Драматургія кінця ХІХ початку ХХ століття

Представлені джерела висвітлюють радикальний перехід від традиційної до «нової драми» на межі XIX–XX століть, що докорінно змінив європейський театр. Автори підкреслюють роль Генріка Ібсена як фундатора цього руху, який переніс акцент із зовнішніх подій на внутрішній психологічний конфлікт особистості. Тексти детально аналізують ключові ознаки оновленої драматургії, зокрема використання підтексту, символіки та відкритих фіналів, що спонукають глядача до роздумів. Окрім Ібсена, згадуються такі реформатори, як Бернард Шоу, Моріс Метерлінк та Антон Чехов, а також представники української школи — Леся Українка та Микола Куліш. Головна ідея матеріалів полягає в тому, що театр перестав бути розвагою, перетворившись на майданчик для інтелектуальних дискусій про актуальні соціальні та моральні проблеми. Навчальні матеріали допомагають зрозуміти еволюцію літературних родів та значення ібсенізму для розвитку світової культури.