Ранні плавання європейців до північно-східних берегів Північної Америки відбулися ще у Х ст. Близько 982 р. в Гренландії поселився з кількома супутниками Ейрік Рауді (Рудий), вигнаний з Ісландії за тяжкі провини. У 1000 р. син Ейріка Лейф Щасливий спорядив судно, на якому, рухаючись з Гренландії на південь, досяг скелястої землі, яку назвав Хеллуланд – "Країною плоских каменів" (очевидно, це був півострів Лабрадор).
Плаванням Лейфа Щасливого його сучасники не надавали великого значення, але з ними, без сумніву, пов'язані пізніші відкриття, здійснені на захід від Гренландії в пошуках Північно-Західного проходу.
Христофор Колумб висадився власне на материк лише під час IV плавання, коли його каравели у 1502 році досягли центральноамериканського узбережжя в районі Гондурасу. А до цього він був лише на островах. Вперше Колумб побачив сушу 12 жовтня 1492 року. Це був о. Сан-Сальвадор (Уотлінг) в Багамському архіпелазі.
Паралельно з відкриттям X. Колумба було зроблене повторне (після норманнів) відкриття Північної Америки. Так, у 1497 р. венеціанець Дж. Кабот, який був на службі в англійського уряду, відкрив острови Ньюфаундленд і Гренландію.
В 1513 р. губернатор Пуерто-Ріко Понсе де Леон досліджував береги Флориди.
В 1517 р. іспанці відкрили півострів Юкатан і затоку Кампече.
У 1524 р. флорентієць Вераццано дослідив східне узбережжя Північної Америки від 33° пн. ш. до Ньюфаундленду і піднявся вгору по р. Гудзон.
У період з 1534 по 1542 рік француз Жак Картьє відкрив протоку Бель-Іль і вивчав береги затоки Св. Лаврентія та річку цієї самої назви; відкриті на північному сході материка землі він назвав Новою Францією.
