і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Взяти участь
Поспішайте взяти участь у вебінарі Арт-терапія в роботі з підлітками і старшокласниками. Шлях до мети
До початку вебінару залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

: Екологічні групи рослин за відношенням до вологи

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Тема: Екологічні групи рослин за відношенням до вологи

Мета: сформувати уявлення про екологічні групи рослин за відношенням до вологи, як результат впливу екологічних факторів неживої природи на організм рослин, поглибити знання про їх ознаки. Розвивати вміння і навички юннатів порівнювати, узагальнювати та робити висновки, розвивати біологічну мову, мислення, вміння працювати з додатковою літературою.

Виховувати розуміння необхідності дбайливого ставлення до природи.

Методи та форми роботи: бесіда, розповідь, практична діяльність

Вид заняття: вивчення нового матеріалу

Тривалість заняття :2 години

Вікова категорія : вихованці вищого рівня навчання.

Обладнання: таблиці з різними екологічними групами рослин

ХІД ЗАНЯТТЯ

  1. Організаційний момент

  2. Актуалізація опорних знань

Спочатку з’ясуємо ,які знання ми маємо .

Вправа « Розминка»

- Які умови необхідні для розселення рослин на Землі”

-Які чинники впливають на ріст і розвиток рослин? ( Заповнити таблицю)

Екологічні чинники

Неживої природи

Живої природи

антропогенні

Світло,вода,повітря

,температура,

поживні речовини

Паразитизм,

хижацтво,

Поїдання рослин тваринами…

Вирубування лісів,осушення боліт,будова греблі,зрошування земель…

3.Повідомлення теми

Учені кажуть, що рослинний світ - дзеркало умов зростання. Ми вже знаємо, що розподіл рослин у природі визначається насамперед впливом зовнішнього середовища. Як воно впливає на рослини? Як рослини взаємодіють І пристосовуються до середовища, в якому живуть? Дізнаємося сьогодні про ці рослинні таємниці.

4. Вивчення нового матеріалу (Розповідь та демонстрація натуральних об'єктів (рослини акваріуму), гербарних зразків, картин, таблиць, комп'ютерних зображень рослин з різною потребою до води. )

Водозабезпечення й витрати вологи у рослин.

Нижчі рослини поглинають вологу всією поверхнею. Вони містять води в 10 і більше разів вище, ніж в сухому стані (лишайники, сфангові мохи).

Вищі рослини поглинають воду: усією поверхнею тіла, повітряними коренями, піхвою листя, кореневою системою з ґрунту.

Вода в ґрунті може бути:

1) гравітаційною (рухома, заповнює широкі проміжки між частками ґрунту й утримується силами гравітації; вона добре засвоюється рослинами);

2) капілярною (заповнює тонкі проміжки між частками ґрунту; утримується капілярними силами зчеплення; доступна для рослин);

3) зв'язаною частково, недоступна для рослин.

Поглинання води рослиною відбувається в зоні кореневих волосків. В основі цього механізму лежить явище осмосу. Поглинання води залежить від температури, рН ґрунту, вмісту солі в ґрунті та інших причин.

Транспорт води в рослині може бути ближній — від клітини до клітини та дальній — по ксилемних шляхах.

Шляхи, якими втрачається волога в рослині, такі: транспірація (продихова, кутикулярна, перидермальна), гутація. Швидкість транспірації залежить від вологості, а точніше, від дефіциту вологості (F - е).

Чим більша відносна вологість, тим менша транспірація. У тропічних лісах вологість велика, а транспірація все рівно йде, оскільки градієнт пружності водяних парів високий. Градієнт пружності виникає тоді, коли в поверхні, що випаровує, вміст води більший, ніж на деякій відстані від неї. Якщо поверхня, що випаровує, тепліша від повітря і добре зволожена водою, то виникає градієнт пружності.

4.1.Пристосування рослин до підтримання водного балансу

Нижчі водні рослини поглинають воду усією поверхнею тіла. Нижчі наземні рослини з вологого субстрату поглинають воду зануреними в неї частинами слані, а вологу дощу, роси і туману – усією поверхнею. В максимально набряклому стані лишайники вміщують у 2–3 рази більше води, ніж сухої речовини.

Серед вищих наземних рослин мохоподібні поглинають воду з грунту ризоїдами, а більшість інших – корінням, спеціалізова­ними органами, що всмоктують воду. В клітинах кореня розвивається всмоктувальна сила здебільшого в кілька атмосфер, однак цього достатньо для добування з ґрунту більшої частини зв'язаної води. Лісові дерева помірної зони розвивають всмоктувальну силу коренів близько 30 атм., деякі трав'янисті рослини (суниця лісова, медунка веснясна) – до 20 і навіть понад 40 атм (віскарія звичайна); рослини сухих областей – до 60 атм.

Коли у безпосередній близькості від коренів запаси води у грунті вичерпуються, корені збільшують активну поверхню шляхом росту, отже, коренева система рослин постійно перебуває в русі. Устепових і пустельних рослин часто можна бачити ефемерні корені які швидко виростають в періоди зволоження грунту, а з настанням посушливого періоду засихають.

За типом галуження розрізняють кореневі системи екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивна коренева система охоплює велику площу ґрунту, але порівняно слабо розгалужується, отже, грунт пронизаний корінням негусто. Такими є кореневі системи у багатьох степових і пустельних рослин (саксаул, верблюжа колючка), у дерев помірної зони (сосна звичайна, береза повисла), а із трав – у люцерни серповидної, волошки шорсткої тощо. Інтенсивна коренева система охоплює невеликий обсяг ґрунту, але густо пронизує його численними, сильно розгалуженими коренями, як, наприклад, у степових злаків (ковили, типчака), у жита, пшениці. Між цими типами кореневих систем є перехідні.

Кореневі системи дуже пластичні. Вони різко реагують на зміну умов, передусім зволоженості. В разі нестачі вологи коренева система стає екстенсивнішою. Так, при вирощуванні жита в різних умовах загальна довжина коренів (без кореневих волосків) у 1000 м3 ґрунту варіює від 90 м до 13 км, а поверхня кореневих волосків може збільшитися в 400 разів

Всмоктування води корінням утруднюється при великій сухості ґрунту, засоленні або сильній кислотності при низькій температурі. Наприклад, ясен звичайний при температурі ґрунту 0°С поглинає води втроє менше, ніж при +20... + 30 °С. Здатність поглинати воду при тій чи іншій температурі залежить від присто­сованості рослин до теплового режиму ґрунтів у місцях проростання їх. Види з раннім початком розвитку як правило, можуть всмоктувати воду корінням при більш низькій температурі, ніж ті, що розвиваються пізніше. Тундрові рослини і деякі дерева, які ростуть на ґрунтах з підстеленою під них багаторічною мерзлотою, можуть поглинати воду при температурі ґрунту 0 °С.

У вищих рослин є й додаткові шляхи надходження води в тіло. Мохи можуть вбирати воду усієш поверхнею, як і лишайники. Особливо багато води вбирають такі мохи, як зозулин льон, види сфагнуму. Цьому сприяє будова їхнього листя і пагонів. При повній насиченості сфагнові мохи вміщують у своєму тілі в десятки разів більше води, ніж у повітряно-сухому стані. Насіння вбирає воду із ґрунту. З повітря, насиченого водяною парою, у дощовому тропічному лісі поглинають воду багато епіфітів, наприклад, папороть гіменофілум – тонкими листочками, багато орхідей – повітряним корінням. У чашовидних піхвах листків, багатьох зонтичних накопичується вода, яка поступово всмоктується епідермісом. Види з роду тиляндсія (бромелієві) існують у пустелі Атакама виключно за рахунок вологи туманів і роси, яку вбирають луско­видні волоски на листі.

Вода, що надійшла в рослину, транспортується від клітини до клітини (близький транспорт) і по ксилемі в усі органи, де витра­чається на життєві процеси (далекий транспорт). Не більш як 0,5 % води, йде на фотосинтез, решта – на поповнення випаровування і підтримання тургору. Вода випаровується з усіх поверхонь, як внутрішніх, так і зовнішніх, що стикаються з повітрям. Розрізняють продихову, кутикулярну і перидермальну транспірації.

Через продихи транспірується волога, яка випарувалась з по­верхні клітин всередині органів. Це основний шлях витрачання води рослиною. Кутикулярна транспірація становить менш ніж 10 % вільного випаровування; у вічнозелених хвойних порід вона скорочується до 0,5 %, а у кактусів – навіть до 0,05 %. Порівняновелика кутикулярна транспірація молодих листочків, що лише розгортаються. Перидермальна транспірація здебільшого незначна. Інтенсивність загальної транспірації підвищується із збільшенням освітлюваності, температури, сухості повітря, а також при вітрі.

Водний баланс залишається зрівноваженим у тому разі, якщо вбирання води, її проведення і витрата гармонійно взаємоузгоджені.

4.2. Характеристика екологічних груп рослин за відношенням до вологи

1.Гідатофіти (додаток)– це водяні рослини, цілком або майже цілком занурені у воду. Вийняті із води, ці рослини швидко висихають і гинуть, бо в них редуковані продихи і нема кутикули. До них належать водяний жовтець, елодея, валіснерія, рдесник, водопериця. 
Листкові пластинки гідатофітів тонкі, часто розсічені, що сприяє повнішому використанню послабленого у воді сонячного світла і засвоєнню вуглекислого газу. Підтримувані водою пагони майже не мають механічних тканин, у них розвинена аеренхіма. Інколи у них зустрічається різнолистість – гетерофілія, а в багатьох наявні плаваючі на поверхні води листки.
Коренева система гідатофітів дуже редукована, інколи взагалі відсутня, або втратила свої функції, як у ряски. У них відсутні провідні тканини, тому поглинання води і мінеральних солей відбувається усією поверхнею тіла. Квітконосні пагони виносять квітки на поверхню води, а після запилення вони знову можуть занурюватися у воду і дозрівання плодів здійснюється уже під водою. 
2. Гідрофіти (додаток) – це наземно-водяні рослини, частково занурені у воду. Ростуть на берегах водойм, на мілководді та на болотах. Зустрічаються в районах з різними кліматичними умовами. До них відносять очерет звичайний, частуха подорожникова,рогіз вузьколистий, калюжниця болотна. У них краще, ніж у гідатофітів розвинуті механічні та провідні тканини, добре виражена аеренхіма. У листках гідрофітів наявний епідерміс з продихами, але інтенсивність транспірації надто висока, тому вони можуть рости тільки на постійному інтенсивному поглинанні води.
3. Гігрофіти – це наземні рослини, які живуть в умовах підвищеної вологості повітря або на досить вологих грунтах(мохи ,папороті). Серед них розрізняють тіньові і світлові гігрофіти. 
Тіньові – це рослини нижніх ярусів сирих лісів у різних кліматичних зонах. До них належать будяк городній, розрив-трава, цірцея альпійська, тропічні трави. Через високу вологість повітря в них затруднена транспірація, тому для поліпшення водного обміну на листках розвиваються гідатоди – водяні продихи, яку виділяють краплиннорідку воду. Листки цих рослин часто тонкі, з тіньовою структурою, зі слабо розвиненою кутикулою, вміщають багато вільної і малозв’язаної води. З настанням нетривалої і несильної посухи у тканинах створюється негативний водний баланс, рослини в’януть і можуть загинути.
Світлові гігрофіти – це види відкритих місцевостей помірної смуги, які ростуть на постійно вологих грунтах і у вологому повітрі – рис, підмаренник, росичка, папірус… 
4. Мезофіти(додаток) – (від грец. mesos - середній і phyton - рослина) це рослини, що можуть переносити нетривалу і не дуже сильну посуху. Рослини, що ростуть в умовах середнього зволоження (напр., конюшина лучна, тимофіївка лучна, костриця лучна та ін.). Вони ростуть при середній вологості, помірно теплому режимі і досить добрій забезпеченості мінеральним живленням. До мезофітів відносять вічнозелені дерева верхніх ярусів тропічних лісів, листопадні дерева саван, деревні породи вологих вічнозелених субтропічних лісів, листяні породи лісів помірного поясу, чагарники підліска, трав’янисті рослини дібров, рослини заплавних і не надто сухих лук, пустельні ефемери, багато бур’янів і більшість культурних рослин. Отже, група мезофітів дуже числена і неоднорідна.

До них відносять більшість рослин наших лук, лісів. Культурні рослини також є мезофітами. Мезофіти - це багаторічні рослини, трав'янисті види мають кореневища. Листки плоскі, з розвинутою механічною тканиною. Типовими мезофітами є лучні рослини: тимофіївка лучна,костриця лучна, конюшина червона, з лісових рослин: верес, брусниця, орляк, веснівка дволиста, буквиця, звіробій, квасениця. Із деревних рослин мезофітами є: липа, ліщина, в'яз та ін. Необхідно відмітити, що мезофіти характеризуються не лише відношенням до вологості місцезростань, але й відношенням до інших екологічних факторів.
5. Ксерофіти – це рослини, що ростуть у місцях з недостатнім зволоженням і мають пристосування, які дають змогу добувати воду в разі її нестачі або обмежувати її випаровуванні і, навіть, вміння запасати її під час посухи. Ксерофіти краще ніж усі інші рослини здатні регулювати водний обмін, тому під час тривалої посухи перебувають в активному стані. Це рослини пустель, степів, твердолистяних і вічнозелених лісів та чагарникових заростей, піщаних дюн і сухих схилів, які добре нагріваються. Ксерофіти поділяються на дві основні групи: сукуленти і склерофіти.
Сукуленти (додаток)– соковиті рослини з дуже розвинутою водозапасаючою паренхімою в різних органах. Тому сукуленти є:
- стеблові – кактуси, кактусовидні молочаї;
- листкові – алое, агави, молодило, очитки;
Листки, рідше стебла, сукулентів мають товсту кутикулу, восковий наліт або густе опушення. Продихи занурені, відкриваються у щілину, де затримується водяна пара. Вдень вони закриті. Це допомагає сукулентам зберігати накопичену вологу. Зате гірше відбувається газообмін та затрудняється надходження вуглекислого газу всередину рослини. Саме тому багато сукулентів з родини лілійних, бромелієвих, товстолистих уночі при відкритих продихах поглинають вуглекислий газ, а лише наступного дня його переробляють в процесі фотосинтезу.
Ростуть сукуленти повільно. Осмотичний тиск клітинного соку у них, вони розвивають невелику сисну силу і здатні всмоктувати воду лише атмосферних опадів із верхніх ґрунтових шарів. Коренева система їх неглибока, але дуже розгалужена.
Склерофіти (від грец . skleros - твердий і phyton - рослина) - рослини з жорсткими листками, вкритих товстою кутикулою та дуже розвиненими механічними тканинами (напр., ковила, сосна, ялівець, верес та ін.). – рослини, сухі на вигляд, часто з вузькими та дрібними листками, іноді скрученими в трубочки. Листки ще можуть бути розсіченими, вкритими волосками або восковим нальотом. Добре розвинена склеренхіма, тому ці рослини без шкідливих наслідків можуть втрачати до 25% вологи, не в’янучи. Всисна сила коренів до кількох десятків атмосфер, що дає змогу успішно добувати воду з грунту. В разі нестачі води склерофіти різко знижують транспірацію. Більшість склерофітів - багаторічні трави, напівкущі, кущики. До них належать ковила, типчак (костриця), верес, ялівець, саксаул, дуб пухнастий, олеандр, сосна, лимон та ін. Морфологічними ознаками листків склерофітів є наступні: блискуча поверхня, яка відбиває світло, опушення, що розсіює світло, товщина листка і його будова, що зменшують нагрівання хлорофілоносних клітин.

Тропофіти (від грец. tropos - напрям, поворот і phyton - рослина) - рослини, що пристосувалися в процесі еволюції до життя в умовах з чергуванням вологої й посушливої пір року. Одні тропофіти на посушливий період року скидають листки (напр., листяні дерева), інші втрачають вологу (напр., багато надґрунтових лишайників).
Таким чином, неоднакові шляхи регуляції водного обміну дають змогу рослинам заселяти різні за екологічними умовами ділянки суші. Різноманітність пристосувань лежить в основі поширення рослин по поверхні планети, де дефіцит вологи є однією з головних проблем екологічних адоптацій.

5. Підбиття підсумків. Вправа „ Прес – конференція ”

Запитання для обговорення:

1. Для чого людині потрібно знати про вплив екологічних чинників па організми? 2. На які групи поділяють рослини по відношенню до води? Наведіть приклади. 3. Які пристосування мають рослини до життя в умовах постійної або сезонної нестачі води. 4.Наведіть приклади рослин, для яких вода є середовищем життя. 5. Які рослини зростають в умовах підвищеної вологості ґрунту? 6. Наведіть приклади рослин ксерофітів? 7. Які пристосування до життя в цих умовах мають згадані рослини?

Відповідь обґрунтуйте.

Додаток

Гідатофіти

Ряска Латаття біле

Гідрофіти

Очерет звичайний Калюжниця болотна

Рогіз вузьколистий

Мезофіти

Конюшина лучна Костриця лучна Липа серцелиста

Склерофіти

Ялівець звичайний Ковила Сосна звичайна

Сукуленти

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Мета: сформувати уявлення про екологічні групи рослин за відношенням до вологи, як результат впливу екологічних факторів неживої природи на організм рослин, поглибити знання про їх ознаки. Розвивати вміння і навички юннатів порівнювати, узагальнювати та робити висновки, розвивати біологічну мову, мислення, вміння працювати з додатковою літературою. Виховувати розуміння необхідності дбайливого ставлення до природи.
  • Додано
    11.08.2018
  • Розділ
    Природознавство
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    621
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    2
  • Номер матеріала
    CQ490935
  • Вподобань
    0
Курс:«Українська мова у професійній діяльності державних службовців. Публічна комунікація»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 години
1400 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь