До ЗНО з МАТЕМАТИКИ залишилося:
0
5
міс.
0
6
дн.
1
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Формування естетичної свідомості в учнів через інноваційні технології в позаурочній діяльності

Опис документу:
Актуальність даної роботи полягає в тому, що вивчення інноваційних технологій може сприяти роз’ясненню багатьох протиріч і питань стосовно формування естетичних свідомостей. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

39

Наукова робота з теми:

Формування естетичної свідомості в учнів через інноваційні технології в позаурочній діяльності

Зміст

ВСТУП ……………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ…………………………………………………….6

    1. Специфіка естетичної свідомості.

    2. Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства.

    3. Естетичний смак як здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ЕСТЕТИЧНИХ СВІДОМОСТЕЙ УЧНІВ……………………………………………………………………………21

2.1.Роль вихователя у створенні особистісноорієнтованого виховного простору в роботі з учнями підліткового віку .

2.2.Особистісно-орієнтований підхід до вихованців в процесі формування естетичної свідомості.

2.3.Інноваційні технології естетичного виховання дітей.

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………………………26

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….…39

Вступ

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.
Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.
У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра. Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.
У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.
Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.
Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.
Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.
Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.
Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є виховна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять виховні години, уроки -подорожі, , години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, виховні години, бесіди, години спілкування, круглі столи тощо.

Дослідженням проблеми естетичного виховання в школі ґрунтовно займалися: М. Сметанський, О. Богданова,  В.Горєва,  Л. Левчук. Потреба ґрунтовного дослідження формування естетичних свідомостей учнів засобами інноваційних технологій зумовлює актуальність досліджуваної теми.

Актуальність досліджуваного питатання полягає в тому, що вивчення інноваційних технологій може сприяти роз’ясненню багатьох протиріч і питань стосовно формування естетичних свідомостей. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Мета дослідження  з’ясувати роль естетичних свідомостей та інноваційних технологій у виховній роботі, досліти їх вплив на формування естетичної культури учнів.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

  • опрацювати наукову літературу досліджуваного питання.

  • проаналізувати передовий досвід дослідження даної теми.

  • виявити специфіку естетичного формування естетичної культури.

  • обґрунтувати основні дослідження з теми, аргументовано підтвердити досліджені питання.
    Обєктом дослідження 
    є естетична свідомість культури поведінки школярів.

Предметом дослідження є засоби інноваційних технологій у формуванні естетичної свідомості.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що досліджено засоби інноваційних технологій та їх вплив на формування естетичної свідомості учнів.

Методи дослідження:

  1. теоретичні (аналіз наукових здобутків);

  2. практичні (розробки та їх застосування на практиці).

Практичне значення використовувати матеріал дослідження як

теоретичну та практичну базу для проведення виховних заходів.

Структура дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, а також додатків.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

1.1. Специфіка естетичної свідомості.

Умовами виникнення естетичної свідомості та естетичної творчості в історичному розвитку людства, як доводять учені є об’єктивні процеси (скорення і перетворення природи людиною під час трудової діяльності) та суб’єктивні фактори ( рівень розвитку почуттів та мислення). Виходячи з цього, естетична свідомість є продуктом соціально-практичної діяльності, під час якої люди змінюють природу та самих себе [1, с.10].

Естетична свідомості, на думку дослідників, є суб’єктивною стороною естетичного ставлення людини до дійсності, воно виявляється в естетичному сприйнятті, переживаннях, почуттях, смаках, оцінках, насолоді, ідеалах. Усі ці форми естетичної суб’єктивності формуються і розвиваються в ході становлення людини як суб’єкта соціальних стосунків [2], в процесі цілеспрямованого виховного впливу та освоєння людиною світу.

Метою естетичного виховання є людина з високим рівнем естетичної свідомості, що є основою естетичної культури, яка виявляється в умінні бачити і створювати красу навколо себе, надавати оцінку явищам, що мають художньо-естетичні ознаки, вмінні з порозумінням ставитись до творів художньої культури інших народів світу.

Спрямовуючи зусилля на формування та підвищення рівня естетичної культури особистості, вчитель обов’язково має зосереджувати увагу на естетичному ідеалі, оскільки без нього неможливо об’єктивно оцінити явище чи твір, що сприймається.

Естетичний ідеал є відображенням суспільної свідомості, він передає уявлення про прекрасне певних соціальних груп у той чи інший конкретно-історичний період розвитку [3, с.55]. Цей ідеал обумовлений усією системою суспільного буття, економічними, політичними, моральними явищами, він відтворює міру людського в людині. Естетичний ідеал впливає на формування естетичних смаків суспільства, а отже, і особистості.

Однією з основних проблем сьогодення є відсутність чіткого уявлення щодо естетичного ідеалу, що у свою чергу призводить до дисбалансу між емоційними переживаннями та інтелектуальними процесами, єдність яких становить основу естетичного сприйняття. До того ж, учителеві слід ураховувати, що виникнення естетичної насолоди може відбутись тільки за умови гармонійності чуттєвого та раціонального, оскільки адекватне сприйняття будь-якого об’єкта, естетичного зокрема, неможливе без мінімуму знань про нього.

Значну роль у вихованні цілісності естетичного сприйняття грає збагачення й розширення естетичного досвіду дитини, врахування типу її емоційності.

У змісті виховної і освітньої діяльності більшості загальноосвітніх закладів естетичне представлене в достатній мірі. Уроки літератури, мистецтва, художньої культури спрямовані на те, щоб розкрити учням красу мистецтва, що є ядром естетичної культури, навчити сприймати високохудожні твори, формувати в них естетичні смаки та потреби, розвивати творче уявлення та мислення [8, с.5]. Організація виховних заходів обов’язково включатиме естетичні аспекти, які впливатимуть на емоційний стан дітей, адже відомо, що естетичне не існує без чуттєвого, безвідносно до нього.Див. додаток А.

При цьому виникає запитання: чому, незважаючи на значні зусилля педагогів сформувати в юнаків і дівчат почуття прекрасного в реальному житті ми стикаємося з низьким рівнем у них художніх та естетичних смаків, що виявляється у зовнішньому вигляді, у споживанні кіно- та відеофільмів, розрахованих на людей з несформованим естетичним ідеалом, у захопленні поп-музикою і майже байдужим ставленням до класичних творів мистецтва?

На наш погляд, корені цієї проблеми слід шукати в наступному:

1)відсутність у педагогів чіткого уявлення щодо цілей естетичного виховання школярів;

2) недостатність педагогічних технологій формування в школярів естетичної свідомості, зокрема її складових, з урахуванням типу освітнього закладу, профілю навчання, вікових та індивідуальних особливостей дітей, що призводить до уніфікації викладання предметів художньо-естетичного циклу, а звідси до прогалин у вихованні естетичної культури;

3)невміння педагогів користуватися вже розробленими методиками оцінки естетичних знань і вмінь учнів;

4) невисокий рівень у вчителів знань щодо естетичної свідомості особистості та її складових;

5) недостатність методичного та матеріально-технічного забезпечення для організації та проведення уроків художньо-естетичного циклу;

6)відсутність цензури з боку державних органів щодо сучасної художньої продукції.

Якщо останні дві причини щодо освітнього закладу можна розглядати як об’єктивні, то перші відносяться до суб’єктивних факторів, і їх вирішення залежатиме від зусиль як педагогів - практиків, так і науковців, викладачів інститутів післядипломної педагогічної освіти, які мають надати вчителям необхідних знань та створити умови для оволодіння ними технологіями естетичного виховання школярів в освітній і виховній діяльності [21].

1.2.Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства.

Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства, полягає у таких критеріях: естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей; власне, поняття «естетична свідомість» — абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу на рівні індивіда — у формі особистої характеристики окремої людини; естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість; процес формування естетичної свідомості особистості стисло повторює процес її формування в історії людства. Цим зумовлюється й структура естетичної свідомості; від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної свідомості; видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм [13, с.32].

Теоретично розрізняють два рівні функціонування даного феномена: повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання особистості мінливі, часто суперечливі; теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі.

Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Мікеланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення цієї сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні.

Повсякденний рівень естетичної свідомості складають естетичні емоції, переживання, почуття та ін.; теоретичний — естетичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо. Межі між цими двома рівнями умовні, бо специфіка естетичної свідомості має прояви на кожному рівні — всюди можна знайти і почуттєві, і раціональні елементи [6, с.5]. Щонайбільше ця особливість притаманна естетичній потребі та естетичному смаку, в яких однаково важливі і емоційні, і раціональні складові, що усвідомлюються у співвідношенні з естетичним ідеалом.

Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість — одна із форм духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну діяльність людини, а також продукти (результати) цієї діяльності, в тому числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються та оцінюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб’єктивного та об’єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві.

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні емоції — своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання — емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості, як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), з іншого — виступають як здатність людини переживати естетичне враження. Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них — первинні — зближують людину з твариною, інші — специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття можна визначити як найскладніші з духовних переживань. Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у перші три-чотири роки життя дитини. Щодо «природних Мауглі», то усі випадки, коли знаходили людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшого життя серед людей; період формування естетичних та, взагалі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений [23, с.55].

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки зовнішній світ, але і колосально складну систему культури, яка вимагає від нього таких «способів поведінки», які генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені. Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випадку не досліджуються фізіологічно, тобто разом з анатомією органів мислення та сприйняття.

Вони кожного разу відтворюються в індивідуумові шляхом тренування цих органів і успадковуються особливим чином — через виховання, через залучення до культури, форми тих предметів, що створені людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу. Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, завдяки чому вони передаються від одного покоління до іншого». Цю обставину в її фундаментальному значенні для філософії та психології виділяє Ф. Добжанський: «…людина, безсумнівно, тварина, але тварина унікального і екстраординарного роду. Вид «людина» створив культуру, новий і дуже потужній метод адаптації до середовища і керування ним [14, с.15].

Культура не успадковується через гени, кожна особистість засвоює її шляхом навчання. Однак здатність засвоювати культуру закладена в генетиці».

Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини — це лише передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, вони, дійсно, перетворюються у психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони й здаються такими ж «природними» особливостям людської істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву.

Усе це справляє враження, що форми мислення та форми чуття успадковуються так, як і колір очей та форма носа. Отже, духовне «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує нам певне середовище з начиння та інструментів душі і є антропогенним простором, цілою сферою. Це середовище підсилення. Для того, щоб щось створити, — будь-що, у тому числі і в сфері духа, — потрібна робота, а робота виконується м’язами. Можна, якщо можна говорити про м’язи душі, розуму, громадськості, історичності тощо. Тому в людській і історичній реальності зовнішнє і є внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє» [25, с.18].

Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у культурі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб формуються й естетичні почуття. Іншими словами, естетичні почуття — це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Це зумовлює низку особливостей естетичного почуття: воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім попереднім досвідом людства, тому пов’язане зі ступенем спільності естетичного почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді чуттєвості загальнолюдських надбань), визначає характер людського світосприйняття. Згадаймо з цього приводу різницю між романтизмом (наприклад, героями романтичних поем О.С. Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей М.В. Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом, тому порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, цілком зорієнтований на суспільні норми життя. [22, с.2].

Поява власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспільством як прояв слабкості та несформованості характеру; чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття; щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних почуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль самої особистості, тобто зумовлений мірою соціалізації особистості. У той самий час нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької духовності суспільства або окремої особи; міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії, досконалості у будь-якому виді діяльності. У легенді середньовіччя про спорудження Шартрського собору у Франції розповідається про те, що перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім’ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу) [17, с.24]. Отже, естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує її духовний світ; головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній естетичний потенціал у цьому сенсі має праця (творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з природою. У даному процесі формується культура почуттів;— естетичне почуття — основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу.

Таким чином, естетичне почуття — це наслідок суб’єктивної емоційної реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу.

1.3.Естетичний смак як здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей.

У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої естетичний смак означає здатність людини естетично оцінити дійсність і мистецтво.

З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання: «У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо він є». У Стародавньому Римі існував культ естетичного смаку навіть за часів правління кривавого Нерона.

Але в цілому протягом усієї історії людства про смак сперечаються, і досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає перевагу солодкій їжі, хтось — солоній, комусь подобається червоний колір, комусь — зелений тощо [20, с.17].

Однак усі ці аспекти життєдіяльності людини не мають суспільного значення у таких відношеннях: естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфери, тому що означає соціальну спроможність людини, яка формується як результат виховання та навчання; естетичний смак є важливою характеристикою особистіс-ного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак — не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості; естетичний смак — показник цілісності людської індивідуальності, оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина досягає віку 13—20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не найголовнішим засобом об’єктивації особистості. Для молоді цілком природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який виразно та рельєфно стверджує її як самобутність. Це — зовнішній вигляд, переваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому, поведінці. Часто це прагнення набуває спотворених форм [13, с.15].

Так виникає молодіжна субкультура, згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби і прийоми створення індивідуального стилю життя, здійснюють пошуки гармонійних відносин з собою та оточуючими. Але не завжди цей закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з культурою (хоча часто вона зветься контр- або антикультурою) хіпі, панків, рокерів, металістів тощо; відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий) смак, тобто в цьому випадку відбір ведеться за незначними, неістотними критеріями; естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається на основі естетичного у процесі спілкування з мистецтвом та рівень якого підвищується завдяки художній освіті та вихованню; дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається на увазі якість естетичного смаку — особистісно або суспільно значущі, в кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних обставин, соціальною диференціацією суспільства, яка створює моделі естетичного смаку різних верств населення; естетичний смак не залишається незмінним[12, с.27].

Суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо добору або характеру творів мистецтва (літературних чи музичних) тощо; все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні… Виходити при розв’язанні цієї проблеми слід з того, що являє собою оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка) засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів, особливостях інтелекту, його загальній культурі, рівні освіти, соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість – естетичну інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість творчого уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не передуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розуму, спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у вигляді поняття [19, с.32].

Таким чином, естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей, яка визначає можливість особистості до саморозвитку.

Естетична свідомість в цілому, її будь-який елемент іманентно містять у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка і є естетичним ідеалом. Слово «ідеал» — грецького походження. У перекладі — це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської діяльності пов’язана з наявністю в природі людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який в класичній філософії розглядається як момент розвитку духа. Цей момент має вираження в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення.

На відміну від будь-якого соціального ідеалу естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов’язаний з емоційним, чуттєвим ставленням людини до світу. В цьому полягає перша особливість естетичного ідеалу.

Друга особливість визначається різними засобами співвідношення естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому наполягає на незбагненності його усвідомлення та досягнення. У противагу цій точки зору В.Г. Бєлінський писав про те, що «ідеали — це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але в той же час ідеали — не список з дійсності, а угадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища».

Третя особливість естетичного ідеалу пов’язана з характером відображення дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливим чином, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особистості або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення естетичного ідеалу. Естетичний ідеал — відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно [25, с.34].

Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об’єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — людина як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відносини даного суспільства. Тому естетичний ідеал – це діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного.

Об’єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у самій дійсності як тенденції суспільного розвитку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв’язок з конкретно-історичними обставинами).

Суб’єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність таких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний, наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає перспективу розвитку суспільства, його інтереси та потреби, а також інтереси та потреби окремої людини. В.Г. Плеханов називав ідеал дійсністю наступного дня, коли здійснюється синтез сьогодні та завтра [14, с.29].

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв’язках з суспільними та моральними ідеалами людини та суспільства, що відтворюється в історичному характері естетичного ідеалу. У свою чергу, естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспільного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва.

Цей взаємозв’язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовнішнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності. Ідеал — Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина, але при цьому кожен повинен прагнути до досягнення недосяжного ідеалу все життя.

Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежити, аналізуючи його відтворення в скульптурних зображеннях міфологічного Давида. Якщо «Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу осмислення людини, де акцент робиться на внутрішньому, духовному, то «Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично , як і духовно. У Новий час віднайдена в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна Богові людина губиться, «Давид» Берніні — втілення бентежної людини, яка опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що перекручують та спотворюють її [27, с.5].

Від аристократичного достоїнства та мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида» Берніні часто називають «плебейським Давидом». Апофеоз відчаю невпевненості в собі і безнадійності буття людини у ХХ ст. символізує «Давид» Дж. Макку.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямований не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу (наприклад ідеалізація вітчизняної історії ХVІ—ХІХ ст.). Завдяки своїй почуттєво переконливій формі естетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю дійсність. Наприклад, радянський кінематограф 30—50-х років (фільми «Свинарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) створював подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося навкруги.

У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всього, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об’єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діалектично поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність [8, с.9].

Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох окремих — природній ті соціальній — підставах, а тільки у процесі суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за законами краси. Естетична свідомість відтворює творчу сутність суспільно-трудової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у мистецтві.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

    1. Роль вихователя у створенні особистісноорієнтованого виховного простору в роботі з учнями підліткового віку .

Виховательство в ліцеях,школах – це фактично друга спеціальність для учителя, оскільки вимагає певних навичок і додаткових видів діяльності окрім навчальної. У нашій країні саме вихователеві у взаємодії з батьками, відводиться провідна роль у формуванні та становленні дитячої, зокрема підліткової особистості. У своїй роботі класному керівнику, вихователю доводиться тривалий час спостерігати, як діти одного класу поступово проходять різні стадії розвитку, змінюються фізично, психологічно, розумово; фіксує особливості становлення кожного учня. Це означає, що педагогу слід так будувати відносини з вихованцями, щоб показати дітям резерви їхнього віку й допомогти їх реалізувати.

Під час переходу від одного вікового періоду до іншого утворюються так звані перехідні періоди, які породжують явище важковиховуваності дитини: виникають проблеми з навколишнім, спостерігається зниження темпу розвитку тощо. Це напряму стосується перехідного періоду від дитинства до дорослості, а саме підліткового періоду. Така робота накладає на класного керівника та вихователя додаткову відповідальність та вимагає спеціальних знан [10, с.5].

Вихователь та класний керівник має володіти знаннями з: психології, вікової психології, педагогіки, андрагогіки (оскільки працює й з дорослими), повинен бути фамілогічно компетентним (уміти працювати з родинами різного складу та типу), бути в курсі молодіжної субкультури, вміти грати на музичних інструментах, орієнтуватися в моді, музичних та танцювальних стилях, уміти проводити тренінгові заняття, організувати змістовне дозвілля відповідно до віку учнів, володіти психотерапевтичними техніками тощо. Можна порізному ставитися до подібних відповідей, адже кожний написав про те, чого власно йому не вистачає, але висновок один: класний керівник – не просто вчитель, і до виконання таких обов’язків необхідно готувати.

Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми сприймаються ними прозаїчно: ідентифікація з агресивними героями фільмів може викликати імітацію їхньої поведінки – напади та бійки, крадіжки, вживання та розповсюдження наркотичних речовин та навіть сліпе копіювання актів насильства. І. Бех справедливо зазначає, що підлітковий вік є «важким» насамперед для самого підлітка: фізіологічні зміни в організмі викликають незвичні почуття й переживання, несвідому тривогу, дискомфорт, що створює значне напруження [1, с. 134]. Діти цього віку переживають різні почуття, коли спостерігають за процесом власного розвитку. Це можуть бути почуття здивування, радості та розчарування. Вони постійно порівнюють себе з іншими та переглядають свій Я-образ. Як хлопці так і дівчата з тривогою слідкують за власним розвитком, його своєчасністю.

Підгрунтям для певних висновків стають як реальні знання та власні міркування так і перекручена інформація. Підлітки порівнюють себе з прийнятими у суспільстві нормами щодо своєї статі. Прагнення стерти межу між реальним та ідеальним фактично і є основною проблемою підлітків. Вони можуть бути надмірно нетерплячими до відхилень щодо конституції тіла або темпу його розвитку. ЗМІ роблять свій внесок у цю нетерплячість, коли малюють стереотипні образи привабливої комунікабельної молоді, яка вдало і весело існує в підлітковому періоді життя, в якої не виникає проблем зі шкірою, зайвою вагою та незграбністю.

Більшість підлітків надзвичайно вразливі щодо своєї зовнішності. Неспівпадання між недосконалими Я-образами та тими неперевершеними ідеалами, які пропонують ЗМІ, спричиняють тривогу та сумніви в собі. Зріст, вага та комплекція – це чи не головні джерела неспокою для школярів-підлітків незалежно від їхньої статі. Результати нашого опитування свідчать, що більшість з них (81 %) хотіла б дещо змінити свої фізичні дані. Більшість учених згодні з тим, що підлітки в процесі розвитку повинні зіткнутися з двома основними труднощами: досягнення автономії та незалежності від батьків; формування ідентичності, що означає творчу й незалежну Я-концепцію, яка гармонійно поєднує різні амплуа цієї особистості [4, с. 53]. Цікавим з психологічної точки зору є аналіз стосунків між хлопцями та дівчатами. Здебільшого ці стосунки загострюються та псуються у підлітковому віці. Розвитку нормальних міжособистісних стосунків, як правило, заважають помилки в сімейному вихованні: спрацьовують гендерні стереотипи, модель взаємин батька та матері переноситься у дитячі стосунки. Класний керівник повинен враховувати гендерні аспекти виховання підлітків, адже в сім’ях цим часто нехтують.

Вихователь та класний керівник спроможні налагодити стосунки, згуртувати класний колектив, покращити психологічний клімат у класі за умови розуміння вікових особливостей дітей підліткового віку (психологічних, фізіологічних тощо), і відповідно до цього будувати взаємини з вихованцями. Педагогу потрібно виробити власний стиль поведінки, спілкування, зовнішності; твердо і принципово транслювати загальнолюдські цінності.

2.2. Особистісно-орієнтований підхід до вихованців в процесі формування естетичної свідомості.

К. Крутій наголошує, що інновації - це зміни всередині системи. У педагогічній інтерпретації і в найзагальнішому сенсі інновації означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати освітнього процесу. Проте нововведення можуть і погіршити систему. Отож, узагальнює вчена, суть не в самих нововведеннях, а втім, що вони дають [3]. Науковці (І. Підласий, А. Підласий) доводять, що інновація означає таке нововведення, що здійснюється в системі за рахунок її власних ресурсів (резервів) [4].

         Нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду. Інноваційний процес у вихованні розпочинається з етапу вивчення об'єкта чи явища виховного процесу. Головною рушійною силою інноваційної виховної діяльності є вчитель, оскільки суб'єктивний чинник є вирішальним і під час впровадження і поширення нововведень. Педагог-новатор є носієм конкретних нововведень, їх творцем, модифікатором. Він має широкі можливості і необмежене поле діяльності, оскільки на практиці переконується в ефективності наявних технологій виховання і може коригувати їх, проводити докладну структуризацію досліджень виховного процесу, створювати нові форми та методи. Основна умова такої діяльності - інноваційний потенціал педагога, тому сьогодні школі потрібен вчитель з яскраво вираженими творчими здібностями, здатний до організації своєї професійної діяльності на інноваційному рівні.

       Будь-яка творча діяльність вчителя може бути мистецтвом або технологією. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія - на закономірностях науки. З мистецтва все починається, технологією - закінчується, щоб потім все почалося спочатку.

        Педагог-інноватор усвідомлює свою педагогічну місію - змінити на краще якість життя своїх вихованців. Він дбає не тільки про навчання та виховання - він хоче відкрити дітям можливості творчого розвитку. Педагог-інноватор готовий до пошуку, прагне до вдосконалення, ініціативний, активний, креативний, компетентний. Серед особистісних показників виділяють також проектно-конструктивну свідомість [5]. Педагог-інноватор знаходиться в постійному пошуку нових ідей, здатний їх оцінити, творчо використовує те, що придатне, в своїй роботі, може створити свій творчий проект, свою освітню технологію.

       К. Крутій визначає інноваційну діяльність як метод пізнання, за допомогою якого у природних або штучно створених умовах, що контролюються і керуються, досліджується освітнє явище, прогнозується новий спосіб розв`язання педагогічного завдання або проблеми. Цілеспрямування інноваційної діяльності, на думку дослідниці, обумовлюється: об`єктивними потребами суспільства в оновленні роботи закладу; соціальним замовленням, виявленим органами управління освіти в результаті наукового прогнозу; реальними умовами і можливостями в даний період її розвитку; інтересами керівників, педагогів - тих, хто буде організовувати і проводити інноваційну діяльність [3].

       В інноваційній школі вчителю необхідно створити такі умови, щоб кожна дитина почувала себе там комфортно, незалежно від її індивідуальних психофізіологічних особливостей, здібностей і нахилів. У центр уваги необхідно поставити фізичне, психічне й моральне здоров'я учнів.

        Використовуючи знання з психології необхідно створити умови для того, щоб у дитини виникло внутрішнє бажання творити себе, а це, як відомо, показник найвищого рівня виховання.

        Важливою ознакою інноваційного виховного середовища є наявність системи використання перспективних педагогічних технологій для забезпечення якісної освіти школярів [6]. В арсеналі нинішніх педагогів є безліч нових форм методів, технологій виховання, але в їх основі особистісно-орієнтований підхід до вихованця. До найбільш розповсюджених належать такі: технологія виховання духовної культури школяра, педагогічне умовляння, технологія інтегрованого виховання, розвивальне виховання, технологія виховання успішної особистості, технологія роботи вчителя-вихователя з однією дитиною, технологія тьюторської підтримки та супроводу дитини, технологія нейролінгвістичного програмування, технологія «Педагогічна підтримка», технологія рефлексивного самовиховання, інтерактивні технології виховання, нові інформаційні технології та ін. Ігровими технологіями є казкотерапія, психокорекційне малювання, технологія «Виховувати, граючи - грати, виховуючи», технологія «Нова цивілізація», технологія виховання рольовими іграми тощо. Серед трудових виділяємо технологію «Трудові справи для школи і рідного міста (села)», серед природоохоронних «Школу природи», «Екологічну школу». Дозвіллевими технологіями вважаємо технологію «Школа, відкрита соціуму», « Школа життєтворчості», технологію міжвікового виховання та ін. До гуртків за інтересами, нахилами, здібностями належить технологія виховання та розвитку дітей за інтересами.

      В основу сучасних технологій покладено особистісно-орієнтований підхід, який зумовлений пріоритетом особистості дитини, її гармонійного розвитку в умовах існуючої освітньої системи й передбачає трансформацію виховання у сферу самоствердження особистості. Особистісно-орієнтоване виховання - це виховання, метою якого є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні [7]. Дослідник І. Бех визначає інваріанти особистісного підходу до виховання, серед яких формування у суб'єкта здібностей й усвідомлення себе особистістю; культивування у вихованця цінності іншої особистості; утвердження педагогом позитивної особистісної сутності вихованця як альтернатива аналізу, що викриває його негативні риси; культивування у вихованця досвіду свободи приймати особистісні рішення; відповідність образу «Я» вихованця результатам своєї поведінки; ціннісно-смислова спрямованість предметної діяльності особистості; виховання у дитини готовності відстоювати себе як особистість; колектив як чинник унікальної ситуації виховання особистості тощо [7, с. 26].

      В основі запропонованого підходу до розуміння та організації особистісно орієнтованого виховання лежить принцип індивідуалізації, реалізація якого здійснюється через індивідуальне виховання. За формулюванням Г. Селевка, це така організація педагогічного процесу, при якій: 1) вихователь взаємодіє тільки з однією дитиною (на рівні «особистість» - «особистість»); 2) дитина сприймає вплив тільки однієї особистості із всіх оточуючих її людей; 3) школяр самостійно взаємодіє тільки з педагогічним засобами (книжка, комп'ютер тощо). Вчений наголошує, що ці моделі можуть існувати як окремо, так і разом [8, с.9].

      Кожна інновація проходить апробацію, тобто масову перевірку доцільності їх застосування в освіті. Однак інноваційна діяльність завжди пов'язана із ризиком, це діяльність зі заздалегідь невідомим результатом. К. Крутій називає такі причини невдач: частина задумів не здійснюється через несприятливі умови (кадрові, матеріальні, морально-психологічні тощо); деякі передбачення виявляються помилковими. Науковець окреслює такі шляхи забезпечення ефективності інноваційної діяльності, ретельна підготовка і добре науково-методичне забезпечення інноваційної діяльності: передбачення у програмі роботи резервного часу, щоб у випадку невдачі виправити ситуацію традиційними методами, тобто вивчення наслідків інноваційної діяльності доцільно здійснювати не наприкінці навчального року, а до його завершення, щоб мати можливість компенсувати недоліки у межах поточного навчального року [3, с.32].

      Таким чином, використання інноваційних технології виховання забезпечить формування гармонійної особистості молодшого школяра. Однак це складний процес, який вимагає від педагога творчої, науково-пошукової діяльності. Дана проблема потребує подальшого дослідження, зокрема аналізу методики використання та систематизації інноваційних технологій виховної діяльності у практичній діяльності вчителя загальноосвітньої школи.

2.3. Інноваційні технології естетичного виховання дітей.

Розвиток національної системи освіти в Україні як необхідний елемент розбудови самостійної держави вимагає вдосконалення існуючих форм і методів виховного впливу на особистість дитини шкільного віку. Як визначено в Законі України «Про освіту», виховні та навчальні заклади повинні забезпечити саме з цього віку пріоритетний розвиток високої моральності художньо-естетичних цінностей та смаків [1]. Розвиток нових теоретичних та практичних підходів до обґрунтування сучасної системи естетичного виховання дітей має незаперечне значення для успішного вирішення цих завдань.

Поглиблене й неперервне естетичне виховання засобами музики у формі ігрової драматизованої дії, свята, пов’язаного з художніми образами української самобутньої культури, національними звичаями й традиціями за умов створення цілісного соціально-педагогічного осередка, у якому музика є необхідним елементом навколишнього середовища і активним виховним чинником, а музично-естетична діяльність постає однією з провідних форм діяльності дитини в певному віці, повинно стати новим підходом, який забезпечує формування всебічно розвинутої особистості.

В сучасній філософській, психологічній, педагогічній а також в мистецтвознавській літературі частково висвітлено форми і методи естетичного виховання дітей засобами музичного мистецтва, а також визначено коло проблем, які стосуються його значення і функцій у формуванні особистості людини, розвитку позитивних типів особистості, зв’язку з іншими напрямами виховання .

Особлива роль в естетичному вихованні відводиться мистецтву. Естетичне виховання дітей дошкільного віку засобами музичного мистецтва, функціонуючи в єдності з іншими напрямами та формами виховання, є їхньою основою, яка створює психо-емоційне підгрунття, забезпечує розвиток вихідних чуттєво-пізнавальних, інтелектуальних, вольових, комунікаційних здібностей. Хвилюючи і радуючи, воно розкриває перед дітьми соціальний сенс життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до співпереживання, до засудження зла. В. А. Сухомлинський говорив: «Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу, породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного». Естетичне виховання щільно пов’язане із сучасністю. Естетичне засвоєння дійсності передбачає близькість до життя, прагнення змінити оточуючий світ, суспільство, природу, предметне середовище. А через що діти знайомляться з оточуючим? Який вид діяльності допомагає малюкам наблизитись до «дорослої» дійсності? Звісно ж це гра. Гра – велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень, понять про оточуючий світ. «Гра – іскра, яка запалює вогник допитливості», – стверджував В. А. Сухомлинський. Естетичне виховання школярів спрямоване на розвиток природних нахилів дітей, їх художньо-творчих здібностей, на формування творчої активності. Цьому сприяють усі види мистецтва, природа й побут, що викликають безпосередній емоційний відгук, радість, хвилювання чи захоплення [5, с.21].

Завдяки естетичному вихованню людина осягає систему естетичних потреб, а також здатність до естетичного сприйняття і діяльності за законами краси. В естетично вихованої людини розвиваються синергетичні якості її особистості: прагнення до впорядкування оточуючого середовища, до створення умов для розвитку і вдосконалення всього існуючого, до створення культурних цінностей. Ці якості людини, притаманні їй оптимістична оцінка природнього і соціального буття, впевненість у своїх творчих можливостях, визначаються автором як конструктивність особистості [4, с.45].

Найбільш емоційно привабливими і професійно необхідними в сучасних освітніх технологіях навчання є імітаційні активні методи, які поділяються на неігрові (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж) та ігрові (ділові ігри, розігрування ролей, ігрове проектування). Саме вони є найбільш суттєвими у професійній направленості навчального процесу в педагогічному коледжі, бо є важливим засобом орієнтування студента на такі цінності, як краще засвоєння майбутньої спеціальності, оволодіння професійною майстерністю, створення нових, більш цінних, алгоритмів діяльності. Помітним явищем в педагогіці стала поява елементів проблемного навчання, яке і було призначено сприяти активізації пізнавальної діяльності студентів та індивідуалізації навчання. На практиці ПН реалізовувалося у вигляді проблемного викладання деяких окремих елементів навчального матеріалу. Кейс-метод, вважається одним із найновішим серед освітніх технологій проблемного навчання. Він ґрунтується на принципах, які фактично змушують переглянути ролі вихователя і дітей. Зобов’язання вихователя при застосуванні кейс-методу полягає в тому, щоб створити в групі такі умови, які б дозволили розвинути у дітей вміння мислити, аналізувати, спонукати їх до того, щоб в процесі дискусії вони ділитися власними думками, ідеями та досвідом. Застосування технології кейс-методу вихователями, свідчить про високу професійну майстерність та вміння оновлювати і вдосконалювати методику навчання. Завданням кейс-методу є не просто передача знань, а навчання дітей здатності справлятися з такими унікальними та нестандартними ситуаціями, які вимагають знань багатьох аспектів повсякденної діяльності. Кейс-метод є дуже ефективним у розвитку навичок ідентифікації, систематизації і аналізу отриманої інформації. Навички, які формуються при застосуванні кейс-методу: спостереження, відбір даних, ідентифікація проблеми, розробка щодо прийняття альтернативних рішень, спілкування, мотивація. Відмінність вітчизняних та зарубіжних технологій виховання дітей засобами музичного мистецтва полягає у таких аспектах як: гуманізація, інтенсифікація, індивідуалізація, неперервність, орієнтація на розвиток конструктивного світосприймання особистості дитини.

Гуманізація виховання виявляється як його головна мета: формування всебічно розвинутої людини, здатної до благополучного існування у сучасному світі. Інтенсифікація розуміється як створення цілісної системи активного цілеспрямованого музично-естетичного впливу на дитину де музика є не випадковим елементом навколишнього середовища, а, навпаки, свідомо використовується як провідний, домінуючий фактор формування психіки.

ВИСНОВКИ

Отже, важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.
Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.
Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах. Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва. Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.
Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється. Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.
У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красивее і потворне. Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.
Складною є проблема формування сприймання мистецтва.
Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.
Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.
Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.
Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.
Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки — акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушене, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністюособистості учня.
В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; е) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе.
Отже, на розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позаурочна виховна робота. Крім виховних годин, бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Васянович Г.П. Педагогічна етика: навч-метод. посіб. для викл. і студ. вищ. навч. закл.: / Григорій Васянович – Л.: Норма, 2005. – 344 c.

2. Зязюн І.А. Технологізація освіти як історична неперервність / І.А. Зязюн // Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: [монографія / С.О. Сисоєва, А.М. Алексюк, П.М. Воловик та ін.]; за ред. С.О. Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001. – С. 3 – 11.

3. Лещенко М.П. Щастя дитини – єдине дійсне щастя на землі: до проблеми педагогічної майстерності: навч.-метод. посіб.: [у 2 ч.] / Марія Лещенко – К.: АСМІ, Ч. 1. – 2003. –– 304 с.

4. Лихачов Б.Т. Педагогика: курс лекций: учеб. пособие для студ. пед. учебн. заведений и слушателей ИПК и ФПК / Б.Т. Лихачов. – М.: Прометей, Юрайт, 1998. – 464 с.

5. Макаренко А.С. Педагічна поема: [роман]/ Антон Семенович Макаренко. – К.: Веселка, 1986. – 602 с.

6. Отич О.М. Мистецтво у змісті професійної підготовки майбутнього педагога професійного навчання: навч. – метод. посіб. / Олена Отич. – Полтава : Інтер Графіка, 2005. – 200 с.

7. Пєхота О.М. Педагогічна майстерність викладача сучасного університету у контексті педагогіки розвитку / Олена Пєхота, Ірина Середа // Розвиток педагогічної майстерності викладача в умовах в умовах неперервної освіти: монографія / за ред. М.М. Солдатенка, О.М. Семиног. – Глухів: РВВ ГДПУ, 2008. – С.21 – 26.

8. Селевко Г.К. Энциклопедия образовательных технологий: в 2 т. / Герман Константинович Селевко. – М.: НИИ школьных технологий, Т. 2. – 2006. – 816 с. (Народное образование).

9. Сухомлинський В.О. Народження громадянина / Василь Олександрович Сухомлинський. – М.: Молода гвардія, 1971 – 293 с.

10. Федій О.А. Підготовка студентів педагогічних інститутів до естетичного виховання дітей 6 – 7 років: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Федій Ольга Андріївна Полтавський держ. пед. ін – т ім В.Г. Короленка. – Полтава, 1995. – 137 с.

11. Бех. І. Виховання особистості. /І.Бех. Виховання особистості // Особистісно орієнтований підхід: теоретикотехнологічні засади. У 2 кн. – Кн 1.: К.: Либідь, 2003. – 280 с.

12. Галич Т.В. Психологічні особливості педагогічної взаємодії класного керівника з підлітками у контексті реалізації особистісно орієнтованого виховання /Т.В.Галич. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді // Зб.наук.праць. - Вип. 8. – Кн 2. – Київ – 2005. – 392 с.

13. Гільбух Ю., Киричук О. Шкільний клас: як пізнати й виховувати його душу. / Ю.Гільбух, О.Киричук // - К., 1995. – 207 с.

14. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития . /Г.Крайг, Д.Бокум // Психология развития – 9-е изд. – СПб: Питер, 2005. – 940 с.

15. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Світ виховання. – 2004. - № 4(5) . К., 204. – С. 6-29.

16. Холковська І. Організація діяльності класного керівника. /І.Холковська. Організація діяльності класного керівника // Вінниця, 2005. – 194 с.

17. Цибар Т.М. Роль праці в естетичному вихованні підлітків (історико-педагогічний аспект) / Т.М. Цибар // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: Зб. Наук. Праць. – Чернівці: Рута, 2007. – Вип.300. – С.172 – 180.

18. Цибар Т.М. Естетичне виховання учнівської молоді на уроках образотворчого мистецтва / Т.М. Цибар // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – Ужгород, 2007. – Вип.11. – С.155 – 156.

19. Барандій М. Культура поведінки. – Л.: 1997. – 32с.

20. Сметанський М. Суть виховання як складової педагогічного процесу / М. Сметанський // Шлях освіти. – 2006- № 4 – с.14-17.

21. Левчук Л., Олещенко О. Основи естетики: Навч. посібник. – К.,2000.

22. Концепція виховання учнівської молоді в умовах відродження української національної культури // Інформ. зб. МОН України. – 1992.- № 5. – с.2-10.

23. Миропольська Н.Є. До проблеми виховання духовності особистості / Миропольська Н.Є// Духовність особистості: методологія. Теорія і практика. – Луганськ,2006. - № 1 (14). – с. 165-175.

24. Волченко Л.Б. Культура поведения, етикет, мораль. –М., 1992. – 420 с.

17. Горєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. –К.: Т-во “Знання”, 1988. – 48 с. (Сер VII Пед.; №7).

25. Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції. – Київ: Рад. шк., 1995. – 136 с.

26. Мацулевич В.П. Програма і методичні рекомендації по вихованню культури поведінки, навичок свідомої дисципліни, морально-етичних норм в учнів 1-4 кл. –К.: “Радянська школа”, 1986. – 54 с.

27. Мойсеєв Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 350 с.

28. Фібула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник. – К.: “Академвидав”, 2005. – 560 с.

  • 27.01.2019
  • Виховна робота
  • 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Наукова робота
  • 520
  • 0
  • 6
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Професійний розвиток педагогічних працівників. Як навчати дорослих ефективно? »
Просіна Ольга Володимирівна
36 годин
590 грн