Доповідь Тема: Сім’я як соціокультурне середовище виховання і розвитку особистості

Опис документу:
Доповідь розкриває значення сім'ї, як середовища, в якому відбувається виховання та становлення майбутньої особистості. Проблема сім’ї та особливостей впливу сімейного виховання на формування особистості дитини залишається актуальною для сьогодення. Доповідь можна використати, як виступ на педраді, методичному об'єднанні класних керівників та батьківських зборах.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Апостолівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №3

Доповідь

Тема: Сім’я як соціокультурне середовище виховання і розвитку особистості

Вчитель початкових класів

Орлова Світлана Георгіївна

Апостолове

2016р.

План:

  1. Значення сімейного виховання в становленні будь-якої людини.

  2. Роль батька і матері у вихованні дітей.

  3. Вплив середовища на взаємовідносини в сім’ї.

  4. Сімейний мікроклімат.

  5. Методи виховання в сім’ї.

  6. Питання авторитету в родині.

  7. Відносини між братами і сестрами.

  8. Дороті Нолт про виховання в сім’ї.

Із самого народження людина потрапляє в суспільство. Вона росте, розвивається і вмирає в ньому. На розвиток людини впливає безліч різних факторів. Головним соціальним фактором, що впливає на становлення особистості, є родина.Сімейне виховання має величезне значення у вихованні, освіті і становленні будь-якої людини. Можна сказати, що це фундамент, на якому будується все подальше життя. І від того, наскільки добротний, і твердий цей фундамент залежить дуже багато чого в долі людини. Саме в сім'ї у нас формуються найглибші людські почуття: доброта, чуйність, любов, милосердя, взаємодопомога тощо. Основними суб’єктами виховання є батьки. Проблема виховання дитини в сім'ї завжди хвилювала людство і не втратила своєї актуальності в наш час. Чому ж сьогодні виховання дітей в сім'ї є актуальною проблемою? Шкільний вік у нашій країні починається з 6-7 років. Дитина в цей час виходить із періоду безпечного дитинства, коли всі бажання зі словами «хочу» переходять у відповідь «ти повинен». Тобто, семирічна дитина переживає непросту стресову ситуацію у своєму житті. Якщо затримати процес виховання з цього періоду, то потім буде важко виховати особистість дитини, сформувати її світогляд. Тому батьки це не повинні залишати поза увагою. В їхніх обов’язках - вміти будувати систему виховання дитини.

Отож проблема сім’ї та особливостей впливу сімейного виховання на формування особистості дитини залишається актуальною для сьогодення. Ми не зможемо повною мірою усвідомити внутрішній світ сучасної людини і передбачити, яким він буде через десять, двадцять чи, скажімо 50 років потому. Адже відомо, що минуле треба пам’ятати, жити сьогоднішнім, а думати про майбутнє.Дитина не народжується моральною чи аморальною, вона поступово стає такою під впливом середовища і умов, у яких вона живе, особливостей виховання. Як наголошує М. Стельмахович, у народній педагогіці є три чинники, однаково важливі для формування особистості дитини, проте в різних ситуаціях кожний із них може стати вирішальним: спадковість, середовище, виховання. Ці фактори у різні вікові періоди формування особистості, зокрема і в зрілому віці, проявляються тим чи іншим чином.Важливу роль відіграє місце проживання дитини. У сільській місцевості діти більше часу спілкуються з дорослими, допомагають їм поратися по господарству, переймаючи при цьому їхню поведінку в родинному колі й сусідському оточенні. Очевидно, сам спосіб життя сім’ї, взаємини між її членами впливають на дитину, формуючи задатки і навички виконання у майбутньому ролі батька чи матері. Важливу роль у підготовці дитини до самостійного життя відіграє також привчання до виконання постійних обов’язків по господарству. Діти вчаться піклуватися не тільки про себе, а й про інших, вчаться відповідальності.

Економічні труднощі, які переживають держава та безпосередньо сім'ї, поставили під загрозу інтелектуальний і моральний потенціал родини. Основний свій час батьки витрачають на пошуки засобів для виживання (коштів, продуктів харчування, товарів), а не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соціологічних досліджень, жінка, яка працює, за добу приділяє вихованню дітей 16-18 хвилин, а у вихідні дні – 30-35 хвилин. Спілкування батьків з дітьми зводиться переважно до контролю за їх навчанням, а сам контроль - до з'ясування того, які оцінки одержав.Такі крайнощі призводять до відчуження дітей від батьків, встановлення між ними формально-ділових стосунків (зроби, прибери, принеси, мовчи) з відповідними реакціями - санкціями за порушення, вимоги. Це сприяє ще більшому загостренню одвічної проблеми батьків і дітей.Батьки відчувають гостру нестачу педагогічних знань і потребують спеціальної підготовки для виконання виховної функції. Водночас відстань між сім'єю і школою збільшилась. Звичайна загальноосвітня школа, що внаслідок багатьох причин стала непрестижною і мало привабливою, втрачає свій авторитет. Батьки займаються кожен день буденними справами, а у вихідні відпочивають не дбаючи про розвиток дітей. Адже фінансові проблеми не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, виставки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім'ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати. Найреальніший спосіб відпочинку - поїхати до батьків у село, родичів або знайомих.

Вивчення і аналіз виховного процесу показали, що багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішується з великими труднощами тому, що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, що формується. Саме тому цілеспрямоване, активне виховання і освіта дітей в сім’ї мінімальні, основні сили батьки віддають матеріальному забезпеченню, а не духовному формуванню і розвитку дітей Духовне спілкування батьків з дітьми, їх спільні заняття, на жаль, залишаються недозволеною розкішшю. В сім’ї духовне спілкування батьків і дітей зводиться до контролю за навчанням дитини у школі, за з’ясовуванням того, які оцінки одержують діти.Батьки зобов’язані уважно і систематично стежити за навчанням своїх дітей, вимагати від них ретельного виконання шкільних завдань, збуджувати і підтримувати інтерес до знань, віру в свої сили, допомагати в подоланні труднощів, пов’язаних з навчальною роботою.

Сімейний клімат. Як треба виховувати дитину? Як правило, батьки чекають конкретної відповіді на це питання: виховувати строго або поблажливо? Карати або не карати? Виховувати авторитарно або по-товариському? Почуттям або розумом? Ці та інші подібні питання, звичайно, мають право на існування, проте в даний час стає ясно, що питання ці не є головними. Крім того, з цими питаннями пов'язане виникнення у батьків побоювання, що виховувати вони не вміють, що щось роблять погано, щось вже невиправно зіпсували, а сама ця невпевненість погано позначається на вихованні дітей.

Виховання в широкому сенсі цього слова - це не тільки вплив на дитину в моменти, коли її повчають, роблять зауваження, заохочують, лають або карають. Часто значно більше діє на дитину приклад батьків, хоча ті свій вплив можуть і не усвідомлювати. Кілька слів, якими машинально можуть перекинутись між собою батьки, можуть залишити в дитині значно більший слід, ніж довгі повчання, які часто не викликають у неї нічого, крім відрази; точно таку ж дію може надати і розуміюча посмішка, кинуте мимохідь слово.

Результати досліджень показали, що між дітьми, яких виховували в строгості (з покараннями) і дітьми, які виховувалися більш м'яко (без покарань) - якщо не брати крайні випадки - немає великої різниці. Отже, виховний вплив сім'ї -це не тільки ряд цілеспрямованих виховних моментів, він полягає в чомусь більш істотному.

Що, власне, залишається в нашій пам'яті від дитинства, коли ми вже стали дорослими, коли вже забуваються окремі випадки, що відбувалися з нами в цей період? Очевидно, в пам'яті залишається щось, що нас формувало насамперед: якась особлива атмосфера рідного дому, пов'язана з багатьма щоденними незначними подіями, або страх, який ми переживали у зв'язку з багатьма, незрозумілими для нас подіями. Саме така спокійна і радісна чи напружена, повна побоювання і страху атмосфера найбільше діє на дитину, на її зростання і становлення, накладає глибокий відбиток на весь її подальший розвиток.

Сьогодні ми знаємо, що характер цієї сімейної атмосфери визначається насамперед тим, як члени сім'ї спілкуються один з одним. Є дружні сім'ї, в яких ніхто не залишається осторонь, де немає тих, хто пригнічує ініціативу і активність інших. У сім'ї панує атмосфера емоційного тепла, тут діляться один з одним думками і переживаннями. Тут панує злагода, протиріччя не приховують, а намагаються їх вирішити. Говорити в сім'ї прийнято відкрито: тут що говорять, то і думають, ніщо не ховається, нікому не треба викручуватися і брехати. Кожен тут говорить не тільки про свої власні переживання, але вміє і вислухати іншого. У таких сім'ях люблять сміх і гумор, немає злого колючого сарказму, не почути огульного засудження всього і всіх. Батьки тут поважають і підтримують одне одного - не очорнюють один одного в очах дитини, що не підривають авторитет. І що важливо - в цих сім'ях прийнято правдиво розповідати про свої переживання поза сім'єю. Сім'я, таким чином, перетворюється на світ, в якому відбивається все життя і де всі труднощі долаються за допомогою всіх членів сім'ї.

Само собою зрозуміло, що сімейний клімат змінюється; на ньому відбиваються труднощі, з якими люди зустрічаються, що тут не весь час стоять сонячні дні. Багато чого змінюється в міру того, як діти підростають, а сили батьків зменшуються, вони старіють. Як у природі, наприклад, змінюється погода, так змінюється і сімейна атмосфера -один день може бути ясним і сонячним, а інший - похмурим, іноді може вибухнути і гроза. І все-таки можна говорити про існування певного клімату, характерного для тієї чи іншої сім'ї, він і складає те головне, що більшою мірою визначає емоційний, соціальний та інші види розвитку дитини.

Методи виховання. Ми вже говорили, що у вихованні дитини вирішальну роль відіграє сімейний клімат, обумовлений взаємовідносинами членів сім'ї. Однак не можна повністю заперечувати значення виховних методів і прийомів, за допомогою яких батьки цілеспрямовано впливають на дитину. Різні позиції, з яких дорослі підходять до виховання своїх дітей, можна охарактеризувати наступним чином: насамперед це різна ступінь емоційного участі, авторитетності і контролю за вихованням дітей, і, нарешті, - це ступінь участі батьків у переживаннях дітей.Холодне, емоційно нейтральне ставлення до дитини несприятливим чином відбивається на її розвитку, воно гальмує її, збіднює, послаблює. У той же час емоційне тепло, якогодитина потребує так само, як і їжі, не слід видавати в надмірній кількості, завалюючи малюка масою емоційних вражень, прив'язуючи його до батьків в такій мірі, що він стає нездатним відірватися від сім'ї і почати жити самостійним життям. Виховання не повинно стати ідолом розуму, куди почуттів, емоцій вхід заборонений. Тут важливий комплексний підхід.

Слід докладніше зупинитися на питаннях авторитету у вихованні дітей. Ще на початку минулого століття виховання дитини зводилося до того, що малюк повинен був навчитися, насамперед, слухатися батьків, слухатися беззаперечно, йому слід було слухатися точно так же своїх вчителів, майстра, начальника, беззаперечно дотримуватися законів, що діяли в його суспільстві. Цей дух абсолютного сліпого послуху зараз повністю або частково зник з наших сімей. Сьогодні ми є свідками шанобливого ставлення батьків до своїх дітей, більшої демократичності їх взаємин. Демократизація суспільних відносин, природно, сприяла і розвитку демократизації всередині сім'ї.Однак не слід забувати, що сім'я є особливим суспільним інститутом, де між батьками і дітьми не може бути такої рівності, як між дорослими членами суспільства. І хоча ми вважаємо, що сьогодні слід надавати дитині більше свободи, щоб вона була більш самостійною, могла діяти з більшою відповідальністю, все-таки не слід забувати, що життєвий досвід дитини ще занадто обмежений. Тому вона повинна знати, що є певна область, де можна діяти вільно, але є й інша, де треба підкоритися. У тих сім'ях, де відсутній контроль за поведінкою дитини і вона не знає, що правильно, а що - ні, з цієї невпевненості випливає і її власна нетвердість, а іноді навіть і страх.

У соціальному плані дитина найкраще розвивається таким чином, що ставить себе на місце того, кого вона вважає авторитетним, мудрим, сильним, ніжним і люблячим. Дитина ототожнює себе з батьками, які мають ці цінні якості, намагається наслідувати їх. Лише ті батьки, які користуються авторитетом у своїх дітей, можуть стати для них таким прикладом. Важливо, правда, щоб це був природний авторитет, заснований на великому досвіді, мудрості, силі та доброті, щоб послух дитини був добровільним і свідомим. Для малюка, який більшу частину часу проводить з матір'ю, вона є природним і необхідним авторитетом. Найголовніше в сімейних відносинах - відносини між подружжям, їх взаємодоповнюючі ролі та їх єдина лінія у вихованні дитини, коли жоден з них не підриває ні авторитету, ні любові іншого.

Зі сказаного випливає і наш погляд на роль покарань у вихованні дітей. Дитина вчиться багато розуміти таким чином, що їй ясно дають зрозуміти, що є правильним, а що - ні: вона потребує заохочення, визнання, похвали чи іншої форми схвалення у випадку, якщо вона чинить правильно, і в критиці, незгоді і покаранні в випадку неправильних вчинків. Діти, яких хвалять за хорошу поведінку, але яких не карають при неправильних діях, зазвичай вчаться всьому більш повільно і з труднощами. Такий підхід до покарання має свою обгрунтованість і є цілком резонною складовою частиною виховних заходів.

При цьому не слід забувати, що позитивні емоційні переживання повинні переважати над негативними в процесі виховання дітей, тому дитину слід частіше хвалити і заохочувати, ніж сварити і карати. Про це батьки часто забувають. Їм іноді здається, що вони можуть зіпсувати дитину, якщо зайвий раз похвалять її за щось хороше; хороші вчинки вони вважають чимось звичайним і не бачать того, як важко далися вони малюкові. І батьки карають дитину за кожну погану оцінку або зауваження, принесені нню зі школи, тоді як успіху (хоча б відносного) вони не помічають або навмисно недооцінюють. Насправді ж їм би слід було чинити навпаки: за кожен успіх дитини треба похвалити і постаратися не помітити її невдач, які трапляються з нею не так вже й часто.

Далі в питанні про покарання не слід забувати про те, що воно має слідувати відразу ж за провиною. Якщо дитина не знає, за що її карають, то і покарання не має ніякого сенсу і навіть може принести дитині шкоду.

Природно, покарання ніколи не повинно бути таким, щоб воно порушувало контакти між дитиною і батьками. Фізичні покарання не повинні застосовуватися, найчастіше вони свідчать про безсилля вихователя. Фізичні покарання викликають у дітей почуття приниження, сорому і не сприяють розвитку самодисципліни: діти, яких карають подібним чином, як правило, бувають слухняними лише під наглядом дорослих, і поводяться зовсім по-іншому, коли поруч з ними їх немає.

Розвитку свідомості швидше сприяють покарання "психологічні": якщо дають дитині зрозуміти, що не згодні з нею, що хоча б на якийсь момент вона не може розраховувати на симпатію, що на неї сердяться.Почуття провини, пробуджене в дитині, є сильним регулятором її поведінки і тоді, коли дитина залишається без нагляду дорослих. Необхідно пам'ятати, що і почуття провини може бути занадто сильним, від чого починає страждати будь-яка активність дитини. Яким би не було покарання, воно не повинно викликати в дитині відчуття, що вона втратила батьків, що її особистість принижена і відкинута. Отже, можна сказати, що хоча покарання і відіграє певну роль у вихованні дітей, до нього слід вдаватися з великою обережністю.

Крім любові і авторитету, успіх виховання визначається і мірою співпереживання батьків по відношенню до дитячих вчинків. Батьки по-різному розділяють з дітьми все пережите, їх радощі й прикрощі. Деякі батьки знають багато про своїх дітей, інші ж - майже нічого. Є й такі батьки, для яких залишаються непомітними важкі душевні потрясіння їхніх дітей, а в разі несподіваної для них трагедії вони не перестають дивуватися. З іншого боку, деякі батьки мало не примушують дитину до довіри, а якщо дитина щось приховує від них, вони вважають це невдячністю і ображаються на неї. Дитина, яку примушують повністю відкрити свій внутрішній світ, починає відчувати себе позбавленою права мати щось своє, особисте, потаємне, що належить тільки їй. Це почуття добре висловила одна дівчинка, коли на пропозицію намалювати свою сім'ю вона в якості сюжету свого малюнка вибрала матір, що стоїть на колінах в кімнаті дівчинки і риється в її письмовому столі, під малюнком дівчинка написала: "Як мама риється в моїх особистих речах".

Діти взагалі дуже вірно зображують поведінку своїх батьків і весь сімейний клімат за допомогою типових ситуацій щоденного сімейного життя. Деякі діти на запропоновану тему: "Відпочинок родини в неділю" малюють сценку відпочинку сім'ї, де всі задоволені і тримаються за руки. Інші діти зображують сім'ю, яка дружно сидить за столом, де всі разом зайняті чимось цікавим. Темою ж інших дитячих малюнків стають прояви взаємної грубості членів сім'ї, биття і погрози. Не є рідкістю і малюнки, на яких дитина зображує себе самотньою, ізольованою від усіх людей, або малюнки, де люди взагалі відсутні, де рідний будинок порожній, схожий на якусь нічліжку, куди люди приходять лише переночувати.

Відносини між братами і сестрами. Сім'я з однією дитиною була раніше винятком, сьогодні таких родин дуже багато. У деякому роді одну дитину виховувати легше, батьки можуть приділити їй більше часу і сил; дитині також не доводиться з кимось ділити любов батьків, у неї не виникає приводу для ревнощів. Але, з іншого боку, положення єдиної дитини незавидне: їй не вистачає важливої життєвої школи, досвід якої лише частково може заповнити її спілкування з іншими дітьми, але яку повною мірою не можна замінити.У сім'ї, де є кілька дітей, ситуація буває зазвичай більш складною, ніж у сім'ях з однією дитиною. Однак ця складність взаємовідносин у великих сім'ях має дуже важливе значення для соціального дозрівання дітей, а при певних обставинах сприяє зростанню почуття задоволеності у батьків, сприятливо впливає на розвиток дитячої особистості. Виростаючи разом зі своїми братами і сестрами, дитина набуває багато цінного для життя: вона вчиться взаємодопомоги в процесі спілкування з істотами, такими ж слабкими і залежними, як і вона сама, вона звикає не лише брати, а й давати, вчиться вчити інших - тих , хто менше і слабкіше неї, вона пізнає вигоди співробітництва в порівнянні з постійним суперництвом і сварками, вона користується не тільки словом "я", але знає і слово "ми", вчиться ділитися не тільки іграшками, а і увагою з боку дорослих, яке , незважаючи на їх любов, не належить тепер їй одній. Школа великої родини - це відмінна школа, де діти вчаться не бути егоїстами. Проте вплив братів і сестер на розвиток дитини не настільки сильний, щоб можна було стверджувати, що єдина дитина у своєму соціальному розвитку обов'язково повинна відставати від дитини з великої родини. Справа в тому, що життя у великій родині несе з собою ряд конфліктних ситуацій, які не завжди вдається правильно вирішити дітям та їх батькам. Насамперед це взаємні ревнощі дітей: спостереження показали, що у великих сім'ях це звичайне явище, що просто немає таких братів і сестер, які б не ревнували один одного. Однак більшість дітей вміє подолати це почуття, знайти шлях до врегулювання своїх взаємин, хоча це, може бути і не відразу.Проблеми, звичайно, виникають там, де батьки нерозумно порівнюють дітей один з одним і кажуть, що один з дітей кращий, розумніший, миліший . Дуже часто сварки між братами і сестрами батьки намагаються вирішити так, що відповідальність за них зазвичай звалюють на старшу дитину, яка, з їхньої точки зору, має бути розумнішою, яка у всьому, що б не трапилося, буває винна. Якщо дитину весь час і не на її користь порівнюють з її братом чи сестрою, якщо вину постійно звалюють на неї, у неї виникає відчуття несправедливості, гіркоти, гніву проти того, хто до неї так відноситься.

Іноді батьки вважають, що ревнощів між братами і сестрами не буде, якщо вони справедливо розділять все між дітьми і кожному з них дадуть однакову частку смачних речей, іграшок, подарунків . Однак речі і предмети - це скоріше привід для суперечки і заздрості , ніж їх пряма причина. Очевидно, не так важливо справедливо ділити речі, як зробити те ж саме стосовно симпатії, похвал, - визнання і захоплення, точно так само, як і лайки і покарань. Невигідне становище старшої і молодшої дитини в сім'ї також несе з собою ряд проблем. Звичайно, у старшої дитини має бути більше обов'язків, але дорослим не слід забувати похвалити її, визнавати її авторитет, що зміцнить в ній почуття власної значущості.Однак треба стежити і за тим, щоб обов'язки, які покладаються на старших дітей, були їм під силу і не на шкоду занять іншими цікавими справами. Старші діти, порівнюючи себе зі своїми товаришами, часто таять образу на свого молодшого братика або сестричку, яких їм доводиться "тягати за собою", а залишившись з ним наодинці, вони можуть і образити їх. Молодші діти в такому разі в помсту починають ревіти голосніше звичайного, скаржитися по кожній дрібниці.Батьки, яким доводиться вирішувати дрібні дитячі суперечки, повинні поводитися дипломатично. Їм слід звертати увагу дітей і на те, що якісь невигідні сторони, пов'язані з існуванням братів і сестер, компенсуються багатьма вигідними моментами. Найгірше, звичайно, якщо суперечки між дітьми переростають в конфлікт між батьками, які починають докоряти один одному в невмінні виховувати, в занадто поблажливе ставлення до дитини, в результаті всередині сім'ї виникають ворожі угруповання. Звинувачувати людину в тому, що вона погано щось робить - це означає викликати почуття гіркоти або різку реакцію з її боку, що зазвичай не призводить ні до чого хорошого.

Отже, сім’я - це результат, і ще більшою мірою - творець цивілізації. Сім’я - найважливіше джерело соціального та економічного розвитку суспільства. Вона виробляє головне громадське багатство людини.

Хочеться закінчити словами Дороті Нолт:

  • Якщо діти живуть в обстановці критики, вони навчаються критикувати і засуджувати інших.

  • Якщо діти живуть в обстановці ворожнечі і злості, вони вчаться бути злими, вчаться битися.

  • Якщо діти живуть серед насмішок, вони стають нерішучими і надмірно скромними.

  • Якщо діти живуть в обстановці сорому й збентеження, почуття власної гідності поступається місцем почуттю провини.

Апостолівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №3

Доповідь

Тема: Сім’я як соціокультурне середовище виховання і розвитку особистості

Вчитель початкових класів

Орлова Світлана Георгіївна

Апостолове

2016р.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Активізація творчого потенціалу вчителів шляхом використання ігрових форм організації учнів на уроці»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.