Генрик Сенкевич – тепер одна з видатніших фігур літературного світу не тільки польського, але й всесвітнього. Для нас же, як для народу, стількома різнорідними зв’язками зв’язаного з народом польським, він має тим більший інтерес. Правда, наші відносини до польщини наслідком історичних і сучасних фактів виступають переважно в формах громадської й культурної боротьби, але се не виключає, а навіть побільшує той інтерес, який має для нас все видатніше в громадськім і культурнім житті польськім, як, з другого боку, пильно слідимо за культурним життям іншої сусідньої й близької громади – російської.
Сенкевич, що тепер ще іно в розцвіті сил (р. 1847), розпочав свою діяльність оповіданнями з сучасного селянського побуту, оповіданнями, де симпатії автора лежали по стороні народу супроти т. зв. інтелігенції. В 1880-х pp. він вдається в історичну белетристику і результатом з’являється його звісна трилогія з часів Хмельниччини, де виступив він вельми талановитим ілюстратором традиційної, шляхетської Польщі; тож і не диво, що його трилогія в українських сферах, не вважаючи на всю талановитість, не знайшла симпатичного відгомону. Покінчивши з апотеозою давньої шляхти, переходить Сенкевич до малювання сучасної, сучасного вищого світу польського. 1890-го р. з’являється його просторий роман «Без догмату», 1893–1894-го р. ще більша «Родина Поланецьких». Сим двом важним утворам я й хочу присвятити свою статтю.
Романи сі зв’язані не тільки часом написання і спільною сферою своїх малюнків. Вони малюють ту саму громаду в близькі, остатні роки; деякі особи виступають в обох – се польська аристократія з королівства, варшавський т. зв. світ; представляючи незвичайно цікаву галерею портретів з сієї сфери, обидва мають головну свою вагу в психологічних проблемах – се процес вироблення у сучасного інтелігента теоретичних і практичних підвалин світогляду, що переходить на границях молодості і т. зв. зрілих літ, між 30 і 40 роками. В обох романах головною ареною виступає душевна сфера такого інтелігента, і се душевне життя в обох розвивається на грунті відносин до женщини, а та змальована і тут і там всіми фарбами ідеалу. Все інше окруження, вся багата галерея портретів, часто по-мистецьки змальованих, має другорядне значення, має лише служити тим основним психологічним задачам.
