Хоровий спів як вид виконавського мистецтва і його значення у музичному вихованні дітей

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут педагогічної освіти, соціальної роботи і

мистецтва

Кафедра дошкільної освіти

Реферат на тему:

Хоровий спів як вид виконавського мистецтва і його значення у музичному вихованні дітей

Підготувала:

Студентка 4 курсу

Групи ДО(2)

Луценко Ірина

Черкаси – 2017

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….………3

1. Організація хорового колективу…….…………………...…………………4

2. Хоровий спів у вихованні дітей.……………………………………………6

3. Вокально-хорові навички……………………………………………..…….8

3.1 Співоче дихання…………………………………………………..……..8

3.2 Артикуляція та дикція……………………………………………..……9

3.3 Ансамбль і стрій………………………………………………..………10

4. Розвиток творчих здібностей учнів у процесі хорового співу ….………10

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...12

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….…………..13

ВСТУП

Здатність сприймати музику як естетичне явище визначає механізми її впливу на особу. Естетичний критерій діяльності, що виробляється у процесі сприйняття мистецтва, за певних умов може трансформуватися в інші сфери соціальної і художньої практики людини, гармонізувати її життя, змінювати баланс духовних сил, привносити естетичні настанови у погляди на оточуючий світ, рятувати від обмеженості свідомості і стереотипів мислення.

Хоровий спів – один з видів колективної виконавської діяльності. Він сприяє розвитку співочої культури школярів, їх загальному та музичному розвитку, вихованню духовної культури учнів, становленню світогляду, формуванню майбутньої особистості. Формування співацьких навичок. Розвиток внутрішнього слуху, як умов співу. Розучування пісні. Поєднання пояснень з показом. Зорові уявлення під час співу. Формування художньої самооцінки. Виразність - головне завдання співу.

Проблеми вокального виховання дітей розглядали Т. Овчинникова, Н. Орлова, С. Гладка, А. Менабені, Г. Стулова, Ю. Юцевич та інші.

Значну роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані співацькі навички. Як відомо, навички – це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності.

Результати досліджень, проведених науковцями, дають підставу стверджувати, що співацькі навички забезпечуються лише через відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень учнів. Внутрішні музично-слухові уявлення пов'язані з руховими і створюють настроєність у рухах, готовність до певних дій, що відповідають художньому завданню.

Вокальними навичками є співацька установка, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикція й чистота інтонування.

1. Організація хорового колективу

Хоровий спів як виконавське мистецтво найдоступніший і улюбленіший вид дитячої творчості. Воно не вимагає яких-небудь додаткових витрат, оскільки людський голос універсальний і загальнодоступний. Виконуючи музичний твір дитина не тільки залучається до музичної культури, але і сам створює музичну культуру, художні цінності. Правильно організований процес хорового музиціювання знаходить і задіює цілий спектр якостей учасників: це і музичні здібності, і особисті якості. Таким чином дитяча хорова творчість покликана виконувати основну виховну функцію через наступні:

  • пізнавальну;

  • естетичну;

  • рекреаційну;

  • гедоністичну;

  • функцію спілкування [4, c3-11].

Різні питання, пов'язані з дитячим хоровим співом розроблялися рядом учених. Розвитку музичності в процесі навчання співу присвячені роботи Ю.Б.Алієва(1965), Д.Е.Огороднова(1981); вихованню і охороні дитячого голосу – В.А.Багадурова(1954), Е.М.Малініной(1967), В.В.Емельянова(1991), формуванню співецьких навиків – А.Г.Менабені(1987), Г.П.Стулової(1992), Л.А.Венгрус(2000).

Останні розробки і досягнення у вокальній педагогіці велику увагу надають якісному розвитку дитячого голосу.

Перші спроби здійснити музичне виховання в рамках загальноосвітньої школи можна відшукати ще в Царській Росії. Шкільна система відрізнялася крайньою строкатістю. Це були кадетські корпуси, Інститут шляхетних дівчат, духовні семінарії і училища, патріархальні училища. Допускаючи «спів і взагалі музику» в школу, «в міру можливості і розсуду начальства», статути всіх видів шкіл впродовж всього 19 сторіччя жодного разу не включали музичні заняття в число обов'язкових предметів учбового плану [1, c. 49-53].

Всі шкільні статути пропонували місцевому «начальству» поклопотатися про викладання музики і інших мистецтв «в міру можливості», коли є до того здібності. Або, кажучи по-іншому, «матеріальні можливості». На щастя, в деяких, в основному привілейованих учбових закладах, такі засоби знаходилися.

Гімназіям знайшли вельми є відрадних факти, що деякі наставники, будучи самі хорошими знавцями музики і співу, влаштовують великі хори їх учнів. Самі навчають їх церковному і світському співу і, розвиваючи в них відчуття релігійності, відчуття витонченого і відчуття патріотичного надзвичайно бажано, щоб приклад таких викладачів, які будуть завжди особливо дорогі для своїх учнів, не залишився без наслідування….»

Особливо дбайливо була поставлена освіта в привілейованих жіночих учбових закладах, де музика, як правило, розглядалася як важливий елемент виховання. Наприклад, в училищі Ордена Святої Катерини за час навчання у восьми основних класах (з 10 до 17 років) учениці навчалися хоровому співу і грі на фортепіано. Хоровий спів розпадався на світське і церковне. З першого ж року навчання проводилося із застосуванням нот, оскільки до надходження в училищі дівчинки повинні домашню музичну підготовку. Репертуар був різноманітний, в нього входили твори, як російських, так і західних композиторів. Таким чином, до закінчення училища, вихованки придбавали навики хорового співу (з інструментом і a`capella). Приблизно по такому ж плану було організоване музичне виховання в інших жіночих інститутах.

У рядових гімназіях, і, перш за все, в гімназіях урядових, Справа йшла зовсім інакше. «Тому і відбувається, що в школі, наприклад, є уроки малювання, співу або музики, по класах висять копії з художніх картин, а учні майже не малюють, не співають і не грають, а картини нікого не радують….»

Формальний підхід до справи був характерний для більшості закладів «такого типу». Тому не любов, а неприязнь і огида народжували в дітях такі заняття музикою [2, c. 123].

У нашому столітті хоровий спів став розглядатися як шлях творчого розвитку дітей. Результати вивчення матеріалів передових авторів 20 століття дали мені можливість прослідити за розвитком проблеми співецького навчання молодших школярів і зробити певні висновки про стан питання, що цікавить мене, в сучасності.

У реалізації задач музикально-естетичного виховання школярів важливе місце займає виконавська діяльність в умовах шкільного уроку музики. Такого висновку дійшли учасники конференції, що відбулася в Університеті педагогічної майстерності в 1995 році. Конференція була присвячена розвитку у школярів естетичного відношення до музики. Серед багатьох проблем, які підіймалися на конференції, була проблема, пов'язана з тим, що в нашому місті так мало «співаючих» загальноосвітніх шкіл, тоді, як відомо, одна з найважливіших задач, які вирішує урок музики - навчити дітей співати [2, c. 123].

2. Хоровий спів у вихованні дітей

Співаючи в хорі, школярі сприймають музику, активно її переживаючи, що активізує емоційну сферу і полегшує аналіз музики, поглиблює знання. Основне завдання керівника хору — виховання колективних виконавських умінь: ансамблевої культури, чистоти інтонування, штрихового одноманіття, точності у виконанні динамічних відтінків та інших вказівок, що містяться в тексті твору.

Колективна форма роботи вчить уважно слухати партнерів, підкорятися єдиному задуму; спостерігати за диригентськими жестами, точно виконуючи усі художні завдання. Все це загалом сприяє творчій дисципліні, виховує швидкість реагування, увагу, що допомагає зрозуміти закони виконання музики [3, c. 216].

Досвід, здобутий учнями на хорових заняттях, може в майбутньому стати корисним для участі в самодіяльних колективах.

Зміст хорової музики розкривається через слово, поетичний текст і музичну інтонацію, мелодію. Через це емоційна сутність хорової музики нібито «подвоюється». Хоровий спів сприяє пізнанню та оволодінню музичною мовою, що, в свою чергу, допомагає найточніше і найглибше виявити і розвинути музичні здібності. При цьому хорове виконавство як найдоступніший вид музичної діяльності найінтенсивніше збагачує естетичний досвід учнів, ознайомлюючи їх з кращими зразками національної та світової хорової спадщини, творчістю видатних композиторів і виконавців, диригентів і найкращих колективів.

На думку вчителів різних художніх дисциплін, саме хоровий спів може забезпечити кваліфіковане музичне виховання і навчання одночасно великої кількості дітей. Спільна праця, залежність результатів від особистих зусиль кожного, спільні інтереси допомагають пов'язати музичне виховання з вихованням почуття відповідальності за спільну справу, уваги до оточуючих, здатності до емпатії завдяки співпраці і співпереживанню. Відчуття спільної справи, яке виникає на колективних заняттях, об'єднує дітей навколо музики. Успішні виступи хору сприймаються як досягнення, в яких кожен відчуває власну значущість [6, c. 41-42].

Педагогічна діяльність видатних українських композиторів (М.Березовського, Д.Бортнянського, А.Веделя, М.Леонтовича, М.Лисенка, С.Людкевича, Я.Степового, К.Стеценка та ін.) розкрила принципове розуміння впровадження у практику музичного виховання хорової музики, яка має великі потенційні можливості впливу на духовний світ людини, її інтелектуальну, емоційну, творчу сфери. Провідні вчені (М.Сілецький, К.Ушинський, В.Сухомлинський та ін.) підкреслювали зв'язок музичного виховання зі світом почуттів, які передаються через спів. Саме спів як колективна творчість створює найсприятливіші умови для естетичного виховання особистості (Е.Абдуллін, О.Апраксіна, В.Верховинець, Н.Ветлугіна, Д.Кабалевський, З.Кодай, Г.Струве, Л.Хлебникова та ін.). «Спів у хорі є народною загальнодоступною музичною школою, в якій музика пізнається не відірвано, без зв'язку з навколишнім життям, а іде поруч з ним, прикрашає, збагачує», — писав О.Свєшніков. Отже, вчені та педагоги-практики акцентують увагу на важливості хорового співу як активного засобу музичного морально-естетичного виховання, вважаючи, що участь у вокально-хоровому виконавстві розвиває як вокально-інтонаційні здібності, так і гуманні почуття учнів [3, c. 216].

Хоровий спів передбачає колективну музичну діяльність в усіх притаманних їй виявах. Це процес і розбору музичного тексту, і його засвоєння, що відбуваються на уроці під керівництвом учителя, і зрештою — форма виступу. Колективна форма, як жодна інша, виховує творчу дисципліну і самодисципліну, розвиває увагу до музичного твору та уважність до партнерів, а отже певною мірою сприяє моральному становленню особистості. Колективність музикування дозволяє залучити до нього одночасно велику кількість дітей, і є сильним емоційним чинником виховання для спільного переживання музики.

Співаючи в хорі, школярі сприймають музику, активно її переживаючи, що активізує емоційну сферу і полегшує аналіз музики, поглиблює знання.

Таким чином, хоровий спів у більшості дітей виховує виконавську майстерність переважно через установку на адекватну сценічну поведінку, вміння володіти собою, відповідальність за виступ. Вивчення хорового матеріалу сприяє осмисленому ставленню до засобів музичної виразності, точному інтонуванню, вмінню передати художньо-естетичний зміст твору значної частини дітей (хоча і на неусвідомленому рівні), з'являється бажання виступати на сцені. Колективні заняття об'єднують дітей навколо музики. Учні, яким важко виступати як солістам (з різних причин), дістають нагоду для самовиявлення, відчуття насолоди від власної діяльності, хоча й спільної з однокласниками, і поступово долають внутрішні психологічні бар'єри для сольного виступу [5, c. 22].

3. Вокально-хорові навички

3.1 Співоче дихання

Розрізняють два види співочого дихання:

а) верхньореберне (ключичне);

б) нижньореберне (діафрагматичне).

Ця класифікація є досить умовною, бо в природі кожен з видів в «чистому» вигляді не зустрічається, можна лише говорити про перевагу того чи іншого, а в співі завжди присутній змішаний вид дихання. Неприйнятним в співі є поверхове дихання з перевагою верхньореберної частини голосового апарату. Недопустиме також форсування звуку, що зумовлене вдиханням занадто великої кількості повітря. Правильність співочого дихання залежить найперше від правильності вдихання, яке мусить бути глибоким, швидким, безшумним з розширенням нижніх ребер і без підняття плечей. Якість та правильність співочого дихання залежить також від економного витрачання повітря при співі, від уміння регулювати видих [1, c. 49-53].

Найкраща школа для розвитку співочого дихання - сама музика, спів. Тому працювати над співочим диханням потрібно в процесі розучування поспівок і пісень. Діти в першу чергу повинні навчитись рівній, співочій поставі, брати дихання між фразами, не піднімати при вдиханні плечей.

3.2 Артикуляція та дикція

Основа співу - голосні звуки. На них виховуються всі вокальні якості голосу. Від правильного утворення голосних залежить краса тембру. У дітей молодшого шкільного віку тембр нерівний. В основному це залежить від "нерівності" голосних. Щоб вони звучали рівно, діти повинні прагнути тримати високу позицію на всіх звуках співочого діапазону. Для цього використовуються поспівки, вправи на голосні у, ю, а (наближені до о), і (наближене до и) тощо. Важливе значення у вимові голосних мають положення рота та губ.

Співацьке звукоутворення і звуковедення багато в чому залежить від співацької установки й дихання; якщо ці навички не сформовано, робота над звукоутворенням навряд чи буде успішною. Формувати в голосі дітей співучість, навчити їх «тягти» звук - одне з головних завдань вокального виховання. Від чіткого вимовляння голосних і приголосних звуків залежить розвиток у голосі дзвінкості й рівності - важливих властивостей співацького голосу.

Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за висотою, тобто стрій і співацька інтонація. Хороший стрій у хорі залежить від того, якою мірою розвинений музичний слух учнів, від їхньої уваги та вміння володіти своїм голосом і співацькими навичками, від фізичного й емоційного стану співаків [1, c. 49-53].

3.3 Ансамбль і стрій

Ансамбль це спільне і злагоджене виконання твору. Ансамбль досягається нелегко. Навички такого виконання розвиваються на практиці. Для досягнення ансамблю необхідно працювати над всіма його складовими: інтонаційною злагодженістю, одноманіттям манери звучання, ритмічним, темповим та агонічним (змагальним) злиттям, динамічною єдністю, одночасним початком та закінченням співу в цілому творі та окремих його частинах (куплетах, фразах).

Ансамбль, як відомо, означає суцільність, урівноваженість, узгодженість голосів.

Хоровий стрій буває горизонтальним та вертикальним. Горизонтальний стрій це правильне інтонування мелодичної лінії, вертикальний - інтонування в акорді.

Складність формування співацьких навичок у тому, що молодшим школярам важко проаналізувати навчальне завдання, побачити зв'язок між окремими навичками, що формуються в комплексі, перенести досягненні результати з вивченого завдання на нове [1, c. 49-53].

4. Розвиток творчих здібностей учнів у процесі хорового співу

Для розвитку і виховання дитячого голосу вчителю необхідно знати голосові і співочі можливості дитини. Так, у шестирічної дитини, вони невеликі й обумовлені тим, що його співочий апарат ще не сформований.

Діапазон, у якому найбільше добре звучить голос першокласника, невеликий: мі1- соль1, фа1- ля1.Отже, як матеріал для співу на перших заняттях, варто використовувати нескладні, дуже обмежені по діапазону, але яскраві по музичному матеріалу мініатюри.

Поступово діапазон пісенних мініатюр розширюється, у роботу включаються пісні, побудовані на звуках тонічного тризвуку, окремих фрагментах ладу.

У кожній пісні першокласники освоюють звуковисотний рух мелодії за допомогою рухових, наочних прийомів, що сприяє координації слуху і голосу, точному відтворенню звуків по висоті.

У дітей 2-гого класу найбільш природно голос звучить у діапазоні мі1-сі1. Даний діапазон сприятливий, насамперед, для слухового сприйняття. У той же час він визначається можливостями голосових зв'язок, що ще досить тонкі і короткі. Отже, на заняттях варто домагатися ненапруженого, легкого і світлого звучання [2, c. 123].

До кінця другого року навчання середина співочого діапазону дитини зміцнюється й удосконалюється, фарбування звуку стає різноманітним в залежності від характеру і змісту пісні. Звучання голосу вирівнюється в діапазоні ре1-ре2. В окремих дітей можна зустріти навіть звуки малої октави (сі, ля), але вони, як правило, звучать не яскраво і напружено.

З третього року навчання звучання голосу вирівнюється на всьому діапазоні до1-ре2(мі2).

Сила голосу у дітей 6-ти, 8-ми років не має широкої амплітуди. Для них найбільш типовим буде використання помірних динамічних відтінків - m P і m F . Великої шкоди може принести вимога насиченого звучання на нижніх звуках діапазону і тихого - на верхніх. Часте використання високих звуків діапазону говорить про незручну теситуру.

У молодших школярів відбувається становлення характерних якостей співочого голосу, тому тембри дитячих голосів повинні постійно знаходитися в центрі уваги вчителя [4, c. 3-11].

ВИСНОВОК

Зараз величезне значення приділяється естетичному вихованню дітей. У школах вводяться такі предмети як: мистецтвознавство, краєзнавство, культурологія, історія міста, акторська майстерність, хореографія. Серед різноманітних видів дитячої художньої творчості важко переоцінити привабливість і ефективність хорового співу, естетична природа якого створює сприятливі передумови для комплексного виховання підростаючої особистості.

Через хорову діяльність відбувається прилучення дитини до музичної культури, а колективний спів – це прекрасне психологічне, моральне і естетичне середовище для формування кращих людських якостей. У шкільних хорах діти здобувають навички музичного виконавства, що дозволяють їм творчо виявляти себе в мистецтві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Михайличенко О. В. Загальні методи музичного навчання // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. – Вип. 27. – К.: Видав. центр КНЛУ, 2004. – С. 49-53.

  2. Раввінов О. Методика хорового співу в школі. О. Раввінов – К.: Муз. Україна, 1971. – 123с.

  3. Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі: Навчально – методичний посібник. О. Я. Ростовський – Тернопіль, 2001. – 216 с.

  4. Рудницька О. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості // Художня освіта і проблеми виховання молоді. Зб. наук, статей. — К.: Міносвіти України, УЗІМН, 1997. – С. 3-11.

  5. Сапожнік О. Музично-естетичне виховання: зміст і структурні компоненти //Рідна школа. - 2002. - № 12. - C. 20-22.

  6. Шевченко Г. Эстетическое воспитание в школе / Учебн. метод, пособие: — К.: Радянська школа, 1985. – 144 с.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
2
міс.
2
8
дн.
1
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!