Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Критика і розвиток. Як не знищити мотивацію
»
Взяти участь Всі події

Функції управління процесом навчання.

Опис документу:

Стаття розкриває основні функції управління процесом навчання, їх реалізацію та чинники соціалізації особистості, засобами активних занять фізичною культурою та спортом. Наголошує на активній участі та допомозі батьків у навчанні та вихованні гармонійної особистості.

Перегляд
матеріалу
Отримати код



Функції управління процесом навчання, соціалізація особистості.



Навчальний процес, як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, забезпечує виконання цього завдання реалізацією трьох функцій:

Освітня: забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок. Знання – головний компонент освіти.

Теоретичні: поняття, теорії, закони, методи.

Фактичні: одиночні поняття (вправи, назви, особи, події)

Під час проведення уроків використовуються наступні методи та способи виконання фізичних вправ: фронтальний, потоковий, змінний, груповий, коловий, індивідуальний, інтегрований.

Освітня функція навчання забезпечує повноту знань, засвоєння навчальної програми, формування умінь та навичок.

Розвиваюча: розвиток у процесі навчання, мотивація досягнення успіху.

Систематизація, конкретизація, пояснення, класифікація, аналіз, порівняння, узагальнення.

Під час навчального процесу учитель сприяє розвитку в учнів волі, наполегливості, розвиває їхні емоції (здивування, радість, цікавість).

Виховна: виховання підростаючого покоління у процесі навчання, формування наукового світогляду учнів на основі засвоєних знань про природу, суспільство, людину.

Реалізація функцій залежить від перелічених чинників:

- Використання змісту навчального матеріалу - доповнення цікавими відомостями з різних джерел.

- Добір форм і методів навчання – заохочення учнів до самостійного здобування знань, умінь та навичок.

- Забезпечення порядку і дисципліни на уроці.

- Використання оцінювання, ставлення до учнів.



2. Фізична культура і спорт як чинники соціалізації особистості:

У середовищі людина соціалізується, його складовою виступає навчально-виховний процес. Середовище, що оточує людину, можна умовно поділити на природне, соціальне і домашнє.

Природне середовище, різноманітні природні умови та ресурси впливає на спосіб життя людини, характер її трудової діяльності, види навчання. Соціальне середовище є сукупністю суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Потенційні можливості навколишнього середовища треба уміло використовувати в процесі виховання та навчання. Мета фізичної культури і спорту з одного боку засвоїти соціальний досвід, цінності, норми, а з іншого-активно залучати учнів до системи соціальних зв’язків і набути соціального досвіду. Це допомога учням оволодіти навичками, досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи самовизначення, мотивацію.

Соціалізація учнів залежить від багатьох чинників:

1. Макрочинники (суспільство, держава, світ);

2. Мезочинники (культура, умови в яких живе учень);

3. Мікрочинники (дитячі заклади, школа, сім'я, спортивні клуби, секції, засоби інформації).

Створення позитивного соціального середовища:

  • створення ситуації успіху, емоційного комфорту;

  • формування в учнів постійної потреби в реалізації власної мети, стимулювання процесів самопізнання, самовдосконалення й самовизначення;

  • формування адекватної самооцінки особистості шляхом осмислення індивідуальності, поведінки і діяльності у соціумі;

  • сприяння адаптації та успішній соціалізації, набуття досвіду соціальної поведінки та вміння керувати собою, емоціями;

  • формування умов для розкриття потенційних можливостей спортивно-обдарованих дітей;

  • пізнавальна активність на уроках ,створення міжпредметних зв’язків.

Ці чинники безпосередньо впливають на кожну конкретну дитину, змінюються умовах науково-технічної революції самі, змінюється їх питома вага в соціалізації наступних поколінь.

Домашнє середовище має великий виховний вплив на дитину. Батьки залучають дітей до занять спортом, вводять їх у громадське життя, навчають їх жити у суспільстві. Заняття фізичною культурою та спортом навчають дітей будувати розумні та дружні відносини з однолітками, вводять дітей у громадське життя. Займаючись спортом учні шліфують свій характер, навчаються співчувати, позбуваються недоліків. Приймаючи активну участь у спортивно-масових заходах, діти загартовують тіло, волю, розум.

Певний позитивний виховний вплив на соціалізацію учнів мають засоби масової інформації – телебачення, радіо, преса – як компоненти соціального оточення. Повідомляючи про соціально значущі факти (виступи спортсменів на олімпіадах, турнірах, матчах), вони сприяють духовному збагаченню, соціальному зростанню, формуванню активної життєвої позиції, патріотичному вихованню.

Турбота про емоційне благополуччя учнів, підтримка його зусиль робить навчальний процес цікавим, результативним, бажаним для дітей у школі.

Основною формою фізичного виховання школярів, яка забезпечує необхідний рівень знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою є уроки, під час яких проводиться обов’язкова пульсометрія (ЧСС) та контроль за фізичним навантаженням.

Методи навчання, які використовують на уроках:

  • словесний;

  • демонстраційний;

  • розучування вправ;

  • ігровий;

  • змагання.

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм організації фізичного виховання, є такі:

  • яскраво виражена дидактична спрямованість;

  • керівна роль учителя, який передбачає викладення предмета й виховання учнів;

  • чітка регламентація діяльності учнів і дозування навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

  • постійний склад учнів та вікова рівність;

  • проведення занять за розкладом.

Наявність у вчителя належної професійної підготовки сприятиме виконанню ним таких дидактичних вимог до уроку:

  • чіткості постановки мети й завдань уроку;

  • єдності освітніх, виховних та оздоровчих завдань;

  • організаційної чіткості уроку, забезпечення керівної ролі вчителя;

  • доцільного добору засобів і методів навчання з урахуванням дидактичних цілей і завдань уроку(кожен урок повинен мати розвивальний характер, містити нові вправи, методи й форми організації діяльності учнів тощо);

  • поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи;

  • забезпечення функціонування системи контролю знань, умінь і навичок (усі дії учнів на уроці повинні оцінюватися, висуватися нові завдання, показуватися шляхи їх досягнення);

  • дотримання безпеки життєдіяльності на уроці.

Важливо, щоб учні опанували правильну техніку виконання фізичних вправ, бо лише за цієї умови можливий їхній гармонійний розвиток. Вправи повинні відповідати віковим особливостям учнів, оптимально дозуватися, мати відповідний темп виконання, узгоджуватися з диханням.

Обов’язковим на уроках є підрахунок пульсу (ЧСС) та візуальний огляд.

1 зона ЧСС компенсаційна 110-130 уд.хв. 45- 60 хв.

2 зона ЧСС аеробна (закислення ПАНО, поріг анаеробного обміну) – 170 уд.хв. 20 -30 хв.

3. зона ЧСС аеробно-анаеробна 170 180 уд.хв. 5 – 10 хв.

4. зона субмаксимальної потужності гліколітичного характеру, 180-200 уд.хв., 2-3 хв.

5. зона креатин-фосфатна,180 – 210 уд.хв. 2-3 хв.

На уроках можна використовувати вправи, де є навантаження тільки у

1 – 3 зонах ЧСС. Інші відносяться до систематичних занять спортом.

Уроки фізичної культури відрізняються від інших навчальних предметів тим, що їх специфічним змістом є рухова діяльність.

Коли дитина реалізується, вона розкривається, як квітка. І стає щасливою. Допоможемо їй розвиватися!

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.