Екологічні казки для дітей (авторська казка)

Опис документу:
Як легко вчителю відкрити першокласникам віконечко у світ краси рідної природи через казку. Екологічна казка має величезний виховний фактор, вона робить навколишню дійсність багатшою, багатограннішою. Пропоную для використання в роботі з дітьми авторські казки - мініатюри, які гарно сприймаються учнями і є пізнавальними. Казки можна використовувати для обговорення, переказу, розвитку мислення, мовлення, уяви.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Екологічні казки

(для 1 класу)

«Чому курочка сидить у гніздечку?»

Прокинувся півник, розчесав червоним гребінцем свій яскравий хвіст, злетів на паркан і голосно заспівав: «Ку-ку-рі-ку!»

Почули його спів усі мешканці двору, попрокидалися, вийшли на подвір'я, готуються до сніданку. А півник походжає між ними, за порядком стежить. Та чомусь не бачить сьогодні у дворі півник своєї улюбленої курочки. Довелося йому шукати курочку в курятнику. Зазирнув півник туди і побачив, що курочка сидить у гнізді й виходити не збирається.

Здивувався півник і каже:

  • Ку-ку-рі-курочко! Ти що, не чула мого співу? Чому не виходиш з усіма на подвір'я?

  • Я не можу, — відповіла йому курочка. — Мені треба сидіти у гнізді й зігрівати яєчка, бо з них незабаром з'являться маленькі курчатка.

Півник вибачився і залишив курочку на самоті. А за кілька тижнів усі мешканці побачили курочку з її маленькими золотими курчатами.

«Чому бджоли постійно перелітають з квітки на квітку?»

Запитав якось маленький горобчик у свого тата:

- Тато, я спостерігав за бджолами і помітив, що вони постійно перелітають з квітки на квітку. Чому вони не сидять кожна на своїй квітці? Для чого постійно літають?

Вислухав тато свого спостережливого горобчика і пояснив:

- Бджоли не просто так перелітають з квітки на квітку. Вони працюють.

Працюють? — іще більше здивувався горобчик.

Так, — пояснив тато, — з кожної квітки вони збирають нектар, щоб потім із нього зробити солодкий мед. Бджіл вважають найпрацелюбнішими з усіх комах!

Відтоді маленький горобчик почав із великою повагою ставитися до працелюбних бджіл.

«Чому в Білочки дві шубки?»

Цілу зиму стрибала сіренька білочка з гілки на гілку.

Одного ранку визирнула вона зі свого дупла, а надворі сонечко весело усміхається, сніжок тане, перші листочки з'являються — розпочалася весна. Засумувала білочка. Усе навколо таке яскраве, веселе, і тільки у неї шубка сірою залишилася. Подивилося весняне сонечко на сумну білочку, торкнулося до неї своїми золотими промінцями й подарувало пустунці яскраву руду шубку.

Відтоді стрибає весела білочка у рудій шубці, а сіру шубку тільки взимку одягає.

«Чому черепаха ніколи не залишає свій будинок?»

Вийшла якось черепаха зі свого будиночку на прогулянку. Назбирала ягід, із мурашками поговорила й повернулася додому. Дивиться, а в її будиночку вже оселилася хитра лисиця. Довелося черепасі новий будиночок шукати, та вже ніколи його не залишати — всюди із собою носити.


«Де живе Сонячний Зайчик?»

Захворіла якось маленька Софійка. Усі діти на вулиці гуляють, а вона вдома сидить, сумує.

Зазирнуло до маленької Софійки у віконце Золоте Сонечко. Побачило сумну дівчинку й каже: «А покажи-но мені, Софійко, своє дзеркальце!» Дівчинка здивувалася, але дзеркальце принесла. Зазирнуло Золоте Сонечко у нього, і,тієї ж миті, вистрибнув до Софійки із дзеркальця маленький Сонячний Зайчик. Софійка одразу ж повеселішала. Із того часу у дзеркальці маленької Софійки живе веселий Сонячний Зайчик.

«Чому зайчик шубу змінив?»

Настала у лісі справжня зима. Усі галявини застелила вона сніговим килимом. Одягла дерева у білі пухнасті шапки. Стрибає у кучугурах маленьке сіреньке зайчисько - радіє першому снігу. Аж раптом вийшов на галявину голодний сірий вовк. Перелякалося зайчисько, тремтить, а заховатися нікуди - всюди видно його сіреньку шубку. Тремтить довговухий пустунчик, а вовк уже помітив його й наближається. Що робити? Куди сховатися?

Побачила це зима-чарівниця. Допомогла зайчикові — подарувала йому нову біленьку шубку. Зрадів маленький — тепер вовк його не помітить

«Чому дятел стукає?»

Виказувала білочка дятлові: «Ти все стукаєш і стукаєш по стовбуру — я в своєму дуплі й відпочити не можу!» Дятел пояснив їй: «Я не просто стукаю, а виймаю з-під кори жуків і личинок, які їдять деревину. Якщо їх не знищувати, вони поточать увесь стовбур, і дерево впаде. Тоді й ти своє дупло втратиш».

«Чому жабка зелена?»

Вихвалявся метелик перед жабою: «Он який я барвистий, красивий! А ти вся зелена, тебе серед трави та листя зовсім не видно». Жабка відказала: «То це й добре, що мене не видно. Я тому ношу все зелене, щоб не відрізнятися від рослин і зеленої води ставка. Якби я мала яскраве вбрання, лелека відразу помітив би мене і з'їв».

«Чому берізка тягнеться до сонця?»

Жила-була собі берізка. Звали її Білокорочкою. Одного разу подивилася вона на небо. Глянула — а там пропливає жовтенька тарілочка. Білокорочці стало дуже цікаво, і вона захотіла подружитись із тарілочкою.

Хто ти? — запитала Білокорочка.

Я — сонечко. А ти хто?

Я — берізка-Білокорочка: А як тебе звати?

Мене звати Промінчастик. Давай дружити!

Давай, — погодилася берізка Почали вони дружити.

З того часу берізка постійно тягнеться до сонечка. А сонечко свій перший промінець обов'язково дарує берізці.

«Чому в кінці літа квіти найяскравіші?»

Молоде й красиве Літо, прийшовши на землю, щедро прикрасило луки й вибалки ніжними квіточками. Зацвіли дзвіночки, ромашки, на узліссі килимками простелився духмяний чебрець... Сонце щедро обдарувало землю-матінку теплом. Та згодом воно щоразу менше і менше затримувалося над землею. Г хоч було ще тепло, дні ставали коротшими. Зрозуміло Літечко, що невдовзі настане прощальна мить.

«Ой, — захвилювалося воно, — потрібно негайно щось зробити для землі та якнайдовше повеселити діточок, щоб малюки не забули про мене тоді, коли повіють холодні вітри й земля вкриється білим снігом». І почало Літо знову заквітчувати землю великими яскравими квітами. Забуяли пишні айстри, на кущах жоржин загойдалися строкаті голівки, більші за святкові банти в дівчаток. Зацвіли великі яскраві гладіолуси, заполум'яніла сальвія. Хай радіє дітвора!

«Чому перед дощем ластівки літають низько над землею?»

Польова мишка вирішила шукати собі харч. Але вона боялася, що незабаром піде дощ, адже на небі збиралися хмарки.

Ти не знаєш, буде дощ чи ні? — запитала мишка в їжачка, який пробігав повз її нірку.

Я не розуміюся на цьому, — відповів той, — запитай краще в ластівок: вони завжди знають.

Мишка побачила ластівку, яка пролітала низько над землею, і гукнула до неї:

Люба ластівко! Скажи, буде дощ чи ні?

Напевно, що буде, — відповіла ластівка. — Бачиш, як низько я літаю.

А чому, якщо ти низько літаєш, має бути дощ? — по цікавилася мишка, адже була дуже допитливою.

Ластівка підлетіла до неї і чемно пояснила:

- Ми не просто літаємо, а полюємо за комашнею. Коли повітря сухе, комахи піднімаються високо вгору, ми також піднімаємося за ними. А перед дощем повітря стає вологим, важчає і притискає комах ближче до землі. Тоді й нам доводиться літати низенько. Отже, придивившись, як саме ми літаємо, можна дізнатися, буде дощ чи ні.

Дякую! — відповіла мишка і повернулася до нірки, щоб узяти парасольку.

«Їжачок»

Жив у лісі їжачок. Він був дуже гарний. Тіло вкрите колючками, мордочка витягнута, як у лисички, їжачку у цьому році дуже тяжко жилося, тому що ліс був дуже засмічений. Під деревами валялось багато паперу, поліетиленових пакетів, порожніх консервних банок. Маленький їжачок вирішив врятувати ліс. Він підчіплював папір і пакети на свої колючки і зносив усе в одне місце. Пусті консервні банки штовхав до смітника. Ця важка праця забирала багато сил та часу у маленького їжачка. І йому стали допомагати Миші, Білки, Зайці. Миші гризли папір на маленькі шматочки. Білки та Зайці займалися банками.

Коли до лісу приходили люди, їжачок вертівся у них під ногами і слідкував, щоб вони не залишали сміття. Одного разу хлопчик з'їв цукерку, а папірець кинув на землю, тоді їжачок згорнувся у клубочок і почав колоти хлопчика своїми колючками. Білки закидали його сосновими шишками. Хлопчик підняв папірець і поклав його до кишені. Так лісові звірі провчили нерозумного хлопчину. А їжачок та його друзі продовжують чистити свій ліс. Скоро там буде зовсім чисто.

« Навіщо потрібні миші?»

У мене був молодий сад. Навесні я пішов оглянути свої яблуні і побачив,що миші зусібіч об'їли їх коріння, так що навколо кожної яблуні кора була з'їдена, як біле кільце. Яблуні були гарні і свіжі. На всіх були бруньки квіток. Усі вони цвіли б і плодоносили, а тепер я знав, що вони загинуть, бо сік у деревах рухається по корі, як і в людини кров тече по жилах. Мені жаль було дивитися на мої яблуні, і я пішов додому, і повідав дідові про своє горе, і як би я побив усіх мишей на світі, коли б моя воля. А дід сказав мені: «Коли б твоя воля була побити мишей, ти знаєш, хто прийшов би просити тебе за них?» Я сказав: «Немає кому просити за них, вони нікому не потрібні». А дід сказав: «Першими прийшли б кішки і почали б просити за мишей. Вони сказали б: «Якщо ти поб'єш мишей, нам не буде чого їсти». Потім прийшли б лисиці і теж просили. Вони сказали б: «Без мишей ми змушені будемо красти курей і курчат». За лисицями прийшли б тетер, куріпки і теж просили б тебе не вбивати мишей». Я здивувався: для чого куріпкам і тетерям миші, але дід сказав: «їм миші потрібні над усе на світі. Вони не їдять їх, та коли ти мишей погубиш, лисицям не буде чого їсти, вони зруйнують куріпчині і тетерячі гнізда. Усі ми на світі одне одному потрібні».

«Жук»

Сашко знайшов красивого великого жука. Всі хлопчики його роздивлялись, і всім хотілося мати такого самого. У жука були довгі вуса, чорна спинка і темно-зелене черевце. Сергійко, Сашків товариш, мав гарненьку коробочку. Він її дуже любив, але не пошкодував і віддав Сашкові для його жука. Сашко поклав жука в коробочку, і всі по черзі, прикладаючи до неї вухо, слухали, як той жук гуде. Метушиться по коробочці, наштовхуючись на стінки, й гуде-гуде. Та так голосно, що ну! Ніхто не знав, чого йому не сидиться на місці.

Увечері, вкладаючись спати, Сашко поклав коробочку під подушку. І все одно жук не вмовкав. А вночі Сашкові приснився сон. Нібито не жук, а він, Сашко, зовсім маленький, сидить у темній тісній коробочці й голосно плаче. Цілісінький день кидається туди-сюди, шукаючи вихід, але тільки наштовхується на стінки. І водночас хлопець знає, що там, за коробочкою, світить тепле сонечко, розважаються друзі, а вдома його чекає мама. Сашкові дуже хотілося на волю. У коробці важко дихати, нічогісінько не видно, ще й живіт від голоду заболів. Але хтось великий і лихий не випускав його звідтіля. Сашко став голосно кричати й бити руками в стінки коробочки, але все дарма. Тоді він заплакав од кривди й горя...

Уранці Сашко злякано схопився з ліжка, роззирнувся навколо і зрозумів, що то був лише страшний сон. Ураз хлопець згадав про жука, швиденько вийняв з-під подушки коробочку й відкрив її. Жук уже не гудів так голосно і ледве-ледве ворушився. Сашко миттю одягнувся й подався на вулицю, де ясно світило сонечко, весело співали пташки. Поніс жука на те місце, де вчора його спіймав, й обережно поклав на землю. Жук нерухомо застиг, неначе не вірив своєму щастю, а потім повільно поліз у траву, перебираючи всіма своїми лапками.

Живи, жучку, — радісно мовив Сашко і з полегкістю зітхнув.

Автор Тетяна Столярова

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з ФІЗИКИ залишилося:
0
3
міс.
0
0
дн.
0
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!