Вступ
Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особистості.
А формувати особистість і естетичну культуру, - відзначають багато письменників, педагоги, діячі культури ( А.С. Макаренко, Б.М Неменський, В.А. Сухомлинський, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський), - особливо важливо в найсприятливішому для цього шкільному віці. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.
Навчити бачити прекрасне навкруги себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: "Система естетичного виховання повинна бути, перш за все єдиної, об'єднуючої всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має свою чітку мету в справі формування естетичної культури і особи школяра."
Але у всякої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається. Такою основою в системі естетичного виховання ми можемо рахувати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості. Мотив для цього нам дали ще Платон і Гегель. На підставі їх поглядів стало аксіомою, що мистецтво є головним змістом естетики як науки, і що краса є основне естетичне явище. Мистецтво містить в собі великий потенціал для розвитку особи.
Зі всього вищесказаного, можна припустити, що, залучаючи дітей до багатющого досвіду людства, накопиченого в мистецтвах, можна виховати високоморальну, різносторонньо розвинену сучасну людину.
