Стаття "Духовна культура і українська народна традиція в історії розвитку від вертепної драми до лялькового театру" присвячена дослідженню витоків українського лялькового театру та його культурному значенню. У ній розглядається зв’язок між народними традиціями, ритуалами та становленням театрального мистецтва в Україні. Автор наголошує, що культура кожного народу формується під впливом історії, релігії та звичаїв, і ці елементи відіграють важливу роль у розвитку українського лялькового театру.
Центральне місце у статті займає вертеп – одна з найдавніших форм театрального мистецтва в Україні. Вертепні вистави виникли у XVII–XVIII століттях і спочатку були пов’язані з релігійною тематикою. Перші вертепи демонстрували біблійні сюжети у церквах для прихожан, зображуючи сцени з життя Христа, Адама і Єви, царя Ірода тощо. Згодом ці вистави вийшли за межі церковних стін і стали частиною народних святкувань, зокрема Різдва.
У XVIII столітті вертепний театр набуває нових рис – з’являються побутові сцени та народні персонажі (Дід, Баба, Козак, Циганка), які відображали реальне життя, проблеми та прагнення українців. Автор підкреслює, що саме вертеп став основою для розвитку драматичного театру в XIX столітті та вплинув на становлення сучасного лялькового мистецтва.
У статті також зазначено, що ляльковий театр – це не просто вид мистецтва, а засіб збереження культурної спадщини. Він об’єднує різні види мистецтва: музику, живопис, драматургію, створюючи унікальну форму колективного творчого процесу. Вертепні вистави залишаються важливим елементом української культури, символом національної самобутності та джерелом натхнення для сучасних митців.
