Сценарій просвітницького етнологічного екскурсу «Дівочі та жіночі головні убори», присвячений Всесвітньому Дню української хустки, який відзначаємо 7 грудня. Зазвичай, у цей день проводять флешмоби «Зроби фото з хусткою».Напередодні свята доречним буде познайомити вихованців із справжньою українською хустиною, різноманіттям способів її в’язання, та й, власне, дослідити кому носити хустину, а кому – вінок.
Учасники дійства дізнаються, що започаткувала святкування Дня хустки Людмила Станіславенко, яка таким чином прагнула згуртувати українок всього світу навколо традиційного родинного оберега та національного символу – української хустини. Адже, в різних куточках світу люди пам’ятають своє коріння, пишаються своїм походженням і бережуть вишиванку чи хустину, як родовий оберіг, символ материнства та жіночності.
Традиційно, хустка була атрибутом заміжньої жінки, дівчата ходили з непокритою головою або прикрашали голівоньку вінками. Ще дізнаються про традицію плетіння вінків, видами трав і квітів, які вплітали у вінки, легендами та бувальщинами, пов'язаними з вінками, видами вінків за конструкцією, формою й технікою виконання (вінки-шнури, вінки площинні, вінки звиті) та за призначенням ( вінок кохання, надії, відданості, розлуки, чернечий, магічний, купальський, клечальний, обжинковий).
На весіллі дівчина востаннє одягала вінок. Як тільки виходила заміж – вона назавжди втрачала право одягати вінок, заплітати косу. Натомість, мала носити хустину, очіпок, кибалку, намітку. Заміжня жінка підпорядковувалась правилу - «не засвітити волосся», що означало ходити з покритою головою. «Засвітити волосся» для заміжньої жінки вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями простоволоса жінка накликала неврожай, хвороби та пошесті. Про все це діти дізнались із розповіді наукового співробітника Шполянського краєзнавчого музею. А ще дітям продемонстрували, що справжньою українською була біла хустина з домотканого полотна, вишита геометричним орнаментом. Пізніше такі хустки стали прикрашати рослинними орнаментами
Хустки, подібні до сучасних, завезли до нас з-за кордону в ХVІ столітті. Так звані «американські» або «канадські» хустки насправді виготовляли в Японії, а ще везли до нас болгарські, сербські, турецькі, перські з Ірану. Якщо ці хустки були дорогими і деякі коштували половину місячного заробітку , то пізніше Україну заполонили дешеві російські: павлопосадські, баранівські. Власне, це ті, що дістались нам у спадок від бабусь і які прийнято було одягати на свята, визначні події, у церкву. Скажімо так: ці хустки не мають ніякого українського орнаменту, але російські фабричні хустки носили на всій території України і стали для нас звичними. Так хустка стала чи не найбільшою оманою в представленні народного українського вбрання. Тому, запам’ятайте: справжня автентична українська хустка, яка була складовою національного вбрання – це хустка зі світлої натуральної тканини, вишивана бавовняними або шовковими нитками. Орнамент був переважно геометричний, пізніше – рослинний. Тож, як і будь-яка справа, відродження української культури й традицій – це не просто. Воно потребує глибинних досліджень і фільтрації «чужого», що прийшло в Україну внаслідок гніту, поневолення та інших історичних подій.
Існує 100 способів вив’язування хустки і 50- пов’язування намітки. А про те, як використовувалась хустина під час обрядів, можна перегдянути впродовж театралізованого дійства «Невдале святання.
На завершення заходу можна переглянути презентацію «Хустка в образах сучасних дизайнерів»
Минають роки, десятиліття, виростають нові покоління, змінюється мода, та ніколи не можуть зникнути з пам’яті людської добрі традиції прадідів, їхні обереги поруч нас не дають нам забути, що ми – діти народу українського!
Будьмо красивими щедро, по – українськи!
