Десь-колись у Зеленлісі жила дружно вся рідня:
І Зайчики, й Білки, й Лиси, Вовчики і Вовченята.
Всі-всі дружно вони жили і ніколи не сварились,
Бо Господь ходив між ними з Ангелятками Святими,
Їм у душі заглядав, на дорогу наставляв
Мудрості та миру й Світла, щоб життя було привітним,
Щоб лиш множилось добро й щоб перемагали Зло.
Ось так мирно вони жили, Білочки то ліс садили,
А Вовчики поливали, звірів хижих відганяли,
Зайчики моркву Саджали, а Ллисички - доглядали.
Так жила сімейка мила в вірі, злагоді та мирі.
В Бога вірили й молились, Бог давав і радість, й силу.
Та якось велика віра зменшилась.. Усе змінилось…
З-за кущів Маленький Дзідик із заздрістю заглядав,
Заздрив їхньому Він щастю, таке собі замишляв:
"Ось усіх пересварю, ліси-гори розвалю,
Ріки замулю відходами, "кістку кину" між народами,
Щоб війною вони йшли, ненавиділи всіх тих,
Хто був другом, був і братом, нароблю біди багато,
Землю... Землю спопелю, її ядом отравлю,
Кину я ракети дальні, ядеркою все приправлю,
Річки-гори Отравлю... І тоді собі я тут
Буду жити-поживати, бо не буде в лісі хатки
Для звіряток, для маленьких, їх покине їхня ненька
І вони пропадуть з горя... Я їм в цьому допоможу...
Й Дзідик там запанував, Він наводив Там свій "лад"!
Звірі плачуть І тремтять, страшно, страшно покидать
Всі свої отут оселі, де життя жилось веселе,
Де народжувались діти, де ліси зеленокрилі,
Що Господь нам передав, ну куди втікати нам?"
Всі зібралися на раду, уся лісова громада,
На молитву дружно стали, щиро Господа благали,
Щоб війну Він припинив, та від лиха захистив.
Бо якщо молитва наша йде із серця, Із душі,
Хоч би що тоді вже сталось, Він на поміч поспішить,
Бо велика віра творить неабиякі дива,
Та "без діл, без милосердя - віра мертва", не жива.
То ж Господь змилосердився, вислухав благання всі,
Бо в молитві наща сила, бо в молитві наша віра,
Тож єднаймося УСІ!
Ми повіримо, що щезнуть війни злоби на Землі,
Ми повіримо у Світло в серці кожного й в душі,
Ми повіримо, що в казці будем жити, як в раю,
Ми повіримо, що ласка нас зігріє із небес.
Ми повіримо, що Господь збереже наш рідний край.
Ми повіримо - весною зацвіте наш небокрай.
Ми повіримо, з джерел нам потече Жива вода.
Ми повіримо, що з неба нам вже поміч поспіша,
Ми повіримо..."По вірі буде вам дано..." Так, так...
Хай веде нас правда віри в кожен день і в кожен час,
Хай казки, що душу гріють, нам же правдою стають,
Хай зоря ясна Надії нам освітлює наш шлях,
Хай Любов, хай милосердя запанує на Землі...
Будемо ж стояти твердо в Вірі...
Хай нас
Бог благословить.
