Есе
Портрет сучасного педагога
Неодноразово звертала увагу на людей, які не загубилися в сучасному світі інформаційних технологій, а навіть навпаки – знайшли для себе ціль і засоби для зростання, удосконалення і матеріального, і духовного.
Так, я маю не 25 років і навіть не 45, але приваблюють мене люди, які не стоять на місці. Люди, для яких немає відмовок: «мало часу», «немає здоров’я», «це не для мене».
Щоб мені, педагогу із досвідом роботи із радянських і пострадянських часів, влитись у новий для моєї свідомості час, потрібно було, звичайно, переосмислити життя, знайти мотиви, щоб «черв’ячок» тих давно минулих (але що гріха таїти) таких близьких для мене часів не зміг сточити мою самооцінку. Яка для мене особисто і є тією рушійною силою, що допомагає рухатись вперед.
Так, самооцінка, а не оцінювання мене іншими. Хоч у педагогічній сфері діяльності не останню роль відіграє і оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника, адже разом із оцінюванням, як відомо, ми отримуємо певний досвід.
Отже, про самооцінку, і про самореалізацію, і про імідж – імідж учителя-словесника.
Так, все міняється, час вимагає змін, новітніх технологій. Але ніхто, певно, не заперечить, що завжди людському суспільству, як живому, думаючому, такому, що здатний відчувати біль, смуток та щастя, радість, організму потрібне буде слово. Можливо, не вимовлене, але продумане, не сприйняте на слух, та відчуте серцем.
І хай нам відома давно вже істина, що слово може бути гострим і ранити, як стріла, а може бути лагідним, як мамин погляд, але це справді так.
Отож, нам, педагогам, потрібно і в час новітніх технологій знаходити такі слова, щоб дитина (сучасна дитина!) сприймала їх і прагнула спілкуватися, так би мовити, «вживу», а не брязкаючи пальчиком по клавіатурі.
Якось одного разу, коли я тільки прийшла на роботу до школи, один педагог, людина з великим набутком роботи в школі, нам, молодим учителькам, сказала: «Дівчата, не забувайте, що ви цвіт, яким хочеться милуватися, тому взувайте туфлі на підборах, одяг носіть охайний та скромний, себе тримайте в чистоті, бо ви ті, з кого братимуть приклад».
З часом ці слова не забувала, а, стоячи перед дзеркалом, коли збиралась до школи, згадувала знову і знову..
Звичайно, міняється час, міняється мода, змінюються люди, але зовнішній вигляд сучасного учителя, як колись, так і зараз, відіграє не останню роль.
Тому, малюючи портрет сучасного педагога, я бачу його таким:
той, хто не засиджується на місці, а йде в ногу з часом;
той, хто не лише може оцінити здобувача освіти, але знає і собі ціну;
впевнений у собі, але іноді може поступатися принципами задля блага інших;
той, хто гарно вибудовує свою думку вголос, щоб захопити нею слухача;
той, хто без модельєрів і без брендових речей, уміє подати себе, як модель.
І так – живемо ми в цифрову епоху, в холодну, прагматичну, нечуттєву, таку, що прораховує всі кроки наперед. Але ми ж люди…
Все-таки «черв’ячок» підкрадається.
Підготувала
Петровчук Людмила Адамівна,
вчитель української мови та літератури,
спеціаліст вищої категорії
Кам’яне-Случанської гімназії
Вирівської сільської ради
Сарненського району
Рівненської області
