків Івана Фідика пролунали як з уст ведучих, так і самого автора. Також поет поділився спогадами про милу серцю материзну: рідні терени, де за його словами "його сила крові", його коріння: "Карпати стали частиною мого єства. Працював у школі й добре то мені виходило. Але кликала журналістика. Відтак, з-посеред інших можливостей випала мені нагода працювати на Старосамбірщині, до якої з плином часу прикипів душею" - згадував Іван Фідик.
