ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ТА ПІДЛІТКІВ

Дошкілля

Для кого: Дошкільнята (5-6 років)

23.10.2020

8157

31

0

Опис документу:
Проблема гендерного виховання хвилює сьогодні багатьох педагогів, психологів. Інтерес обумовлений тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть ігнорувати гендерні особливості дитини, так як це біосоціокультурні характеристики. Сучасні пріоритети у вихованні хлопчиків і дівчаток полягають не в закріпленні жорстких стандартів маскулінності і фемінності, а у вивченні потенціалу партнерських взаємин між хлопчиками і дівчатками.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

63

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

Донбаський державний педагогічний університет”

Кафедра дошкільної освіти

ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД У ВИХОВАННІ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ТА ПІДЛІТКІВ

Курсова робота

студента рівня вищої освіти магістр

спеціальності 012 Дошкільна освіта

Слєпцової Наталії Анатоліївни

Науковий керівник:

кандидат пед. наук, доцент

Головко Маргарита Борисівна

Слов'янськ — 2018

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ

ДОСЛІДЖЕННЯ........................................................................................................6

1.1 Поняття гендеру та гендерного підходу у вихованні особистості.........6

1.2 Проблема гендерного виховання у психолого-педагогічній

літературі...................................................................................................................26

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ ХЛОПЧИКІВ І ДІВЧАТОК У СІМ'Ї........................................................................................................................30

2.1 Гендерні особливості дітей старшого дошкільного віку та підлітків...30

2.2 Педагогічні умови гендерного виховання у сім'ї....................................34

2.3 Досвід виховання хлопчика і дівчинки у родині....................................49

ВИСНОВКИ...............................................................................................................51

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................54

ВСТУП

Проблема гендерного виховання хвилює сьогодні багатьох педагогів, психологів. Інтерес обумовлений тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть ігнорувати гендерні особливості дитини, так як це біосоціокультурні характеристики. Сучасні пріоритети у вихованні хлопчиків і дівчаток полягають не в закріпленні жорстких стандартів маскулінності і фемінності, а у вивченні потенціалу партнерських взаємин між хлопчиками і дівчатками, вихованні людського в жінці і чоловікові, щирості, взаєморозуміння, взаємодоповнюваності.

Нейропсихологи, фізіологи, психологи і педагоги вважають, що формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі. Однак зміст роботи з дошкільниками з урахуванням їх гендерних особливостей розроблено недостатньо.

Нові трансформаційні процеси у світовій спільноті й у нашій державі, початок ери повноправності буття жінки та чоловіка потребують глибшого осмислення соціально-психологічних механізмів набуття дитиною гендерної ідентичності як передумови повноцінної реалізації «Я». Наукові дослідження довели, що висока фемінність у жінок та маскулінність у чоловіків у сучасному суспільстві не завжди є гарантією їхнього соціального та психологічного благополуччя. Сьогодні все більше вчених пов’язують розв’язання цього завдання з реалізацією гендерного підходу в освіті тому, що саме гендерний підхід орієнтований на формування й утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності.

Тому сьогодні постає потреба сформувати певну суму знань студентів педагогічних вузів та вихователів дошкільних навчальних закладів про особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку, підлітків, тому що на даний час цьому приділяється мало уваги. Це і визначило тему нашого наукового дослідження: «гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку та підлітків».

Актуальність обраної теми обумовлюється низкою об’єктивних чинників — реальні трансформації гендерних стосунків у сучасному українському суспільстві; злам традиційної системи поляризації жіночих та чоловічих соціальних ролей, їхнє зближення, переосмислення ролі та місця жінки у різних сферах суспільної діяльності; необхідність вивчення основ гендерних знань в системі освіти; як показує вивчення досвіду, у дошкільних навчальних закладах гендерне виховання відбувається стихійно, практично запроваджується жорсткий традиційний підхід у формуванні статево-рольових стереотипів, стереотипів самосприйняття та самооцінки особистості дитини лише за статевою ознакою, у змісті виховання недостатньо присутній гендерний компонент та його методичне забезпечення.

Мета дослідження — обґрунтування комплексу психолого-педагогічних умов, які забезпечують гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку та підлітків у родині.

Об’єкт дослідження – гендерне виховання дошкільників, підлітків.

Предмет дослідження — виховання дошкільників та підлітків з урахуванням статевої диференціації.

У своєму дослідженні ми виходили з гіпотези про те, що гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку і підлітків є можливим за наступних умов:

вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей;

цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дошкільників та підлітків;

забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку та підлітків.

У відповідності до висунутої гіпотези були сформульовані завдання дослідження:

1. Проаналізувати сучасні наукові дослідження до реалізації гендерного підходу у вихованні дітей дошкільного віку, підлітків та визначитися в основних гендерних термінах.

2. Виявити особливості гендерних уявлень дітей дошкільного віку, підлітків та охарактеризувати особливості їх гендерної поведінки у різних видах діяльності.

3. Обґрунтувати комплекс організаційно-педагогічних умов, що забезпечує гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку, підлітків, та спробувати його у виховній роботі з дітьми.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези використали такі методи:

А) теоретичні: аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, який сприяв виявленню, узагальненню систематизації різних аспектів досліджуваної проблеми;

Б) емпіричні: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду, анкетування.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження і складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

База дослідження: своя власна родина.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Поняття гендеру та гендерного підходу

у вихованні особистості

Проблеми гендерного виховання набувають особливої актуальності в умовах глобалізації освіти, покликаної формувати у суспільстві громадянську відповідальність, гендерну рівність, ініціативність, самостійність, толерантність. Осмислення гендерного концепту в сімейному вихованні є важливим для прогнозування подальших перспектив у розвитку суспільних відносин щодо рівності й відмінності між представниками різної статі, зняття суспільної напруги (пов’язаної з різними аспектами гендерної дискримінації та насильства), підтримки сім’ї, якості виконання сімейних функцій, формування відповідального материнства і батьківства. У розвитку гендерного знання значна роль належить теоретичним положенням щодо гендерних відносин, їхньої сутності та особливостей (С. Бем, Т. Бендас, І. Кльоцина, І. Кон та інші), соціальних очікувань і соціальних ролей (А. Іглі, М. Мід, В. Москаленко, П. Мучинські, Т. Шибутані та інші), соціальної і гендерної ідентичності (Ю. Альошина, Т. Говорун, А. Грись, О. Кікінежді, О. Кочарян, В. Москаленко, Л. Орбан-Лембрик, Е. Соколова, В. Третьяченко, В. Циба та інші); гендерних стереотипів, гендерної рівноваги чи асиметрії соціальної стереотипізації в різних соціумах (Р. Бейлс, К. Дайон, Я. Коломінський, Мак Кі, Т. Парсонс, С. Шерман; О. Балакірєва, О. Здравомислова, Н. Лавріненко, О. Яременко та інші), диференціації статевих ролей, виховних і культурних впливів, статевого виховання в сім’ї та підготовки молоді до сімейного життя (А. Говорун, А. Даник, Г. Дейнега, З. Зайцева, І. Звєрєва, О. Кікінежді, В. Кравець, Г. Лактіонова, В. Москаленко, Л. Новікова, Л. Орбан-Лембрик, Є. Сичова, Т. Титаренко, І. Трухін, О. Шарган та інші).

Однак зосередженість дослідників на вузьких аспектах гендерної проблематики практично залишила поза увагою проблему концептуалізації гендерного знання. Мета і завдання роботи – запропонувати концептуальне його осмислення на прикладі гендерного концепту сімейного виховання як соціально-педагогічного явища, найбільш чутливого до соціальних трансформацій суспільства; запропонувати визначення та розкрити онтологію понять “гендер” і “гендерне виховання”, можливі аспекти їх наукового аналізу як соціально-педагогічного явища.

Смислоутворювальний зміст гендерного концепту ґрунтується на базовому понятті “гендер” та його похідних, основними з яких є “гендерні ролі”, “гендерні стереотипи”, “гендерний аналіз” тощо – процес творення нових понять у контексті гендерної проблематики триває, а тому не може бути у цьому переліку повним.

Однак, незважаючи на широку вживаність цих понять на законодавчому рівні, в науковій та публіцистичній літературі, на різні рівні їх обговорення, зокрема і на парламентських слуханнях, науково-практичних конференціях та методологічних семінарах, а також практичну реалізацію їхнього змісту в державній політиці й цілеспрямованій діяльності неурядових організацій, вони ще й досі не є усталеними, не всім зрозумілими, навіть неприйнятними у принциповій позиції окремих індивідів та соціальних груп. Причина такої ситуації криється як у складності та багатогранності самого явища, так і в новизні понять та підходів до його осмислення, що порушують стереотипи і традиції.

Оскільки тлумачення сутності гендеру містить ознаки наукової дискусії, ще й досі немає чіткого визначення самого поняття, або воно пропонується у надто спрощеному вигляді. Застосування онтологічного аналізу дало нам змогу запропонувати власне визначення поняття у такому формулюванні: гендер – це соціальна особливість статі людини (соціальний конструкт статі), яка на відміну від біологічної статі формується на основі гендерної свідомості, у процесі виконання гендерних ролей та під впливом соціальних відносин і культурних факторів макро-, мезо- і мікрорівня. На нашу думку, таке визначення поняття гендеру формує розуміння того, що відмінність у поведінці, характерах, стосунках і соціальних ролях статей не вроджені характеристики й стани, а сконструйовані суспільством. У ньому декларується соціально-рольовий статус, що визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності, зокрема і в сім’ї.

Якісна характеристика гендерної структури суспільства ґрунтується на гендерних цінностях виховання і передбачає його соціальну ефективність. За науковою логікою, гендерне виховання – це цілеспрямований, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, поведінки, діяльності, а також якостей і рис особистості, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі, рівноправні соціальні взаємини статей. Він здійснюється під впливом родини, освіти, засобів масової інформації, релігії, мистецтва, мови, правової та державної політики. Отже, гендерне виховання будується на основі гендерних цінностей та аналізу моделей гендерних взаємовідносин, що розвиваються та трансформуються в суспільстві. Концептуальна ідея гендерного виховання полягає в тому, щоб стверджувати рівність прав чоловіків і жінок у суспільному житті та їхньому самовираженні. У розробленні гендерної проблематики в галузі виховання чітко простежуються інноваційні ідеї – вони тісно пов’язані з новими реаліями життя, що виявляються у більшій внутрішній свободі людини та способах її самовираження.

Сучасна філософія освіти заглиблюється у питання мультикультурності, статі, прав дитини, механізмів її соціалізації. Однак проблема гендерної освіти та виховання для України ще залишається досить новою і актуальною. Ця новизна та актуальність визначається сутнісним змістом гендерної освіти, під якою розуміють процес і результат засвоєння знань, умінь і навичок щодо цілей, стандартів і способів соціокультурного конструювання ролей, поведінки, діяльності особистості, запропонованої суспільством, та з урахуванням біологічної статі, що спрямований на усвідомлення сутності “чоловічого” і “жіночого” як соціальних феноменів [5]. Нам видається, що, зважаючи на нові тенденції у розвитку сімейного виховання, зміни стандартів поведінки сучасних чоловіків/тат і жінок/мам, доцільно визначати сутність “чоловічого” і “жіночого” як соціально-педагогічні феномени.

Основним завданням сучасної гендерної освіти є пояснення природи стереотипів та їх історичної зміни і соціальної обумовленості. Беручи до уваги попередній освітянський досвід та вкорінені педагогічні традиції, у тому числі спрямовані на виховання особистості, це завдання є нелегким, але таким, що поступово знаходить своє розв’язання.

На противагу традиційному вихованню, в якому домінуючим є авторитарний підхід та орієнтація на дихотомію чоловічих і жіночих ролей (патріархатні стереотипи), у гендерному вихованні сучасна українська педагогіка і психологія пропагують, переважно, ідею егалітарного (партнерського) виховання, яка закладена в ментальності українського народу та педагогічній спадщині, зокрема ще в гуманістичних концепціях С. Русової і В. Сухомлинського. На цю особливість звертає увагу С. Вихор, який визначає гендерне виховання як цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття, поведінку вихованців з метою формування в них егалітарних цінностей, поваги до особистості, незалежно від статі, розвитку індивідуальних якостей і здібностей для їх самореалізації, оволодіння навичками толерантної поведінки та з метою побудови громадянського суспільства [3]. Разом із тим, за його оцінкою, незважаючи на велику кількість визначень терміна “гендерне виховання” у педагогічній літературі, ще недостатньо чітко сформульованими залишаються його зміст, мета і завдання [2].

Високо оцінюючи вже напрацьоване у становленні вітчизняної гендерної педагогіки, варто відмітити і певні суперечності в обґрунтуванні її теоретичних та методологічних засад, термінологічну непослідовність. Аргументами до таких висновків є, зокрема, те, що у вітчизняній і зарубіжній педагогіці наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. частіше вживалися терміни “гендерне навчання” і “гендерне виховання” (Е. Брайтенбах, Т. Голованова, А. Кайзер, Н. Кутова, О. Петренко, Г. Фаульстіх-Віеланд, Г. Шумахер), “гендерна педагогіка” (С. Бухен, М. Горсткемпер, К. Деріхс-Кунстманн, В. Кравець, П. Мільгоффер, Х. Фімер, Л. Штильова), “гендерна педагогіка” [7]. У сучасній науковій літературі пострадянського простору спостерігається підміна понять “гендерне виховання” і “гендерний підхід” [8].

Прикладом відчуття їхньої різності можуть бути дослідження з гендерної проблематики у західноєвропейській науці. Наприклад, у Німеччині вчені віддають перевагу словосполученню “гендерний підхід у педагогіці”. Доцільність і коректність вживання саме такого словосполучення ми вбачаємо в тому, що гендерний підхід є методологією аналізу гендерних характеристик особистості та психологічних аспектів міжстатевих відносин, реалізації гендерного виховання. Очевидно, що для німецької педагогіки властиве поєднання гендерного підходу зі статево диференційованим принципом виховання учнівської молоді. Гендерний аспект в освіті у країнах Західної Європи загалом спирається на стратегію гендерної рівності як найважливішого складника всіх державних соціальних та освітніх програм. Їх реалізацію забезпечують: розширення гендерно-інформаційного простору, гендерна статистика, проведення широкомасштабних просвітницьких кампаній, присвячених проблемі гендеру і соціальної відповідальності, поглиблення гендерної компетентності батьків та педагогів як чинників формування гендерної культури молодого покоління.

Гендерне виховання відбувається не тільки під впливом державної політики, культури суспільства, його стереотипів, що закріплені у традиціях і звичаях, релігії, мистецтві, мові та знаходять відображення в особливостях сімейного виховання, а й інноваційних ідей у розвитку суспільства, під впливом інформаційних технологій, які охоплюють надзвичайну широку аудиторію споживачів шляхом ретрансляції певних знань, упровадження ідей і маніпуляції свідомістю. Тому, зважаючи на сучасні реалії, їхню складність, багатовекторність розвитку різних явищ, за нашим переконанням, мета і зміст гендерного виховання мають полягати у цілеспрямованому впливі на свідомість, почуття, поведінку підростаючої особистості з метою профілактики, упередження, уникнення дискримінації людей за статевою ознакою, пом’якшення гендерних стереотипів, розвитку гуманістичної свідомості на основі усвідомлення і прийняття гендерних цінностей, формування адекватних уявлень про мужність та жіночність, відповідних якостей, а також ціннісного ставлення, відповідальності і досвіду культури взаємодії між статями на партнерській і моральнісно-духовній основі. Однак авторський дослідницький досвід переконує, що ефективність гендерного виховання значною мірою обумовлюється не тільки чітким розумінням його сутності і змісту, а й методами його впровадження: вони не повинні бути нав’язливими, некоректними, а добиратись відповідно до особистісно орієнтованого підходу та можливостей налагодження діалогової взаємодії між суб’єктами виховного процесу, зокрема і міжпоколінних.

Теоретичний аналіз переконує, що увага сучасної педагогічної думки сконцентрована фактично на двох протилежних напрямах виховання з акцентом на фактор статі: традиційному, тобто статеворольовому (Н. Афанасьєва, Д. Ісаєв, Т. Рєпіна, Л. Столярчук, Т. Хризман та інші) і гендерному (Т. Говорун, О. Кікінежді, В. Кравець, Л. Штильова та інші). Це зумовило появу і відповідної термінології: “статеворольове виховання”, “гендерне виховання”, “гендерна соціалізація” та призвело до невизначеності і таких термінів, як “гендерна культура”, “гендерна вихованість” тощо. Однак останнім десятиліттям можна констатувати все більш активне просування й утвердження в науковій теорії і соціальній практиці гендерного підходу та спростування статеворольової теорії, згідно з якої стать людини визначається як успадкована програма чоловічого і жіночого, і яка в реальному житті реалізується в тих ролях, що є відповідними до соціальних очікувань.

Загалом гендерна проблематика історично пов’язана з поступовим визнанням культурою та наукою множинності індивідуальних відмінностей, що не вкладаються у звичні “дихотомічні схеми”. У цьому контексті логічною й показовою сприймається модель, запропонована та обґрунтована І. Коном. Основними структурними елементами моделі виступають не тільки дві головні статі, а й аномальні варіанти, які не мають великої поширеності у реальному житті. За висновками І. Кона, “… перетин “гендеру” різного рівня дає 128 комбінацій”. Отже, висувається ідея про існування 128 гендерних 30 варіантів, які у своїй сукупності презентують багаторівневу модель гендеру [6]. Такий підхід до проблеми свідчить, що поступово відбувається перехід від однофакторних моделей до багатофакторних, а також формується тенденція до розгляду гендеру як складної, багатовимірної структури, яка не може бути описана у поняттях дихотомії “чоловіче – жіноче”.

На наш погляд, модель справляє подвійне враження: з одного боку, вона систематизує і схематизує знання з питання гендеру, хоча і не є в цьому повною, з іншого – викликає багато запитань. Зокрема і про те, що під час аналізу гендерних ролей випадає головний аспект соціальної взаємодії індивідів – родинний. Але ж головними гендерними ролями є ролі батьків, дітей, подружжя, зокрема такі, як: чоловік/дружина, мати/батько, син/дочка.

Також умовиводи щодо багатоваріантності гендеру стали предметом спекуляцій або фактами неприйняття гендерної ідеї. Прикладом несприйнятливого ставлення до гендерного виховання, як і до гендерної проблематики загалом, стала принципова позиція апологетів православного християнства, зокрема Московського патріархату, заявлена під час проведення І, ІІ і ІІІ Всеукраїнських батьківських форумів (2011, 2012, 2013), які проходили в Києві. На їхнє переконання, “...закони “про гендерні стереотипи” та “гендерну освіту” насправді дискримінують батьків-християн та їхніх дітей. Через впровадження гендерних цінностей” та “гендерного мислення” ... переважна більшість людей, які зберігають здорові моральні засади, стають жертвами меншини, яка, використовуючи структуру влади, встановлює диктатуру “антицінностей”” [4]. Вони настійливо упроваджують у маси думку про те, що „гендерна рівність” „є обман…, злочин проти людської природи...”. Категорично виступають проти: легалізації гомосексуальних шлюбів як альтернативних форм шлюбу; усиновлення дітей гомосексуалістами (ця практика набуває у світі поширення); гендерної політики щодо підтримки сім’ї і ювенальної юстиції (вважають, що мета гендерної політики полягає не в захисті, а у знищенні сім’ї як суспільного інституту, а мета діяльності ювенальної юстиції не в захисті дітей, а в тому, щоб позбавити дітей батьків і зробити їх сиротами); подолання „сімейних стереотипів” (вважають, що „…йдеться про підміну цінностей. На їхнє переконання, „завданням гендерних 31 перетворень є знищення залишків традиційного розуміння сім’ї як гармонійних взаємин між чоловіком, дружиною та дітьми”).

Саме на таких позиціях супротиву гендерному підходу нині провадиться масована пропагандистська діяльність православної церкви Московського патріархату серед прихожан і батьківської громадськості. Аналіз такої позиції церкви, з одного боку, засвідчує її прихильність традиціям, з іншого – тенденційність та упередженість у доборі аргументації, її „пересмикуванні” для такої пропаганди. Очевидно, що в основі протистояння – конфлікт цінностей, які сповідує і захищає християнство, та які утверджує світське життя. Кожна із позицій має своїх прихильників, що активізує її обговорення як на рівні проповідей, публіцистики, так і наукових повідомлень та офіційних заяв. Свою позицію церква захищає не тільки серед прихожан, а й активно працює з батьківською громадськістю поза церквою, в тому числі і через тих педагогів, які є прихильниками традиційної системи виховання. У школах розповсюджуються листівки, періодичні видання, пам’ятки для батьків і педагогів, як поводитися з представниками влади, із соціальними працівниками, а також інструкції про те, щоб не допускати до дітей дослідників, а в сім’ї (навіть якщо вони асоціального спрямування) – соціальних працівників, які перевіряють умови виховання дитини. Для підкріплення своєї позиції і налагодження більш довірливих комунікацій з громадою рішенням Синоду Православної церкви Московського патріархату у 2010 році при церквах були введені посади соціальних педагогів.

Отже, у просуванні гендерної ідеї в суспільстві, як у теорії, так і на практиці, ще немає одностайності. Наукові дискусії і надалі будуть відбуватись, насамперед у методологічній площині, що, безсумнівно, викликатиме та підтримуватиме поляризацію оцінних до неї ставлень, яка детермінується стереотипними та інноваційними поглядами на проблему. У виховному компоненті найбільш відчутною поляризація буде саме у сімейному вихованні, яке передбачає взаємодію представників різних поколінь, а отже, і різних світоглядних позицій батьків і дітей щодо збереження усталеного і традиційного та прийняття інноваційного. Підставою для таких прогностичних висновків є здійснений нами ретроспективний аналіз теорії і практики формування гендерного концепту.

Осмислення вже напрацьованого у проблематиці гендерних досліджень та відповідних оцінних ставлень щодо гендеру як соціально-культурного і соціально-педагогічного феномену дає нам змогу зробити такі висновки:

  • у процедурі операціоналізації поняття “гендер” відображається ряд конотацій, основними з яких можна вважати такі: гендер як соціальна стать; гендер як змодельована суспільством система цінностей; гендер як норма та категорія регуляції взаємовідносин чоловіків та жінок; гендер як фактор ідентичності особистості; гендер як чинник виховання; гендер як модель партнерських відносин;

  • виховний компонент гендерного концепту поступово вибудовується у контексті сучасної філософії освіти;

  • гендерний концепт сімейного виховання визначається наявними гендерними стереотипами та настановами, інноваційними підходами, соціальними очікуваннями, структурою сім’ї, моделями гендерної поведінки у сім’ї та якістю виконання батьками і дітьми гендерних ролей.

Уже в ранньому віці дитина поступово усвідомлює, що вона є представником певної статі (хлопчиком чи дівчинкою), тобто відбувається первинна статева ідентифікація особистості. З цього часу має розпочатися і її статеве виховання, суть якого полягає, на нашу думку, в делікатному поясненні відмінностей у будові чоловічого і жіночого тіла, формуванні елементарних навичок статевої гігієни, статево типізованої (властивої представникам певної статі) поведінки, а також толерантного ставлення до представників протилежної статі.

У дошкільному дитинстві розпочинається етап вторинної статевої ідентифікації, тобто усвідомлення дитиною свого соціального призначення як хлопчика чи дівчинки (майбутнього чоловіка чи жінки) і засвоєння відповідної поведінки в сім’ї, суспільстві. У цей час важливим є гендерне виховання.

Гендерне виховання – процес, спрямований на формування у дитини ціннісного ставлення до людей і до самої себе як до представників різних статей (до чоловіка чи жінки, хлопчика чи дівчинки); формування в неї рис, необхідних для реалізації свого особистісного потенціалу як члена суспільства.

Мета гендерного виховання – особистісне становлення людини як представника певної статі; формування адекватного розуміння сутності моральних норм та установок у взаєминах між чоловіками й жінками (хлопчиками й дівчатками), потреби керуватися ними в усіх сферах та видах діяльності.

Зміст гендерного виховання визначається навколишнім життям: стосунками в сім’ї; взаєминами між представниками різних статей, моральними нормами цих взаємин; сферами діяльності чоловіків і жінок тощо.

Завдання гендерного виховання

  1. Сприяти особистісному становленню дитини як представника певної статі.

  2. Сприяти усвідомленню дитиною себе представником своєї статі, формуванню вміння адекватно оцінювати власні вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої належності, необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння.

  3. Виховувати соціальну та моральну відповідальність у взаєминах з іншими.

  4. Формувати вміння розуміти представників своєї та протилежної статей, дотримуватися загальноприйнятих норм і правил поведінки у спілкуванні з людьми, враховувати й поважати специфічні індивідуальні (статеві) особливості людини в процесі будь – якої спільної діяльності.

  5. Виховувати у дитини прагнення мати повноцінну люблячу, міцну й дружну сім’ю, що відповідає сучасним потребам суспільства.

Витоки гендерного виховання дітей

Проблема гендерного виховання не є «відкриттям» сучасності. Здавна світові мислителі говорили про важливість рівної освіти хлопчиків і дівчаток, водночас наголошуючи на необхідності застосування різних підходів з урахуванням їхніх особливостей.

Так, за Платоном, в ідеальному суспільстві жінка може брати участь в усіх справах нарівні з чоловіком, а отже, повинна мати відповідний рівень компетентності в різних сферах життя.

Ж-Ж. Руссо зазначав, що чоловіки і жінки, як біологічні істоти подібні, однак як суспільні – різняться, оскільки мають різні обов’язки та ролі. На думку І. Канта, чоловіки й жінки різняться передусім за способом їхньої участі в політичному житті, рисами особистості й особливостями поведінки, а тому, відповідно, проходять різний шлях особистісного становлення.

Цікаві й корисні поради щодо виховання й навчання хлопчиків й дівчаток подав Я. Корчак у «Правилах життя», ще на початку ХХ століття закликаючи суспільство долати гендерні стереотипи у вихованні наймолодших.

Я. Корчак про стереотипи щодо хлопчиків та дівчаток

«Я часто чую, як про дітей кажуть: «Усі вони такі». Наприклад: «Всі хлопчиська – хулігани і бруднулі». Чи «Всі дівчатка – плакси та ябеди». Неправда, кожного слід пізнавати окремо й окремо оцінювати, пізнавати не поверхово, а ґрунтовно… Хлопчику так само, як і дівчинці, хочеться бути гарним, тільки він у цьому не зізнається. Хлопчикові важче залишитися чистим, бо він любить рухливі ігри… Але він не бруднуля…Може ж дівчинка бігати швидше, ніж хлопчик, то чому він не може гратися з ляльками?»

В. Сухомлинський не вживав поняття «гендер», однак чимало його думок по праву можуть увійти до абетки гендерного виховання. Педагог був переконаний, що абсолютно неприпустимо пояснювати ті чи ті позитивні або негативні риси юної особистості її належністю до певної статі, тим паче протиставляти дівчаток хлопчикам і навпаки. Водночас педагог наголошував на необхідності особливого підходу до виховання дітей кожної статі.

В. Сухомлинський про виховання дівчаток

«По – перше, треба, щоб кожна дівчинка виховувалась самобутньою і яскравою особистістю, щоб усім без винятку дівчаткам була нестерпна навіть думка залишатися непомітною, пасивною, слабовільною. Орієнтація дівчинки – жінки на активну участь у суспільному виробництві, а не на пасивне обмеження сфери її діяльності доглядом за дітьми – ось що дуже важливо в тому загальному тоні, який має характеризувати духовне життя школи. Бути матір’ю, бути вихователем дітей – горда і почесна місія, але коли тільки цим обмежиться діяльність жінки – вона буде залежною істотою. Тільки яскрава життєва мета дає жінці духовну силу, яка робить її володарем і повелителем у сфері почуттів».

Для розвитку особистості дівчаток і хлопчиків необхідно, як зазначав педагог, щоб вони брали участь в усіх видах діяльності, де успіх забезпечують сила волі, наполегливість, де порівнюються сила, витривалість, стійкість, рішучість хлопчиків і дівчаток, де відбувається глибоке й приховане інтелектуальне змагання між ними.

В. Сухомлинський радив педагогам так організовувати життя дитячого колективу, щоб не було у ньому суто чоловічих і суто жіночих видів діяльності (це, однак, не означає, що й найважчу фізичну працю хлопчики й дівчатка мають виконувати на рівних).

У наш час проблему гендерного виховання у своїх наукових працях висвітлюють С. Архипова, Н. Абубікірова, Т. Бендас, Т. Говорун, О. Кікі- нужді, В. Кравець, С. Макаренко, А. Мудрик, С. Риков, Ю. Савченко, Т. Ти-това та інші дослідники.

Гендерні проблеми сучасності

Нині проблема виховання й навчання відповідно до статі є актуальним завданням педагогічної роботи з дітьми дошкільного віку.

Соціальні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, призвели до руйнування традиційних стереотипів чоловічої й жіночої поведінки. Демократизація відносин людей різної статі спричинила змішання ролей, фемінізацію чоловіків і маскулінізацію жінок. Жінка стала більш активною, самостійною, впевненою, і це добре. Водночас разом з позитивними чоловічими рисами жінки переймають і негативні: грубість, агресивність, кар’єризм, безжалісність тощо. Жінки нині нерідко посідають лідерські позиції у суспільстві, обіймають «чоловічі» посади. Натомість деякі чоловіки втрачають здатність відігравати маскулінну роль у шлюбі: з «добувачів» вони поступово перетворюються на «споживачів», не виконують своїх обов’язків щодо виховання дітей. Одним з наслідків їх відсторонення від виховання є жорстоке поводження деяких татусів зі своїми дітьми (все частіше «новини» рясніють тривожними фактами, як-от побиття дитини батьком, аби скоріше замовкла, почала їсти тощо).

На тлі таких суспільних змін змінюються й внутрішні психологічні позиції дітей, їхня свідомість: дівчатка стають агресивними й грубими, а хлопчики переймають жіночий тип поведінки (особливо в неповних сім’ях, де немає тата).

Спостерігаючи протягом багатьох років за молоддю (зокрема й нашими студентами), ми помітили, що багато дівчат втратили такі жіночі риси, як скромність, ніжність, терпіння, вміння мирно залагоджувати конфліктні ситуації. Хлопці ж, навпаки, часто не проявляють чоловічих рис: рішучості, витривалості, емоційної стійкості.

Результати спостережень за змістом ігор дітей старшого дошкільного віку так само викликають тривогу: діти демонструють моделі поведінки, що не відповідають їхнім статевим особливостям: не вміють домовлятися в грі, без конфліктів розподіляти між собою ролі. Крім того, у трудовій діяльності, старші дошкільнята часто не здатні самостійно розподіляти обов’язки з урахуванням статі партнера. Хлопчики не проявляють бажання прийти на допомогу дівчаткам тоді, коли потрібна фізична сила, а дівчатка не поспішають допомагати хлопчикам там, де вимагається старанність і акуратність тощо.

Бесіди з вихователями й батьками показали, що знання дорослих про особливості гендерного виховання хлопчиків і дівчаток недостатні; вони не готові до змін, долання стереотипів, упровадження гендерного підходу в педпроцес.

Отже, сьогодні вкрай важливо приділяти особливу увагу гендерному вихованню дітей, відповідній психолого – педагогічній просвіті батьків і педагогів. Насамперед дорослі мають усвідомити, що вони є взірцем для дітей, і поводитись відповідно до своєї гендерної ролі, адже від цього значною мірою залежить те, як приймуть свої ролі діти.

Проблема забезпечення гендерної соціалізації дошкільнят – одна з домінантних у гендерному вихованні.

Початок XXI століття ознаменувався пошуком шляхів соціального партнерства жінок і чоловіків, рівномірного використання їх потенціалу в будь-якій сфері життєдіяльності, що є метою сучасного людства. "Ґендер" є одним із наймолодших термінів у психології, педагогіці, соціології, суспільствознавстві тощо. Вважається, що вперше на науковому рівні його застосувала до аналізу стосунків і діяльності чоловіків і жінок та для точного тлумачення біологічних, фізіологічних і соціально-рольових відмінностей представників різної статі американка Дж. В. Скотт, науковець і педагог. Ґендер означає "соціальні стосунки між людьми різних статей", "соціально організовані стосунки між людьми різних статей", "поділ ролей на чоловічі та жіночі". Гендерна рівність – це не тільки рівність статей, а й рівність використання особистісного потенціалу кожної людини незалежно від статі [6, c. 17]. Впровадження ґендерного підходу у формування гармонійно розвиненої особистості пропонує новий спосіб пізнання дійсності, у якому відсутня нерівність та ієрархія "чоловічого" й "жіночого", розширює життєвий простір для розвитку індивідуальних здібностей і задатків кожної особистості.

Як зазначають О. Цокур та І. Іванова, ґендерне виховання – це цілеспрямований, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, поведінки, діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством залежно від їх біологічної статі. Метою ґендерного виховання є створення умов для формування егалітарної свідомості, вільної від ґендерних стереотипів і відповідальної за свої міжособистісні взаємини в соціумі. Погляд на всі прояви життя через призму ґендерних цінностей і відповідним цим цінностям потреб, інтересів і форм діяльності складає ґендерну культуру. Вона не може існувати в умовах верховенства патріархальних цінностей, які дозволяють пригнічення однієї соціальної спільності стосовно іншої. Ґендерна культура передбачає гармонізацію взаємин чоловіків і жінок у суспільстві, відображає прагнення суспільства до вирівнювання їх статусів.

У сучасній соціально-педагогічній роботі відбувається пошук альтернативних методик, що забезпечували б адекватне привласнення гендерної культури особистості. Значна увага при цьому приділяється змінам у суспільстві та моделям маскулінності і фемінінності, яким властиво змінюватися. "Маскулінність" (мужність) являє собою комплекс характеристик поведінки, можливостей і очікувань, що детермінують соціальну практику тієї чи іншої групи, яка об’єднана за ознакою статі. Іншими словами, маскулінність – це те, що додається до анатомії для отримання чоловічої ґендерної ролі". При аналізі маскулінності потрібно брати до уваги її множинність, історичність і ситуативність, все це вказує на варіативність моделей маскулінності та їх залежність від змін, що відбуваються в суспільстві. "Фемінінність" – характеристики, що пов’язані з жіночою статтю, або характерні форми поведінки, що очікуються від жінки в даному суспільстві, або ж соціально визначене вираження того, що роздивляється як позиції, що внутрішньо властиві жінці".

Психолог Ж. Міллер висловила думку, що такі риси фемінності як емоційність, вразливість та інтуїція – це не слабкість, а особлива сила, яка може стати суттєвою для формування кращого суспільства, і що всі ці риси чоловіки могли б розвивати в собі. З точки зору сучасної культури для гендерних ролей чоловіка і жінки властиві наступні характеристики. Чоловікові відводиться роль "сильного", жінці – "слабкого". Чоловік через свої психологічні особливості – завжди "лідер", а протилежна роль – "веденого" – належить жінці. Нарешті, сучасний чоловік, що розуміє високе призначення жінки бути прародичкою людського роду – "прихильник", його роль можлива, коли жінка виконує роль тієї, що приймає пошану – роль кумира. Три істотні характеристики визначають риси поведінки чоловіка і жінки в різних сферах життя. Ці риси стають показниками "сучасного чоловіка", "сучасної жінки". Е. Маккобі та К. Джаклін вивчаючи вплив статі на поведінку, виділили три групи гендерних відмінностей. Перша група відмінностей – достовірні (більша агресивність чоловіків, їхні переваги в математичних і просторово-видових операціях, вищі лінгвістичні здібності жінок). До другої групи були віднесені сумнівні (чоловіки і жінки різняться у слухняності і турботливості, домінантності, стресі і тривожності, загальному рівні активності, змагання (конкурентності), тактильній чуттєвості). Третя група поєднує відмінності, які не підтвердилися (для жінок – визначальна роль середовища на їхній розвиток; великі – навіюваність та соціальність, кращі успіхи в розв’язанні завдань, що вимагають стандартного вирішення; менші – самоповага і потреба успіху, переважно розвиток слухового аналізатора. Для чоловіків – визначальний вплив спадковості на їхній розвиток, кращі успіхи у виконанні складних і нестандартних завданнях, аналітичний пізнавальний стиль, передаючий розвиток здорових аналізаторів).

Е. Маккобі і К. Джаклін проаналізувавши велику кількість досліджень з проблем відображення біологічних статевих різниць у соціальній поведінці, інтелектуальній діяльності, зробили висновок про потребу паритетної взаємодії чоловіків та жінок і тим самим поставили під сумнів помилковість деяких поширених стереотипів у суспільстві. Зокрема, вони доводять, що обидві статі не різняться загальним рівнем інтелекту, показником рівня мотивації успіхів у кар’єрі. У віковому плані формування гендерної культури особистості набуває особливої значущості в підлітковому та старшому шкільному віці, коли відбувається перебудова всієї системи відносин людини з дійсністю, формується світогляд особистості та її уявлення про власне призначення і сенс життя, а логіка психосоціального розвитку вимагає активного осмислення соціально вироблених способів поведінки. Саме в підлітковому та старшому шкільному віці відбувається формування рольових позицій чоловіка і жінки. I те, в яку жінку перетворюється дівчинка чи в якого чоловіка виросте хлопчик, значною мірою визначається характером виховної роботи. На жаль, педагоги, і батьки все ще відмовляються від участі у формуванні еталонів мужності і жіночності. Відомий дослідник В. Кравець вважає, що процеси фемінізації підростаючого чоловічого населення і маскулінізації жіночого, сьогодні проявляються чітко. Відбувається зближення традиційно жіночих і чоловічих соціальних ролей [6, c. 26]. Серед причин цього негативного явища він називає: – домінування жіночого впливу на хлопчиків у дитячому і підлітковому віці; – зростання кількості жінок, що "роблять кар’єру", де потрібні чоловічі якості; – через деструктивні явища в соціально-економічній сфері багато чоловіків неспроможні заробляти, утримувати сім’ю. Важливим компонентом гендерної соціалізації особистості є гендерне виховання – це процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу гендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але и будь-які інші: у суспільному житті, праці, відпочинку тощо. У процесі гендерного виховання необхідно вирішити низку конкретних педагогічних завдань, до яких відноситься формування: – соціально-педагогічної відповідальності у взаєминах між статями, переконання, що і у сфері інтимних відносин людина не є незалежною від суспільства; – прагнення мати міцну, дружню сім'ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька і матері в сім'ї; – народження кількох дітей; свідоме і відповідальне ставлення до їх виховання, як до свого обов'язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми; – здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до людей взагалі, але й як до представників чоловічої чи жіночої статі; здатності враховувати і поважати їх специфічні статеві особливості у процесі суспільної діяльності; – здатності і прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої належності, виробляти поняття хорошого и поганого вчинку у сфері цих відносин; – усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації; – необхідних навичок спілкування і взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення у сфері міжстатевих стосунків; – уміння дружити і любити; досвіду нестатевої любові. Необхідно зазначити, що в історико-генетичному плані проблема гендерного виховання та формування гендерної культури особистості, склалася як форма прояву партнерства між чоловіками і жінками. На цей час зазначені прояви партнерства в системі гендерних відносин повинні ґрунтуватися на ідеології гендерної рівності – "рівність стартових умов, отримання рівних часток соціальних ресурсів, рівну участь у суспільній владі для представників обох гендерних груп". Значне місце в системі чинників, що забезпечують оптимальний характер процесу гендерного виховання та формування ґендерної культури особистості займає освіта. Науково обґрунтованою є розробка технологій формування ґендерної культури, тому діяльність з формування ґендерної культури неможлива без застосування гендерного підходу до освіти і в освіті. Найповніше соціальні й теоретичні передумови становлення і розвитку гендерного підходу до освіти досліджені І. Мунтяном. До основних з них автор відносить: руйнування традиційної системи гендерної стратифікації і різке послаблення поляризації жіночої і чоловічої соціальних ролей, нівеляцію принципових розбіжностей у нормах поведінки й психології жінок і чоловіків через спільність їх трудової діяльності і сумісності навчання; принципову трансформацію шлюбносімейних стосунків; істотні зміни культурних стереотипів маскулінності й фемінності, які стають менш жорсткими і полярними, більше внутрішньо суперечливими, поєднуючи в собі традиційні риси з новими, і більш чіткий облік різноманітності індивідуальних ситуацій тощо. Формально процес гендеризації в освітній сфері починається, коли дитину віддають до навчального закладу, і продовжується протягом усього навчання. Хлопчики і дівчатка освоюють і вчать один одного, які заняття і поведінка відповідають хлопчикам, а які – дівчаткам, і забезпечують відповідність вчинків кожної дитини накресленому плану. При цьому вчителі і навчальна програма, і це очевидно, підсилюють не тільки ґендерні відмінності, але і нерівність, яка супроводжує і формує ці відмінності. При цьому на вказані особливості накладають свій відбиток дві важливих обставини. Перша з них пов’язана з рівнем ґендерної культури особистості, а друга – з гендерними особливостями професії, яка обирається. Іншими словами, кожна молода людина, абстрактно кажучи, може вибрати для себе свою майбутню справу з широкого різноманіття професій. Але насправді, практично, спектр можливих виборів для неї виявляється значно вужчим. Неінформованість молодих людей про можливості професійного вибору або обмежена за гендерними ознаками інформація про нього є на сьогоднішній день реаліями сучасного суспільства. Як наслідок, цілком очікуваний, молоді люди відтворюють застарілі гендерні стереотипи. У цей же час, у науковій літературі знаходимо свідоцтва фахівців про те, що "невдалий вибір професії завдає не тільки окремим людям, але і суспільству, в цілому, величезні збитки, економічні і соціальні". У цьому ракурсі принциповим стає впровадження гендерної освіти в усі навчальні заклади, які, перебуваючи у стадії реформування, мають здійснити перехід від системи підготовки школярів, орієнтованої на накопичення знань, до системи, яка має на меті навчити їх застосуванню. У цій ситуації впровадження гендерної складової в систему освіти сприятиме не тільки підвищенню фахової майстерності викладачів, але й зміні стратегії освіти в бік соціальногендерної толерантності всіх учасників освітнього процесу. Школа ж завжди була і залишається провідним чинником гендерної соціалізації. Зміст навчального матеріалу, дидактичних і виховних установок у процесі спілкування вчителя і учня є орієнтиром розвитку гендерної свідомості хлопців і дівчат. Методика організації навчально-виховного процесу також формує психологічну основу утвердження ідеології гендерного нерівноправ’я або закріплення гендерної нерівності.

1.2 Проблема гендерного виховання

у психолого-педагогічній літературі

Необхідність використання гендерної підходу в навчанні і вихованні дітей підкреслюють багато вітчизняні та зарубіжні вчені. Як відомо, дівчатка і хлопчики по-різному мислять, розуміють, відчувають та переживають. Таким чином, очевидно, що педагогіка потребує осмисленні позначених суперечливих змін і коректування своїх позицій у питаннях гендерної виховання вихованців. Щодо контрольоване виховання підростаючого покоління, в процесі якої створюються умови для ефективного розвитку особистості дитини як заставу максимальної самореалізації особистості дорослої в майбутньому, є однією з найважливіших завдань сучасної школи. Все це вказує на актуальність гендерної виховання в сучасному суспільстві.

У різних джерелах неодноразово констатується факт, що у нас дуже мало гендерно освічених людей. Тому необхідно розширити рамки гендерної просвіти, використовуючи сучасні інтерактивні методи і здійснювати не тільки у вищих навчальних закладах на окремих факультетах, але і в загальноосвітній школі.

Очевидно, що всі працівники навчального закладу повинні брати участь у формування гендерної культури, але головним ініціатором може виступати соціальний педагог. Оскільки одним з напрямів соціально-педагогічної діяльності є формування в учнів уявлень про роль і життєво призначення хлопчиків і дівчаток в сучасному суспільстві.

Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану на ознаку підлоги соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, пов'язані з їх гендерних статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і, одночасно, спричинені ними системи панування й володарювання. У багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але і оцінюють по-різному, обґрунтовуючи гендерними особливостями і різницею в їх здібності відмінності в розподіл влади між ними. Гендер конструюється через певну систему соціалізації, поділу праці та прийняті в суспільстві культурні норми, ролі й стереотипи. Прийняті в суспільстві гендерні норми і стереотипи певною мірою визначають психологічні якості (заохочуючи одні й негативно оцінюючи інші), здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому гендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно різняться в різних суспільствах. У цьому сенсі бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання тієї або іншій ролі.

В процесі виховання родина, система освіти, культура в цілому впроваджують у свідомість дітей гендерні норми, формують певні правила і створюють уявлення про те, хто є "справжній чоловік" і якою повинна бути "справжня жінка". Згодом ці гендерні норми підтримуються за допомогою соціальних і культурних механізмів. Втілюючи в своїх діях очікування, пов'язані з їх гендерних статусом, особи на мікрорівні конструюють гендарные відмінності.

Ґендерна соціалізація – це процес засвоєння індивідом культурної системи гендеру того суспільства, у якому він живе. Агентами гендерної соціалізації виступають соціальні інститути і групи, наприклад, родина, освіта, профорієнтація, однолітки. Зміст гендерної соціалізації визначається рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, особливостями культури і конкретним спосіб життя індивіда. Можна говорити, що сім'я головне місце гендерної соціалізації дитини, але як показує практика цей досвід далекий від позитивного: батьки зловживають алкоголем, не займаються вихованням, часто спостерігається неповагу і байдужість до один одного, насильство та інші. Проходячи соціалізацію в родині, а потім в школі і суспільстві, діти засвоюють стереотипи, що склалися історично, що ставлять жінку свідомо в принижену позицію.

Гендерні стереотипи – це незмінні загальноприйняті встановлення про поведінку жінок і чоловіків, що склалися в культурі, яким слідують без роздумів. Поява гендерних стереотипів обумовлено тим, що статеві відмінності розташовувалися над індивідуальними відмінностями особистості чоловіки і жінки. Синонімом стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобон або кліше. Можна виділити якості, стереотипно приписувані чоловікові-жінці.

Чоловічі

Жіночі

абстрактність, логічність, влада, незалежність, індивідуальність, непостійність, невірність, радикалізм, інструментальність,

сміливість, майстерність в якомусь справі, працьовитість, вдосконалення фізичної сили, уміння долати труднощі, готовність прийти на

допомогу жінці і захистити її

постійність, вірність,

пасивність, статика,

колективність,непритомність, інтуїтивність, конкретність,

доброта, жіночність, чуйність, м'якість, терпимість до недоліків близьких людей, уміння прощати,

турбота про слабких, хворих, сиріт, любов до дітей.

На підставі цього можна зробити висновок: чоловіки не повинні бути добрими, чуйними, терпимими до недоліків близьких людей, вміти прощати, піклується про слабких, хворих, сиріт, любити дітей. Це доля жінок. А гендерна культура представлена, як культура, яка передбачає сформованість у людини правильного розуміння про призначення чоловіка і жінки, їх статус, функції, взаєминах в суспільстві і в родині. Але, на жаль, немає згадок про те, яке розуміння про призначення чоловіки і жінки можна вважати правильним, і хто буде визначати цю ступінь правильності.

Ґендерна ідентичність – це усвідомлення себе зв'язаним з культурними визначеннями мужності і жіночності. Поняття діє зовсім не за межами суб'єктивного досвіду і служить психологічної інтериоризацией чоловічих та жіночих рис, виникаючи в результаті процесу взаємодії «Я» та інших.

Ґендерна роль - соціальні очікування, що випливають з понять, оточуючих гендер, а також поведінка у вигляді мови, манер, одягу і жестів. Чоловічі і жіночі ролі є, як вважають, взаємовиключними, і в деяких товариства рольові поведінки можуть бути поляризовані: пасивність - жіноча роль, а активність - чоловіча. Приписи щодо поведінки, пов'язаного з гендерними ролями, особливо очевидні в статевому поділі праці на чоловічий і жіночий.

У першому випуску Словника гендерних термінів під загальною редакцією кандидата філологічних наук А.А. Денисової поняття «гендерна освіта», «гендерна педагогіка» не представлено взагалі, як і в педагогічних словниках немає визначення поняття "гендер". А гендерна просвіта трактується як необхідний інструмент для досягнення наступних цілей:

- побудову демократичного суспільства на засадах пріоритетності прав особистості (демократія повинна усвідомлювати і відчувати» особливості підлоги);

- підтримка справжньої національної безпеки держави: країна не може дозволити собі розкіш продовжувати ігнорувати або недовикористати потенціал будь-якої статі;

Гендерна освіта є окремим випадком освіти, загалом, і в першу чергу – це поширення знань про специфічному наборі культурних характеристик, які визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків та взаємовідносини між ними.

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ

ХЛОПЧИКІВ І ДІВЧАТОК У СІМ'Ї

2.1 Гендерні особливості дітей старшого

дошкільного віку та підлітків

Відомо, що формування у дитини ознак жіночої статі розпочинається в момент запліднення з утворення однотипного набору хромосом хх, який визначає всі особливості жіночого організму і психіки. Однак, широке поняття «стать» конкретизується психологами у більш вузьких поняттях: «біологічна стать», «психічна стать», «психологічна стать», «соціальна стать(гендер)».

Біологічна стать – сукупність морфологічних, фізіологічних, генетичних особливостей організму, які забезпечують статеве розмноження й зумовлюють біологічні відмінності між чоловіком і жінкою.

Для адекватного прийняття дівчатками і хлопчиками жіночої та чоловічої статевих ролей украй важливими є узгодженість їхньої біологічної статі зі статтю психічною, а також злагоджена взаємодія генетичних, гормональних особливостей організму з соціальними чинниками.

Соціально-психологічні чинники становлення жінки. Відповідність поведінки прийнятим у суспільстві уявленням про «жіночність» складається в процесі статевої типізації, коли дівчинка вчиться, як жінка має поводитися, реагувати на навколишнє, які мати установки тощо. Щоб дитина усвідомила, що вона є дівчинкою або хлопчиком, необхідний вплив суспільства. Адже саме в суспільстві малюк не тільки стає здатним віднести себе до певної статі, а й засвоює норми й правила поведінки, характерні для неї. Соціум впливає як на дівчаток, так і на хлопчиків, проте саме для дівчаток цей вплив стає визначальним. Не останню роль відіграють і стандартизовані уявлення про типові для певної статі риси характеру, які називають гендерними стереотипами. Якою ж має бути справжня дівчинка? Звичайно:лагідною, турботливою, ніжною, емоційною, залежною, готовою до обслуговувальної, виконавської діяльності, зорієнтованою, насамперед, на роль доброї матері і вправної господині, а не на професійний успіх і кар’єру. Крім того, цілком реальний і такий варіант, за якого дівчина у разі недооцінки суспільством жіночої ролі не знаходить для себе вагомих причин, щоб наслідувати жіночу модель поведінки й характеру, і тому перебирає на себе чоловічі функції. Ось чому сьогодні, як ніколи, стає актуальним гендерний підхід в освіті й у дошкільному вихованні зокрема.

Вибір дитиною статевої ролі. Як дитина обирає для себе статеву роль – питання дискусійне. Одні вчені вважають, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі, місце яких вона нібито хоче зайняти.

Деякі науковці акцентують на тому, що спочатку дитина має дізнатися від дорослих про те, що означає бути чоловіком або жінкою. Лише тоді вона може визначити свою статеву приналежність та узгодити свою поведінку з уявленнями про чоловіка або жінку.

Поширена думка, що основну роль у формуванні психічної статі дитини відіграють соціальні очікування дорослих.

Числені дослідники відзначають, що на вибір дитиною своєї статевої ролі впливають як біологічні (генетичні, фізіологічні) , так і соціальні чинники, культурні традиції суспільства, в якому формується юна особистість. Тому у засвоєнні дівчинкою жіночої ролі важливе значення має й імітація нею поведінки найближчих дорослих, і виховання, і соціальне заохочення її дій.

Визначаючи важливість впливу суспільства на становлення психічної і соціальної статі дитини,провідне значення в цьому процесі дослідники надають найближчому оточенню малюка – сім’ї.

В матері дівчинка «шукає свою подібність, «друге Я»». Дівчинка засвоює жіночий стиль поведінки та усвідомлює тонкощі людських взаємин. Однак надмірна прихильність дівчинки до матері може, як не дивно, спричинити у майбутньому її негативне ставлення до всього жіночого та навіть розвиток маскулінних рис, які виявляються зокрема у дитячому бажанні панувати. Іншим негативним наслідком імітації дівчинкою материнської поведінки може бути конкуренція з матір’ю за увагу і любов батька. Дитина успішніше ототожнює себе з тим із батьків, хто є більш престижним і компетентним. Дівчинка буде наслідувати таку материнську поведінку, яка заохочується позитивним ставленням батька, бабусі, дідуся тощо.

Роль батька у процесі засвоєння дівчинкою жіночої гендерної ролі: по-перше, тому що батько значно більше, ніж мати, заохочує феміну поведінку доньки, прагнучи бачити у ній «справжню жінку». По-друге, батько з яскраво вираженими чоловічими якостями може бути навіть більшим стимулом для формування у дівчинки жіночої поведінки.

Засвоєння дівчинкою жіночої ролі залежить також від того, чи є у сім’ї інші діти, якої вони статі і якого віку. Якщо є старша сестра, то вона легше опановує жіночу модель поведінки, а якщо старший брат, вона наймовірніше буде рости «своїм хлопцем», обираючи товариство саме хлопчиків, а не дівчаток.

Сім’я поряд з іншими соціальними чинниками, безпосередньо впливає на те, яку модель самореалізації обере дівчинка: вона виявить бажання стати гарненькою, відповідальною лікаркою або вчителькою чи не менш привабливою, але змагальною, самовпевненою, а за потреби й агресивною бізнес-леді. А може, поєднає у собі жіночу м’якість з чоловічою силою? Так чи інакше, але дитина, народжена представницею жіночої статі, має ще пройти тривалий і непростий шлях становлення жіночості.

У психології є поняття «сенситивний період», яким позначають найсприятливішу пору для розвитку тих чи інших психічних функцій, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання і виховання. Сензитивний період для формування у малюка чуття статі й тілесної відповідності – час довербального ставлення його «Я». Первинна гендерна ідентифікація формується у дитини у віці до 1,5 року. Процес усвідомлення дитиною себе як дівчинки (хлопчика) відбувається паралельно із засвоєнням рідної мови. З другого року життя дитини починається формування її психологічної статі, у цей час більшість дітей знають свою статеву приналежність, правильно відповідають: «Хто ти – хлопчик чи дівчинка?» , а також здатні й інших людей ідентифікувати за статтю. Трирічна дитина чітко розрізняє стать людей: це-дядя, це-тьотя, та знає свою статеву приналежність.

Дівчатка у віці 3-4 років частіше, ніж хлопчики, у рольових іграх обирають сімейні ролі, які не відповідають їхній паспортній статі, припускають можливість зміни своєї статі, причому дівчатка вдвічі частіше висловлюють бажання стати хлопчиком. Від 4-го до 7-го років життя у дітей помітно зростає прояв статевого суб’єктивізму , дівчатка більш позитивно емоційно сприймають дівчаток, ніж хлопчиків. Загалом дівчатка засвоюють свою статеву роль менш конфліктно, ніж хлопчики, та значно менше прагнуть доводити свою відповідність гендерному еталону.

Отже, гендерна ідентичність дівчинки в дошкільному віці формується на пізнавальному та особистісно-емоційному рівнях. Це лише один з багатьох етапів становлення жіночого «Я» дитини. Кількість і зміст таких стадій дослідники визначають по-різному.

Наприклад, Ш.Берн називає 4 стадії, серед яких першою є гендерна ідентифікація (віднесення дитиною себе до певної статі), другою – гендерна константність (розуміння того, що стать постійна й змінити її не можна), третьою - диференціальне наслідування ( бажання бути найкращою дівчинкою або хлопчиком), четвертою – гендерна саморегуляція ( дитина сама контролює й корегує свою поведінку)

Узагальнюючи наукові позиції психологи Я. Коломінський та М. Мелтсас зауважують, що більшість авторів поділяє процес прийняття дитиною статевої ролі на два складники: статеву ідентифікацію (розуміння своєї приналежності до певної статі) та статево рольову ідентифікацію (знання й засвоєння ролей жінки або чоловіка).

Батьки і педагоги – перші взірці і наставники дитини у формуванні її гендерного «Я». Тому так дуже важливою є гендерна культура найближчих дорослих. Це дозволить забезпечити їхнє неупереджене ставлення до здібностей і статусу дитини незалежно від її статі, зорієнтувати процес виховання на засади партнерства, уникати сексизму, тобто проявів дискримінаційної поведінки на підставі статевої належності.

    1. Педагогічні умови гендерного виховання у сім'ї

В умовах недиференційованого підходу до виховання хлопчиків і дівчаток, розмивання кордонів між жіночими і чоловічими соціальними ролями статева соціалізація здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, в результаті чого виховання статево ролевої поведінки серйозно ускладнюється, а в деяких випадках набуває спотвореного, деструктивного характеру. Аналіз практики, дані наукових досліджень довели, що статева соціалізація дітей передовсім пов’язана з реальною життєдіяльністю самої сім’ї. Кожен день родинного життя знайомить дитину з великою різноманітністю взірців і форм поведінки – слів, міміки, жестів, вчинків і манер, трудової діяльності, взаємин, оцінних орієнтирів тощо. Дитина не тільки бачить і чує, а й глибоко відчуває і тонко сприймає насамперед піклування та ставлення до неї батька й матері, старших братів і сестер, дідуся й бабусі, сусідів і людей взагалі, жадібно, як губка, вбирає весь цей досвід. Крім того, вона з перших днів свого дитинства безпосередньо включається у життя сім’ї зі всіма його труднощами, виконуючи відповідні її вікові, статі, соціальному становищу функції. Соціалізація в сім’ї здійснюється різними шляхами й відбувається в двох основних напрямках: в результаті цілеспрямованого процесу виховання і соціального научіння. Найважливішими завданням статевої соціалізації в сім’ї визначені: формування правильної статевої ідентифікації дитини і гетеросексуальної установки; виховання жіночності і мужності; статева просвіта та сексуальне виховання, формування досвіду нестатевої любові; підготовка до виконання численних подружніх ролей у майбутній власній сім’ї. Сім’я вносить вагомий вклад у процес статеворолевої ідентифікації дитини, в процесі якої вона засвоює визначену статеву роль і правила поведінки. Батьки з раннього дитинства конструюють ґендерну роль дитини різними способами:

  • соціальними маніпуляціями, наприклад, вибором одягу;

  • вербальною апеляцією – підкреслюванням властивостей, що відповідають ґендерним стереотипам, відповідно до яких вони прагнуть розвивати свою дитину;

  • вибором іграшок, що „відповідають статі”; – демонстрацією та очікуванням відповідних видів домашньої діяльності.

Будучи головними агентами ґендерної соціалізації дітей, батьки несуть на собі обов’язок „конструювання” в свідомості дитини установок на: відсутність страху перед людьми протилежної статі; можливість контактувати з людьми протилежної статі; ґендерну ідентичність особистості, що відповідає реалістичному сприйняттю своєї власної статі. Нами виділено ознаки, які характеризують переваги сімейного виховання у статевій соціалізації дітей: природність; тривалість виховних впливів батьків на дітей (від народження дитини до передподружнього періоду); інтегральний характер; емоційність виховних впливів; індивідуалізація; зацікавлений характер; контроль сім’ї за негативними впливами однолітків, фільмів, неякісної літератури порнографічного типу. У багатьох дослідженнях описані механізми й детермінанти, що зумовлюють прийняття стереотипів ґендерної поведінки. Передовсім це стосується внутрішньосімейних взаємин з батьками та іншими референтними дорослими, які служать моделлю образу чоловіка чи жінки. Дитина, ідентифікуючись з одним з них, оволодіває навиком засвоєння соціальної ролі представника певної статі, включаючи у самосвідомість програму обраного типу поведінки. У цьому випадку механізми розвитку статевої самосвідомості розглядаються як:

  • пізнання своєї подібності й відмінності з представниками різної статі;

  • типізація й індивідуалізація, емоційна оцінка себе як представника певної статі;

  • самоствердження свого „Я” у спілкуванні й діяльності.

Формування позитивної ґендерної ідентичності, що відповідає своїй статі, залежить від батьківських очікувань. Батьки хочуть знати наперед стать дитини, оскільки від цього буде залежати, як вони її назвуть, який одяг, іграшки і прикраси будуть купувати, чим будуть з нею займатись. Іноді батьки не задоволені статтю своєї дитини й своїм розчаруванням розвивають в ній комплекс неповноцінності. Якщо стать дитини не співпадає з планами батьків, то в багатьох випадках дорослі спотворюють образ статі своєї дитини. Хлопчиків виховують за типом жіночої поведінки, а дівчатка долучаються до цінностей чоловічого світу, засвоюючи чоловічий тип статеворолевої поведінки. І в одному, і в іншому випадку такі діти, а в майбутньому – дорослі, неадекватно реагують на представників і своєї, і протилежної статі. А це пізніше вимагає психологічної корекції та підтримки. Батьки та інші дорослі надають великого значення інформації про статеву належність дитини. Дорослі незручно себе почувають, якщо нічого не знають про стать дитини (М, Палуді, Д. Гулло, 1986). По можливості, вони користуються інформацією для того, щоб скласти свою думку про дитину і регулювати свою поведінку щодо неї. Наприклад, дівчатка-малюки загалом отримують більше дистальної стимуляції (коли на них дивляться і розмовляють з ними), а хлопчики більше – проксимальної стимуляції (їх тримають на руках і доторкаються до них), (С. Бем, 1993). Батьки і, особливо матір, з перших днів появи дитини на світ, найчастіше самі цього не усвідомлюючи, по-різному поводяться з сином чи дочкою. У перші шість місяців матері зазвичай доторкаються до синів значно частіше, ніж до дочок, але через півроку картина змінюється: хлопчиків починають відучувати від надмірної ласкавості. А дівчаткам дають змогу проводити біля матері значно більше часу.

Фундаментальні дослідження, проведені у Гарвардському університеті (США), показали, що батьки не лише по-різному поводяться з малюками різної статі, але навіть користуються різним словником. Дівчинці м’яко кажуть: „Ти моя солодка!”, „Яка гарна дівчинка!”, а хлопчику – зовсім іншим тоном: „Який ти великий!”, „Ого, але й ти сильний!”. Крім стереотипних очікувань, батьки стимулюють діяльність, сприйнятну для статі дитини, коли надають дітям одяг та іграшки, характерні для їх статі (Raag, Rackliff, 1988). Дівчатам зазвичай дарують ляльок, лялькові будиночки і мініатюрні меблі. Хлопчики отримують у подарунок кубики, конструктори, моделі машин тощо. Б. Ранг і С. Рекліф відзначали, що хлопчики-дошкільнята частіше грають у стереотипні для своєї статі ігри, коли розуміють, що грати „дівчачими” ляльками, на думку батьків, погано. Дорослі своїм ставленням спрямовують заняття та ігри хлопчиків і дівчаток, скажімо, хлопчик, який бавиться ляльками, зазвичай, викликає насмішки оточуючих. Дорослі заохочують стереотипи поведінки, прийняті для даної статі – так хлопчика соромлять за плаксивість, а дівчинку сварять за пустощі. Диференційований підхід у вихованні дітей різної статі проглядається в придбанні іграшок. Про це мова йшла у попередніх розділах. Існує думка, що технічні іграшки цікаві лише хлопчикам. Завдання батьків – дати знання про техніку як хлопчикам, так і дівчаткам. Багато-що тут залежить від теми іграшки, того інтересу, який вона може викликати своєю дією, несподіваним результатом. Скажімо, пральна машина, швейна машина, в’язальний іграшковий верстат, пилосос та інша побутова техніка цікаві дітям незалежно від статі. Дослідження вчених засвідчили, що хлопчики 2,5–3 років грають з побутовими іграшками з таким самим задоволенням, як і дівчатка: працюють праскою, перуть у ванночці тощо. Ні, це не деградація чоловічого начала в дитині, а форма відображення щасливого побуту сім’ї, де між подружжям існує гармонія кохання і взаємозамінність. Айдл, Вуд і Десмаре (1993) вказували, що батьки в дитячих центрах брали для гри зі своїми дітьми „жіночі” іграшки. Окрім того, батьки частіше грали з „дівчачими” іграшками зі своїми дочками і „мужніми” іграшками із синами. Більше того, батьки в поведінці проявляли паттерни „рятування” дівчат, допомагали і супроводжували дівчат частіше, ніж це було потрібно. Бажання батьків допомагати дівчаткам виробляло у дівчаток відчуття сильної залежності (Гір, Шільд, 1996). Недоцільно розділяти на „дівчачі” і „хлопчачі” так звані моторні ігри. І хлопчики, і дівчатка повинні навчитися потрапляти в ціль м’ячем, грати в кеглі, накидати кільця на стрижень, лазити, стрибати, їздити на велосипеді тощо.

В умовах модернізації загальноосвітньої школи проблема гендерного виховання школярів набуває особливої актуальності. Основоположними причинами, що сприяють актуалізації даної проблематики на сучасному етапі, є процеси трансформації соціальних ролей чоловіка і жінки в суспільстві, зміни змісту статевих ролей, перебудова традиційних гендерних стереотипів. Такого роду тенденції, в свою чергу, викликані процесами демократизації, які сьогодні знаходять своє відображення у всіх сферах суспільного життя, в тому числі і в сфері статеворольових відносин. Перенесення демократичних принципів в русло статеворольових відносин сприяє не тільки подоланню дискримінації за статевою ознакою у сфері соціальних, сімейних і професійних відносин, але й орієнтує систему освіти на формування демократичної особистості, здатної до розуміння, поваги і прийняття іншої особистісної позиції в питаннях статі, статевої ролі, моделі статеворольової поведінки. Однак, на думку В. Кагана, «при всій своїй прогресивності статеворольова демократизація несе з собою і чимало труднощів: потреби в нових відносинах між статями випереджають здатність до встановлення, підтримки, розвитку цих нових відносин. Виникають складні колізії взаємодії традиційних і нових статеворольових стереотипів» [2]. Очевидним результатом «статеворольової демократизації», як зазначає В. Градусова, є криза «взаємин статей, інституту сім’ї, нездатність підростаючого покоління виконувати свої соціальні ролі» [1; 4].

Усвідомлення необхідності пошуку виходу з ситуації, що склалася, призвело до введення в психолого-педагогічну науку поняття «гендер», яке «перейшло» в наукове поле педагогіки з сучасних гуманітарних теорій. Гендер — це соціально-психологічна стать людини, сукупність її психологічних характеристик і особливостей соціальної поведінки, що виявляються в спілкуванні і взаємодії. Вже з цього визначення випливає, що на відміну від біологічно заданої статі «гендер» є категорією психологічною і соціальною, обидві ці складові різною мірою розвиваються в результаті виховання людини: психологічні характеристики можна коригувати, а навички соціальної поведінки при відсутності у дитини будь-якого значного особистого досвіду виховуються практично з нуля. І поряд з батьками найважливішу роль у вихованні соціально зрілої людини відіграють вихователі і педагоги дитячих установ. Школа виступає для дитини першою і основною моделлю соціального світу. Саме шкільний досвід допомагає освоювати ті закони, за якими живе дорослий світ. Головна мета освіти — створення оптимальних умов для розвитку дитини на кожному віковому етапі і формування здатності до подальшого саморозвитку. Отже, гендерне виховання в школі — це процес впливу системи освіти на хлопчиків і дівчаток, що враховує їх відмінності, зумовлені статевою приналежністю, і спрямований таким чином на те, щоб вони засвоїли і були готові до виконання прийнятих у даному соціокультурному середовищі гендерних норм і цінностей, моделі чоловічої і жіночої поведінки. Ключовим поняттям гендерного підходу в педагогіці, на думку О. Каменської, є новий для педагогічної науки термін «гендерне виховання» [3].

Поняття «гендерне виховання» вважається новим для вітчизняної педагогічної теорії. Проте на переконання дослідників Л. Столярчук і І. Столярчука, термін не представляє собою щось нове, оскільки проблема взаємин статей в певні періоди розвитку країни входила в предметне поле теоретичних пошуків радянських педагогів (П. Блонський, А. Макаренко, А. Ухтомський, Д. Ісаєв, В. Каган, І. Кон, В. Сухомлинський, А. Хрипкова та ін.). Проаналізувавши підходи дослідників до трактування поняття «гендерне виховання», автори дійшли висновку про прямий взаємозв’язок, наступності понять «статеве», «статеворольове», «гендерне» виховання [5].

Проблема гендерного виховання сьогодні приваблює як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Зазначений інтерес викликаний зміною підходів до організації навчання школярів і переходом на особистісно-орієнтовану модель взаємодії суб’єктів освітнього процесу, провідним принципом якої стає акцентування уваги на індивідуальних особливостях кожної дитини в процесі навчання і виховання і, зокрема, врахування в навчально-виховному процесі гендерних особливостей. При такому підході посилюється роль школи як найбільш значимого «провідника» ідей особистісно-орієнтованої освіти і, як наслідок, агента статеворольової або гендерної соціалізації дитини, яка відбувається як у процесі набуття стихійного досвіду дитиною, так і за допомогою спеціально організованого гендерного виховання в межах школи. Аналіз наукових досліджень, які розкривають сутність гендерного підходу в освіті, виявив, що на сьогоднішній день серед вітчизняних дослідників немає єдиної думки щодо концепції, змісту і специфіки гендерного виховання. Саме поняття «гендерне виховання» вимагає уточнення.

Разом з тим, необхідно відзначити, що перші спроби переглянути освіту з позиції гендерного підходу відносяться до 1990-х років. У цей період з’явилися перші дослідження, присвячені питанням статеворольового виховання. Розробкою нового для науки погляду на проблему статевого виховання школярів займалися В. Каган, І. Кон, А. Мудрик, Л. Столярчук та ін. За твердженням Л. Столярчук, до цього часу «вітчизняним дослідникам був відомий термін «гендер», що вже широко використовувався зарубіжними вченими, однак необхідний був перехідний період до сучасного гендерного виховання, нішу якого і зайняло «статеворольове виховання» [5]. Статеворольове виховання, згідно з автором концепції статеворольової соціалізації школярів Л. Столярчук, «передбачає врахування статевовікових та індивідуальних особливостей розвитку хлопчиків і дівчаток шкільного віку», в процесі якого «здійснюється саморозвиток, самореалізація, самовдосконалення жіночої та чоловічої індивідуальності» [5]. Головним завданням статеворольового виховання, на думку дослідниці, є «виховання культури взаємин статей, розвиток здібностей до реалізації гнучкого статеворольового репертуару (залежно від життєвих ситуацій), вчень і навичок відповідної поведінки, самовдосконалення чоловічої/жіночої індивідуальності» [5]. Останнім часом у вітчизняних дослідженнях все частіше зустрічається термін «гендерне виховання», який теоретики педагогічної науки в переважній більшості випадків розглядають як синонімічне поняттю «статеворольове виховання». Даної позиції дотримуються такі дослідники, як О. Каменська, І. Костікова, А. Мудрик, С. Риков та ін. Так, О. Каменська визначає гендерне виховання школярів як «процес культурної, гендерної орієнтації, ідентифікації та оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємовідносин статей в певному культурному середовищі» [3]. Автор виділяє ряд взаємопов’язаних завдань гендерного виховання школярів, які спрямовані на формування у дитини уявлень про себе як представника своєї статі; формування моральних міжстатевих взаємин; підготовку підростаючого покоління до сімейно-шлюбних стосунків; виховання культури інтимних почуттів — прихильності, дружби, любові, вірності тощо; формування установки на народження і виховання дітей; формування наукових понять про біологічні і соціальні проблеми статі, особливості розвитку і поведінки чоловіків і жінок. На основі аналізу сучасних зарубіжних концепцій статеворольової соціалізації О. Каменська визначає теоретичні підходи до гендерного виховання школярів. Одним із значущих теоретичних підходів до розуміння гендерного виховання школярів є теорія ідентифікації (М. Кляйн, К. Хорні, Н. Чодороу), що зародилася в надрах психоаналізу. Відповідно до даної теорії, гендерне виховання починається з раннього віку в процесі спілкування дитини з матір’ю і батьком, завдяки якому хлопчики і дівчатка ідентифікують свою стать і, таким чином, засвоюють моделі поведінки, відповідні своїй біологічній статі. На відміну від психоаналітичної концепції, теорія статевої типізації (А. Бандура, У. Мішел), в основі якої лежить біхевіоризм, розглядає гендерне виховання як процес формування поведінки дитини за допомогою моделювання і наслідування поведінки батьків, однолітків і значущих для дитини людей [6]. Роль гендерного виховання величезна, сучасне суспільство диктує свої правила поведінки, сучасні чоловіки і жінки не повинні мати лише набір переваг за своєю статевою ознакою. Суспільству необхідно, щоб чоловіки демонстрували не лише непохитну волю і м’язи, але й проявляли турботу по відношенню до людей, повагу до рідних. А жінки вміли проявити себе, вибудувати кар’єру, але при цьому не втрачали свою жіночність. Під гендерним вихованням дітей різної статі ми маємо на увазі насамперед їх орієнтацію на жіночий і чоловічий стереотипи поведінки, скориговану часом і адекватну очікуванням нашого сучасного суспільства. Актуальність в країні такого виховання визначається в першу чергу завданнями національної демографічної політики (зміцнення сім’ї, зменшення дитячої смертності, підвищення народжуваності). Це складна психолого-педагогічна задача, адже її метою є підготовка школярів до виконання ними в майбутньому гендерних ролей. Розділення людей на чоловіків і жінок є центральною установкою сприйняття нами себе і оточуючих. Багато хто переконаний в тому, що психологічні відмінності між чоловіками і жінками пов’язані з генетичними, анатомічними і фізіологічними особливостями чоловічого і жіночого організму. Сучасне світове суспільство перебуває на піку свого соціального розвитку, де не менш важливим пунктом є рівноправність чоловічої і жіночої статей. Держава прагне підняти планку демократії, дотримуючись при цьому певних принципів, де права чоловіків і жінок стають рівними у всіх сферах життя. І тільки виховання, побудоване на засадах рівноправності, допомагає сформувати справжню свідомість громадян. Одне з сучасних напрямків педагогіки є становлення нової галузі наукових знань — гендерної педагогіки, що вивчає особливості навчання і виховання дітей різної статі. Гендерне виховання порушує корекцію процесу соціалізації школяра в залежності від статі, дозволяє сформувати уявлення про те, що стать не є підставою для дискримінації в будь-якій сфері життя. Сучасна освіта має сприяти формуванню особистості майбутніх жінок і чоловіків з достатнім розумінням специфічних соціальних функцій, обумовлених саме статевою приналежністю. Основна проблема — як виховати щасливу людину: хлопчика — майбутнього чоловіка, дівчинку — майбутню жінку. Виходячи з цього, логічно поставити питання — чи сприяє сучасна школа формуванню особистості майбутніх жінок і чоловіків з достатнім розумінням специфічних соціальних функцій, обумовлених саме статевою приналежністю? Формування гендерної культури необхідно здійснювати у взаємозв’язку з усіма іншими напрямами навчально-виховної роботи. Необхідний єдиний підхід з боку батьків, педагогів і фахівців. При здійсненні гендерного виховання особливо важливо враховувати вікові особливості. Найбільша інтенсивність гендерного пізнання дитини припадає на період навчання в школі. У цей час відбувається вибудовування його власного гендерного образу. Тому надзвичайно важливо, щоб педагоги були компетентні в питаннях гендерних відносин, стимулювали самостійну роботу школярів з вивчення даної проблеми. Як відомо, школа не буде існувати як без учнів, так і без вчителів. Відповідно перед суспільством постає питання: «Яка ж роль вчителя в гендерному вихованні?» Аналіз даних соціологічних досліджень показує, що більшість педагогів відчувають труднощі в роботі, пов’язані із здійсненням диференційованого підходу до виховання хлопчиків і дівчаток. Учитель є ініціатором позитивного спілкування хлопчиків і дівчаток, організовує партнерську діяльність, конкурси, походи, бесіди, де можливий прояв лицарської поведінки хлопчиків і жіночної поведінки дівчаток. Рекомендується використовувати тренінги з моделювання певного типу поведінки, до якого повинні прагнути майбутні чоловіки і жінки. Останнім часом стає все більш очевидною проблема маскулінізації дівчаток і фемінізації хлопчиків. З чим же це пов’язано? Форми організації навчання вимагають старанності, зосередженої уваги і дисципліни. Учителі очікують від учнів беззастережного виконання своїх вимог, часто навіть не замислюючись про те, що заохочують наявність тільки жіночих якостей (причому в учнів обох статей). Дівчинка з перших днів життя виявляється в більш вигідному становищі, тому вона спостерігає відповідні її статі моделі поведінки: мама, бабуся, вихователька в саду, вчителька. З хлопчиком набагато складніше. Навіть у повній сім’ї головну роль у вихованні відіграє, як правило, мати. Також і в школі в найгіршому становищі опиняються хлопчики, які розглядають неуспішність і недисциплінованість як показники саме чоловічої поведінки. Ті ж з них, хто виконує очікування педагогів, як правило, не користуються повагою в серед однолітків. На визначеному етапі дівчатка випереджають хлопчиків у фізичному розвитку, і якщо виховна діяльність педагога будується без урахування цього факту, то вона практично зводиться нанівець. Багато учителів зосереджені тільки на передачі знань і забувають про те, що головне завдання школи як одного з головних інститутів соціалізації полягає в комплексному формуванні особистості, одним з компонентів якого є гендерна культура. Психологи і педагоги вважають, що формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання дитини в освітньому закладі. Система шкільної освіти безпосередньо впливає на формування того чи іншого типу гендеру учнів. Важливим фактором у даному процесі стає досвід, отриманий в освітньому закладі, починаючи з молодшого шкільного віку. Аналіз вітчизняної педагогічної практики свідчить, що сучасна школа орієнтована на формування жорсткої гендерної ідентичності, заснованої на стереотипах щодо жінок і чоловіків. Найбільш стійкими уявленнями є: здатність хлопчиків до точних наук, а дівчаток — до гуманітарних; орієнтація на виконання сімейних і професійних ролей за статевою ознакою; приписування школярам і школяркам альтернативних соціально-психологічних якостей. Стереотипізація за статевою ознакою обмежує можливості самореалізації статей, прояви активності, самопізнання і самоствердження. Крім того, в школі продовжує діяти принцип «безстатевої педагогіки» і практично відсутній досвід професійно організованої діяльності, спрямованої на формування гендерної ідентичності. Гендерно орієнтована система навчання враховує психолого-вікові особливості розвитку учнів на відповідному ступені навчання в школі, сприяє гармонійному особистісному розвитку в залежності від статі і створює умови для максимальної самореалізації і розкриття здібностей хлопчиків і дівчаток. Така система створює умови для особистісного розвитку і зміцнення психічного здоров’я учнів за рахунок впровадження принципів роздільного навчання, забезпечує можливість виховання з хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок, індивідуумів, здатних ефективно взаємодіяти один з одним і соціумом в цілому. Саме в молодшому шкільному віці закладаються перші установки, ціннісні орієнтації, формуються зміст і структура мотиваційно-потрібної сфери, статевої самосвідомості, ціннісне ставлення до сім’ї, взаємини статей, що впливають на все подальше життя чоловіка і жінки, впевненість дітей у собі, цілісність переживань, стійкість ціннісних установок і в кінцевому підсумку ефективність спілкування з людьми, ділових і сімейних взаємин. Підводячи підсумок, слід зазначити, що на сьогоднішній день поняття «гендерне виховання школярів» не є сталим. Так, у світовій педагогічній теорії склалося кілька взаємодоповнюючих підходів до розуміння сутності «гендерного виховання», в руслі яких вітчизняні та зарубіжні дослідники розробляють концепції гендерного виховання школярів, що відображають зміст, специфіку, цілі і завдання гендерного виховання на різних вікових етапах.

Консультація для батьків

Спостерігаючи за сучасними дітьми, потрібно відмітить, що дівчатка становляться агресивними та грубими, а хлопчики копіюють жіночий тип поведінки. В старших групах більшість дівчаток позбавленні сорому , ніжності,терпіння, не вміють мирно вирішувати конфліктні ситуації. Хлопчики ж , навпаки, не уміють постояти за себе , фізично слабкі, позбавленні стійкості та емоційної впевненості,у них відсутня культура поведінки по відношенню дівчаток . Зміст дитячих ігор також викликає тривогу;діти демонструють модель поведінки, не відповідаючи статі дитини, не вміють домовлятися в грі ,розподіляти ролі. Крім того в процесі трудової діяльності, діти затрудняються самостійно розподіляти обов’язки з врахуванням статі партнера. Хлопчики не виявляють бажання прийти на допомогу дівчаткам тоді ,коли потрібна фізична сила , а дівчатка не поспішають допомагати хлопчикам там , де потрібні ретельність та охайність.

Щоб вирішити ситуацію з «змішаності» статі, батькам потрібно корегувати процес виховання хлопчиків та дівчаток. Неможна виховувати дітей по принципу «так, як виховували мене».

Хлопчика та дівчинку ні в якому випадку неможна виховувати однаково. Вони по – різному розмовляють та мовчать, відчувають та співчувають. Постарайтесь зрозуміти та прийняти наших хлопчиків та дівчаток такими як вони є , такими різними та по своєму чарівними, такими їх створила природа. А чи вдасться зберегти, розкрити, розвивати ці задатки, не нашкодити, не зламати – залежить тільки від нас з вами.

Від того, як ми виховаємо наших дітей, які особистісні якості ми зможемо розвинути саме з врахуванням їх індивідуальних та гендерних особливостей, насамперед зависить те, якими жінками та чоловіками вони в майбутньому стануть, якими батьками будуть для своїх дітей. Значення періоду дошкільного дитинства безцінне в цілому для розвитку особистості дитини. Всі важливі якості особистості , задатки та здібності формуються саме в дошкільному віці.

Часто , батьки забувають, що дівчатка і хлопчики по – різному бачать, чують,відчувають, по – різному сприймають простір та орієнтуються в ньому, а головне – по – різному обмірковують все, з чим стикаються в цьому світі.

Та , звісно , не так , як ми - дорослі.

Поради по вихованню Дівчаток:

  • Справжня турбота один про одного проявляється через повагу до старшого покоління;

  • Мама повинна залучати доньку до «жіночих» домашніх справ , передаючи їй секрети своєї майстерності;

  • Дівчинці необхідно відчувати , що вона може довіряти своїм батькам, - що вони завжди готові зрозуміти її почуття, бажання, потреби.

  • Дівчаткам потрібно більше допомоги та заохочення. Пропонуючи допомогу дівчинці, ви даєте їй зрозуміти, що вона вам не байдужа, що ви про неї піклуєтесь.

  • Дівчаткам потрібно більше уваги і призвання у відповідь на те, які вони є, що вони відчувають та чого не хочуть.

  • Дівчатка відчувають потребу в тому, щоб їх любили за те ,які вони є. Пишайтеся ними!

  • Дуже важливо щоб між донькою та мамою(а також  татом)були теплі, довірливі відносини. В свою чергу батькам необхідно підкреслити ніжні та турботливі відносини в парі, щоб у дівчинки склалося враження про щасливе сімейне життя.

  • Татові слід знаходити час на спілкування з донькою: показувати ,що донька відрізняється від нього, вона іншої статі; але робити це він повинен з повагою та добрими намірами, щоб вона зрозуміла , що гідна любові чоловіка.

  • Поважати особистість доньки, проявляти задоволення її поступками, формувати позитивну самооцінку дівчинки.

  • У мами з донькою повинні бути свої «жіночі таємниці» : мама повинна знаходити час для розмови з донькою «по душам». Бесіди повинні бути постійними.

Поради з виховання Хлопчиків:

  • Формувати у хлопчиків почуття відповідальності.

  • Обов’язково заохочувати бажання робити в будинку чоловічу роботу.

  • Обов’язково повинен бути фізичний, тілесний контакт – для підвищення самооцінки хлопчика.

  • Мама – ПІКЛУЄТЬСЯ, а тато – ФОРМУЄ чоловіка.

  • Завдання батьків – виявити по відношенню до хлопчиків більше довіри, прийняття та заохочення, щоб спонукати його до діяльності.

  • Татові, спілкуючись з сином, слід стримувати емоції, намагатися розмовляти не підвищуючи тону, спокійно.

  • Хлопчикам потрібно рідко ЗАБОРОНЯТИ, а частіше ДОЗВОЛЯТИ щось додаткове за хороший поступок.

  • Хлопчики повинні бути звичайно проявляти свою емоційність (не сварити за сльози).

  • Матусям потрібно більше довіряти виховання сина татові: він відчуває, як потрібно виховувати чоловіка.

    1. Досвід виховання хлопчика і дівчинки у родині

Батьки — це люди, які безпосередньо впливають на формування нової особистості; від них залежить, ким стане та маленька людина, яка поки що здатна тільки спостерігати й пізнавати. У ранньому віці батько й мати — чи не єдині авторитетні приклади для наслідування, тому на їхніх плечах лежить велика відповідальність — нове життя.

Якщо порівняти маленьку дитину із деревцем, то виховання можна зобразити у вигляді догляду за цією рослинкою. Коли батьки підливають її, дають їй достатньо сонячного світла й тепла, дбають про неї, то дерево виросте високе й могутнє, зможе принести користь іншим — дати тінь у спекотну погоду, захистити від дощу в негоду. Якщо ж деревце не оберігати, ставитись до нього байдуже і холодно, то воно засохне, так і не зробивши спроби торкнутись гілками неба. У наш час молоді сім’ї часто не готові до такого серйозного випробовування, як виховання дітей. Саме через це сучасні діти ростуть не такими, як моє покоління, як покоління моїх батьків. Роль грає не тільки прогрес сучасного світу, а й те, які люди виховують цю нову генерацію.

З одного боку, я погоджуюсь із твердженням, що діти є відображенням своїх батьків. Адже цілком і повністю викоренити ті принципи і звички, які було закладено в особистість сім’єю у ранньому віці, — неможливо. Дитина не може чинити опору, аналізуючи й роблячи висновки стосовного того, що їй взяти в доросле життя, а чого брати не варто.

З іншого боку — частково змінити своє життя все ж реально, варто тільки наполегливо працювати над собою. Залежно від рівня розвитку дитини, у певний період свого життя авторитет батьків переходить на другий план, і «в бій» входять ровесники дитини, її щоденне оточення, яке теж безпосередньо впливає на формування індивіда. Тому не завжди певні негативні риси підлітків — це наслідок поганого виховання чи байдужості батьків. У наш час справді важко встежити за всіма процесами життя дитини, зберігаючи баланс між тотальним контролем і абсолютною волею.

Щодо мене, то я вважаю, що мій характер, життєва позиція та погляди на світ — це наслідок виховання моїх батьків. Можливо, це прозвучить зарозумілою, але я належу до тієї категорії молодих людей, яка була вихована «старою системою». Мої батьки завжди були для мене першочерговим прикладом для наслідування, тому, що стосується мене, то я така ж, як і мої батьки. Проте, роздумуючи над цією темою, потрібно пам’ятати: суспільство не виміряти однією лінійкою.

Моя власна родина складається з чотирьох осіб: чоловік-тато Олексій, я-мама Наталія, син Олександр 10 років та донька Анастасія 6 років. Я вважаю, що це найкраще і найцінніше, що сталося у моєму житті.

Сім’я — це найдорожче, що у нас є в цьому житті. Це набагато більше, ніж просто частина суспільства або коло близьких родичів, що проживають разом. Коли я чую або вимовляю це слово, у свідомості відразу з’являються картини затишної вітальні, чаювання в світлій кухні, спільної прогулянки по парку. І відразу душу наповнюють приємні почуття… Я відчуваю себе потрібним, важливим і незамінним. Я відчуваю всю теплоту і радість цих чудових миттєвостей.

Отже, кожен з нас повинен любити свою сім’ю, цінувати кожну близьку людину й піклуватися про неї, як про себе.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеної роботи було досягнуто поставленої мети, а саме обґрунтований комплекс психолого-педагогічних умов, які забезпечують гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку та підлітків у родині.

Мети дослідження досягнуто через реалізацію поставлених завдань, у результаті чого:

- Проаналізовано сучасні наукові дослідження до реалізації гендерного підходу у вихованні дітей дошкільного віку та визначитися в основних гендерних термінах.

- Проаналізовано особливості гендерних уявлень дітей дошкільного віку та охарактеризувати особливості їх гендерної поведінки у різних видах діяльності.

- Досліджено комплекс організаційно-педагогічних умов, що забезпечує гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку, та апробувати його у виховній роботі з дітьми.

У даній роботі ми підтвердили гіпотезу, що гендерний підхід у вихованні - дошкільників здійснюватиметься за умови:

- вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей;

- цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дошкільників;

- забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.

Зокрема нами зроблено низку висновків:

1. Проблема гендерного виховання є однією з найбільш актуальних у загальному контексті основних напрямків виховно-освітньої роботи. У дошкільному віці йде інтенсивний процес становлення самосвідомості дитини, важливим компонентом якого є усвідомлення себе як представника певної статі.

2. Організація гендерного виховання повинна здійснюватися в аспекті цілісної педагогічної системи, що не допускає недооцінку якого або з її компонентів. Успіх входження дитини у світ людей, його статева вихованість значною мірою залежить від змісту виховання, в якій роль гри важко переоцінити.

3. В іграх реалізовуються бажання дітей. У грі він звільняється від почуття самотності і пізнає радість близькості і співпраці, оцінює свої можливості, знаходить віру в себе, визначає позицію по відношенню до навколишнього світу і людям.

4. Сім'я відіграє найважливішу роль в спілкуванні дітей в дитячому садку, дитина є дзеркальним відображенням домашнього побуту. Робота по гендерному вихованню вимагає висококваліфікованої підготовки педагогів та педагогічної освіти батьків.

У процесі дослідження психолого-педагогічної та методичної літератури з статево-рольової соціалізації дітей дошкільного віку ми прийшли до висновку, що хлопчики і дівчатка поводяться абсолютно по різному в суспільстві, що соціалізація хлопчиків проходить більш складно, ніж у дівчаток. У своєму дослідженні ми рухалися від тлумачення загальних понять до видових: «гендер», «гендерний підхід як метод наукового аналізу», «гендерний підхід у педагогіці» та «гендерний підхід у вихованні». Виявилося, що у визначенні поняття гендерної педагогіки виділяються дві тенденції:

гендерна педагогіка прямо пов’язана зі статевим вихованням, вимагаючи виховання (навчання) не абстрактної особистості, а саме хлопчика або дівчинки (підхід найбільш розповсюджений);

задача гендерної педагогіки — у вихованні андрогінної особистості, у всебічному навчанні дитини (з урахуванням соматичних показників) без акценту на стать. Чому дітей бажано виховувати з урахуванням гендерних особливостей? У результаті аналізу психолого-педагогічної літератури встановлено, що саме у дітей дошкільного віку спостерігається прийняття гендерної ролі; у віці 2-3 років діти починають розуміти свою належність до певної статі; у віці 4-7 років відбувається формування гендерної ідентичності (стає зрозумілим, що гендер не змінюється) та гендерної свідомості (до складу компонентів якої входять зовнішність, ім’я, «образ Я», гендерні настанови та соціальні ролі (власні та соціуму); діти цього віку мотивовані до опанування цінностей та моделей поведінки, властивих їхній статі . Гендерний підхід ми розглядаємо як принцип виховання, який передбачає: — гармонізацію гендерної взаємодії представників обох статей — подолання таких конфліктних ситуацій, коли гендерні стереотипи виступають бар’єром у розвитку тих якостей особистості, які не відповідають статево типізованим уявленням; пом’якшення (згладження) гендерних стереотипів; — створення рівних можливостей для розвитку хлопчиків та дівчаток, орієнтованих на кожну дитину як індивідуальність.

У процесі дослідної роботи ми дійшли висновку, що реалізувати на практиці гендерний підхід можливо за дотримання певних організаційно-педагогічних умов. Такими умовами є:

знання батьками особливостей гендерних уявлень у дітей дошкільного віку, підлітків та закономірностей, шляхів їх формування;

моделювання предметно-розвивального середовища, зорієнтованого на гендерне самопізнання;

цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дітей дошкільного віку;

забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.

Проведена нами робота дала можливість збагатити власний педагогічний та сімейний досвід та розширити науково-педагогічні та методичні уявлення з проблеми особливостей гендерного виховання дітей дошкільного віку та підлітків

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология / Г.С. Абрамова. – М.: Академический проект, 2001. – 320 с.

2. Аверин В.А. Психология детей и подростков / В.А. Аверин. – СПб., 1998. – 250с.

3. Аглаи М. Всё-всё-всё на твой вопрос: где я был, когда меня не было? Комментарии для взрослых / М. Аглаи, М. Аверин, О. Зуськовой, Н. Смирновой. – М.: ПО “Детская книга”, 1993. – 48 с.

4. Аркин Е.А. Ребенок в дошкольные годы / Е.А. Аркин. – М.: Просвещение, 1968. – 200 с.

5. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. ред. та упоряд. О.Л. Кононко. 2-ге видання, випр. – К.: Світич, 2008. – 430 с.

6. Базовий компонент дошкільної освіти України: наук. кер. А.М. Богуш. – К.: 2012. - 26 с.

7. Гайденко В. Гендерна педагогіка: Хрестоматія / В. Гайденко. – Суми: ВДТ Університетська школа, 2006. – 303 с.

8. Головченко В. Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів. / В. Головченко. // Право України. – 1999. - №7. – С. 38 – 41.

9. Дитина. Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років. / Наук. кер. Проекту: О.В. Огнев’юк. – 3-є вид., допр. та доп. – К.; Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2012. – 492 с.

10. Эльконин Д.Б. Детская психология / Д.Б. Ельконин. – М.: Академвидав, 2005. – 402 с.

11. Каган В.Е. Воспитателю о сексологи / В. Е. Каган. - М.: Педагогика, 1991. – 256 с.

12. Качина Е. Среда как средство нравственно-полового воспитания детей дошкольного возраста // Детский сад от А до Я. – 2005. – №4. – С. 122-123.

13. Кікінежді О. Ґендерне виховання змалку. / О Кікінежді. // Дошкільне виховання. – 2006. – №2. – С. 3 - 6.

14. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посібник / Наук. ред. О.Л. Кононко. – К.: Ред. журн. “Дошкільне виховання”, 2003. – 245 с.

15. Коніна В. Жінки за рівні права. / В. Коніна, О. Кулик. // Урядовий кур’єр. – 1999. – №11. – С. 15 – 18.

16. Кононко О.Л. Розвиток статевої свідомості хлопчиків та дівчаток у дошкільний період / Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Наук.-метод. збірник // За ред. Т.В. Говорун. – К.: Інститут змісту та методів навчання, 1996. – 143 с.

17. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного ставлення дошкільника / О.Л. Кононко. – К.: 2000. – 230 с.

18. Кочерга О. Дівчатка: які вони? / О. Кочерга. // Дошкільне виховання. – 2007. - №3. – С. 5 – 6.

19. Кочерга О. Хлопчики: які вони? / О. Кочерга. // Дошкільне виховання. – 2007. - №2. – С. 5 – 7.

20. Кудрявцева Е.А. Педагогические особенности нравственного воспитания девочек старшего дошкольного возраста: Автореф. дис. к.п.н. 13.00.01. / РАО НИИ дошкольного воспитания. – М.: 1992. – 21 с.

21. Кузнецова О.А. Статеве виховання школярів: Навч. Посібник / О.А. Кузнецова. – Миколаїв: Вид-во “ІЛІОН”, 2004. – 176 с.

22. Кулачківська С.Є. Я – дошкільник. Вікові та індивідуальні аспекти психологічного розвитку / С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір. – К.: Нора-Принт, 1996. – 180 с.

23. Люблінська Г.О. Дитяча психологія / Г.О. Люблінська. – К.: Вища школа, 1978. – 355 с.

24. Мазниченко М. Половое воспитание старших дошкольников / М. Мазниченко // Дошкольное воспитание. – 2004. – №5. – С. 45-53.

25. Мезеря І.В. Актуальні проблеми статевого виховання / І.В. Мезеря. Навчально-методичний посібник для самостійної роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації – вихователів дошкільних навчальних закладів. – Луганськ: Знання, 2003. – 28 с.

26. Мухина В.С. Детская психология / В.С. Мухина. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – 256 с.

27. Мухоморина Л. Полоролевое воспитание детей дошкольного возраста / Л. Мухоморина. – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2001. – 92 с.

28. Назаренко Г. Гендерні аспекти: сучасний вимір / Г. Назаренко. // Психолог. – 2005. - №9. – С. 3 – 6.

29. Непомнящая Н.И. Становления личности ребенка 6-7 лет / Н.И. Непомнящая. – М.: Педагогика, 1992. – 150 с.

30. Павелків Р.В. Дитяча психологія: навч. Посіб. / Р.В. Павелків, О.П. Цигипало. – К.: Академвидав, 2010 – 432 с.

31. Палій А.А. Особливості статеворольових уявлень дітей дошкільного віку: Автореф. дис… к. псих. н.: 19.00.07. / АПН України, Інститут психології ім. Г.С. Костюка. – К., 1996. – 24 с.

32. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т.І. Поніманська. – К.: Академвидав, 2004. – 456 с.

33. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» / О. І. Білан, Л.М. Возна, О.Л. Максименко та ін. – Тернопіль: Мандрівець, 2012. – 264 с.

34. Прозументик О.В. Становление полового самосознания в старшем дошкольном возрасте. Автореф. дис… к. псих. н.: 19.00.07. / Институт дошкольного образования и семейного воспитания РАО. – М., 1999. – 19 с.

35. Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України. / О. Руднєва. // Право України. – 2002. - №4. – С. 103-108.

36. Субботский Е.К. Ребенок открывает мир: Кн. для воспитателя детского сада / Е.К. Субботский. – М.: Просвещение, 1991. – 207 с.

37. Сьоміна А. Гендерне виховання дітей дошкільного віку. / А. Сьоміна, О. Куксенко, В. Гармаш. // Виховвтель методист дошкільного навчального закладу. – 2011. - №4. – С. 36-51.

38. Татаринцева Н. Полоролевое воспитание дошкольников в условиях ДОУ: учебно-практическое пособие / Н. Татаринцева. - М., 2008.

39. Товкач І. Гендерне виховання дошкільнят // І. Товкач // Дошкільне виховання. - 2012. - № 3.

40. Ткалич М.Г. Гендерна психологія: навч. посібник / М. Ткалич. - К.: Академвидав, 2011.

41. Фіяло Т. Статеве виховання – справа щоденна. / Т. Фіяло // Дошкільне виховання. – 2003.– № 3. – С. 6-9.

42. Элиум Д. Воспитание сына / Д. Элиум, Дж. Элиум. - Спб.: Питер, 2003.

43. Розвиток гендерних педагогічних досліджень в освіті України /дипломна робота апробована на IV Міжвузівській конференції Студентські читання Гендерні студії - . http://bibliofond.ru/view.aspx?id=648622

44. Єремєєва В., Хрізман Т. Хлопчики та дівчатка: два різних світи. - К.: Редакції загально-педагогічних газет, 2003. - 112 с. - (Бібліотека “Шкільного світу”)

45. Грант. Я. У меня растет сын! Как воспитать настоящего мужчину / Я. Грант; пер. с англ. Л.А. Бабук. - 2-е изд. - Минск: Попурри, 2012. - 288 с.

46. https://ru.calameo.com/read/00241569585c65a4c6841

47. http://ditsad.com.ua/konsultac343.html

48. https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/

49. http://good-know.com/genderne-vihovannya-ditey/

50. http://www.pedahohikam.net/nerv-1342.html

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.