Формування навичок співу у системі музичного виховання дошкільників

Музика

Для кого: Дошкільнята (3-4 роки), 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас

09.09.2021

112

6

0

Опис документу:
Музичне виховання необхідне дітям, для залучення їх до активної музичної діяльності, виховання через неї естетичних потреб, пошуку нових форм та методів впливу на дошкільників – актуальне завдання сьогодення. Музична діяльність допомагає дитині створити власну картину світу фіксуючи враження про нього через створення художнього образу. У цьому допоможе правило: образ створюється від предмету, об’єкту, явища через передачу його характерних ознак.
Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код




Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №65

комбінованого типу» Криворізької міської ради



Музичний керівник Костюкевич Є.В.





































ЗМІСТ



ВСТУП………………………………………………………………………...3


РОЗДІЛ І. Теоретичні основи навчання дітей співу………………………..4


РОЗДІЛ ІІ. Методика формування вокальних навичок у дошкільників

2.1 Перші етапи формування вокальних навичок…………………………..8

2.2 Процес відтворення інтонаційно-чистого звуку………………….…….9

2.3 Розвиток мовлення у співі ……………………………………………...12

2.4 Злиття голосів в єдине ціле……………………………………………..13

2.5 Охорона та гігієна дитячого голосу…………………………………….13


ВИСНОВКИ………………………………………………………………….14


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………….15




























ВСТУП


Українська дошкільна освіта – сучасна науково-обґрунтована та методично забезпечена ланка освіти, яка потребує нових позицій якості до мистецько-творчої компетентності дітей. Введення дитини дошкільного віку в світ мистецтва передбачає:

  • розвиток емоційно-чуттєвого сприйняття музичних творів;

  • самовираження кожної дитини в процесі слухання та співу музичних творів.

Формування навичок співу в системі музичного виховання дошкільників є дієвим засобом розвитку дітей, яке об’єднує їх у єдиний дружній колектив, розвиває музикальність дітей, пам’ять, мислення, інтонаційну та емоційну виразність мовлення, відчуття ритму.

Рівень і якість музичних здібностей повністю залежить від застосування дієвих методів навчання.

Музичне виховання необхідне дітям для залучення їх до активної музичної діяльності, виховання через неї естетичних потреб, пошуку нових форм та методів впливу на дошкільників – актуальне завдання сьогодення.

Спів – основний і найбільш масовий вид музичного мистецтва дітей у закладі дошкільної освіти.

У процесі співу в дошкільників крім розвитку естетичних смаків ще розвивається почуття ансамблю, чутливість до звучання, гнучкість у виконанні, гармонічний слух, красивий співучий голос, чітка дикція.

Мета роботи: дослідження процесу формування навичок співу в системі музичного виховання дошкільників та визначення методичних прийомів у роботі з дітьми.

Завдання практичної частини кваліфікаційної роботи:

  • виховувати інтерес дітей до співу;

  • збагачувати музичне враження дітей;

  • навчати дітей навичкам співу;

  • розвивати ладо-висотний слух, почуття ритму та емоційну чутливість;

  • розкривати структуру та особливості навиків співу;

  • розвивати природний голос дитини, поступово розширюючи її діапазон;

  • формувати у дітей вокальні навички та вміння співати виразно;

  • розвивати музичний слух;

  • навчати дітей співати під музичний супровід та без нього;

  • допомагати дітям в імпровізації поспівок та невеликих пісень;

  • навчати дітей використовувати розучені пісні в різних видах музичної діяльності.

У роботі з дошкільниками, враховуючи вікову психологію та особливості музичного сприйняття (безпосередність, конкретне мислення), використовуються різні види мистецької інтеграції.

Одним з улюблених видів діяльності для дітей є спів. Діти дуже люблять співати. Виконуючи пісні, вони глибше сприймають музику, активно висловлюють свої переживання і почуття.


РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ СПІВУ


Питанням виховання та навчання дошкільників засобами музичного мистецтва приділяли увагу в наукових працях відомі педагоги: Н. Ветлугіна, Д. Кабалевський, О. Радинова, Л. Хлєбникова, сучасні українські науковці та педагоги з дошкільного виховання А. Богуш, Н. Гавріш, Т. Науменко, Н. Рубальська, Т. Сорока, Т. Танько, А. Шевчук та ін.

Під технікою співу розуміється досконале володіння комплексом співочих навичок у відповідності до музично-виконавських особливостей виконуваних творів.

Співочі навички – це комплекс автоматизованих дій різних частин голосового та дихального апарату, які відбуваються під час співу і підкоряються волі дитини, його виконавським бажанням, узгодженому співу в дитячому колективі.

До навичок співу відноситься:

  • співацька постава;

  • дихання;

  • звуковедення, звукоутворення;

  • інтонація;

  • дикція, артикуляція;

  • стрій;

  • ансамбль.

Співацька постава – особливий стан людини, необхідний для початку співу, комплекс вимог до дітей, що забезпечують продуктивну роботу голосового апарату й впливають на якість репетиційного процесу. О. Я. Савченко вважає, що до комплексу співацької постави входять, як зовнішні прояви – положення корпусу, голови, рота, щелепи, м’язова розкутість, так і внутрішня психофізіологічна готовність, що включає стан спокою під час виконування пісні.

Не менш важливим є співацьке дихання.

Розрізняють три основні типи дихання:

  • ключичне;

  • грудне;

  • ніжно-реберне або діафрагматичне.

Із досліджень Л. М. Абеляна: ключичне дихання – повітря набирається переважно в самі верхівки легенів і в процесі дихання починають рухатись верхні ребра, ключиці і плечі.

Грудне дихання – повітря набирається головним чином у верхню половину легенів і груди злегка вип’ячуються вперед.

Нижньо-реберне або діафрагматичне дихання – повітря набирається переважно в нижню частину легенів, і в процесі дихання нижні ребра розходяться в боки.

Звукоутворенняцілісний процес, обумовлений в кожен даний момент способом взаємодії дихальних і артикуляційних органів з роботою гортані. Як визначив Б. В. Асафьєв, звукоутворення – це не тільки «атака» звуку, тобто момент його виникнення, але і подальше за ним звучання.

Важливим етапом у роботі з дітьми під час співу є формування навичок правильного звукоутворення. На координацію роботи зв’язок, зімкнення їх та дихання впливає момент виникнення атаки звука.

Розрізняють тверду, м’яку і придихову атаку звука. М’яка атака звука є основною формою звукоутворення, з такою атакою легше зберігати чистоту тембру і для еластичної роботи зв’язок вона створює сприятливі умови.

Звуковедення – це характер відтворення звука. Відомі такі способи звуковедення, як legato (суцільний спів звуків один за одним), non legato (спів звуків окремо), staccato (щоразу нова атака для утворення звука). Штрих legato передбачає злиту вимову голосних, при цьому приголосні вимовляються швидко і чітко, не порушуючи цілісного звукового потоку. Найскладнішою формою звуковедення є legato, тому для опанування нею потрібні наполегливість і систематичність.

Під час співу штриха non legato (не зв’язано, не злито) відокремленість між звуками мелодії здійснюється короткочасно із затримкою дихання перед новим звуком. При цьому безперервність звучання мелодії зберігається. У момент затримки дихання голос швидко і чітко перелаштовується на новий звук, який має уже готову форму, що не потребує коригування у процесі співу.

Staccato (уривчасто, відокремлено) – це спосіб звуковедення, протилежний legato. Під час співу staccato звук виконується чітко, гостро. Приголосні вимовляються стисло, коротко.

Розрізняють три види атаки звуковедення:

  • тверда;

  • м’яка;

  • придихальна.

Визначення кожному виду атаки дає В.М. Мішедченко:

  • Тверда атака – складки змикаються щільно, звук виходить енергійний, твердий.

  • М’яка атака – складки змикаються менш щільно, звук виходить м’який.

  • Придихальна атака – складки змикаються неповністю, пропускають повітря. Частіше всього придихальна атака попереджує про: хворобу горла, вузли на складках, слабкий вдих і видих.

Найважливішою умовою гарного та правильного звучання – є точне за висотою виконання всіх звуків у співі, виховання стійкої співочої інтонації.

Якісне інтонування – наслідок двох факторів:

– розвиток музичного слуху дитини;

– оволодіння певними навичками співу.

Як зазначив О. Я. Ростовський, інтонування часто залежить і від особливостей фактури виконуваного твору, але вирішальним фактором, від якого залежить інтонація під час співу, є слух музичного керівника. Діти співають так, як чує його музичний керівник.

Розвиток мелодичного, гармонічного і вокального слуху юних співаків на музичних заняттях, прищеплення їм правильних співацько-технічних навичок під час співу, є водночас, і роботою над чистотою інтонування.

Артикуляції та дикції слід приділяти серйозну увагу.

Автори О. А. Пермяков, В. В. Морозов визначили, що артикуляція – робота органів мовлення, спрямована на продукування звуків.

Дикція (від лат. dictio – вимова) – чітке вимовляння звуків відповідно до фонетичних норм мови. Виразність дикції – важлива сторона майстерності виконання.

Необхідно уточнити, що співоча артикуляція активніше мовної, так як при мовному вимові працюють зовнішні артикуляційні органи (губи, нижня щелепа, а при співочому ще й внутрішні (мова, горбать, м’яке піднебіння і інші). Що ж стосується дикції, а саме ясності і чіткості проголошення тексту, під час співу, то вона також є одним з найважливіших засобів текстового змісту музичного твору. Дикція безпосередньо пов’язана з роботою артикуляційного апарата.

Навички співу групуються у два розділи – стрій і ансамбль. Уміння вистроїти спів дітей, зробити їх звучання чистим, активним і виразним – завдання надзвичайно складне, від якого залежить якість виконування пісень. Стрій можна порівняти з добре настроєним інструментом.

Стрій забезпечується унісоном усіх дітей, єдиною співацькою манерою формування голосних і приголосних звуків, швидкою реакцію на зауваження музичного керівника.

До умов збереження строю І. П. Пономарьков відносить:

  • якість самого твору, знання композитором вокальних можливостей дітей, фактура твору, теситура, регістри, інтервали, розміщення голосів, гармонія і т.д.;

  • загальний рівень музичної культури, постановка голосу, виховання слуху, самоконтроль, уміння прислухатися до співу інших та до супроводу;

  • стан дітей: їхня увага, дисципліна, зацікавленість, втома, навантаження, час і тривалість занять;

  • систематична робота над вихованням мелодичного та гармонічного слуху дітей.

Ансамбль (від французького слова ensemble – одночасно, разом, злагоджено, врівноважено) передбачає злиття індивідуальностей, вміння чути й підпорядковувати свій голос до звучання однієї дитини або групи дітей в цілому. Ансамбль групи дітей полягає в узгодженості, злагодженості звучання.

За видами ансамбль буває:

– динамічний;

– ритмічний;

– темповий;

– дикційний;

– тембровий.

Динамічний ансамбль передбачає рівновагу в силі звучання.

Ритмічний ансамбль – чітке виконання дітей ритмічного рисунку пісні. У деяких випадках неточність виконання ритмічного рисунку відбувається через неуважність дітей і музичного керівника.

Темповий ансамбль означає одночасність дихання, ритму, вимови тексту у повному контакті з музичним керівником. Чуття темпу – це своєрідний пульс руху. Вважається нормою темп, вказаний автором, а будь-яке його порушення неприпустимо. Проте практика засвідчує, що метрономічно точне виконання мертве і позбавлене виразності.

Таким чином, точність темпу певною мірою умовна, але відхилення можуть бути незначними. Саме вони свідчать про виконавський стиль дітей.

Дикційний ансамбль – уміння активно, чітко і ясно вимовляти слова у співі, однаково коротко проговорювати приголосні, округляти голосні, одночасно і ясно проспівувати закінчення слів.

Тембровий ансамбль дітей залежить від тембрових якостей окремих дошкільників.

Як відомо, музика – вид мистецтва, який істотно впливає на становлення особистості у дошкільному віці. Вона збагачує почуття та уявлення дитини, сприяє розвитку емоційно-чуттєвої сфери, збагаченню власного досвіду, здійснює творчу самореалізацію дитини.





















РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНИХ НАВИЧОК У ДОШКІЛЬНИКІВ


2.1 Перші етапи формування вокальних навичок

Робота найважливіших елементів співу дошкільників, залежить від правильної співацької постави. Звертається увага та контролюється прості вимоги під час співу.

Для активної роботи застосовується спів сидячі, але крім цього, звертається увага, що діти повинні правильно сидіти та контролюються усі вимоги під час співу – сидіти з рівною спиною, не опираючись на спинку стільця, голову тримаємо прямо та контролюється, щоб діти не опускали її вниз та навпаки, не закидували назад, тому що, це буде здавлювати глотку та затрудняє рух зв’язок, і негативно позначається на якості звука, шию – вільно, без напруження та ноги розташовані разом, опираючись на повну стопу.

Ці вимоги діти швидко засвоюють, і в процесі роботи функції музичного керівника полягають у мимовільному коригуванні співацької постанови окремих дітей. Дедалі ці навички закріплюються й стають нормою поведінки під час співу. Дотримання вимог співацької постави уможливлює якість звучання дитячого голосу, якому притаманні природність, округленість, рівність, вільність, світлість, легкість, чистота інтонування. Прикладом для вироблення цих якостей дитячого голосу повинен бути музичний керівник. Крім того правильна співацька постава дисциплінує дітей та є першою організуючою ланкою колективного співу

Для кращого здобуття гарної співацької постави використовуємо вправи на активізацію та водночас розслаблення м’язів під музичний супровід. дітям дуже цікаво вправи саме під музичний супровід, вони це сприймають, не як вправу, а як гру.

Гарний та правильний спів залежить від вокального дихання дитини. Частіше всього діти дихають поверхнево, хтось робить короткий видих, та майже всі піднімають плечі. Є діти, яким виспівування тривалої фрази на одному диханні дається дуже не просто, та вони дихають після кожного першого, другого проспіваного слова, але цього слід уникати.

Контролюємо, щоб під час співу у дітей не піднімалися плечі, тому що, це є ознакою ключичного дихання. Цей тип є шкідливим та неприйнятим під час співу.

Стежимо за дітьми, щоб вони брали більший запас повітря, ніж у звичайному житті, під час розмови, але в той же час слідкуємо, щоб дошкільники не забирали в легені надто багато повітря, тому що переповнення легенів повітрям ускладнює спів та негативно впливає на інтонацію.

Для того, щоб характер вдиху відповідав виконанню твору, обов’язково звертаємо увагу на характер виконуваного твору. Тому для повільних співучих творів, вдих повинен бути спокійним, глибоким. Та навпаки, коротшим, швидшим вдихом – у творах швидкого темпу, але в той же час вдих повинен бути глибоким.

І в творах повільного темпу, і в творах швидкого темпу, вдих має бути досить активним, з короткою затримкою дихання. Це сприяє створенню так званої опори звука на дихання.

Займаючись з дошкільниками старшого віку, стежимо, щоб діти вдихали повітря безшумно та через ніс, при цьому контролюємо, щоб діти вдихали, трохи відкривши рота і не піднімаючи при цьому плечі.

Щоб дошкільнята краще відчували весь процес дихання, можемо їм запропонувати вправи, такі як: «Надути кульку та здути», «Дути на пір’їнку», «Понюхати квітку», «Позіхнути, дихати як собачка – животиками», «Качати насос», «Свічка». Наприклад при вправі «Свічка», вчимо дітей поступово 4 рази видихати повітря і на п’ятий видих треба повністю звільнити легені від повітря.

Під час цих прав, треба уважно спостерігати за дітьми, правильність виконання цих вправ – видих повинен бути дуже поступовий, рівний та без поштовхів. Якщо діти будуть робити короткий та швидкий видих, запасу повітря вистачить лиш на коротку музичну фразу, і крім того від дихання залежить якість співу. Дихання береться перед початком кожної музичної фрази глибоко та витрачається максимально економно, але в окремих випадках, при великих фразах допускається перемінне дихання, між словами в середині фрази.

Щоб правильно розвивати дихання, можна запропонувати дітям такі вправи як: після глибокого, безшумного вдиху, повільно вимовляти приголосний; після вдиху згаданим методом, вимовляти короткі склади «хо-хо» або «ха-ха», але це треба робити дуже активно та при цьому робити поштовхи діафрагми. Знову робимо глибокий вдих та видих треба намогтися зробити дуже плавно і повільно, на повторювання, після коротких пауз, приголосний «п-п-п», при цьому слідкуємо, щоб розширення грудної клітки було нерухомим.


2.2 Процес відтворення інтонаційно-чистого звуку

Для правильного звуковедення та звукоутворення пропонуємо дітям використовувати м’яку атаку звука. Тверда атака використовується, як засіб виразу або героїчний характер, маршовий, якого вимагає зміст пісні, але не допускаються сильні акценти, що призводять до форсування звука. Спокійний вдих має плавний ритмічний видих, а тому і спів буде нормальний не форсований. Правильний звук не потребує різкого поштовху, а вимагає виразної вимови слова.

Мелодична структура вправ має спиратись на звуки мажорних і мінорних тризвуків і гама-подібні звукоряди у межах трьох-п’яти звуків, дотримуючись помірного темпу і сили звука. Спочатку бажано співати на legato, адже це сприяє виробленню м’якої атаки звука, рівномірному видиху, виробленню рівного звучання голосу, формуванню відчуття опори звука. В. Д. Сафонов стверджував, що засвоювати цю форму звуковедення із дітьми доцільно на творах помірного темпу, з елементами співу із закритим ротом або на голосних. Звук має бути легким, рівним, безперервним. Вокалізувати вправу краще на зручний голосний. У наступній вправі можна поєднати спів legato і staccato, м’яку і тверду атаку звука. У подальших вправах для вокалізації можна долучати склади з різними голосними, сонорними і дзвінкими приголосними.

Щоб досягти правильних звукоутворення і звуковедення використовуються вокальні розспівки (Додаток1.), в процесі опанування яких діти повинні навчитися правильно артикулювати голосні під час співу, домагаючись рівномірного і тембрально однакового звучання голосних звуків.

Чудовою знахідкою у роботі з дітьми є використання групових методів роботи. Їх доцільно використовувати на етапі, коли пісня вже добре вивчена дітьми і музичний керівник може урізноманітнити роботу колективу. Група поділяється на підгрупи і між підгрупами дітей відбувається діалог у вокальному виконанні, де кожен може себе відчути справжнім актором. Спів можна супроводжувати рухами, попередньо обговоривши їх з дітьми. Варто долучити до таких творчих пошуків самих дітей, які з радістю будуть вигадувати свої варіанти рухів.

Надскладним завданням для дітей під час співу є інтонація.

Рекомендовано при пониженні інтонації виконувати такі правила:

  • теситура твору дуже висока, тому співаки «не добирають верхні ноти». Слід взяти інший твір або вдатися до транспортування;

  • твір написаний у бадьорому темпі і на початковому етапі розучування виконується швидко, внаслідок чого, діти не встигають точно і чітко виспівувати інтервали або вимовляти текст. Потрібно вивчати твір у повільному темпі;

  • твір не подобається дітям, вони співають його неохоче. Слід переконати дошкільників, показавши їм красу і цінність твору, або замінити іншим;

  • у творі, в якому багато разів повторюється один і той самий звук, точне інтонування часто буває ускладненим, особливо для дітей, увага яких швидко розсіюється. Можливе «сповзання» звука. Потрібно попередити відповідними рухами руки і словесною вказівкою, що такі звуки співаються з властивістю до підвищення;

  • діти мляво артикулюють. Слід працювати над активізацією дикції і артикуляції;

  • діти мляво користуються диханням, погано «тримають» звук. Слід вимагати більш активної роботи дихального апарату;

  • діти неправильно сидять (зігнулися, згорбилися, оперлися ліктями) або стоять, надто розслабивши весь корпус, тому треба нагадати дітям про співацьку поставу під час співу;

  • дошкільники стомлені. Бажано припинити спів або підбадьорити їх фізкульт-хвилинкою і знову повернутися до того ж твору. Іноді корисно заспівати його у більш високій тональності;

  • через специфіку фактури твору або неуважність дітей втрачено високу вокальну позицію. Цей стан можна відрегулювати, проспівавши твір на один склад, який допоможе повернути високу вокальну позицію;

  • музичний керівник веде заняття мляво, не має чіткого виконавського плану, не чує наперед інтонаційно складні місця.

Рекомендовано при підвищенні інтонації виконувати такі правила:

– у творі, що виконується у швидкому темпі є технічно та інтонаційно важкі місця. Діти намагаються подолати їх активно, перенавантажуючи свої зусилля. Такі місця слід співати спокійніше, стриманіше;

– веселий твір для дітей написаний у низькій теситурі. Бажаючи передати характер твору, діти підвищують тон. Слід використати метод транспонування: складні інтонаційні місця транспонувати у зручну теситуру;

– спів без супроводу, краще використовувати інструмент.

Робота над інтонацією потребує часу і постійних повторювань, роботи над однією фразою впродовж певного часу, дошкільники можуть відчути через це зниження інтересу. Тому можна застосовувати поспівки побудовані на звуконаслідування голосів тварин («няв», «гав»), птахів («ку-ку», «ко-ко», «га-га», «цінь-цвірінь»), звуках, що оточують дітей і є цікавими для них («бі-бі», «чох-чох», «цок-цок») та інші https://www.youtube.com/watch?v=CvsK_GQbEK8. Ці звуки, з одного боку, захоплюють дітей і викликають відповідну емоційну реакцію, а з іншого – допомагають музичному керівнику попрацювати над співом звуків правильної висоти, над інтонацією. Дітям значно легше проспівати звуконаслідування, тобто окрему інтонацію, ніж мелодію примовки чи пісні.

Поступово розвиваємо дитячі голоси, починаючи від низьких звуків до світлого високого звучання. Так, коли у низько співаючої дитини діапазон голосу ля – ре (1 – першої октави), краще починати розвивати його з верхніх звуків до (1), ре (1) з поступовим транспонуванням мелодії вгору. Наприклад, українську народну пісню «Печу, печу хлібчик» починаємо від ноти ре (1) (у сі-бемоль мажорі), або від ноти мі (1) (у до-мажорі).

Для зміцнення нижнього регістру голосу краще всього підходять такі українські народні примовки та пісні: «Сорока-ворона», «Кумо, кумо, що варила», «Я маленький хлопчик», «Вовк», «Печу, печу хлібчик», «Щедрівочка щедрувала» та ін.

Для розкриття верхнього регістру дитячого діапазону голосу (звуків ля (1), сі (1), до (2), ре (2), бажано побудувати мелодії пісень йшла згори вниз і починати з верхнього звуку. Це відразу дає налаштування голосового апарату для високого головного звукоутворення. Працюючи над верхнім регістром, наприклад, пісню «Веселі гуси» починаємо від ноти сі-бемоль (1) (у фа-мажорі). Для розкриття верхнього регістру і створення високого головного звучання голосу корисні такі пісні: «Що нам осінь принесла» В. Верховинця, «Білочка» Р. Скалецького, українські народні пісні «Зацвіла в долині», «Вийди, вийди сонечко» та ін. Також можна використовувати музично-дидактичні ігри (Додаток 2,3,4.) на правильність інтонації. Використання ігрових методів у роботі з дітьми є дуже дієвим засобом під час навчання.


2.3 Розвиток мовлення у співі

Одним з найважливіших ланок співочого процесу є артикуляція і дикція. З дітьми, які мають значні дефекти артикуляції і дикції, доводиться працювати індивідуально.

Якщо у дитини відсутні будь-які дефекти вимови, робота над артикуляцією не повинна бути перебільшеною, щоб, як стверджувала К. В. Тарасова, не порушувати роботу дихального апарату і не вносити додаткового м’язового напруження. При достатньому володінні співочим диханням, артикуляція буде природною і легкою. На превеликий жаль, доводиться констатувати факт, що багато дітей дошкільного віку мають проблеми з вимовою звуків, тому, як зазначає, М. Ю. Картушина, одним з ефективних методів корекції мовних порушень є систематичне використання вокальних вправ на роботу всіх частин апарату артикуляції (Додаток 5). Спів дуже корисний для дітей, що мають мовні порушення, так як він розвиває дихання, голос, формує почуття ритму і темпу мови, покращує дикцію, координує слух і голос.

Щоб сформувати активну та правильну акрикуляцію під час співу, необхідно вчити дітей:

  • м’язової свободи ротової порожнини, обличчя і шиї;

  • положення розчеплення зубів при співі голосних «о» і «а»;

  • зібраність губ при співі «і» і «ю»;

  • розвитку здатності тягнути голосний звуку, співати зв’язно, при цьому чітко вимовляючи приголосні звуки.

Також на музичних заняттях використовуємо спеціальну артикуляційну гімнастику, що складається із спеціальних вправ https://www.youtube.com/watch?v=42tPOTQtXUQ&t=3s.

Сучасною наукою доведено, що рівень розвитку мовлення знаходиться в прямій залежності від ступеня розвитку дрібної моторики рук, тому на музичному занятті активно використовуємо пальчикові вправи https://www.youtube.com/watch?v=mVqffeUieo4.

Безумовно, артикуляція і дикція, є одним з основних вокальних навичок дошкільнят і розвивати їх необхідно з самого раннього віку. Всі перераховані вище прийоми і вправи сприятливо впливають не тільки на артикуляцію і чіткість дикції, а й розвивають інші співочі навички та сприяють охороні голосу і зміцнюють здоров’я дитини.

2.4 Злиття голосів в єдине ціле

З метою покращення строю особлива увага звертається на розвиток чуття ладу: спів окремих ступенів, інтервалів, звукорядів, тризвуків, спів з закритим ротом, починаючи з середнього регістру і середньої сили мецо-піано, мецо-форте, що забезпечує більш точне інтонування.

Стрій покращується у процесі поглибленого і тривалого вивчення музичного твору. Він забезпечується емоційним настроєм дошкільників.

Іноді причиною нечистого співу є незручна для даної групи тональність, яка спричиняє напруження. У цих випадках твір транспонується на 0,5– 1 тон вище або нижче, але слід звертати увагу також на те, щоб зі зміною тональності музика не втратила своєї яскравості.

Якомога частіше пропонуємо дітям співати без супроводу, по пам’яті (прослухавши музичну фразу декілька разів). Такий прийом активізує музично-слухові уявлення.

Кожна дитина має звикнути до конкретного місця і добре відчувати «лікоть» свого постійного сусіда. Це забезпечить найбільш зручні умови для досягнення динамічного ансамблю. Вміння дітей контролювати якість свого виконання допоможе їм навчитися співати з однаковою силою, одночасно підсилювати чи послабляти звучність.

Розвиток ритмічного чуття починаємо з першого ж моменту роботи на музичному занятті.

Ритмічні особливості ансамблю викликаються також загальними вимогами до взяття дихання, обовязково в потрібному темпі. При зміні темпів або при паузах не допускати подовження, або укорочення тривалості. Надзвичайну роль грає одночасний вступ співаючих, взяття дихання, атаки і зняття звуку.

Щоб домогтися виразності і точності ритму ми застосовуємо вправи на ритмічне дроблення, що згодом переходить у внутрішню пульсацію, і додає темброву насиченість (Додаток 6,7).

Ритмічний ансамбль виявляється в чуйності дітей до пульсації основної метричної долі. У розвитку цієї навички головна роль належить руху. Корисно навчити дітей ритмічно входити під музику, відстукувати і навіть «витанцьовувати» ритмічний малюнок твору. Наприклад, пропонуємо одній групі співати свій музичний твір, другій – відплескувати ритмічний малюнок, а третій – «тупати» метричні долі.

Тембровий ансамбль групи залежить від тембрових якостей окремих юних співаків. Для покращення та розвитку тембрового ансамблю використовуємо музично-дидактичну гру «Дятлик» (Додаток 8).


2.5 Охорона та гігієна дитячого голосу

Нормальному розвитку і функціонуванню голосового апарату дітей сприяє гігієна і охорона голосу. Необхідно здійснювати наступні заходи: 

– стежити за рівнем навантаження на голосовий апарат;

– не допускати зловживання високими нотами, криком;

– не допускати великі мовні навантаження, спів під час хвороби;

– необхідно уникати різкої зміни температури, а також спеки, холоду, пилу тощо;

– з розпаленим голосовим апаратом не можна виходити на вулицю в холодну пору року, необхідно охолонути;

– рекомендується уникати їжі та напоїв, що дратують слизову оболонку горла – гострого, зайво солоного, надмірно гарячого або холодного;

– у разі хвороби органів голосового апарату необхідно вчасно звертатися батькам дітей до лікаря фоніатра.


ВИСНОВКИ


Старший дошкільний вік – це вік найбільш інтенсивного розвитку та збагачення різних видів творчої діяльності, яка вирізняється більшим ступенем усвідомленості, стійкості естетичних почуттів, уявлень, оцінок, переконань.

Українська дошкільна освіта – сучасна науково-обґрунтована та методично забезпечена ланка освіти, яка потребує нових позицій якості до мистецько-творчої компетентності дітей.

Введення дитини дошкільного віку в світ мистецтва передбачає:

  • розвиток емоційно-чуттєвого сприйняття музичних творів;

  • самовираження кожної дитини в процесі слухання та співу музичних творів.

Музичне виховання необхідне дітям, для залучення їх до активної музичної діяльності, виховання через неї естетичних потреб, пошуку нових форм та методів впливу на дошкільників – актуальне завдання сьогодення.

Музична діяльність допомагає дитині створити власну картину світу фіксуючи враження про нього через створення художнього образу. У цьому допоможе правило: образ створюється від предмету, об’єкту, явища через передачу його характерних ознак.

Слухання музичних творів можуть бути джерелом створення художнього образу. Пріоритетне завдання полягає в тому, щоб допомогти дитині зрозуміти: про що розповідає світові твій спів. Створювати художній образ – це передавати його ознаки за допомогою пережитих дитиною емоційних вражень. Ці враження формуються внаслідок аудіального контакту з об’єктом, який є імпульсом до музичної діяльності (Додаток 9).

Мистецько-творча компетентність – здатність дитини практично реалізувати свій художньо-естетичний потенціал для отримання бажаного результату творчої діяльності на основі розвинених емоцій та почуттів до видів мистецтва, елементарно застосувати навички в життєвих ситуаціях під час освітньої та самостійної діяльності (Додаток 10).










СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Абелян Л. Вокально-хорова робота вчителя музики / Л. Абелян // Работа с детским хором: Сборник статей / Под. ред. проф. В. Г. Соколова – М.: Музыка, 1981. – 56 с. 

  2. Апраксина О. А. Методика развития детского голоса: [учебное пособие] / Ольга Александровна Апраксина. – М.: МГПИ им. В. И. Ленина, 1983. – 113 с. 

  3. Асафьєв Б. В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании / Борис Владимирович Асафьев. – [2-е изд.]. – Л.: Музыка, 1973. – 96 с.

  4. Гладкая С. О формировании певческих навыков на уроках музыки в 
    начальных классах / С. О. Гладкая // Музыкальное воспитание в школе. – Выпуск 14. М., – 1989. – 117 с. 

  5. Державна програма «Вчитель» // У кн.: ІІ Всеукраїнський з’їзд працівників освіти. – К., 2002. – 132 с. 

  6. Живов В. Л. Хоровое исполнительство: Теория. Методика. Практика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В. Л. Живов. – М.: Гуманит. узд. Центр ВЛАДОС, 2003. – 186 с. 

  7. Кабалевский Д. Б. Деловсейжизни / Дмитрий Борисович Кабалевский. – М., 1995. – 35 с. 

  8. Мішедченко В. Дидактичні основи уроку музики / В. Мішедченко // Науковий вісник Тернопільського національного університету. Педагогічні науки : збірник наукових праць / За ред. проф. А. Л. Ситченка. – № 1 (52), лютий 2016. – Тернопіль, 2016. – 248 с. 

  9. Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. Л. Г. Кашкуревича, Н. Г. Горина / В. Окунь. – М.: Высш. шк., 1990. – 188 с. 

  10. Пермяков О. А., Морозов В. В. Педагогіка: Навч. посіб. / О. Пермяков, В. В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – 111 с. 

  11. Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі: [навч.-метод. посібник] / Олександр Якович Ростовський. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 96 с. 

  12. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи : Підручник для студентів педагогічних факультетів / О. Я. Савченко. – К. : Генеза, 2002. – 310 с. 

  13. Сафонов В. Вокально-хорова робота в дитячому хорі / В. Сафонов // Работа с детским хором: Сборник статей / Под. ред. проф. В. Г. Соколова – М.: Музыка, 1981. – 95 с. 

  14. Хлебникова Л. А. Музыкальное искусство. 1 класс. Конспекты уроков / Л. А. Хлебникова, Т. А. Наземнова, Л. А. Дорогань, Н. И. Мищенко – Х.: Изд-во «Ранок», 2012. – 156 с. 



19


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.