дослідницька робота "Легенди мого села"

Опис документу:
У міру того, як народ ставав уважнішим до своєї історичної долі, він відчував потребу запам'ятовувати найважливіші події, що залишили слід в його житті. Тоді до справжньої події додаються легенди. Легенда завжди розповідає не для самої лиш розваги, а для того, щоб її, як переказ, молоде покоління перейняло й завчило, а потім переказало своїм нащадкам.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

В моєму рідному селі Перемилів, яке розкинулось по ободва боки річки Тайна, існує багато різних переказів і легенд, які повязані з різними місцями і подіями, які відбувалися дуже давно і передавалися з уст в уста, з покоління в покоління.

Мій пра-прадід Іван був дуже великий знавець історій і легенд. Він знав багато пісень, казок.Був дуже добрим оповідачем і все це переказував своїм онукам. Деякі з них запамятала моя бабця і розказує нам, уже своїм онукам.

В нашому селі, хто гонив пасти худобу, знає урочище «лемки». Це довге пасовище, яке тягнеться від «Синожит» до «Ворончачки». До 1930 року весь цей земельний наділ, аж до с. Глещава був заселений поляками, яких у нас називали «Мазурами».

Вони були дуже добрі господарі, мали свої наділи, худобу, дуже великі сади і ягідники. В кінці поселення, коло с. Глещава, був великий костел і школа. Там люди прославляли Бога і молились за себе і своїх дітей. В 1940 роках цих людей силою було вигнано з рідних місць і вивезено в Польщу, а все їхнє господарство було зруйноване і розграбоване.

Коли в селі завязали колгосп, це все розорали і зрівняли з землею. Від великого поселення залишилася тільки назва «Лемки». І до цієї пори трактори виорюють каміння з їхніх осель.

Вже в часи незалежності України до магазину, де працювала моя бабуся, зайшов старий сивий чоловік. Він преставився, що він поляк і житель того поселення. А перед смерттю чоловік хотів поклонитися рідній землі. Він памятав багато друзів свого дитинства. Один з них був пан Сидор, сьогодні вже небіжчик, і п. Корнелія Гладій. Бабця звела його з ними. Той довго плакав, коли побачив їх, а рідні місця не впізнав. Всюди було поле.

Тяжка доля була в нашого народу і дай Боже, щоб це все ніколи не повторилося. А по наших селах не залишалися тільки назви і перекази.

уч. 6 кл. Коваль Ніна

(розповідь Дмитришин Олександри)

Легенда про урочище Тарнавка

Це урочище простягнулося між Верховецькими долинами і Дубиною, на місцині, де росте наш лісок і був колгоспний сад.

На цих землях було поселення, де правив гордий і злий вельможа.в його володіннях було багато підневільного люду. Жилося їм деже тяжко. Навколо поселення було обнесено великим ровом з водою, який зберігся і до сьогодні.

Була в того вельможі дочка. Дуже добра і роботяща і звали її Тарнавкою. На свою біду вона покохала простого, підневільного парубка. Молоді люди скривали свої почуття, але злий батько довідався про все.

Парубка забили до смерті палицями, а дочку він прокляв з таким злом і ненависттю, що дівчина стала каменем.

Відтоді село наше називалося Тарнавкою, а люди , які жили там – з Тарнавки.

А той довгий камінь і зараз лежить при дорозі замість містка через рів. На камені видно постать дівчини з довгою косою.

А ще наша Дубина була засаджена столітніми дубами і ялинами, які були потім вирубані.

Наше село багате на всякі історії та легенди...

уч. 6 кл. Галабіцька Ліда

(розповідь Дмитришин Олександри)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»