До ЗНО з ІСПАНСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
5
міс.
1
8
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Додатковий матеріал "Розвиток культури в першій половині ХХ ст"

Опис документу:
Духовна культура – сфера людської діяльності, що охоплює різні сторо¬ни духовного життя людини і суспільства. Характерні риси розвитку освіти, науки, техніки, літературних напрямків, театрального мистецтва і кіно, спорту.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

Духовна культура – сфера людської діяльності, що охоплює різні сторони духовного життя людини і суспільства. Духовна культура містить у собі форми суспільної свідомості і їхнє втілення в літературні, архітектурні й інші форми людської діяльності.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ і ТЕХНІКИ

Освіта

Підвищення значущості освіти в умовах швидкого зростання промисловості та нового технічного рівня виробництва.

Масовий характер освіти: стимулювання розвитку освіти державою; прийняття у більшості розвинених країн законів про загальну обов'язкову освіту; безкоштовне навчання у державних школах тощо.

Зміна структури освіти: створення системи освіти від початкових шкіл до вищих навчальних закладів.

Зміна змісту освіти: виникнення спеціалізації і диференціації освіти, що було зумовлено нагромадженням і систематизацією знань у різних галузях науки.

Приділення значної уваги вивченню предметів природничо-математичного (математика, фізика, хімія, біологія) та технологічного напрямів.

Популярність професійно-технічного навчання.

Традиційно високий інтерес до гуманітарних наук (філософія, історія, право, література, мистецтво).

Провідні навчальні заклади системи вищої освіти: Гарвардського, Колумбійський, Стенфордський (США), Оксфордський, Кембриджський, Лондонський (Великобританія), Паризький (Франція), Кельнський, Лейпцизький (Німеччина), Московський, Київський, Харківський (СРСР) університети.

Ідеологізація освіти та намагання поставити її на службу тоталітарним режимам в Німеччині та в СРСР.

Наука

Стрімкий розвиток фізичної науки: М. Планк розробив квантову теорію; Н. Бор створив модель атома та квантово-планетарну теорію побудови атома; А. Ейнштейн створив теорію відносності, показав взаємозв'язок матерії, простору та часу; П. Дірак розробив релятивістську квантову механіку; Е. Фермі довів існування нових радіоактивних елементів та вперше здійснив ядерну ланцюгову реакцію; І. і Ф. Жоліо-Кюрі відкрили штучну радіоактивність.

Ейнштейн Альберт (1879-1955) – видатний фізик, один із засновників сучасної фізичної теорії; засновник спеціальної та загальної теорій відносностей. Відкрив закон взаємозв'язку маси та енергії. Автор фундаментальних праць з квантової теорії: запровадив поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (Закон Ейнштейна). Розвив статистичну теорію броунівського руху, працював над проблемами космології та єдиної теорії поля. Лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 р. Його ім'я міцно асоціюється з геніальністю та силою людського мислення. Іноземний член-кореспондент Російської Академії наук (1922).

Це цікаво! В 30-ті роки А. Ейнштейн емігрував із Німеччини в США і згодом на знак протесту проти націонал-соціалізму відмовився від німецького громадянстві й вийшов зі складу Прусської та Баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940 р. проти застосування ядерної зброї.

Виникнення нових філософських ідей: праця О. Шпенглера «Занепад Європи: начерк морфології світової історії»; філософські ідеї Б. Рассела, який займався питаннями захисту прав жінок, поширення, соціальної свободи та великої власності, боротьбою проти війни тощо.

Значні успіхи в галузі астрономії: відкриття 9-ї планети Сонячної системи Плутона; відкриття безлічі інших галактик, доведення існування «позагалактичних» зоряних систем астрономом К. Лундмарком.

Розвиток хімічної науки: початок виробництва штучного каучуку, авіаційного бензину; винайдення синтетичних речовин пластмаси, тканин капрону та нейлону.

Виникнення нових напрямків в природничих науках: хімічної фізики, біофізики, біохімії, геофізики та геохімії.

Розвиток медицини: початок використання електрокардіографів та електроенце-фалографів; вивчення вищої нервової діяльності академіком І. Павловим; розробка 3. Фрейдом теорії психосексуального розвитку індивіда; практичне застосування методу психоаналізу при лікуванні різних захворювань.

Техніка

1920-ті рр. – початок науково-технічної революції (НТР) докорінного, якісного перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний фактор розвитку суспільного виробництва і в безпосередню продуктивну силу.

Масове виробництво і використання електроенергії.

Прогрес у двигунобудуванні: використання двигунів внутрішнього згорання; конструювання на основі теоретичних робіт російського вченого К. Ціолковського і більш пізніших робіт Р. Есно-Пельтро (Франція), Р. Годдара (США), Г. Оберта (Німеччина) й ін. реактивних двигунів.

Удосконалення і спеціалізація машинобудування: запровадження конвеєрного виробництва; роботи з промислової стандартизації; створення автоматичних верстатних ліній.

Розвиток автомобілебудування, початок масового виробництва автомобілів (лідер США). Видатна роль у розвитку світового машинобудування видатних інженерів та організаторів виробництва К. Бенца, В. Майбаха, Г. Даймлера, Ф. Порте (Німеччина), П. д'Левассара (Франція), Д. Дуранта, Г. Форда (США).

Початок будівництва сучасних автомобільних доріг «надвисоких швидкостей» автострад.

Швидкі темпи зростання авіації: здійснення першого керованого польоту братами Райтами; великий розмах аеродинамічних досліджень (Г. Юнкере у Німеччині, А. Туполєв у СРСР); конструювання І. Сікорським першого сучасного гелікоптера; широкомасштабне застосування авіації як одного з основних засобів транспорту; перший переліт британськими авіаторами Д. Елкоком і А. Брауном через Атлантичний океан; здійснення авіаперельоту англійським пілотом А. Кобемом з Південної Англії в м. Кейптаун (Південна Африка); безпересадочний переліт американця Ч. Ліндберга з Нью-Йорка до Парижа; внесок у розвиток світової авіації радянських льотчиків польот М. Громова по замкнутому колу завдовжки 12 тис. км, безпересадковий політ за маршрутом Москва-Портленд (США) через Північний полюс В. Чкаловим, Г. Байдуковим, О. Бєляковим).

Розвиток телебачення та радіомовлення: демонстрація першої системи телепередач у Великобритії Док. Бердом; удосконалення електронних систем В. Зворикіним у США і Я. Тимофєєвим у СРСР; удосконалення техніки кінематографії поширення звукового кіно, початок виробництва кольорових фільмів; досліди радіомовлення; застосування систем бездротової телеграфії і телефонії для здійснення радіопередач.

Входження в повсякденне життя людей технічних новинок: радіоприймачів, пилососів, холодильників, пральних машин тощо.

Науковці — лауреати Нобелівської премії: М.Планк (1918 р.), Нільс Бор (1922 р.), Альберт Ейнштейн (1921 р.), Енріко Фермі (1938 р.), І. й Ф. Жоліо-Кюрі (1935 р.).

Література

Основні напрямки в розвитку світової літератури

Відображення в літературі західних країн політичних, економічних та духовних реалій 1920-1930-х рр.

Антивоєнна тематика, протест проти насильства.

Виникнення нового явища в літературі творчість письменників «втраченого покоління» – Е. Хемінгуея (США), Р. Олдінгтона (Велика Британія), Е.-М. Ремарка (Німеччина) та ін.

Зародження авангардизму, для якого характерні розрив з існуючими, усталеними нормами і традиціями художньої практики, насамперед з реалізмом, та пошуки нових, незвичайних засобів художньої виразності: створення нового художнього методу «потоку свідомості», який полягав у передачі за допомогою літературних засобів безперервності людського мислення; творчість письменників-авангардистів М. Пруста («У пошуках утраченого часу»), Дж. Джойса («Улісс»), В. Фолкнера («Сарторіс», «Шум і лють», «Світло в серпні», Ф. Кафки «Споглядання», «Вирок», «Перетворення», «Процес» .)

Існування глибоких відмінностей в літературних процесах у країнах з тоталітарними режимами і демократичних країнах.

Перетворення літератури на інструмент пропаганди і засіб вплину на особистість у країнах з тоталітарними режимами. Комерціалізація літератури на Заході, популярність пригодницької літератури, фантастики, психологічних романів, детективів (твори А. Крісті, Р. Стаута та Е. Гарднера, Ж. Сіменона).

Вихід на перше місце проблеми боротьби особистості за виживання в непростих умовах буття, прагнення людини до волі, незалежності, самовдосконалення тощо.

Література Австрії та Німеччини

Антивоєнна тема в романі Е. М. Ремарка «На західному фронті без змін» та в творчості поетів Г. Тракля, Г. Бенна, Ф. Верфеля.

Розкриття філософських та загальнолюдських проблем (трилогія Т. Манна «Йосип та його брати».

Антифашистський пафос в історико-філософському романі Л, Фейхтвангера «Іудейська війна».

Увага до цінності людської особистості в новелах і есе австрійського поета і прозаїка С. Цвейга.

Еміграція з Німеччини після встановлення нацистської диктатури письменників Т. Манна, Л. Фейхтвангера, Е. М. Ремарка, Б. Брехта, А. Зегерс та ін.

Література Італії

Антифашистські настрої в «Маніфесті антифашистських інтелектуалів», в новелах і повістях Е. Вітторіні «Червона гвоздика», «Сицилійські бесіди».

Висвітлення проблем соціального життя, розкриття суті диктаторського режиму в творах А, Моравіа «Байдужі», «Маскарад».

«Магічний реалізм» М. Бонка, панування мотивів самотності, трагічного відчуття світу в,творчості Дж. Унгаретті, Е. Монтелле, У. Саба.

Література Франції

Антивоєнна тематика в романах А. Барбюса «Вогонь», «Ясність».

Розкриття широкого спектру моральних і соціальних проблем у творах Р. Роллана («Вовки», «Дантон», «Життя Мікеланджело»).

Література Великої Британії

Виразник ідей «втраченого покоління» Р. Олдінгтон («Смерть героя»).

Творчість письменника, критика та драматурга Дж. Голсуорсі («Порятунок Форсайта», «Власник», «Пробудження»).

Традиції соціального реалістичного і психоаналітичного роману в творчості А. Кроніна, В. Вульфа.

Видатне явище європейської літератури вірші Т. Еліота.

Творчість видатного письменника-драматурга Б. Шоу («Свята Іоанна», «Візок з яблуками», «Женева» тощо).

Література США

Творчість Т. Драйвера («Американська трагедія»).

Творчість «легенди» американської літератури Е. Хемінгуея («Прощавай, зброє», «По кому подзвін», «П'ята колона»).

Всесвітня слава роману М. Мітчелл «Віднесені вітром».

Розкриття гострих соціальних проблем життя американського суспільства в романі Дж. Стейнбека «Ґрона гніву».

Література Іспанії

Видатні твори поетів Р.Альберті, А. Мачадо-і-Руіса, романісти і філософа М. де Унамуно.

Вираження духу епохи поетом і драматургом Ф. Гарсіа Лорка (збірка віршів «Циганський романсеро»). У період франкістського режиму поет був розстріляний.

Література Індії

Творчість письменника Р. Тагора («Східний наспів», «Чотири частини», «Дві сестри», «Квітник», «Розповіді мусульманки»).

Російська та радянська література

Розквіт російської літератури «срібне століття» російської культури на початку XX ст. (творчість російських поетів А. Ахматової, М. Цвєтаєвої, О. Мандельштама, М. Волошина, К. Бальмонта, С. Єсеніна).

Психологізм оповідань О. Купріна та І. Буніна. Романтичний пафос прози М. Горького (цикл оповідань «По Русі»).

Творчість М. Зощенка,А. Платонова, М.Булгакова, Б. Пильнями, Є. Зам'ятіна, В. Набокова, І. Ільфа та Є. Петрова.

Панування в СРСР в літературі методу «соцреалізму», піднесеного у ранг державної політики (твори «червоних письменників» (В. Маяковського, М. Тихонова, О. Жарова, М. Свєтлова, М. Шолохова та ін.).

Застосування репресій проти письменників, які не хотіли пристосовуватися до більшовицького режиму. Жертвами сталінізму стали письменники Б. Пильняк, І. Бабель, О. Мандельштам, І. Ясенський, М. Кольцов, М. Клюєв.

Письменники лауреати Нобелівської премії: Томас Манн (Німеччина, 1929 р.). Ромен Роллан (Франція, 1915 р.). Джон Нолсуорсі (Англія, 1929 р.). Джордж Бернард Шоу (Англія, 1925 р.). Рабіндранат Тагор (Індія, 1913 р.). Інші Бунін (Росія, 1933 р.).

Мистецтво. Особливості розвитку

Зв'язок мистецтва з усіма сферами життя суспільства.

Ідеологізація і політизованість мистецтва у зв'язку з посиленням громадянської активності, соціальними потрясіннями, встановленням диктаторських режимів.

Зростання песимізму і розчарованості. Поширення декаденства течії у мистецтві кінця XIX поч. XX ст., що характеризується опозицією до загальноприйнятої «міщанської» моралі, культом краси як самодостатньої цінності, переживанням відрази до життя й одночасно насолоди ним.

Множинність художніх напрямків і авторських стилів (від реалізму до модернізму).

Зміна художньої географії світу, виникнення регіональних художніх шкіл з національними коренями: індіанський фольклор (Перу, Мексика); первісне мистецтво племен (Бразилія);

мистецтво країн Азії, яке поєднувало естетику східного мистецтва і новоєвропейські віяння («бенгальське відродження» в Індії, школа «гохуа» у Китаї, поєднання традицій середньовічної східної мініатюри, народного живопису з європейськими тенденціями у Туреччині та на Цейлоні тощо).

Напрямки розвитку

Складний і суперечливий процес розвитку мистецтва: безліч художніх шкіл» груп, стильових тенденцій; радикальне відновлення мови мистецтва; формування нового мислення і сприйняття світу.

Художні напрямки:

1. «Новий реалізм», для якого характерні соціальні теми, критика й аналіз дійсності портрети В. Сєрова, пейзажі І. Грабарл, К. Коровіна (Росія), А. Марне (Франція), Ф. Ходлера (Швейцарія).

2. Символізм напрям мистецтва, який одухотворював дійсність додавав їй особливої глибини; його представники насичували твори яскравими обов'язково «зримими» образами (серія картин М. Врубеля, роботи О. Скрябіна, М. Чюрленіса, М. Реріха).

Реріх Микола Костянтинович (1874-1947) – російський живописець, театральний художник, археолог, мандрівник, письменник, філософ-містик. Один з найяскравіших і популярних майстрів російського символізму і модерну. Велику увагу привертають його емоційні, барвисто-декоративні композиції, навіяні історією Давньої Русі («Гонець»), індійською й тібетською природою та міфологією («Пам'ятай»). М. Реріх розглядав історію та природу як процес єдиної «космічної еволюції». Він був ініціатором руху на захист пам'яток культури. Автор збірки віршів «Квіти Морії» (1921) та прозаїчних книг щоденникового характеру.

3. Абстракціонізм напрямок у європейському мистецтві 1910-20-х рр., який відходив від традиційних образів та основним завданням ставив «прорив» у нову духовну реальність, тому все зриме і матеріальне, на думку його представників, оманливе («Імпровізації» і «Композиції» В. Кандіпського, роботи Г. Малевича, П. Мондріана).

4. Кубізм напрямок у мистецтві початку XX ст., який спирався на геометричний аналіз форм реальності (П. Пікассо).

5. Пікассо Пабло (1881–1973) – французький живописець, іспанець за походженням. Створив гостро-виразні твори, присвячені знедоленим людям («Дівчинка на кулі» та ін.) Засновник кубізму. Із середини 1910-х рр. створював твори в дусі неокласицизму, у низці робіт близький до сюрреалізму. Твори Пікассо сповнені болю і протесту, мають велике суспільне значення («Терніка», 1937), глибокий гуманістичний зміст (малюнок «Голуб миру», 1947). Багато працював як графік, скульптор, кераміст.

6. Фовізм напрямок у мистецтві XX ст., який одержав назву її одній з рецензій на виставку Осіннього салону (Париж, 1905); це живопис «без правил», без урахування світла і тіні, обсягу і перспективи (А. Матісс, А. Дерен, А. Марке).

7. Експресіонізм напрямок у мистецтві XX ст., який висунув принцип виразності мови і форми як ознаки «перемоги Духа над матерією»; він виражає насамперед емоційний стан людини. Конструктивізм напрямок у мистецтві XX ст., який створює абстрактні форми з нових промислових матеріалів і тісно пов'язаний з науково-технічним прогресом. Цей напрямок відіграв важливу роль в архітектурному мистецтві, дизайні і промисловому будівництві.

8. Сюрреалізм напрямок у мистецтві XX ст., який спирається на людську підсвідомість як єдину справжню реальність та намагається зобразити ірраціоналістичний світ (С. Далі).

Театр

Виникнення багатьох прогресивних театральних напрямків; зведення різноманітних течій до двох великих, шкіл реалістичної й умовної.

Визнання реалізму системи К. Станіславського, заснування ним Московського Художнього Академічного театру (МХАТ, 1898).

Діяльність режисерської школи В. Мейєрхольда, яка представляла умовний, або експресіоністський напрямок. У 1940 р. цей режисер став жертвою сталінських репресій. Творчість у СРСР видатних акторів М. Єрмолова, І. Москвіна, В. Качалова, М. Царьова, М. Черкесова та інших (дехто був репресований сталінським режимом, деякі покінчили життя самогубством).

Станіславський Костянтин Сергійович (справжнє прізвище Алексєєв) (1863-1938) – російський режисер, актор, педагог, теоретик театру, почесний академік Академії Наук С'РСР, народний артист СРСР (1936). Діяльність Станіславського мала значний вплив на російський і світовий театр XX ст. Уперше затвердив на російські сцені принцип режисерського театру (єдність художнього задуму, що підпорядковує собі всі елементи спектаклю; цілісність акторського ансамблю тощо). Домагався створення поетичної атмосфери спектаклю, передачі настрою кожного епізоду, життєвої достовірності образів. Розробив методи акторської творчості, техніку органічного перевтілювання в образ (так звана «система Станіславського»). Грав у багатьох спектаклях. Працював у сфері музичного театру. З 1918 р. очолював Оперну студію Великого театру (згодом Оперний театр ім. Станіславського).

Панування на радянській сцені псевдореалістичних спектаклів, які прославляли «досягнення соціалістичної держави», керівну роль ВКГІ(Б) та її вождів.

Діяльність німецького режисера М. Рейнхардта, який уславинся мистецтвом постановки масових сцен і епізодів.

Початок нового етапу у розвитку німецького театру, пов'язаного з діяльністю режисера Б. Брехта (вистави «Тригрошова опера» (1928), «Матінка Кураж та її діти» (1939)).

Велика популярність у Франції новаторського театру «Картель», діяльність якого була в опозиції до театрів класичних традицій «Комеді Франсез» та розважальних «театрів бульварів»; творчість талановитого французького режисера Ш. Дюплена. Діяльність видатних англійських акторів Дж. Гілгуда, С. Торндайка, Е. Еванса та ін., які зіграли багато чудових ролей у спектаклях класичної і сучасної драматургії.

Своєрідність стилів та жанрів італійського театру, який представляли Л. Піранделло «Хто, ніхто, сто тисяч» (1926), Е. де Філіппо.

Брехт Бертольд (1898-1956) – німецький письменник, режисер. У 1949 р. заснував театр «Берлінський ансамбль». У своїх філософсько-сатиричних п'єсах на сучасні, історичні і міфологічні сюжети висвітлював гостро актуальні проблеми з гуманістичних, антифашистських позицій. Орієнтувався на розроблені ним принципи «епічного театру», що передбачають звертання не до традиційного «співпереживання», а до тверезого розуму і критичного аналізу. Ввів так званий ефект відчуження новий ракурс розгляду звичного, використовуючи модернізований аналог античного хору пісні-зонги, побудову мізансцени за принципом кінокадру та ін. Творчість Брехта мала великий вплив на розвиток театру XX ст.

Музика

Збагачення музики новими творами, жанровою розмаїтістю, пошуком сучасних стилів і засобів вираження задумів композиторів. Плідна праця видатних композиторів Німеччини П.Хіндеміта, К. Вайля та ін.

Всесвітня слава Берлінського філармонічного оркестру, Лейпцизького симфонічного оркестру, Дрезденського і Берлінського оперного театрів. Творчість у жанрі політичної і масової пісні Г. Еслера і Е. Буша.

Затвердження в музичному мистецтві Франції тенденцій неокласицизму, експресіонізму, конструктивізму (творчість композиторів на чолі з Е. Саті, які виступали проти витонченості, відстоювали право на життя «мистецтва повсякденності»). Виникнення за правління Народного фронту творчої групи «Молода Франція», яка прагнула створювати живу, зрозумілу, гуманістичну музику.

Всесвітня слава італійських майстрів оперного мистецтва Е. Кару зо, Т. Руффо, Б. Джильї; центрами світового оперного мистецтва стали театри «Ла Склала» (Мілан), «Сан-Карло» (Неаполь),

Римська опера.

Розвиток на основі національного фольклору блюзу, джазу, інших стилів та напрямків в США (опера композитора Док. Гершвіна «Поргіі Бесс»).

Діяльність у США композитора і піаніста С. Рахманінова, диригентів А. Тосканіні і Л. Стоковського, піаністів Я. Хейфіца й А. Рубіншнейна.

Світова слава американських симфонічних оркестрів Бостонського та Філадельфійського.

Початок епохи масової естрадної музичної культури з появою радіо (найпопулярніші виконавці М. Дитріх (Німеччина), М. Шевальє (Франція), В. Козін, І. Юр'єв (СРСР).

Радянська масова пісня представлена творчістю І. Дунаєвського, М. Блантера, Д. Шостаковича.

Кіно

Швидкі темпи розвитку кіномистецтва.

Виникнення розгалуженої мережі кінотеатрів.

Фільми американського режисера Д. Гріффіта «Нетерпимість», «Зламані паростки», «Шлях на Схід», які стали першими великими творами художньої кінематографії; плідна праця режисери і продюсера Т. Інса – творця «ковбойського жанру».

Початок масового виробництва кінофільмів у Голлівуді (1908).

Випуск новин зі звуковим супроводом (компанія «Фокс», 1927).

Випуск першого мультфільму В. Діснеєм (1928).

Винайдення кольорового кіно (друга половина 30-х рр.).

Формування різних національних шкіл у кінематографії: діяльність у Франції режисерів-реалістів Р. Клера, Ж. Рейдера, Ж. Ренуара; домінування в кіномистецтві Німеччини експресіонізму; звернення до фантастичного і потойбічного світу; створення фільмів реалістичного напрямку («Остання людина» Ф. Мірнау, «Безрадісна людина» Г. Пабста); перетворення кіно на знаряддя гітлерівської пропаганди з приходом до влади нацистів; становлення радянського кінематографу; великий внесок у його розвиток С. Ейзенштейна, В. Пудовкіна, Д. Вєтрова, О. Довженка, Г, Олександрова; всенародна слава акторів Л. Орлової ІЛ. Утьосова; створення кінострічок для пропагандистських завдань більшовицького режиму («Чапаєв» братів Васильєвих (1934), «Олександр Невський» С. Ейзенштейна (1938)); провідні позиції у світовому кінематографі США; різноманітність американських фільмів за стилями та жанрами музично-розважальні (мюзикли), сімейно-побутові, гостросоціальні, історичні; зірки американського кіно міжвоєнного періоду Д. Фербенкс, М. Пікфорд, К. Гейбл, Г. Ллойд та ін.; творчість видатного режисера-новатора і актора Ч. Чапліна (стрічки «Малюк» (1921); «Пілігрім» (1923); «Золота лихоманка» (1925); «Вогні великого міста» (1931); «Нові часи» (1936); «Великий диктатор» (1940)).

Спорт

Відродження олімпійського руху (1896 р. перші Олімпійські ігри нового часу в Афінах; ініціатор проведення французький барон П. де Кубертен; створення МОК Міжнародного олімпійського комітету).

Олімпійські ігри у міжвоєнний період: Антверпен (Бельгія, 1920), Париж (Франція, 1924), Амстердам (Голландія, 1928), Лос-Анджелес (СІЛА, 1932), Берлін (Німеччина, 1936).

Зростання популярності футболу, (регулярне проведення чемпіонатів світу з футболу з 1930 р.; перший чемпіонат відбувся в Уругваї, команда якого стала першим переможцем цих змагань; 1934 р. та 1938 р. чемпіони світу футболісти Італії).

Професіоналізація спорту (виникнення 1917 р. в Канаді професійної спортивної організації Національної хокейної ліги (НХЛ), її команди грали за кубок Стенлі; популярність у міжвоєнний період легкої атлетики, плавання, баскетболу, гімнастики та ін.). Результат: завдяки спорту та олімпійським іграм зміцнення контактів між країнами та народами.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Вчити читати. Літературна освіта в школі: химери чи лабіринти?»
Мацевко-Бекерська Лідія Василівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.