Диктант-відтворення із творчим завданням
за змістом новели «Intermezzo» М. М. Коцюбинського
Завдання: створити мозаїку вражень, відтворивши початок цитати
1. … безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.
(Бо життя)
2. … бути самотнім.
(Я не можу)
3. …, що мені соромно стало калатання власного серця.
(Так було тихо)
4. …, налитих пітьмою по самі вінця.
(Десять чорних кімнат)
5. …у кришталевий великий дзвін — ку-ку! ку-ку! — і сіє тишу по травах.
(Б'є молоточком)
6. …, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.
(Безконечні стежки)
7. …, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього.
(А я все йду)
8. … біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл.
(Мене спиняє)
9. … — і вмить усміхнулось направо, усміхнулось наліво — і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба.
(Одна хвилинка темного горя)
10. … — все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон.
(Вівса, пшениці, ячмені)
11. … тремтить і пориває з кожної жилки стебла; клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість.
(Молода сила)
12. …, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала...
(Дивись же на мене, сонце)
13. … пливе перед нами, дихання молодих колосків збирається в блакитну пару.
(Тихий шепіт)
14. … від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.
(Повітря тремтить)
15. … в лице пухка чорна рілля, повна спокою й надії.
(Тепло дихнула)
16. … я перший будив сонну ще воду криниці.
(Свіжими ранками)
17. … пінивсь у склянці, і, прикладаючи його до уст, я знав, що то вливається в мене м'яка, як дитячі кучері, вика, на якій тільки ще вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту.
(Білий пахучий напій)
18. … стоять вітряки, наче пастки на нього, і готують вже зуби, щоб стерти зерно на білу муку.
(А край ниви)
19. …, що з того посіву зійшла срібна сітка вівсів, гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці.
(Тепер я певний)
20. ... витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито.
(А згори сипле та й сипле)
21. …, як грудка землі, низько висіла над полем.
(Сіра маленька пташка)
22. … спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому.
(Твоє журливе "ку-ку")
23. … знову простяг по мене свою залізну руку на зелені ниви.
(Город)
