До Дня писемності та української мови. Позакласний захід за темою:"Ток-шоу"І знову слово..."

ТОК-ШОУ «І ЗНОВУ СЛОВО?!»

Мета заходу:

1) Розвивати абстрактне мислення, пізнавальні здібності учнів(увагу, уяву, пам’ять), вміння аналізувати матеріал, робити висновки;

2) Прищеплювати несприйняття мовного суржику як однієї з яскравих ознак малоросійства;

3 )Виховувати і розвивати в учнів мовне чуття, культуру мовлення, любов до рідної мови, глибоку пошану до східнослов’янських мов, загальнолюдські етичні цінності, навички виразного читання;

4) Викликати у слухачів бажання берегти свою національну культуру і свою мову.

Обладнання: комп’ютер, екран, мультимедіапроєктор, електронна презентація.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

Дійові особи: ведучий, гості зліва: Мина Мазайло, Тьотя Мотя, Володька Лобода; гості справа: О. Забужко, М Матіос, Сучасники.

Учениця:

І стало Слово світлом

Посеред ночі й тьми.

У слові все розквітло.

Зі Слова вийшли ми

Тарас Шевченко.

Ведучий:

Слово найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою,і живою водою,що повертає віру в добро.

Мудре і добре слово дає нам радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне приносить біду Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати. Кожен із нас повинен пам’ятати, що людина, яка втратила свою мову – неповноцінна

Оскільки ми знаходимося у»святая святих»-храмі збереження слів –книжок,тож я запрошую до слова хранительку цих безцінних шедеврів – бібліотекаря Кобиліну Любов Василівну.

Ведучий:

Сьогодні ми зібралися на ток-шоу «І з нову слово?!», щоб обговорити актуальне питання мовної норми, зразкового мовлення.

Учениця:

Взірець… Де він? На кого рівнятися? На дикторів радіо, які калічать нашу мову? «Релігіозні течії», «найвелике свято Різдва», «судохідна кампанія». Із легкої руки недовчених редакторів розгулявся у нас російський варіант місцевого відмінка: «по областям, по показникам, по бурякам…», «заборгованість по кредитам…» Рятуйте наші вуха!

Ведучий:

Українська мова посіла належне місце у нашому суспільно - громадському житті: нею говорять диктори радіо і телебачення, викладають у навчальних закладах, нею оволодівають російськомовні політики, рекламуються товари повсякденного вжитку, але у приватному житті вживають рідко.

Учениця:

Ми живимо на славній землі. Нашими землями ходили дружини князя Ігоря, цими землями проходили полки славетного отамана Сірка, курними шляхами мандрував геніальний Сковорода. А скільки імен, пов’язано з нашим рідним краєм… Славетна наша земля, Слобожанщина. Саме тут і зустрілися два мовні потоки: український і російський. Спробуємо ми сьогодні з’ясувати, що для нас ближче, рідніше.

Павло Мовчан писав: «Мова – це п’ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ…»

Ведуча:

Наша мета – розібратися, чому ми інколи паплюжимо своє, рідне, найцінніше – мову. А побудуємо ми свою дискусію на матеріалі комедії «Мина Мазайло» Миколи Куліша. І мова в цьому творі йде про зміну прізвища

головним героєм Мазайлом. Він відцурався своїх коренів, свого минулого, вважає мову українську» австріяцькою видумкою»

Унашій студії гості, які мають різні думки , судження щодо вживання рідного слова.

Ліворуч від мене – Мина Мазайло, тьотя Мотя, Володька Лобода. А праворуч – Олесь Гончар, Марія Матіос, Оксана Забужко,сучасники

А тепер я звертаюсь до наших гостей ліворуч.

Тьотя Мотя:

О чем ви, я вийшла на вокзалє, а там написано «Харків». Боже мій, а «Харьков» - хіба хуже? Чем на русском хуже?

Мина:

Ха! Знайшли проблему. Погляньте навколо, проблема мови – це не актуально. Важливіші проблеми вирішувати треба, масштабніші.

Ведучий:

Шановне панство! Чи всі ви поділяєте такі думки?

Майстер в/н ( в ролі Марії Матіос):

Ні! Мово рідна! Ти ж – як море – нескінченна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм нема кінця-краю. Мільйонноголосо бринить говірками, а вони шумлять і бринять, і б’ють у наші груди, мов хвилі морські – в берег.Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого…

Ведучий:

Краще не скажеш!

Сучасниця :

Вибачте, шановне панство. Те, що я почула, - це бальзам на душу. Що ми бачимо? Давайте пройдемо вулицями нашого міста: «Супермаркет», «Бутік». А хіба слово «крамниця» звучить гірше?

Через оті набридливі реклами, оголошення, через недолугі вивіски струмує така ненависть до української мови, і зрештою – до України. Знаєте, як одним словом можна висловити подвійну ненависть до рідного? На вивісці магазину взуття написати «Obuv» латинськими буквами. А я -за наше рідне – українське.

Мина Мазайло:

- Стоп! Стоп! Господа! Яке там рідне слово, українське. Михайло Ломоносов, Миколо Карамзін не визнавали української мови. називали її «діалектом», «варварским языком».

-Тому ми й говоримо суржиком. Нікому не обідно.

Ведучий:

Ми намагаємося з’ясувати: де ж та правда? Де ж вона сховалась? Мені здається, що гості зліва мають хибні думки.

Вигуки гостей ліворуч :

• Панове! Пусть буде суржик!

• Нам так легше думається!

• Ми самі хазяєва своїм словам!

Вигуки гостей праворуч :

• Шановні, заспокойтеся, будь ласка! Ми вирішуємо серйозну справу.

• Пригадайте, колискову пісню вам співала ненька українською.

• Люди, які поважають себе, не відмовляються від рідної мови – української.

• А Маруся Чурай, дівчина-легенда, підіймала бойовий дух козацтва піснею українською.

-А Вересай! Коли звучала його пісня, то аудиторія слухала ,затамувавши поди навіть коли не розуміла слів..

Ведучий.:

Отже, нам є чим пишатися. Наша історія багата; мова наша – це діамант, який ніхто ніколи не знищить.

Поезія Володимира Самійленка « Наша мова»

Сучасниця, яка підримує гостей ліворуч :

-Не згодна. Я уважно все слухала, але повторюю,що в нашому житті

існують інші проблеми: проблема економічного зростання країни, покращання життя наших громадян, а проблема мови –взагалі, явище другорядне.

Гості зліва:

-0,я полностью поддерживаю предидущего виступающего.

-Русский язик должен бить во всех сферах жизни.

Тьотя Мотя:

Ми наведемо приклади своєї правоти. Т. Г. Шевченко писав свій щоденник на руськом язике, і Микола Гоголь писав теж російською мовою, хотя і описував український сюжет. Ось так!

Учень(в ролі Олеся Гочара):

Схаменіться! Що ви говорите? Те, що Шевченко і Гоголь писали російською мовою, ні в якому разі не зменшує їх значення, а навпаки – збільшує, возвеличує їх талант.

Мина Мазайло.:

А мене моє прізвище пригнічує. Скільки можна таке терпіти? У мене сили не вистачає. Наді мною сміються із самого дитинства:» Мазайло, Мазайло, ні одна дівчина зі мною не хотіла зустрічатися через «хохляцьке» прізвище».

Учениця :

Шановний Мино! Ваш син намагається вивчити досконало рідну мову. Подивіться, скільки словників він зібрав у своїй кімнаті! І хоче не те, що відцуратися від прізвища, як це робите ви, а ,навпаки, ще й з’ясувати його походження. А воно ж у вас козацьке ! .

Учениця:

Згадаймо українських студентів… Це мужня молодь. Вони першими сказали, що хочуть жити не тільки у вільній самостійній Україні, а й думати, говорити, вчитися – українською мовою

Сучасник: «У дзеркалі слова»(декламує учениця)

Я пригадую…

І розділилось в Слові

Добро – і темне зло,

Ненависть – із любов’ю

І все, що з них зросло

Через усі завали –

Продажність, ницість, лесть –

За Словом простували

Обов’язок і Честь.

Учениця:

Коли забув ти рідне слово–

Яка б та мова не була, -

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

Ведуча:

Невже ці слова втратили свою значущість?

Сучасниця, яка підримує гостей ліворуч:

- Втратили? Не втратили? У чому суть проблеми? Ніякої проблеми не бачу

Тьотя Мотя:

- Господі, мнє і так харашо: Гдє би я нє била мнє вєздє харашо. Хватіт. Я думаю, що мой приїзд окажет благопріятноє вліяніє на моєго родственика.

Мина Мазайло:

Та він з глузду з’їхав. Він навіть товаришів своїх агітує вивчати українську, говорити українською.

Учень:

Олександр Потебня писав, що мислення дитини повинно формуватися на ґрунті рідної мови. Тому й Мокій вирішив наздогнати згаяний час. Вирішив заповнити прогалину у своїх знаннях рідної мови.

Тьотя Мотя.:

-Ну что ви. Мокій – розумний хлопець, він нас, дорослих, послухає. Ми йому зла не бажаємо. Він підтримає нас, зрозуміє свою помилку.

Сучасниця, що підтримує гостей праворуч:

Мокію, не звертай із наміченого шляху, йди до своєї мети. Я чую майже щодня, що мова - це одне з чудес світу. А що виходить? Більшість моїх сучасників не цікавляться проблемами мови.

Їх не обурюють сучасні вивіски, оголошення. Вони свідчать про мовну глухоту українців. «Часова майстерня»… Наші грамотії як бачимо, втілили у життя найзухвалішу фантастику і найпарадоксальнішу фізику . Вони... керують часом. На відміну від Ейнштейна чи Жуля Верна… Оголошення в метро . Гро- мадян закликають бути взаємоввічливими , поступатися місцем інвалідам, літнім людям. Усе було б чудово, якби не оте «взаємо…»

Учениця:

Мої сучасники нічого не бачать, нічого не чують – вони сліпі, глухі і німі. Прикро і боляче. У мене виникає питання: чому товариш Мина, тьотя Мотя і Володька диктують нам свої закони? Ми вирішимо самі це складне питання, і вирішимо - позитивно.

Ведучий:

Мені здається, що гості зліва використали всі свої аргументи, щоб довести правильність думок. А гості справа наводять безліч прикладів своєї правоти.

Учениця( в ролі Оксани Забужко ):

Друзі! Здається, що ми підходимо до логічного закінчення нашого ток-шоу. Мені б хотілося, щоб ми все-таки переконали своїх опонентів.

Хай для всіх нас стануть гаслом слова: «Не цурайся роду свого, його звичаю й мови; бо рідна мова і звичай зберігає енергію нації…»

Перехід на роботу в залі:

Ведуча:А щоб мова наша була емоційною багатою, такою її роблять прислів’я і приказки, крилаті вирази. Пограємо в гру «Здійсни пошук» (презентація)

Ведучий:

Я впевнена, що наша зустріч не була марною. Молоде покоління, представники якого були присутні в залі, зробили висновки. І я переконана у тому, що воно обере правильний шлях.

Сучасник.:

Ведучий. Шановні гості! Ми спробували переконати всіх присутніх у залі, що мова – це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і Батьківщину. Тож нехай буде «Знову слово!»

Сучасник:

Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спинитись може на підході,

Що я – останній з могікан,

Гей, проповіднику! Стривай!?

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай.

Я – син Великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я – не останній з могікан,