📚 ЕЛЕКТРОННА ЗБІРКА ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ ТА ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ
«Цей матеріал стає початком моєї інтерактивної електронної збірки віршів та терапевтичних творів, яка буде поступово поповнюватися новими поетичними й психокорекційними матеріалами».
📖 КРИК
Якби змогла не просто писати,
А по-справжньому словом лікувати,
Словом зігріти та обійняти,
Захистити і нагодувати.
Щоб кожен рядок, мов теплий хліб,
Втамував голод тих, хто в біді.
Щоб голос мій на мільярди діб
Став тихим світлом у темній воді.
Хай би кожна моя строфа
Була не полином, а міцним щитом.
Хай слово буде — не німа графа,
А те, що вкриває усіх теплом.
Якби можна моїми віршами
Перебинтувати всі на світі рани,
Якби ж я могла словами
Відновити душі зруйновані храми,
Щоб крізь мільярди тернистих літ,
Відколи ми ходимо по цій землі,
Загоївся кожен кривавий слід,
Що лишили в серці роки малі.
Аби кожне дитя, що в жорстокий час
Забрали від батьків злі кати,
Повернулось додому, до рідних оаз,
Й змогло свій спокій і віру знайти.
Хотіла по хмарах я звідси втекти,
Та всіх за собою не могла понести.
Немає тут, люди, чужих дітей,
Я вірю — немає і злих людей.
Це тільки душі, що біль їх ламав,
Тому і жорстокість, і гнів панував.
Хай слово моє, мов цілюща вода,
Змиває все зло, де панує біда.
✍️ Авторка: Мар'яна Куриця (Мар'яна Дендритка)
Журналістська стаття про мою творчість.
🛑Код козацького роду 🛑
«Не вмирає душа наша, не вмирає воля…»
(Т. Шевченко, «Кавказ»)
Стою між гір, де сивини туману
Укрили кремінний, одвічний кряж.
Тут вітер повіяв на світову рану
І мовчки вартує століття страж.
За думою — дума, в далі — вершина,
Я чую крізь товщу запеклих літ:
В хоробрості там вишивана свитина —
Це код, що тримає козацький рід.
І визріло слово, що стало бронею,
Яку не пробило залізо й вогонь:
Це серце Прометея з живою душею,
Це іскра, що жевріє з мужніх долонь.
«Не пив і не вип'є живучої крові!» —
Лунає над прірвою вкотре вже.
Бо воля — це сутність нашої любові,
Яку навіть смерть у віках не зіжре!
Не мовчимо! Наш голос — це зброя,
Що несе світанки у глуху ніч.
За кожного предка, за долю героя
Ми встанемо знову, обличчям до віч!
Маніфест мій простий: жити і жити,
Плекати хоругви, свій дім і слова!
Залізні лелеки — їх не зупинити
До світла, до правди, бо воля жива!
Поки стоять ці розкрижені гори,
Поки Шевченків вогонь не згас —
Не знищать нас бурі, ні зброя, ні мори,
Бо правди настав вирішальний час!
Поборемо, знаю, — і світло здолає!
Це наша свобода і рідна земля!
Бо добро споконвіку неволі не знає,
І вільні завжди ці гори й поля.
