Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Методичні ігри для урізноманітнення уроків природничого циклу
»
Взяти участь Всі події

Година пам’яті "500 днів смерті" (вшанування пам’яті жертв Голодомору)

Виховна робота

Для кого: 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас

17.08.2021

97

7

0

Опис документу:
Форма виховної діяльності: урок мужності (година пам’яті). Мета: ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення Голодомору, з політикою більшовиків проти українського народу, охарактеризувати наслідки Голодомору; розвивати в учнів вміння аналізувати події, порівнювати історичні явища та процеси, робити висновки; виховувати в учнів шанобливе становлення до жертв голодомору, яким довелося пережити, а кому і ні, ті страшні 500 днів; вшанувати пам'ять всіх, хто постраждав від цього.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

13


Слобожанський ліцей №1

Зміївської райдержадміністрації







500 днів смерті









З досвіду роботи

вчителя української

мови та літератури

Чуб Вікторії Володимирівни















Клас: 5-Б

Форма виховної діяльності: урок мужності (година памяті).

Мета:

  • ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення Голодомору, з політикою більшовиків проти українського народу, охарактеризувати наслідки Голодомору;

  • розвивати в учнів вміння аналізувати події, порівнювати історичні явища та процеси, робити висновки;

  • виховувати в учнів шанобливе становлення до жертв голодомору, яким довелося пережити, а кому і ні, ті страшні 500 днів; вшанувати пам'ять всіх, хто постраждав від цього лиха, хвилиною мовчання із запаленими свічками.

Завдання:

  • довести злочинний характер сталінізму; простежити висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі.

  • формувати навички критичного мислення; висловлювати свої думки чітко і аргументовано;

  • залучити учнів до самостійної пошуково-дослідницької роботи з вивчення Голодомору; працювати з додатковим матеріалом (історичними документами, краєзнавчим матеріалом, творами української літератури та фольклору);

  • виховувати почуття патріотизму, розуміння історичної епохи та власної причетності до долі українського народу; виховувати почуття доброти, мудрості, співчуття; бачення зв’язку між історичним минулим та сьогоденням.

Обладнання: ілюстрації, фотоматеріал, присвячений Голодомору, на столі – український рушник, розламана хлібина, китиці калини, колоски з чорною стрічкою, свічка.

Підготовка виховної діяльності:

1. Зібрати та систематизувати матеріали за даною темою.

2. Підібрати завдання та розподілити між учасниками.

3. Підготувати наочність та оформлення кабінету.

4. Розучити вірші.

5. Забезпечити естетичне оформлення.

План проведення

І. Організаційний момент

На дошці написати

Жить стало лучше,

Жить стало веселей

(Й.В. Сталін)


...а онде під тином

опухла дитина, голоднеє мре...

(Т.Г. Шевченко)


ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності школярів. Повідомлення теми, мети, завдань заходу


Вступне слово вчителя.

Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань.

Але з нашої історичної криниці, починаючи з самої поверхні, належить вичерпати багато солоної від горя води. Це наше громадянське завдання скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, де скидали виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, братів і сестер. Їх понад 10 млн.…

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори надійшли.

Придивлюсь: «Вкраїна. 20-те століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Багатовікова історія українського народу – це, насамперед, літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було багато лиха. Жахливим злочином проти власного народу став штучний голод 1932-1933 рр. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до трагічних дат в історії.

О, миттєвосте, стій!

Дай хвилину…

На спокуту до Пам’яті йду,

По хрестах я вивчаю родину

Й колосок на надгріб’я кладу.

О.Забарний


Час говорити і час мовчати.

Час розкидати і час збирати каміння.

Біблія. Книга Еклезіаста

Страшне число у нелюдській напрузі,

Пропалює світи до глибини,

У тридцять три розіп’яли Ісуса,

У тридцять третім на земному крузі

Розіп’ято мільйони без вини.

Б.Олійник


ІІІ. Основна частина

1. Вчитель. Пам'ять — нескінченна книга, в якій за¬писано все: і життя людини, і життя країни. І сьогодні, через років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Боту, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі.

Отож, на Україну відправлено з Москви і Ленінграда таж званих десятитисячників, кримінальних злочинців і морально негідний елемент. Як хижі зграї, вони ходили від хати до хати і шукали хліба. Пробивали залізними щупами підлоги, печі, стіни, скопували подвір'я, сади, городи, їздили по полях і все, що знаходили, забирали; залишаючи цілі родини без шматка хліба.

За кілька місяців ці надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали з сіл усі запаси зерна. У кожному населеному пункті були спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки.

То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

Луна ще досі в оболонях

Здичавіла вкраїнська хата,

На березі своїх агоній.

Глуху заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті!

Як божевільна їла мати свою дитиноньку майбутню

Замліли навіть поторочі

І відвернулись голіафи.

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа.

Мерцями всіялося поле,

Ні хрестика і ні могили,

То був такий навмисний голод…

Чи, Боже, й ти вже був безсилий?

(Тарас Федот «Навмисний голод»)

Ганебним і водночас злочинним було відверте вбивство дітей за розкрадання так званої «Соціалістичної власності». Відомо, що 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову, яку народ назвав декретом про «п'ять колосків». Судові й позасудові органи чинили безкарно глум над селянами, масово забивали дітей, що голодні ходили по колгоспному полю і збирали колоски.

Так у с. Бурти Київської обл. було заарештовано двох дівчат 12 і 14 років, їх піддали жахливим тортурам: палили руки сірниками, кололи голками пальці, тиснули пальці дверима, виламували їм руки. Зловлених дітей прив'язували до коней і піддавали тортурам, тіла невинних жертв закопували таємно. Таких фактів досить багато.

Голод був нестерпним. Виснажені, маленькі рученята у передсмертній молитві звертались до Бога, просили хліба.

Сині пальчики протяг до хліба

І стиснув його, неначе скарб,

І усмішка пригасила ніби

На чолі жорстоких злиднів карб.

Впав навколішки близенько грубки

І на мить забув про дні тривог,

А з очей, з усміхненої губки

Усміхався зголоднілий Бог.

(Н. Мудрик-Мриц)


2. Доповіді учнів

Причини голоду (1 група)

Висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі (2 група)

Розгортання голоду (3 група)

Наслідки голоду (4 група)



Причини голоду (1 група)

Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді радянське керівництво знову повернулось до практики примусових заготовок с/г продукції. Так, хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. долалась екстраординарними засобами: шляхом обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Усі ці акції з арсеналу «воєнного комунізму» проводилися місцевими органами влади під суворим наглядом ДПУ. Лише на Дніпропетровщині під час хлібозаготівель 1928 року було віддано під суд 1200 громадян, а понад 32 тис. сімей виселено. Тільки впродовж 1928 року було заарештовано 33 тис. куркулів.

Влада в червні 1929 року фактично відновила продрозкладку, а з липня РНК УСРР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до 5-разового розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

Причиною хлібозаготівельної 1927-1928 рр. кризи була форсована індустріалізація, на яку взяв курс Сталін. Все більше він переконувався, що потреби індустріалізації можна гарантовано задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Тому відбулася кардинальна зміна поглядів: не держава має залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусять перебувати у залежності від держави.

Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 року прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. На пленумі було підкреслено: «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклад організації великомасштабного колективного сільського господарства».

Колективізація, яка перетворювалась на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня по червень 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади.

Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 рр. в Україні поголів’я худоби зменшилось наполовину. Із спогадів письменника радянської доби О.Волкова: «Чим ширше та рішуче проводили колективізацію, тим більше вона наштовхувалася на вагання, невпевненість, страх і опір».

Із звіту працівника місцевого парткому: «Демонстрації мали характер відкритого бунту… Люди озброювалися вилами, сокирами, палицями, дробовиками, мисливськими рушницями… Часто виникали «жіночі бунти». Покарання – арешти, частіше розстріли».

Американський журналіст Ісак Дойгер записав із вуст високопоставленого чиновника ОДПУ: «Я – старий більшовик. Я працював у підпіллі проти царя, а пізніше брав участь у громадянській війні. Чи я все це робив для того, щоб тепер оточити села кулеметами й наказати своїм підлеглим, не розбираючись стріляти в натовпи селян? Ні, ні й ще раз ні!»

Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянин. Одним із них було розкуркулення.

У постанові ЦК ВКП(б) від 30.01. 30 р. «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» йшлося вже не про вибіркове «розкуркулення», а про «ліквідацію куркульства як класу». Постанова визначала «куркульські сім’ї», які підлягали ліквідації. Поділялися вони на 3 категорії: перша – активні «вороги радянської влади» (міра покарання – розстріл або ізоляція в тюрмах чи таборах); друга – ті, хто виявив менш активний опір (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни); третя – «куркульські сім’ї», які не чинили опору (розселялись у спец поселеннях за місцем проживання).

Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня до початку березня 1930 р. Вона охопила райони, де нараховувалося 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 2,5%, депортовано 100 тис. Під час другої хвилі (весна – літо 1931 р.) депортовано ще 150 тис. чол.

Голодні 1932 – 1933 рр. не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн. т. Це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було його й у 1936 р., коли врожай був значно меншим (на 15-20%), ніж у 1932 чи 1933 рр.


Висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі (2 група)

Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоровя, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару.

Вкрай знекровлений, стероризований, він уже не міг у ті роки збройно піднятися, як за Коліївщини, супроти своїх мучителів. Але не змирився, не схилив голови. Зброєю для нього стало слово.

Можливо, декому з вас, фольклорні твори, зібрані нами, про які говоритимемо, видаються не надто вишуканими. Не кваптеся розчаровуватися. Щасливі ми, що ми не можемо зараз навіть уявити, в якому пеклі вони народжувалися. Адже створювали їх люди, чиїх батьків, дітей, близьких мертвими, а то й напівживими присипали у довжелезних кагатах десь на пустирі або вже з’їли сусіди, люди, що мали вигляд живих кістяків або розпухлі від голоду. Навіть прошепотіти комусь на вухо, не те, що вказати вголос таку «крамолу» часто означало каторгу або розстріл.

Та, незважаючи на страшний терор, фольклор протесту творився, жив і блискавично поширився між людьми.




Розгортання голоду (3 група)

Узимку 1931-1932 рр. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію й безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість в ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Врожай 1932 р. лише на 12 % був менший від середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення Украйни мінімумом продовольства.

7 серпня 1932 р. вийшла власноручно написана Генсеком постанова ВЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності». Згідно з нею, передбачалася смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за пом’якшуючих обставин – позбавлення волі на строк не менше 10 років.

Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 р. за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів; селянам вони не видавалися, що робило їх безвиїзними, закабаленими до землі.

Тоді ж, у грудні 1932 р., починає швидко практикуватися ганебний захід пропагандистського терору – занесення на чорну дошку «сіл, що саботували хлібозаготівлю» ( наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом ).

У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних керівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменшити розміри хлібозаготівель. У відповідь, як кваліфікувалося – «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів.

У листопаді 1932 р. в Україну приїхала надзвичайна комісія, очолювана В. Молотовим, яка до лютого 1933 р. додатково «викачала» з України 104, 6 млн. пудів хліба, з республіки було вивезено майже все зерно.

Із слухання на комісії Конгресу США щодо голоду в Україні 1932-1933 рр.

Свідчення Галини Б. №34

Український хліб споживали російські загарбники, які виривали його з рота бідного українського селянина. У такий спосіб Москва готувала смертельний голод 1933 року… Люди вмирали… родина, що ще залишалася живою, сама копала могили, обгортала тіло простирадлами і кидала його до ями. Тих, хто ще був здоровий, московські посіпаки гнали на роботу і верещали, що ми повинні виконувати план: «Здохніть, але врятуйте Росію!».

Українське село гинуло мовчки, навіть випадки спонтанного протесту спостерігалися дуже мало. Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили і скидали у ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їхз у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небезпечних розмірів набув на півдні, сході та центрі України.


Наслідки голоду (4 група)

Уряд свідомо маскував голод, переселяючи у спустошені села Украйни селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933р. в Україну з Білорусії було відправлено 40ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області – 43 ешелони, з Іванівської – 24.

І в це неможливо повірити, але навесні 1933р., коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. чол., щогодини – 1тис.

Інформація про демографічні втрати населення в Україні надходила до іноземних дипломатів, що працювали в СРСР. Зокрема, у червні 1933р. італійський консул С.Граденіго, який був у Харкові та інших містах України, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те, що від голоду загинуло від 10 до 15 млн. чол. Дехто з дослідників вважає її цілком реальною. Німецький агрокультурний аташе у Москві Отто Міллер теж писав тоді, що від голоду загинуло 7,5 млн. чол.

Майже у кожному зарубіжному повідомленні, яке стосується кількості жертв голодомору в Україні, цитується книга У. Черчілля – «Друга світова війна». Автор згадує розмову зі Сталіним, яка відбулася між ними 15.08.1942р. Англійський лідер запитав тоді Й.Сталіна: « Чи можете ви порівняти втрати у війні з втратами від голоду, пов’язаного з колективізацією 1932 – 1933рр.?» Сталін нібито відповів: « Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того, щоб у наших фабриках з’явились нові машини, а на полях – трактори». Згодом у Ялті Сталін нібито зізнався, що від голоду і репресій загинуло понад 10млн. чоловік.

До нас дійшло чимало повідомлень, у тому числі невеличких розповідей, уцілілих під назвами: « Гурське втрачає 44 % свого населення», « Голод спустошує село Плешкани», « 430 смертей від голоду в Жорнокволому», « Спустошення голодом с. Стрижівка».

У серпні 1933р., після скасування заборони для іноземних журналістів, кореспондент газети « Крісчен саєнс монітор» побував на Полтавщині та Київщині. Так, в одному із сіл з 2072осіб померло634; у 1932р. лише одна пара взяла шлюб; у селі народилося шестеро малюків, з яких вижила лише одна дитина.

Слухаючи повідомлення істориків, на думку спадають сумні рядки Кобзаревого плачу із поезії «Чума», в якій автор показав страшні картини людомору під час епідемії чуми. Чи не нагадують нам вони українське село періоду штучного голодомору?

І люди біднії в селі;

Неначе злякані ягнята,

Позамикались у хатах

Та й помруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином,

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини; дні минають,

Минають місяці, - село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло…

Якщо вдаватися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5млн. – між четвертою і п’ятою частинами при загальній кількості у 20 – 25 млн. селянського населення.

Відсоток смертності дійсно коливався – від 10 до 100%.

Найвищого рівня смертності сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20 – 25 %. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській та Київській областях смертність була нижчою – 15 – 20%.

Глибокі дослідження голодомору в Україні розпочалися наприкінці 80 – х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться, - від 3 до 4,5 млн. чол..

Наслідки голодомору не обмежуються демографічними втратами населення. Дослідники намагаються з’ясувати економічні, політичні, морально – етичні й соціально – психологічні наслідки жахливої трагедії XX ст. Вона має також і національний аспект, який торкається не лише кількості жертв, а насамперед антиукраїнської спрямованості штучного голоду. Саме з 1933р. розпочалися масові гоніння на українську інтелігенцію.

Внаслідок масової колективізації, розкуркулення, голоду і відвертого терору утвердилися соціально – економічні підвалини тоталітарного режиму.

Колективна ( державна ) власність економічно підживлювала однопартійну систему. Економічна одноманітність, яку юридично затвердила Конституція 1936р., обумовлювала і соціальну однорідність – радянський народ, якому прищеплювали фанатичну відданість червоному вождю. Це теж наслідки соціально– економічних експериментів над людьми. Террор голодом виховував у них сліпе поклоніння владі, терпимість: « Аби не було війни і голоду, а все інше переживемо». Очевидці голодомору, їх діти успадкували генетичне почуття страху.

Малодослідженим залишається морально – етичний аспект голоду. Досі важко встановити мотиви свавілля, яке чинили над односельчанами так звані активісти. Що спонукало масовий бандитизм? Чому селяни не повстали, а лише чинили пасивний опір? Опору не відбувалося тому, що селяни штучно поділили на бідняків і куркулів, зіткнули їх між собою на «класовому фронті». Всеукраїнського виступу селян проти тоталітарного режиму не сталося, позаяк люди масово гинули від голоду. Необхідно зважити на те, що режим жорстоко придушив будь – які спроби протесту. Голод як безкровна війна зламав їхній опір, спустошив українські села, виморив найпрацездатніших хліборобів.

Колективізація і голод започаткували « розселювання» України. Цей процес має не лише кількісні, тобто соціально – демографічні показники, а й соціально – побутові. Розселювання – це страта селянина – універсала, який правив за господаря, агронома, носія духовної культури.

Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки повмирали батьки, що не встигли передати досвіду свого діда – прадіда.



IV. Підбиття підсумків уроку

Заключне слово вчителя

Ти скажеш, не було голодомору?

І не було годного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна винесли дотла?

Як навіть марево впіймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоїть мені в очах…

А кажеш – не було голодомору? Д.БІЛОУС

Тепер після того, як минуло вже багато років, ми можемо відповісти на запитання: чого хотіли досягти організатори голодомору? Кому було вигідно підрубати нашу хліборобську націю під корінь? Комуністичний режим не міг боротися з існуванням вільних, не залежних від нього людей. Цих людей слід було знищити. Удари завдавались методично і цілеспрямовано. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації. А тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто не долюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Я закликаю вас сьогодні згадати у своїх думках усіх тих, хто страждав і помер під час Голодомору. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.


Хвилина мовчання

Стоїть Гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест — символ розп'яття українського народу. І нехай світло отих свічок буде нашою даниною тим, хто навічно відійшов від нас у 1932—1933 роках.

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!


Загальні висновки

Проведення заходу сприяє розширенню і поглибленню почуття громадянськості, розвитку таких рис, як почуття доброти, мудрості, співчуття; бачення зв’язку між історичним минулим та сьогоденням; виховує почуття патріотизму, розуміння історичної епохи та власної причетності до долі українського народу; розвиває в дітей прагнення бути свідомим громадянином і патріотом своєї держави, сприяє усвідомленню власної гордості за приналежність до своєї нації, вихованню у дітей почуття поваги та гордості до героїчного історичного минулого, рідного краю, народу, мови.


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.