• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Політика
  • Харківськиї державний автомобільно-дорожній коледж О.В. Погодіна Держава як універсальна форма політичної організації суспільства.

Харківськиї державний автомобільно-дорожній коледж О.В. Погодіна Держава як універсальна форма політичної організації суспільства.

Опис документу:
Методична розробка відкритого заняття для студентів ВНЗ І-ІІ рівнів аккредитаціі, що вівчають курс " Громадянська освта" автор : Оксана Володимирівна Погодіна. Викладач - методист Харківсткого Державного автомобільно-дорожнього коледжу

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський державний автомобільно-дорожній коледж

ПОГОДІНА О.В.

Держава як універсальна форма політичної організації суспільства. Громадянське суспільство

(методична розробка відкритого заняття)

Тема: „Держава як універсальна форма політичної організації суспільства. Громадянське суспільство”

Тип заняття: лекція з елементами бесіди

Дидактична мета:

  • трактувати поняття „держава” у різних значеннях;

  • пояснити підходи різних шкіл до розуміння суті держави;

  • описати існуючи теорії виникнення держави;

  • назвати та пояснити основні функції держави; пояснити суть форм державного правління та державного устрою;

  • охарактеризувати правову державу та громадянське суспільство.

Виховна мета:

  • посилити інтерес до загальнолюдських цінностей та ідеалів;

  • сприяти формуванню активної життєвої позиції, високої громадянської та політичної культури;

План:

  • Поняття держави. Теорії виникнення держави.

  • Основні ознаки та функції держави.

  • Форми державного правління і національно-територіального устрою держави.

  • Концепція правової держави та громадянського суспільства.

Ключові поняття і терміни:

Держава, ознаки держави, форма держави, абсолютна монархія, монархія, теорії виникнення держави, президент, республіка, державна влада, федерація, правова держава, унітарна держава, конфедерація, громадянське суспільство.

Методичне оснащення:

лекції, підручник з „Політології”;

схеми, таблиці, витяги з писемних джерел;

Конституція України.

Хід заняття

І. Організаційно-підготовчий етап.

  • Налагодження ділової робочої атмосфери.

  • Контроль методичного забезпечення.

  • Перевірка присутності студентів.

ІІ. Основний етап.

Актуалізація опорних знань за допомогою бліц-опитування та теоретичного тренінгу.

  • Як ви розумієте поняття „політична система”?

  • З яких компонентів складається політична система?

  • Назвіть класифікацію політичних систем? Які критерії їх виділення?

Оголошення теми та визначення цілей

Мотивація навчальної діяльності ( постановка проблеми)

Перше питання: Поняття держави. Теорії виникнення держави.

Держава є основним інститутом політичної системи суспільства. Вона концентрує у собі владні відносини, які торкаються інтересів і потреб усіх членів суспільства.

Поняття "держава", яке виникло близько трьох тисячоліть тому, нині трактується у таких значеннях:

як спільнота людей, яка проживає на певній території і згрупована в ціле органами державної влади;

як система організацій, установ, інститутів, які володіють верховною владою на певній території.

За визначенням П. Рабіновича, держава - це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами.

У різних філософських, соціологічних, політологічних концепціях це поняття має неоднаковий зміст. Наприклад, представники юридичного позитивізму (К. Гербе?, А. Есмен, П. Лабанд та ін.) визначали державу як правову форму для сукупного життя народу, як "юридичне уособлення нації". Розробник соціологічної теорії держави Р. Ісрінг вважав, що держава - це соціальна організація примусової влади, яка на перший план ставить суспільні інтереси у порівнянні з особистими.

Анархісти (М. Штірнер, П. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін) визначали державу як організацію, яка обмежує свободу індивіда та будується на рабстві праці. Російський економіст та філософ 77. Струве розглядав державу як надкласову силу, яка інтегрує усі верстви і класи суспільства. Американський політичний діяч О. Гамільтон вбачав у державі як правового гаранта власності та розвитку бізнесу, так й інтегратора усього суспільства для досягнення загальнонаціональних цілей.

Основні теорії виникнення держави можна згрупувати у. такі групи:

1) Теологічна теорія (представники - ідеологи релігій Стародавнього Сходу, католицької церкви, ісламу). Ця теорія пояснює походження держави Божою волею. Звідси виводиться залежність держави від релігійних організацій і діячів, покора усіх перед державною владою.

2) Патріархальна теорія (представник - Арістотель). Держава - це результат розвитку сім'ї. Абсолютна влада правителя є продовженням влади батька у сім'ї.

3) Договірна теорія (представники - Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін.). Держава - це результат договору, укладеного між суверенним правителем і людьми. Появі держави передував "природній стан", коли люди мали "природні права" (Ж.-Ж. Руссо) або коли йшла "війна всіх проти всіх" (Т. Гоббс).

4) Психологічна теорія (представники - Л. Петразісиць-кий, Дж. Фрезер та ін.). Держава - це організація, яка утворилася для керівництва суспільством з боку визначених осіб. Це керівництво є необхідне, бо люди мають психологічну потребу у підпорядкуванні.

5) Теорія насильства (представники Л. Гумплович, Є. Дюрінг). Походження держави пояснюється актом насильства, завоюванням одного народу іншим. З метою підкорення завойованих народів створюється держава як особливий апарат примусу.

6) Марксистська (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс) пов'язує виникнення держави одночасно з поділом суспільства на класи. Суть держави - фактична диктатура певного (панівного) класу.

Отже, в поясненні генези держави історично склалися два підходи: позакласовий і класовий. Більшість сучасних зарубіжних і вітчизняних спеціалістів вважає, що виникнення й існування держави не є прямим результатом появи приватної власності, і поділу суспільства на класи. Наприклад, у Древньому Єгипті і Вавілоні, Стародавньому Китаї, Ізраїльському царстві Давида, античних суспільствах та в інших країнах утворення держави передувало класовій диференціації населення. А новітній досвід засвідчує, що з утвердженням громадянського суспільства і правової держави, остання все більше перетворюється в надкласовий, загальнонародний інститут, який здатний інтегрувати, консолідувати суспільство, відігравати роль інструмента реалізації загальнонаціональних інтересів, забезпечити цілісність соціальної системи.

Друге питання: Основні ознаки та функції держави.

Ознаками держави є:

1. Наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визнавати це.

2. Територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори. Як свідчить історія, саме територіальні претензії одних держав до інших спричинили численні конфлікти, які переросли у військові зіткнення.

3. Монополія на легальне застосування сили. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовує у ситуаціях, передбачених законом. Діапазон державного примусу простягається від обмеження свободи до фізичної ліквідації людини.

4. Наявність державної мови, якою визнається мова нації, котра складає більшість населення держави.

5. Апарат держави, тобто наявність системи органів і установ, які здійснюють функції державної влади (управління, регулювання, контроль). Апарат, як правило, складається з представницьких органів (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування), виконавчо-розподільчих органів (президент, уряд та його регіональні органи), судові органи, прокуратура, органи державного контролю.

6. Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи. Правова система держави закріплює санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя, яким повинні підпорядковуватися усі суб'єкти і об'єкти політики.

7. Населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах держави. Жодна особа не може Існувати за межами держави і не підкорятися їй, бо приналежність до держави є суспільною необхідністю і регулюється правом. Тут проблема полягає в тому, що держави можуть складатися з однієї національності (це трапляється рідко) або бути багатонаціональними. В умовах багато-національності зусилля влади спрямовані на те, щоб врегулювати конфлікти, які виникають між представниками різних національних груп. Міжнаціональні конфлікти ведуть до сепаратизму і навіть до розпаду багатонаціональних держав (колишні Югославія, Чехословаччина). Не може бути держави без народу, але зворотня ситуація можлива:

український народ в період царизму , єврейський народ до 1948 p., курди до цього часу.

Основний порядок організації життя держави і зокрема політичного, закріплено в її конституції. Більшість держав сучасного світу мають писані конституції (за виключенням, наприклад, Ірану, Саудівської Аравії, Бутану, Оману). Конституція вважається ознакою держави. В нашій країні Конституція була прийнята 28 червня 1996 p.

Під функціями держави розуміють основні напрямки її діяльності, які розкривають її соціальну сутність і призначення.

Внутрішніми функціями держави є:

економічна (господарська) функція - держава як організатор та координатор економічних процесів;

соціальна функція - держава як організатор соціального забезпечення громадян;

підтримка законності та правопорядку - держава гарантує елементарний порядок у суспільстві та захищає суспільний лад від дестабілізації;

встановлення норм, дотримання яких є обов'язковим для усіх юридичних та фізичних осіб і покликане забезпечити функціональну стабільність суспільства;

законодавча;

культурно-виховна та наукова;

функція узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв'язання соціальних конфліктів;

фіскальна функція - збір коштів у вигляді податків для утримання державного апарату та фінансування соціальної сфери.

Зовнішніми функціями держави є:

функція оборони та національної безпеки;

розвиток відносин співробітництва з іншими державами;

інноваційна функція (використання інтелектуальних досягнень, технологій інших держав тощо).

За часом виконання усі функції держави можна розділити на тимчасові та постійні. Якщо тимчасові функції здійснюються лише на певному етапі існування держави (наприклад, під час війни, надзвичайних ситуацій), то постійні функції реалізовуються протягом усього часу існування держави.

Існують відмінності й у тлумаченнях функцій держави у різних політичних теоріях:

1) Марксисти акцентують увагу на класових функціях держави;

2) На думку представників класичного лібералізму (7. Бентам, Б. Констан та ін.), держава виконує виключно функції правового регулювання відносин між автономними, вільними громадянами і не повинна втручатися у економічну та соціальну сферу;

3) Представники соціального лібералізму (Д. Кейнс та ін.) вважали, що держава повинна активно втручатися в економічне життя, виконувати фіскальну, соціальну функції (виконання соціальних програм);

4) Різноманітні концепції "плюралістичної демократії" (Г. Ласкі, М. Дюверже та ін.) на перший план виводять владні функції держави, яка має виконувати роль координатора і арбітра між конкуруючими політичними силами, забезпечувати правові умови для вільної політичної конкуренції;

5) Неоконсервативні течії (тетчеризм, рейганізм) виступають за сильні політико-владні функції держави і проти економічної та соціальної функцій, які, на їх думку, породжують утриманську психологію та бюрократизацію суспільства. Основними функціями мають бути створення гарантій для внутрішньої та зовнішньої безпеки, підтримка політичної та духовної єдності нації, формування національно-державницької свідомості.

Третє питання: Форми державного правління і національно-територіального устрою держави.

Важливою характеристикою держави є поняття "форма держави" (див. схему 12). Це поняття включає у себе такі компоненти, як форма державного устрою, форма державного правління та політичний режим.

Під "державним правлінням" розуміється спосіб організації і здійснення державної влади. Традиційно виділяють такі форми державного правління, як монархія і республіка.

Монархія (від гр. monarchia - одновладдя) - це форма державного правління при якій верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок. Історичними формами монархії є абсолютна та конституційна (обмежена) монархії. Абсолютна монархія характеризується повновладдям глави держави, а в конституційній - повноваження глави держави обмежується Основним законом держави. Різновидами конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково - законодавчою) і парламентська (монарх володіє законодавчою владою і частково - виконавчою). Абсолютна більшість сучасних монархій • парламентського типу (Великобританія, Данія, Швеція, Японія та ін.).

Альтернативною до монархії формою правління є республіка. Вона характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який формується населенням (або його частиною) на визначений час. Республіками є більшість сучасних держав. Різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана.

Парламентська республіка. Верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може висловити урядові вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Уряд володіє виконавчою владою, інколи - законодавчою ініціативою, а також правом клопотати перед президентом за розпуск парламенту. Функції президента в основному звдяться до представницьких.

Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави і очолює виконавчу владу. Посади прем'єр-міністра немає. Членів уряду призначає президент, однак у деяких державах (наприклад, у США) ключових міністрів затверджує парламент. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Разом із президентом іде у відставку весь уряд.

Змішана республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов'язково повинен затверджуватися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу владу очолює прем'єр-міністр.

Державний устрій - це поділ держави на певні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими складовими. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.

Унітарна держава. Принцип унітаризму означає таку побудову держави, за якої верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, департаменти, воєводства тощо) не мають ознак політикодержавної самостійності й є тільки адміністративно-територіальними підрозділами. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та ін.) включають автономні утворення.

Федерація - це союзна держава, яка складається з державних утворень, які мають юридичну і, відповідно, політичну самостійність. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає до-говірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається з суб'єктів федерацій. Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову та правову системи. Федеральні закони мають безумовний пріоритет над регіональними. У конституціях федерацій розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб'єктів: у США - 50, в Канаді - 10, у ФРН - 16, в Австрії - 9 і т. д. До компетенції центральної влади в федерації належать питання розв'язання конфліктів між суб'єктами федерацій, оборони країни, зовнішньої політики, фінансів, оподаткування, організації структур і діяльності вищих органів влади.

Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети. Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи. Взаємини між суб'єктами конфедерації грунтуються лише на добровільних договірних засадах для координації дій у розв'язанні конкретних спільних проблем.

Конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової системи; фінанси центральних органів складаються із внесків, а не з податкових відрахувань. Члени конфедерації передають в компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше - у сфері оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв'язку.

Конфедеративна форма держави існувала у США (1776 -1787), Німеччині (1815 - 1867). Що стосується Швейцарської Конфедерації, названої так ще у XIII ст., то фактично вона давно стала федерацією з сильною централізацією найважливіших функцій, хоча конституцією країни визначено, що кожний кантон є "федерально-суверенною державою" зі своїм урядом і конституцією. Від федерацій та конфедерацій потрібно відрізняти регіональні або інші союзи держав, такі як Співдружність Незалежних держав (СНД).

Є також й інші критерії типології держав. По відношенню до релігії держави можуть бути світськими і релігійними. Релігійні держави управляються, як правило, духовними особами. Панівна релігія є основою правління.

Четверте питання: Концепція правової держав та громадянського суспільства.

Правова держава - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. За діючою Конституцією (ст. 1) Україна, проголошується демократичною, правовою, соціальною державою. Зрозуміло, що це положення відзеркалює якісний стан нашої дежави, якого ми маємо досягнути в найближчі десятиліття XXI ст. в процесі суспільного розвитку.

Витоки ідеї правової держави е вже у працях античних мислителів. Платан писав, що державність можлива Там, де панують закони, "де закон володар над правителями, а вони його раби". На сторожі законів має стояти правосуддя. Платон зауважує, що будь-яка держава перестає бути такою, якщо немає належно організованих судів. Хоча в розумінні Платона судова влада ще не є самостійною гілкою влади.

Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави, які формувалися разом з роняттям громадянського суспільства, закладали Ш.-Л. Монтеск'є (концепція розподілу влади), Ж.-Ж. Руссо (ідея народного суверенітету), /. Кант (концепція держави як об'єднання людей, що підкоряються правовим законам) та ін. Саме з іменем Канта пов'язують теорію правової держави. Висування, обгрунтування ним тези про те, що благо і призначення держави - у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою та режиму держави принципам права, дали підставу вважати І. Канта одним із головних творців концепції правової держави. І. Кант постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян. Верховенство народу, проголошене І. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. "Правова держава" І. Канта базувалася на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Громадяни мали такі три основні повноваження, як свобода, рівність, незалежність (в економічному плані).

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним і має грунтуватися на презумпції невинуватості. Для правової держави найважливішим є панування права у формі законів у взаєминах між державою та людною. Причому права людини мають мати пріоритет над правами будь-якої спільноти (нації, класу), а права нації мають бути пріоритетними над правами держави.

Правову державу характеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим, так і опозиційним об'єднанням громадян. Вимоги нормативно-правових актів правової держави поширюється на діяльність усіх громадських і політичних інституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства. Будь-яка суспільне важлива інформація у правовій державі є доступною для громадян, а засоби масової комунікації - максимально незалежними.

Громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство у політології, як правило, розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плюралізм і організацію інтересів незалежно від держави.

Громадянське суспільство відрізняється від суспільства загалом тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає' посередником між приватною сферою життя людей та державою і об'єднує величезне розмаїття формальних і неформальних організацій.

Є. Бистрицький вважає, що громадянське суспільство -"це сукупність окремих, незалежних особистостей (кожна з яких має свої власні потреби, приватний інтерес), у якій виокремлюються групи громадян на різноманітних засадах єднання, створюючи відповідні самоврядні угрупування". Осередки громадянського суспільства створюються для захисту приватних інтересів громадян, які пов'язані виключно необхідністю дотримання моральних та правових норм, правовими та культурними обмеженнями .

Теорія громадянського суспільства грунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічному вияву їх ініціативи, здібностей. Державні органи реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконанням, запобігають появі та розвитку політичних конфліктів.

Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного суб'єкта, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наділений певним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Зміст поняття "громадянське суспільство" включає сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні, духовно-моральні, релігійні, національні та ін. Громадянське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, культурних та інших громадських інтересів, які перебувають поза безносередньою діяльністю держави, що опосередковує їх відносини з індивідами.

Демократичність політичного режиму визначається не в останню чергу тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, тим, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави. Ідея громадянського суспільства дозволяє провести межу між політичним, офіційним та приватним життям громадян.

Суттєвою ознакою громадянського суспільства є плюралізм, різноманіття інтересів і пріоритетів, які виражають інтереси найрізноманітніших верств населення. Інститутами громадянського суспільства е церква, сім'я, різні заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації, виробничі спілки, добровільні громадські організації та об'єднання, у т. ч. й політичні партії, які:

є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів;

захищають інтереси певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів;

зменшують деструктивну силу протистояння інтересів, впорядковують енергію людей, вводячи в організоване русло протести, вимоги, акції непокори;

оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;

виступають гарантом непорушності особистісних прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, є опорою у їх можливому протистоянні з державою.

ІІІ. Підсумковий етап.

Систематизація отриманих знань. Контрольне опитування студентів. Повторення основних категорій з вивченої теми у формі бліц-опитування.

  • Які теорії походження держави вам відомі?

  • Які ознаки держави?

  • Назвіть форми державного правління та державного устрою.

Підведення підсумків. Визначення рівня засвоєного матеріалу. Оцінка діяльності студентів під час проведення заняття. Рекомендації щодо виконання домашнього завдання і самостійної роботи.

Література для глибшого вивчення теми і окремих її питань

  • Держава // Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. -К., 1997.

  • Тимошенко В. І. Правова держава. - К., 1994. Тарасов Е. И; Государство как институт политической систем // Социально-политический журнал. -1994. - №2.

  • Удовиченко В. Соціальна держава: пошук оптимально прийнятної моделі соціально-економічного розвитку // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - №1.

  • Колодій А. Вибори-98 і становлення громадянського суспільства в Україні // Українські варіанти. - 1998. - №2.

  • Конституція України. - К., 1996.

  • Корнхаузер В. Політика масового суспільства //Політологічні читання. -1992. -№1.

  • Кочетков А. П. Гражданское общество: проблеми исследования и перспективы развития//Вестник Моск. ун-та. - Серия 12. Политические науки. - 1998. - № 4.

  • Одинцова А. Гражданское общество. Протлое, настоящее, будущее //Социально-политические науки. - 1991. –№2.

  • Ткаченко В. Довгий шлях до громадянського суспільства//Політична

думка. - 1994. - №2.

  • Шинкарук В. І. Громадянське суспільство, демократія, ідеологія // Розбудова держави. -1993. - N5.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ГЕОГРАФІЇ залишилося:
0
4
міс.
1
6
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!