Есе
Сонце
Ти сяєш безупинно! Ти, як жага, як цілющий напій для душі! Ти вічне! Сонце!.. І кожен відчуває тепло, бажання жити, творити, працювати. Невже? Як хочеться сказати: «Будь завжди! Наповнюй небо і землю лоскітною благодаттю, вічним спокоєм, шаленою любов’ю!»
Великий Сонцепоклонник любив тебе, відчував у тобі сили та енергію, пив «твій теплий зцілющий напій», був тобі вдячний за прожитий день, за світлі ранки і тихі смерканки. Бо ти, сонце, сіяло у його душу золотий засів.
- Який він? Той засів?
- Творчий, натхненний, благодатний.
І яким спокоєм повниться душа, зігрівається млостю небес і землі, трепетом, неосяжним покликом, щасливою радістю буття. Десь чути тихий шепіт полів, дихання молодих колосків, підпадьомкання перепела, бренькання срібної струни цвіркуна. І це все ти, сонце, надихаєш, зцілюєш, благоденствуєш. Бо ти – джерело життя! І так буде вічно!
Ти - довершеність!..
Есе
Ти можеш, людино
Люди розмовляють не своїми думками, … - почута з приймача фраза. Дивина. А де ж її думки ділися? Це що?
… Нива, я, і людина…
«… Він говорив про речі, повні жаху для мене, так і просто, і спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав і щось тремтіло в мені», - так мовив Сонцепоклонник.
«… П’ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка».
«Найближча людина готова продати».
«Між людьми. Як між вовками».
Говори, говори, людино, про розумні речі, ті, що підносять, плюхкотять в очах, ясніють в усмішках.
Ти ж можеш, людино!
Есе
Замкну свою душу
Чим можна замкнути свою душу? Мабуть, ключем. Та тільки де ж його взяти? Може, викувати з металу, зробити з деревини, цупкого картону?!
Який ключ підійде до душі?! Але ж чи варто замикати її, душу? А спокій?! От М. Коцюбинський умів знайти ключі від усього. Він стверджував: «Благословен був спокій моєї душі». А що тіло без душі? Душа без тіла?
Ні! Ні! Ні! Це в парі, як коні, що рухають віз. Раджу: не замикайте душу. Не варто! І ключів не шукайте… без потреби!
