ФЕНОМЕН ЛЕСІ УКРАЇНКИ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ

Опис документу:
В наші дні є багато праць, присвячених творчості відомої поетеси – Лесі Українці. Таким є дослідження М.Зерова про творчий доробок мисткині, чиї вірші наповнені пафосом високих людських ідеалів добра, справедливості, людяності. М.Зеров майже ціле життя цікавився творчістю Лесі Українки. Проте одним із найперших була його студія «Леся Українка». Саме у цій монографії науковець подав повну характеристику творчості поетеси, використовуючи весь набутий потенціал знань та думок про її діяльність.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

11

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

ФЕНОМЕН ЛЕСІ УКРАЇНКИ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ

  1. Студія М.Зерова «Леся Українка» (особливості літературознавчого сюжету, роль інтертексту в донесенні критичних тез, логіка розмислу, особливості висновків).

В наші дні є багато праць, присвячених творчості відомої поетеси – Лесі Українці. Таким є дослідження М.Зерова про творчий доробок мисткині, чиї вірші наповнені пафосом високих людських ідеалів добра, справедливості, людяності.

М.Зеров майже ціле життя цікавився творчістю Лесі Українки. Проте одним із найперших була його студія «Леся Українка». Саме у цій монографії науковець подав повну характеристику творчості поетеси, використовуючи весь набутий потенціал знань та думок про її діяльність.

М. Зеров був переконаний, що саме творчість Лесі Українки є вершиною айсбергу культури України і, водночас, помітним явищем світової літератури. Саме Леся з доволі трагічним життям ввійшла у свідомість людей, яка уособлювала незламність та боротьбу.

Саме М. Зеров чітко виокремив інтелектуалізм як визначальну особливість творчості Лесі України та як новий здобуток вітчизняної літератури.

Літературознавець зауважував, що найбільш важливим предметом письменницького інтересу Лесі України виступають думки, які вона хоче розвинути, а тому і байдуже їй, що бере вона для драми-містерії «Лісова пісня», фантастичні істоти чи справжніх людей [6, с. 22]

У науковій монографії «Леся Українка» М.Зеров пише про те, що шлях поетеси в поезію не був стрімким, бо до поетичних образів вона підходила повільно, переборюючи «старі романтичні шаблони»[6, с. 23].

Розглядаючи першу книгу поетеси, М.Зеров зазначає, що це лише проба власного поетичного голосу, своєрідний вступ до серйозної творчої роботи. Її вірші є природними, «як крик болю й туги, неприкрашений, непідроблений голос серця, по суті є щось більше, ніж звичайна лірична поезія» [2, с. 25].

Аналізуючи причини душевних страждань Лесі України, М. Зеров бере до уваги страшну хворобу, яка, нагадуючи про себе, спонукала письменницю до постійного протистояння та супротиву.

Аналізуючи другий період творчості Лесі Українки, М.Зеров аналізує поему «Давня казка» й циклі творів «Мелодії». Цікавою з точки зору критика, є перекладацька робота мисткині над творами класики, зокрема над поезією Гайне.

Проте найсильнішими поезіями, на думку літературознавця, є «Невільничі» та «Невольницькі» пісні, а також «Ритми» й «Легенди». Самі ці твори стали базовими у збірках «Думи і мрії» та «Відгуки».

У «Невільничих піснях» віддзеркалені настрої та погляди Лесі України. Поряд із зразками громадянською поезією М. Зеров звертає увагу читача на групу творів іншого характеру. Знавець і великий шанувальник класики не може обійти увагою ще одну грань поетичного таланту, а саме:»…м‘яке жіноче серце, повне глибоко зворушливої ніжності; їй властиве уміння віддавати найінтимніші поривання жіночого чуття, найзахованіші сторони жіночої психіки взагалі» [6, с. 27].

Або: «Звертаючись до себе самої, до внутрішнього свого життя і залишаючи збройне слово, що вірно служило їй в боротьбі громадській − поезія Лесі Українки набуває незвичайної чистоти й прозорості «вічно жіночого» [6, с. 29 ].

Третій період творчості, на думку М. Зерова, припадає на початок ХХ ст. Серед ліричних форм починають з’являтися монологи, діалоги й драматичні сцена. Поезії в цей в цей період «розтягнені і мляві, переобтяжені описовим елементом, інколи навіть позбавлені темпераменту» [6, с. 75].

Це М.Зеров пояснює тим, що Леся втратила цікавість до ліричних віршів, адже в цей час врна знаходить «вираз для своїх думок у формі драматичної поеми» [6, с. 75].

Традиційно вважається, що робота над драмою «Осіння казка» була нетривалою. Однак виникнення задуму твору можна віднести до 1901 року, коли письменниця паралельно працювала над перекладом драми Гергарта Гауптмана «Ткачі» українською й російською мовами та статтею «Новейшая общественная драма».

У статті Леся Українка характеризує «драму маси, драму боротьби різних суспільних груп між собою» [1, с. 19], що утворилася у кінці ХІХ століття.

Ключовою у статті стала характеристика драми Гергарта Гауптмана «Ткачі», що, певним чином, послужила еталоном для аналізу модерної драматургії. Саме в Гауптмані Леся Українка вбачала незалежного художника, який «встав на шлях громадянської драми з новими ідеями, прагненнями, прийомами» [6, с. 76].

Для літературознавця дуже важливий не тільки біографічний, але й психологічний фактор. М. Зеров розглядає проблему адекватного розкривання образу, при цьому поєднуються філософські поняття з філологічними та психологічними.

Критик переконаний, що Леся Українка, в якої була надзвичайна фантазія, в останні роки життя змушена була страждати не від творчого вичерпання та відсутності образів, а навпаки від перевантаженості ними.

На його думку, проблема зв’язку неукраїнських образів із українською дійсністю є складною: «не завжди видко цю передачу, цей пас, що сполучає українські враження поетки з великим колесом її творчості, але уважному читачеві не так тяжко відчути його в «Руфіні і Прісціллі» і в «Адвокаті Мартіані» [6, с. 77].

М. Зеров розлогими ілюстраціями поетичного доробку Лесі Українки ілюстрував, як вона геніально поєднала в слові музику й поезію, відшуковувала художнє втілення єдності смислу та звуку і як під могутнім впливом музики народжувалися майстерне слово, образ, поняття, що співзвучні музиці: «Ці настирливі й постійні, вічно чарівні образи не тільки малювалися в уяві Лесі Українки, але й говорили, промовляли до неї; її уява взагалі була напенчена звуками, а її пам'ять міцно ті звуки тримала» [7, с. 345].

Сьогодні погляди М. Зерова на творчість Лесі Українки є вершиною літературно-критичної думки, і всі ідеї відомого критика мандруватимуть разом із її поетичним словом до майбутніх читачів як зразок класично ідеальної культури читання та інтерпретування художнього слова.

Вагомою є концепція Миколи Зерова, який аналізує твори Лесі Українки, виходячи з істинно естетичних факторів, акцентуючи увагу на внутрішній специфіці літератури.

Руйнуючи традиційні підходи до інтерпретації літературних явищ, вчений універсального типу закладає підвалини якісно нового рівня дослідження творчості поетеси.

М.Зеров відходить від вузько соціологічної мотивації, заперечуючи принцип зашореної аналогії, який в традиційному літературознавстві містився в термінах «відображати», «передавати», і прив’язує художній текст до конкретної історичної епохи

  1. Роль С. Павличко в поборенні критичних догм потрактування феномена Лесі Українки (критичний фокус, образність, аргументація)

Для творчості Лесі Українки характерна вся складність проблем, які поставали наприкінці ХІХ- на початку ХХ століть у літературі, мистецтві, філософській та суспільній думці.

Леся Українка попала в коло переосмислення модерністичної критики, яка сьогодні є актуальною. Наше сучасне літературознавство потребує полемік стосовно проблематики модернізму та різноманітних суперечливих оцінок. Тому починає виникати потреба переосмислення творчого доробку Лесі Українки у світлі тих нових естетичних теорій, які є актуальними в кінці ХХ століття.

До таких праць варто зарахувати монографію «Дискурс модернізму в українській літературі» С. Павличко [6].

Ця вчена модернізує ідейно-естетичні концепції лесезнавства, беручи до уваги досягнення літературознавчої і філософської методології кінця ХХ століття.

С.Павличко, яка аналізувала модернізм як дискурс на всіх етапах його існування в українській літературі, намагалася змалювати зміст феміністичного дискурсу, що, на її погляд, був позначений повним протистоянням, а інколи й неприйняттям народницького (чоловічого) дискурсу [6, с. 40].

С. Павличко переконана, що на жодному етапі розвитку літератури модернізм не зумів зайняти лідируючої позиції, не став центром літературного процесу, хоча б тривалою модою.

Стосовно творчого доробку Лесі Українки Соломія Павличко наголошує на такій особливості, що офіційна культура ставила чи найважливіше в її творчості на маргінес.

Окрім того, Леся Українка, як і Ольга Кобилянська, стали жертвою специфічної рецепції народницької критики, яка включала канонізацію на базі тенденційної інтерпретації.

Творчий доробок Лесі Українки С.Павличко характеризує як суто феміністичний.

Варто зазначити, що в сучасному літературознавстві не всі дотримуються думки про фемінізм Лесі Українки.

Так, Лукаш Скупейко у доповіді «Леся Українка і фемінізм (нефеміністичний погляд)», твердить, що «фемінізм Лесі Українки – периферійний текст. Як і будь-який інший, він заслуговує на аналіз і вивчення. У випадку пересування його до центру відбувається деформація естетичного змісту, руйнування художнього явища як такого».

3. Концепти гнозису, єресі, аристократизму, філософії в критичній тезі О. Забужко про феномен Лесі Українки, а також критичні відгуки на дослідження.

Особливу увагу Леся Українка приділяла дослідженню образу вольової жінки і її внутрішнього світу в умовах домінування патріархальної традиції. Вона вважала, що не може бути незалежної України без незалежної особистості.

Нова книга Оксани Забужко «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», випущена видавництвом «Факт» – це спроба показати нам іншу Лесю Українку [4].

Мова не тільки про дешифрування біблійних, античних, фольклорних «кодів» творчості письменниці, малозрозумілих більшості нинішніх українців.

Забужко заглядає в «таємні складки душі» Лесі Українки. Зробити це нелегко: багато в біографії поетеси – таємниця за сімома печатками. Вона ретельно приховувала свої душевні переживання, методично знищуючи листування з близькими.

Про нетерпимість до розголосу свідчить хоча б такий факт. Перед від'їздом Лесі Українки в Єгипет газета «Рада» помістила в розділі світської хроніки невелику замітку про майбутню поїздку. Це викликало непідробний гнів письменниці. Ніякі деталі приватного життя, на її думку, не повинні були ставати надбанням гласності.

Оксана Забужко поспішає поправити ситуацію. І наводить список «любовей» Лесі Українки (втім, цілком очікуваний): Нестор Гамбарашвілі, Максим Славинський, Сергій Мержинський і Климент Квітка.

Перший – це ровесник письменниці, студент Київського університету, який квартирував у її сестри. З ним вона займалася французькою мовою, він її вчив грузинській. Нестор надовго пережив Лесю (помер в 1966 р.), залишивши про неї цілком безхмарні спогади. Славинський був старше і згодом став одним з кадрових дипломатів УНР. Загинув в Лук'янівській в'язниці в 1945 р. [5, с. 31].

Історія його взаємовідносин з Лесею, на жаль, також позбавлена живих подробиць. Мержинський – перша і єдина, найсильніша і незаперечна любов Косач – помер від сухот, подібно самій поетесі. Саме над ліжком помираючого за одну ніч вона написала поему «Одержима».

Нарешті, Квітка, який був значно молодший від Лесі. Чоловік і вічний лицар залишався вдівцем протягом 20 років після смерті своєї Дами серця. Потім вирішив одружитися, але перш – запитати дозволу у небіжчиці. Прийшов з нареченою на могилу Лесі Українки, простояв у надгробки півгодини і мовив: «Леся дає згоду на наш шлюб, але щасливі ми не будемо». Важко навіть уявити, як відреагувала наречена на такі слів [5, с. 33].

Розгалуженість шляхів творчої апеляції Оксани Забужко до постаті Лесі Українки (літературознавчо-культурологічна рецепція її доробку в книзі «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007), інтертекстуальні звернення до творчості видатної письменниці-модерністки в поезії та прозі Забужко (повісті «Інопланетянка», «Дівчатка, вірші «Задзеркалля: пані Мержинська», «Бульвар Лесі Українки», «Балада про горду царівну» та ін.)) дає підстави розглядати ці знакові для української культури постаті в генетичному зв’язку, підтвердженому і словами О. Забужко: «...для мене особисто Леся Українка завжди була “наше все”, - ще підлітком я ввібрала в себе, як губка, цілий її товстий темно-синій п’ятитомник, із листами включно, на все життя звідтоді майже до слова запам’ятала і “Кассандру”, і “Камінного господаря”, й “Ізольду Білоруку”, і у власних творах раз у раз продовжую наштовхуватись на “підводні” від неї імпульси» [4, с. 59].

Творче комунікування Лесі Українки та Оксани Забужко реалізується широко як взаємодії свідомостей (що дає підстави для того, щоб оперувати терміном «культурне комунікування») й увиразнюється часовою віддаленістю їхніх епох.

Модерна за проблематикою та типом героя (героїні) драматургія та проза Лесі Українки стала своєрідним запитом, закликом до діалогу наступних творчих поколінь.

«Відповіддю» на нього є наукова діяльність та художня творчість О. Забужко, сфокусована навколо постаті Лесі Українки не тільки як об’єкта дослідження, а й як учасниці «діалогу».

Виокреслення в книзі О. Забужко іпостасей культурної героїні Лесі Українки – жінка-Орфей, жінка-Фауст, Лицареса Святого Духа, єресіархиня, контравесійних до традиційних “міфів” лесезнавства про хвору, некохану, фізично неповноцінну жінку, – націлене на пошук українського культурного матріарха, що легітимізує феміністичний ідеал, експлікований і у творчості О. Забужко.

Використана література

  1. Башманівський В. І. М. Зеров про творчість Лесі Українки / В. І. В. Башманівський // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. – 2005. – № 21. – С. 19.

  2. Жарких М. Помилкові погляди Оксани Забужко на Лесю Українку [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.l-ukrainka.name/uk/Studies/ZabuzhkoFalses.html .

  3. Забужко О. Українка в конфлікті міфологій / О. Забужко. – К. : Факт, 2007. – 547 с.

  4. Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій / О.Забужко. – К. : Факт, 2007. – 640 с.

  5. Зборовська Н. «Наша пані» Леся Українка у тлумаченні Оксани Забужко: (інтелектуал. парадокси культур. фемінізму). – Рец. на кн. : Notre Dame d ' Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – К. : Факт, 2007. – 640 с.

  6. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. Від Куліша до Винниченка (нариси з новітнього українського письменства) : статті / Микола Зеров / Наук.-ідеол. центр ім. Дмитра Донцова. – Дрогобич: Відродження, 2007. – 568 с.

  7. Музичка А. М. Зеров : Леся Українка: критично-біографічний нарис/ А.М.Музичка // Червоний шлях. – 1924. – № 8–9. – С. 345−348.

  8. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі : Монографія. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К . : Либідь, 1999. – С. 39-42, 51-88.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Сертифікат від «Всеосвіти» відповідає п. 13 постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 800 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 27 грудня 2019 року № 1133)

Обрати Курс або Вебінар.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.


Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Всеосвіті 3 роки!

Святкуємо гучно та з подарунками!

+ 10 подарункових боксів з фірмовими товарами від «Всеосвіти»!

+ 10 подарункових боксів з фірмовими товарами від «Всеосвіти»!

до розіграшу подарунків залишилось
00
00
00
00