До ЗНО з ІСПАНСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
5
міс.
2
1
дн.
1
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

"Думи мої, думи..." (п'єса за мотивами творів Т.Г. Шевченка)

Опис документу:
П'єса розрахована на різну вікову категорію, адже це своєрідний автобіографічний екскурс життєвими стежками Кобзаря. Підійде як для предметних тижнів, так і декламаторських конкурсів. Під час постановки даної п'єси важлива динаміка, яка сприяє всеосяжному сприйманню інформації. Під час декламації окремих частин доречно використовувати музичний супровід.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

«Думи мої, думи…»

П’єса за мотивами творів Т.Г. Шевченка

Шевченко виходить на сцену, задумано говорить:

Шевченко:Думимої, думимої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

На сцені з’являється мати і маленький Тарасик. Мати запалює свічку біля ікони, сідає на лаву. Тарасик кладе їй голову на коліна. Мати співає колискову.

Тарасик: (піднявши голову до матері):Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть?

Мати:Так синочку правда

Тарасик:А чому так багато зірок на небі?

Мати:Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарасик:Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.

Тарасик:Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Виходять.

Шевченко (задумавшись):

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.

(Пауза, Шевченко підходить до лави, гасить свічку)

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози; я не знаю,

Чи єсть у Бога люте зло!

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло...

На сцені з’являється маленький Тарасик, тримаючи в руках аркушик паперу і олівець. Щось малює, оглядаючись, насторожено прислухаючись.

Голос мачухи (за кулісами): Тарасе! Тарасе! Ой лихо мені. Куди цей клятий байстрюк подівся? Тарасе, де ти швендяєш? Чи знов ховаєшся? От тільки-но прийдеш, ледащо. Щоб тебе лиха година побила. Тарасе! Тарасе!

Хлопчик принишк, заховався від глядачів за мальвами. З іншого боку сцени виходить заплаканий, уже старший Тарасик, із подругою дитинства Оксаною. Чується розмова.

Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас:Еге ж, малярем.

Оксана:І ти розмалюєш нашу  хату.      

Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!

Виходять

Шевченко: Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

На сцені знову Тарас і Оксана

Тарас (радіє): Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі покажу.

Оксана: Ну що?

Тарас: Та йди ближче.

Оксана: Та я й звідси почую.

Тарас: Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана: А чого? Не помирили?

Тарас: Ні, не те: буду там учитися на маляра.

Оксана: О? Так уже годі на кобзаря — підеш на маляра?

Тарас: Років зо два буду малярем!

Оксана: А що це таке — маляр?

Тарас: Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів — дерево, схотів — хату, а схотів — козака.

Оксана: Ти бач! Он воно що!

Тарас: Зароблю грошей — поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінком, а на дверях... ех! Козака змалюю на стіні! (Пауза) Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.

Оксана (підходить ближче): Таке вигадаєш! Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла.

Тарас: А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя»?

Оксана(тихенько): Ну то й що?

Тарас: Гарна ти! Немає кращої за тебе!

Оксана: На всю Кирилівку?

Тарас: І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!

Діти виходять.

Шевченко: Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

На сцену виходить стурбований батько, заплакана Катря, стривожена мати.

Батько(сердито до Катрі): Прогледіла дитину? То це така ти нянька...

Сусід(заходить у двір): Оце лише вечеряєте? Чого так пізно?

Мати: Тож нам такий клопіт, що й вечеря - не вечеря, хлопець десь дівся. Зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали (витирає очі).

Батько(злий):Догледіла...

Сусід: Знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться, прийде!

(Сідають з батьком на лаві і розмовляють.)

Мати: Ну де б подівся?! Вечеряй, Катре, та знову підемо шукати. Хтось співає? (Прислухається).

Сусід: Та то, мабуть, чумаки...

Катря: (виглядає на вулицю). А ось наш волоцюга!

Мати: Де ж ти був? Де тебе носило?

(Хлопчик мовчить. Катря його пригортає.)

Батько (встає з лави і йде до сина): Чому мовчиш? Де ти був?

Тарас: У полі був, та й заблукав.

Батько: Хто ж тебе додому доправив?

Тарас: Чумаки!

Мати: Хто?! Хто?!

Тарас: Стрінувся я з чумаками, питають: «Куди йдеш-мандруєш?» А я й кажу, що додому – в Кирилівку. А вони кажуть: «Це ти йдеш у Моринці, а в Кирилівку треба назад. Сідай, кажуть, з нами, довеземо». Та й посадили мене на віз, ще й батіг дали волів поганяти.

Батько: Бачили таке? Чумакувати вже надумав! Чого тебе туди носило?

Тарас(похнюплено): Хотів побачити, де сонце сходить, подивитися на ті залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить.

Мати: Ой, Tapacе, що з тебе буде?

Сусід: Всі на кутку кажуть, що з вашого Тарасика, мабуть, щось добряче вийде.

Батько: Або велике ледаще. (Сміється).

Мати(пригортає сина). Щось та й буде!

Сусід (йде). Бувай здоров, Григорію! Піду вже, завтра рано вставати, на панщину йти.

Батько. І нам нічого засиджуватися. Стели, жінко, мерщій у саду під вишнею. Ідіть, діти, спати.

Виходять. Шевченко підходить до ікони.

Шевченко(витирає сльозу):

Не накличу собі долі,

Коли так не маю.

Нехай злидні живуть три дні —

Я їх заховаю,

Заховаю змію люту

Коло свого серця,

Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється...

Нехай думка, як той ворон,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Нишком — люди не побачуть,

То й не засміються...

Не втирайте ж мої сльози,

Нехай собі ллються,

Чуже поле поливають

Щодня і щоночі,

Поки, поки... не засиплють

Чужим піском очі...

Отаке-то... А що робить?

Журба не поможе.

Хто ж сироті завидує —

Карай того, Боже!

На сцену виходять актори для інсценізації поезії «Лілея»

Лілея: За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий Цвіте!

Королевий цвіт: Я не знаю, моя сестро.

Шевченко: І Цвіт Королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

До білого пониклого

Личенька Лілеї.

І заплакала Лілея

Росою-сльозою...

Заплакала і сказала:

Лілея: Брате мій, з тобою

Ми давно вже кохаємось,

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Моя мати... чого вона,

Вона все журилась

І на мене, на дитину,

Дивилась, дивилась

І плакала? Я не знаю,

Мій брате єдиний!

Хто їй лихо заподіяв?

Я була дитина,

Я гралася, забавлялась,

А вона все в’яла,

Та нашого злого пана

Кляла-проклинала.

Та й умерла. А мене пан

Взяв догодувати.

Я виросла, викохалась

У білих палатах.

Я не знала, що байстря я,

Що його дитина.

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

І прокляли його люде,

Будинок спалили...

А мене, не знаю за що,

Убити не вбили,

Тілько мої довгі коси

Остригли, накрили

Острижену ганчіркою.

Та ще й реготались.

Жиди навіть нечистії

На мене плювали.

Отаке-то, мій братику,

Було мені в світі.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люде віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг, білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люде... Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю-снігоцвітом;

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах.

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий Цвіте,

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий

Святий Боже милий!

Шевченко: І заплакала Лілея,

А Цвіт Королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеєпониклеє

Личенько Лілеї.

Актори виходять.

Шевченко: Все йде, все минає — і краю немає.

Куди ж воно ділось? відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе… умирає… одно зацвіло,

А друге зав'яло, навіки зав'яло…

І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, як перше вставало,

І зорі червоні, як перше плили.

Звучить фонограма «Кубанскийказачий хор – Вiтре буйний»

  • 30.10.2018
  • Позашкільна освіта
  • 1 Клас, 5 Клас, 8 Клас, 11 Клас
  • Інші методичні матеріали
  • 237
  • 0
  • 1
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Як підготувати успішну особистість: евристичні технології в освітньому процесі»
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.