Місто Прип’ять є прикладом блискучих перспектив і жахливих наслідків. От уже протягом 30 років це покинуте й забруднене радіацією місто. Сьогодні Прип’ять — це територія легенд, похмурих пейзажів і торжества природи. Водночас — це потенційне місто-музей міжнародного рівня, пам’ятка величезної техногенної катастрофи. Відвідати це місце хоча б один раз варто всім, переконані деякі колишні жителі Прип’яті. Відвідати й жити далі так, щоби на землі не з’являлося нових «мертвих» міст.
Прип’ять — місто в Київській області, розташоване неподалік українсько-білоруського кордону, за 2 км від Чорнобильської АЕС. Це місто проектували та будували як місто-супутник електростанції, дев’ятий атомград у Радянському Союзі.
Місто бере назву від річки, на якій побудоване — Прип’яті, правої притоки Дніпра. Прип’ять заснували в 1970 році і, окрім міста атомників, воно мало слугувати великим залізничним вузлом, перетином транспортних магістралей та пристанню для річкового судноплавства.
6 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася велика аварія. Наступного дня оголосили евакуацію приблизно 47 тис. жителів Прип’яті. Унаслідок аварії місто стало радіаційно небезпечною зоною, де більше не можуть жити люди.
Відтоді 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження. У межах зони — власне АЕС; міста Прип’ять та Чорнобиль; північ Поліського району Київської області, а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю.
Історії двох міст — Прип’яті та Чорнобиля — тісно переплітаються. Їх часто плутають, хоча це два абсолютно різних міста. Чорнобиль розташований на відстані орієнтовно 12 км від АЕС. Місцеве населення до аварії тут становило майже 14 тисяч осіб. До АЕС це місто не мало безпосереднього відношення. Станцію назвали Чорнобильською тому, що розташовувалася вона в Чорнобильському районі.
Аварія сталася 26 квітня 1986 року, у суботу. Тоді була шестиденна система навчання, тому суботнього ранку десятирічний Олександр прокинувся й пішов до школи, у 3-Б клас:
— Вчителів викликали на екстрену нараду. Мабуть, через події на станції. Після другого уроку на перерві ми почули сирени й побігли на звук. Ми побачили досить велику групу схвильованих дорослих. А на майданчику біля поліклініки — близько десяти машин швидкої допомоги з увімкненими маячками. І ми почали до дорослих приставати з питаннями: «Дядьку, дядьку, що трапилося?». Поки нам хтось не сказав, що на станції пожежа й щоби ми не заважали, не плуталися під ногами. Ми побігли на шляхопровід дивитися на пожежу на станції.
Побачене Олександр описує так, як міг це сприйняти тоді, будучи малим:
— Багато розповідають про гігантську заграву до неба. Я не виключаю, що так і було, але не в той момент, коли ми прийшли. Тоді станція була затягнута димом, як туманом. І в принципі нічого цікавого ми не побачили, хіба що вертольоти почали літати над головами.
Чимало деталей із тих днів запам’яталися назавжди:
— 27 квітня о 12 годині дня з гучномовця вперше пролунало оголошення про евакуацію. Через дві години почали подавати автобуси. Я весь цей час стирчав біля вікні, балакав із друзями, а мама була на роботі. Я пам’ятаю, що перед евакуацією, коли ми вийшли на вулицю, маму забрали співробітники ЖЕКу й міліціонери. Вони пішли опечатувати приміщення. Потім ми сіли в автобус, який прямо перед під’їздом стояв, і поїхали. Тоді евакуація вважалась тимчасовою, лише на кілька днів. Навіщо брати із собою щось велике, коли їдеш на три дні? Усі брали із собою мінімальний комплект одягу, документи, бутерброди і сприймали це як додаткові вихідні.
Мама отримала квартиру в Києві просто з боєм. На новий 1987 рік. До цього ми по друзях, по знайомих перебивалися.
Мама влаштувалася працювати редактором на кіностудію ім. Довженка. Пропрацювала там уже практично до виходу на пенсію. Зокрема, в 1988 році разом із режисером Роланом Сергієнко вони зняли публіцистичний фільм «Поріг». Напевно, один із перших документальних фільмів про Чорнобиль, який показував не радянський пафос, а реальні події. І на конфліктній комісії в Москві їх погрожували взагалі розстріляти, бо вони показали і про воєнну зону, і про те, які проблеми в людей зі здоров’ям після аварії.
