Шевченко часто звертався до драматичного жанру; зумовлено самою природою його поезії, об’єктом якої було зображення трагічних сторінок життя українців. Переважна більшість його поем має ознаки драми, зокрема, в них наявні монологи та діалоги. Так, цілком завершені драматичні сценки, окреслені типи-персонажі в "Гайдамаках”, "Великому льоху”, "Відьмі”, "Сотнику”, "Мар’ян і-черниці", "Неофітах” тощо.












