і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

Екологічні проблеми урбанізації

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут педагогічної освіти, соціальної роботи і

мистецтва

Кафедра дошкільної і початкової освіти

Реферат на тему:

Екологічні проблеми урбанізації

Підготувала:

Студентка 2 курсу

Групи ДО(2)

Луценко Ірина

Черкаси – 2014

Зміст:

Вступ…………………………………………………………………...……..3

1. Поняття урбанізація…………………………………………………….4-5

2. Передумови урбанізації………………………………………...………5-9

3. Чинники, що впливають на процес урбанізації…………………...….9-12

4. Початки урбанізації в Україні………………………………………..12-16

Висновок……………………………………………………...…………….17

Список використаної літератури……………………………………….....18

Вступ

З розвитком людської цивілізації та науково-технічного прогресу проблеми відносин між природою та суспільством постійно загострюються. Різке збільшення за останнє сторіччя обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва, розвиток транспорту, енергетики, хімізації, зростання урбанізації негативно впливають на природне середовище.

В даний час майже половина населення Землі 47 % проживає в містах.

Наш час характеризується бурхливим розвитком міст і загостренням проблем, пов'язаних із взаємовідносинами природи і суспільства. Одна з цих проблем - протиріччя між ростом міст, з одного боку, і прагненням зберегти живу природу в міських і приміських територіях з іншої сторони.

Сучасний побут людини, її житло насичені різноманітними джерелами небезпеки, які характерні і для виробничого середовища. Найбільш інтенсивно вони проявляються на урбанізованих територіях - у містах, селищах.

1. Поняття урбанізація.

Урбанізація країни (від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі. У більшості країн вона є природним наслідком і стимулом економічного розвитку, що проходить стадії індустріалізації і постіндустріалізації. Тому рівень урбанізації, вимірюваний відношенням міського населення до загальної чисельності населення країни, особливо високий у розвинених країнах і набагато нижче в країнах з низьким доходом на душу населення.

Урбанізація має великий вплив на розвиток різних соціально-економічних формацій і держав, саме з містами пов'язані основні досягнення цивілізації.

Процес урбанізації має 2 сторони, або «фази». У першій «фазі» відбувається накопичення економічного і культурного потенціалу суспільства у великих міських центрах, що створює умови для формування вищих досягнень і зразків матеріальної та духовної діяльності. У другій «фазі» ці досягнення освоюються іншими, не центральними містами, а сільськими поселеннями, що у свою чергу, дає новий імпульс для нарощування потенціалу головних центрів [4, c. 37].

Процес урбанізації має стихійний характер. У великих містах стають особливо гострими проблеми безробіття, злочинності, складаються райони нетрів і т. д.

Важливу роль відіграє процес урбанізації в країнах, що розвиваються. При всій своїй складності і хворобливість він сприяє становленню сучасної економіки, подолання відсталості і багатоукладності, національної консолідації, розвитку соціально-політичної структури суспільства.

Одним з найважливіших ознак міського способу життя є прагнення людини до постійного оновлення інформації та контактів у сферах професійної діяльності, культури, особистісного спілкування і т. д.

Особливу роль у розширенні сфери дії урбанізації, міської культури відіграють засоби транспорту, зв'язку і масової комунікації (преса, радіо, телебачення), які залучають жителів периферійних районів, малих міських і сільських поселень до цінностей великих міст, міняють їх культурну орієнтацію. Зростають різного роду міграції в райони великих міських центрів, посилюється процес концентрації населення в агломераціях. Природа стає частиною міської культури, урбанізація гармонізує взаємодію соціальних і власне природних процесів.

Згідно з поглядами представника чиказької соціологічної школи Л. Вірта урбанізм є головною рисою сучасного суспільства, яскравішою, ніж індустріалізм або капіталізм. Раніше термін «урбанізувати» означав «робити ввічливим», «перетворювати щось на витончене». Сучасний смисл його закладено у другій половині XIX ст., коли місто стало спеціальним об´єктом дослідження [6, c.74].

Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населені міста розвинутих країн мають до 20 млн. жителів, а міські конурбації (скупчення міст, що створюють зони міської забудови) можуть мати їх ще більше. Найполярніша форма сучасного міського життя представлена мегаполісом або глобальним містом.

Історично урбанізація пов´язана з розвитком капіталізму. Мабуть, тому Великобританія, де була започаткована промисловість, першою пережила індустріалізацію і першою перетворилась на країну з переважно міським населенням. Більшість країн Європи та США почала урбанізуватися на початку XIX ст. Найурбанізованішою сучасною країною Європи є Німеччина [2, c. 91].

2. Передумови урбанізації.

Передумовами урбанізації є: ріст індустрії, поглиблення територіального поділу праці, розвиток культурних і політичних функцій міст.

Для урбанізації характерний приплив у міста сільського населення і зростаюче маятниковий рух людей із сільського оточення і найближчих дрібних міст у великі.

Міста існували з глибокої стародавності, однак урбаністична цивілізація виникла лише в нашому сторіччі. Якщо населення планети в цілому подвоюється за 35 років, то міське населення - за 11 років. Причому найбільші центри ростуть удвічі швидше невеликих міст.

На початку XIX століття в містах світу проживало лише 29,3 млн. чоловік (3% населення Землі); до 1900 р. - 224,4 млн. (13,6%); до 1950 р. - 729 млн, (28,8%); а до 1980 - 1821 млн. (41,1%). Можна сказати, що тепер більшість громадян світу народжуються городянами. Частка міського населення в Європі складає 69%, в Азії - 38%, в Африці - 20%, у Північній Америці - 75%, Латинській Америці - 65%, в Австралії й Океанії - 76%. Особливо велика частка міського населення в розвитих країнах: у США - близько 73%, у Франції - 78%, у Німеччині - близько 85%, у Великобританії - 91%. Країна вважається майже цілком урбанізорованою, якщо 4/5 її населення проживає в містах. Прикладом є Великобританія, у якій протягом 35 років спостерігається відносна стабільність міського і сільського населення. У той же час в Африці й Азії процеси урбанізації в даний час особливе динамічні, що зв'язано зі швидким розвитком держав цих континентів, У країнах, що розвиваються, процес урбанізації характеризується не тільки темпами, але і неоднорідністю - стрімке зростання найбільших міст відбувається при помірному рості середніх і стагнації дрібних. Саме у великі центри спрямовуються мігруючі потоки з якщо. тому що тільки такі міста мають необхідну інфраструктуру для нового промислового будівництва.

При нинішніх темпах народжуваності до початку наступного тисячоріччя з прогнозованої загальної чисельності світового населення в 7 млрд. 5,5 будуть жити в містах. Йде формування суцільного урбаністичного світу. Деякі міські агломерації давно придбали гіпертрофовані розміри - стали мегаполісами. Наприклад, до 1960 р. у Мехіко вже проживало близько 25% населення Мексики, у Буенос-Айресі - майже 30% населення Аргентини, а в Монтевідео - більш половини населення Уругваю. За прогнозами, до 2000 року 60% населення США буде жити в трьох мегаполісах: у місті, що складається із Сан-Франциско і Сан-Дієго (близько 20 млн чоловік); у місті, що і Об'єднають Чикаго і Піттсбург (близько 20 млн.), і в місті, що поєднує Бостон, Нью-Йорк і Вашингтон (близько 80 млн.). Останній мегаполіс буде являти собою смугу суцільний восьмисот кілометрової забудови, футурологи пророкують, що такого роду конгломерати займуть великі площі материків і в першу чергу їхню берегову лінію [3, c. 86].

Існує багато видів міських утворень. За кількістю мешканців прийнято розмежовувати чотири види міст: 1) малі (50—100 тис.), 2) середні (ЮС—150 тис.), 3) великі (більше 500 тис.), 4) найбільші (понад 1 млн.).

За функціями розмежовуються передмістя житлові й промислові, міста-супутники (які мають самостійну виробничу базу, де працює основна маса жителів), міста поліфункціональні й монофункціональні (у яких переважає одна з функцій, пов’язана з певним матеріальним або духовним виробництвом).

Звертає на себе увагу нерівномірність розвитку міст різного виду. Для сучасного етапу урбанізації характерна концентрація населення у найбільш великих містах і різке зниження темпів розвитку малих і середніх міст. Найбільш багатонаселеними містами світу є Токіо, Москва, Мехіко, Нью-Йорк, Шанхай.

Загальною тенденцією розвитку поселенської структури є її ускладнення. Модель місто-село вже не вичерпує всього різноманіття зв’язків. Активний процес урбанізації приводить до появи зв’язків місто-місто, місто-передмістя, місто й тимчасові поселення на селі в літній період для забезпечення відпочинку й відновлення сил.

Місто виконує різноманітні функції. Економічна забезпечує ефективне використання індустріального й науково-технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів. Екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища. Демографічна — забезпечує формування його населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров’я. Соціально-побутова функція пов’язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення. Суспільно-політична функція пов’язана з організацією політичного життя. Культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання й культосвітньої діяльності [7, c. 59].

Великі міста відрізняються складною просторовою структурою, що проходить ряд ступенів розвитку. Спочатку більш зручним і престижним є центр. Надалі з’являються мікрорайони, виникає проблема оновлення центру. Є кілька теорій розвитку міста як феномена. Американський урбаніст Е. Бердкесс виділяв 5 концентричних зон у великому місті: 1-а центральна зона — центр ділового, комерційного, соціального життя; 2-а зона — житлові райони, у яких переважає невпорядковане житло, нетрі й етнічні квартали; 3-я зона — житлові райони для працюючих за наймом, для робітників; 4-а зона — для представників середнього класу, тут переважають упоряджені житлові будинки, у тому числі особняки для однієї родини; 5-а зона — за межею міста, для представників вищого прошарку середнього класу й вищого класу

Широко розповсюдженою зараз є концепція багатоядерної структури з декількома центрами І. Гарріса й Е. Ульмана. У містах можна виявити ознаки всіх моделей внутрішньої структури.

У міському способі життя мають місце й негативні наслідки. Демографічні негативні наслідки виражаються в нестійкості сім’ї, у зниженні природного приросту населення, погіршенні здоров’я. Економічні виражаються в збільшенні витрат на соціальну інфраструктуру, охорону навколишнього середовища, у транспортних витратах. До соціальних наслідків належать більші витрати на переміщення до місця роботи, до місць відпочинку, ослаблення соціального контролю, зростання поведінки, що відхиляється від норми, зростання соціальної напруженості. Соціально-психологічні витрати — це ослаблення родинних зв’язків, анонімність спілкування й пов’язана з ними самотність, зростання емоційних психологічних навантажень. Екологічні — руйнування навколишньої природи, забруднення води, повітря й т. п [5, c. 137].

Процес урбанізації в економічно розвинених країнах і країнах безсумнівно має свої особливості. Але можна виділити декілька основних закономірностей світового процесу урбанізації:

- Явна тенденція неухильного зростання міст (збільшення кількості міст і показника їх людності);

- Посилення концентрації населення, господарства і культурного життя у великих і найбільших містах;

- Триваючий приплив населення в міста (особливо в країнах, що розвиваються);

- Розростання міст по території, виникнення агломерацій і мегалополісів;

- Погіршення екологічної обстановки в містах і промислових

центрах [1, c. 92].

3. Чинники, що впливають на процес урбанізації.

Історичний чинник

Історичні фактори при розселенні населення мають першочергове значення. Найбільш густо заселені райони давнього освоєння, де формувалася людина сучасного типу, або існували могутні цивілізації Давнього світу. Тому густозаселеними регіонами залишаються й нині Європа та Південна і Східна Азія. Напрямки потужних міграційних потоків з Європи після епохи Великих географічних відкриттів призвели до більшої густоти населення саме східного узбережжя Америки.

Перші мегаполіси з’явились близько 5000 років назад у Месопотамії, дещо пізніше – у Єгипті, потім – у Індії. Спеціалісти до сих пір сперечаються відносно того, чи виникли перераховані вище старовинні міські цивілізації незалежно один від одного чи дещо пізніше зародки урбанізації в долині Ніла і на Індостані відчули безпосередню дію месопотамських традицій. Відповідно в старовинних мегаполісах розвивались ремесла, до них вели торгівельні шляхи, туди поспішали народ для обміну, продажу. В кінці кінців це призвело до розростання як самих мегаполісів, так і чисельності населення, що не може не впливати на подальший розвиток стародавніх міст. Перші міста звісно не були схожі на сучасні. Потребувались тисячоліття історичного розвитку, щоб до 19 століття стали складатися контури сучасної мережі великих міст. На початку 19 століття самим значним містом світу став Лондон (865 тис. Жителів); другим у Європі був Париж(550 тис.), третім Неаполь (340 тис.); за ними йшли Петербург (330 тис.) і Відень (230 тис.). Між Лондоном і Парижем за величиною – знаходились азіатські міста Пекін, Кантон (по 800 тис. жителів) і Константинополь (570 тис. жителів). Концентрація населення у містах, збільшення їх ролі в житті суспільства відбувались на протязі всієї історії. але тільки на початку ХІХ століття спостерігається значне посилення цього процесу. З 1800 по 1900 роки при загальному рості населення Землі у 1,7 рази міське населення збільшилось в 4,4, рази, в ХХ столітті – відповідно в 3,7 і 13,3 рази.

Високі темпи роту міського населення в другій половині ХХ століття пов’язані з сумісництвом декількох факторів. два з них найбільше значимі. міграція сільського населення в місті в середині нашого століття прийняла такі масштаби, що її іноді називають великим переселенням народу ХХ століття.

Соціально –економічні чинники

Історично складені мегаполіси продовжували розростатися вже за рахунок соціально –економічних факторів: організації людей, які виникли раніше за інших, раніше почали розвиватися, життя в них була більш цивілізоване. Населення вже завжди прагнули переселитись якщо не в центрі цивілізації, то хоча б десь поблизу.

Не дивлячись на наявність загальних рис розселення як всесвітнього процесу, в різних країнах і регіонах воно має свої особливості, які перш за все знаходять відображення в різних рівнях і темпах міграції.

Ще у давнину у зв’язку з розвитком сільського господарства виникли території, що притягували людей: долина Нілу, Індо- Ганська низовина, Велика Китайська рівнина. З початком розвитку промисловості утворилися великі осередки підвищеної густоти населення в Європі та на сході Північної Америки. Тепер все частіше господарство тяжіє до морських шляхів, які визначають економічні зв’язки між більшістю країн сучасного світу. Тому й густота населення зростає у цих районах.

В більшості економічно розвинутих країн, які досягнули високого рівня життя, доля свого населення в останній час росте порівняно повільно, а чисельність населення в столицях і інших найбільш великих містах, як правило, дуже зменшується. але населення в кількісному відношенні росте, що пояснюється великою кількістю мігрантів.

Майже всі проблеми світового народонаселення, як ніколи, тісним чином переплітаються в процесі світової урбанізації.

В найбільш концентрованій формі вони проявляються у містах. Тут же сконцентровано – дуже часто до меж – саме населення і виробництво. Урбанізація – складний багаторазовий процес, який зачіпає всі сторони світового життя. Тому він отримав широке відображення в літературі, перш за все в економіко – і соціально – географічні.

Природні чинники

Ресурси і природні чинники можна назвати неосновним фактором, який впливає на переселення людей і ось чому: наявність великої кількості природних скарбів притягує до місця народження людей. однак частіше за все дані про місця знаходження ресурсів знаходяться в недоступних місцях чи місцях, які не природні для життя людей, а тому люди зостаються на постійне місце проживання в таких місцях в невеликій кількості. В зв’язку з цими даними цей чинник неможна назвати одним із головних.

Крім того, хочеться сказати також про вплив населення на зовнішнє середовище.

Розміщення населення, з однієї сторони, впливає на покращення життя населення, з іншої – приводить до витіснення природних систем штучним шляхом забруднення середовища, підвищення хімічного, фізичного і психологічного навантаження на організм людини.

Великі країни змінюють майже всі компоненти природи – атмосферу, рослинність, ґрунт, рельєф, гідрографічну сітку і навіть клімат.

Мегаполіси, в кінцевому рахунку, відображають класовий характер суспільства, його протиріччя і контрасти, є центрами політичного і культурного життя. Вони виникли за часів рабовласництва, розвивались при феодалізмі і капіталізмі. Процес концентрації населення в містах проходить значно швидше зросту загальної чисельності населення. За данми ООН міське населення в світі щорічно збільшується на 4 % в рік.

Поява мегаполісів означає стихійну реконструкцію великих районів Землі. При цьому страждають повітряні і водні басейни, зелені насадження, порушуються транспортні зв’язки, що призводить до дискомфорту у всіх відношеннях. Велика кількість міст розширюються так, що не можуть вже розміститись на суходолі і починають „сповзати в море”.

Процес концентрації населення в містах є незбіжною і в своїй сутності позитивним.

Але структура міста, його індустріальний фактор прийшли в протиріччя з історичним призначенням міста і його роллю в підвищенні життєвого рівня людей. Сучасні мегаполіси розширились стихійно, включають в себе об’єкти, які пригодні для життя, багато чисельні наукові і суспільні будівлі, промислові підприємства і об’єкти транспорту, ростуть, розширюються, зливаються між собою, витісняючи і знищуючи живу природу Землі. Сучасні промислові міста, особливо деякі мега міста в капіталістичних країнах, які представляють собою в більшості випадків масу бетону, асфальту, чаду, отруйних викидів [4, c. 241].

4. Початки урбанізації в Україні

Процес урбанізації на території України розпочався у XIX столітті. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва в 1861 році та початку швидкого розвитку промисловості. Але міське населення продовжувало складати незначну частку всього населення. Частка міського населення за переписом 1897 р. становила:

  • Волинська губернія — 7,8%

  • Катеринославська губернія — 11,4%

  • Київська губернія — 12,9%

  • Курська губернія — 9,3%

  • Подільська губернія — 7,4%

  • Полтавська губернія — 9,9%

  • Таврійська губернія — 20,0%

  • Харківська губернія — 14,7%

  • Херсонська губернія — 28,9%

  • Чернігівська губернія — 9,1%

Сучасний побут людини, її житло насичені різноманітними джерелами небезпеки, які характерні і для виробничого середовища. Найбільш інтенсивно вони проявляються на урбанізованих територіях - у містах, селищах.

В результаті виникли урбоекологічні проблеми. Це - збільшення народонаселення на планеті - в середньому на 2% за рік. Для порівняння: у 1800 році в містах мешкало 3% населення планети, у 1900 - вже 13,6, 1950 р. - 30%, 1970 р. - 40, в 1980 р. - 44%, а на кінець 1999 р. близько 65%. З 1750 до 1900 рр. чисельність населення на планеті збільшилася в 2 рази, а видобуток енергетичних ресурсів - у 10 разів. З 1900 рр. до 1970 років чисельність населення зросла ще у 2 рази, а видобуток енергії - в 13 разів. Отже, темпи росту отримання енергії значно випереджають зростання народонаселення.

Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як військові укріплення (фортеці). Проявився процес урбанізації і в Україні [3, c. 85].

Тільки за останні 30 років частка міського населення в Україні зросла в 2,2 рази та становила на кінець ХХ ст. близько 70% загальної чисельності населення. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства. За ці 13 років чисельність міського населення зросла в 2,4 рази. За 1940-1970 рр. вона зростала вже значно нижчими темпами, бо за 30 років вона збільшилось в 1,9 рази. З середини 50-х рр. ХХ ст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості міст і чисельності міського населення в Україні.

За кількістю великих міст (з населенням понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст в Україні - 61. Це всі обласні центри, а також такі міста, як Бердянськ, Керч, Макіївка, Мелітополь та інші. В Україні 5 міст з мільйонним населенням: Київ (2,8 млн.), Дніпропетровськ (1,2 млн), Одеса (1,02 млн), Донецьк (1,05 млн), Харків (біля 2 млн.) та 3 міста, що наближаються до мільйонників: Запоріжжя (820 тис.), Львів (790 тис.), Кривий Ріг (710 тис.). В останні 30 років для Києва характерним був інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази. Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального характеру, а саме: наявність місць роботи та можливість вибору роботи; зосередження закладів науки та культури; надання висококваліфікованої медичної допомоги; можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя; розвиток міжнародної та регіональної культури.

У величезних містах виникають процеси, які є предметом вивчення урбоекології, до складу якої входять медична, інженерна, технічна, архітектурна, будівельна екологія. Ці науки вивчають зв'язки, сукупності процесів, що обумовлюють результати, які впливають на мешканців, природу міст. Головне завдання урбоекології, - знайти шляхи, що пом'якшують негативні явища процесу урбанізації - хімічне, фізичне, фізико-хімічне, біологічне забруднення життєвого середовища. Дію їх наслідків можна зменшити до певної межі, якщо при будівництві міст враховувати особливості клімату (роза вітрів, температура, вологість, освітленість), рельєфу, розміщення функціональних зон міста - промислової, житлової (селітебної), рекреаційної, суспільної, використовувати відносно екологічно чисті засоби пересування.

При проектуванні нових і реконструкції існуючих міст треба передбачати максимальне збереження і використання існуючих зелених насаджень, а не вирубувати їх. У загальному балансі територія парків, садів і скверів повинна складати не менше 70%. Відомо, що якість повітряних мас значно поліпшується, якщо вони проходять над лісопарками і парками, якщо їх площа складає 600-1000 га. При цьому кількість зважених домішок знижується на 10-40%, що приводить до підвищення інтенсивності ультрафіолетової радіації на 15-25%, сприяючи зменшенню патогенної мікрофлори [1, c. 94].

У великих індустріальних центрах, де створюється найбільша загроза санітарному стану повітряного басейну, для оздоровлення міського середовища в околицях заводів рекомендується висаджувати клен американський, вербу білу, тополю канадську, жостер ламкий, ялівець козацький та вірджинський, дуб звичайний, бузину червону. Якщо концентрація шкідливих газів перевищує гранично припустимі норми, то клітини рослин руйнуються і це призводить до гноблення росту і розвитку, а іноді і до загибелі рослин.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, в якому тисячоліттями проходило їх життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров'я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, якість питної води, а також скупченість населення, недостатність зелених насаджень тощо. Небезпеку для здоров'я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, електромагнітних, іонізуючих випромінювань. Тому в міському середовищі треба всіма засобами відтворювати природні умови за рахунок озеленення, штучних водоймищ, запобігати забрудненню повітря; водних ресурсів, ґрунтів, збільшуючи "життєвий" простір.

Такі "переваги" міського життя сприяють виникненню хвороб та їх швидкому розповсюдженню з-за високої щільності населення. Через це збільшується захворюваність та смертність населення, формуються патології у дітей. Всі ці фактори вивчає демографічна екологія. Демографія (гр. демос - народ, населення та гр. графо -писати) - наука про народонаселення, його структуру, просторово-часові та якісні, кількісні характеристики - статеві, вікові, майнові. Демографія - розділ соціології, але він дуже тісно пов'язаний з екологічними проблемами, тому і кажуть про соціальну екологію [2, c. 93].

Висновок

Отже, збільшення частки міського населення в країнах і у світі супроводжується поширенням міського способу життя і підвищенням ролі міст у розвитку цивілізації. Цей процес одержав назву урбанізації. Проявами процесу урбанізації є відтік людей з сільської місцевості в міста, зміна функцій поселень, перетворення частини сільського населення в міське і т. п. Урбанізація властива всьому світу, але темпи її в різних регіонах різні.

Необхідність вирішення виникаючих в ході урбанізації екологічних, соціально-культурних, містобудівних та інших проблем вимагає постійного вдосконалення управління цим процесом.

Урбанізація в сучасній Україні проходить на фоні депопуляції населення в комплексі із економічною кризою. Обидві обставини торкнулись як міст, так і сільської місцевості. Тому абсолютна кількість міського населення в Україні зменшується, хоча існують міста, які продовжують зростати. Демографічна криза на селі призводить до того, що в скрутних економічних умовах молоде працездатне населення репродуктивного віку відтікає до міст. Це сприяє подальшому зростанню частки міських жителів та абсолютної кількості жителів деяких міст, особливо найбільших та тих, які знаходяться в аграрних слабкоурбанізованих регіонах.Список використаної літератури:

  1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фуидуй P.C. Основи загальної екології. - K.: Либідь, 1995.-368с.

  2. Кучерявий В.П. Урбоекологія. - Львів: Світ, 1999. - 320с.

  3. Озерова Г.Н., Покішевский В.В. Географія світового процесу урбанізації. М., 2001.

  4. Основи екології: Підручник / Г.О. Білявський, Р. С. Фрудуй, І. Ю. Костіков. – К.: Либідь, 2004. – 408 с.

  5. Технологічні та екологічні проблеми урбанізації / Бірюков Д. С. // Стратегічні пріоритети, №2 (27) - 2013 р. – С. 135-145.

  6. Хотунцев Ю.Л. Екологія та екологічна безпека: навчальний посібник для студентів вищ. пед. навч. закладів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2002. - С. 138 - 176.

  7. Шищенко П.Г., Олійник Я.Б., „Географія. Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів”. Київ: ”Знання” 2004р. – 455с.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Основи фінансової грамотності»
Часнікова Олена Володимирівна
72 години
790 грн
395 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти