Сьогодні о 16:00
Вебінар:
«
Сучасні методики засвоєння норм нової редакції "Українського правопису"
»
Взяти участь Всі події

Дидактичний матеріал "Лауреати Шевченківської премії"

Українська література

Для кого: 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, Дорослі

18.08.2020

418

11

0

Опис документу:
У посібнику представлені лауреати Національної Шевченківської премії 2000-2020 років у галузі "Література". Національна премія України імені Тараса Шевченка є державною нагородою України за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Іва́н Фе́дорович Гнатю́к (27 липня 1929, село Дзвиняча, нині Збаразького району Тернопільської області) — український поет, прозаїк, перекладач. Член НСПУ (1967). Національна премія України ім. Тараса Шевченка (2000)

Творчість Від 1965 опублікував 19 збірок поезій, серед них:

«Паговіння» (1965),

«Калина» (1966),

«Повнява» (1966),

«Жага» (1970),

«Барельєфи пам'яті» (1977),

«Турбота» (1983),

«Благословенний світ» (1987),

«Нове літочислення» (1990),

«Хресна дорога» (1992),

«Правда-мста» (1994).

Автор книги споминів «Стежки-дороги» (1998) і збірки прози «Бездоріжжя» (2002).

Нечерда Борис Андрійович (11 липня 1939, с.Ярешки — 11 січня 1998, Одеса) — український поет-шістдесятник. Народився в с.Ярешки. Дитинство пройшло в Олександрії. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2000 рік (посмертно) за збірку поезій «Остання книга».

За життя Борис Нечерда випустив 12 книг поезії та один роман. Особливо упереджено ставилися до нього київські видавництва і столичні журнали (аж до 1991 року, до розпаду СРСР). Однією з причин упередженості було регулярна поява віршів одесита на сторінках антологій, що вийшли в ряді країн Європи, в США та Канаді в підтримку дисидентського руху в Україні.

Друкувався Нечерда в основному в одеському «Маяку», а також на сторінках місцевих газет.

По смерті поета Лігою українських меценатів, редакцією журналу «Київ» та Одеською організацією Національної Спілки письменників України була заснована Літературна премія імені Бориса Нечерди.

Євге́н Володи́мирович Пашко́вський (19 листопада 1962, станція Разіне, Романівський район, Житомирська область) — український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року. Належить до так званої "Житомирської літературної школи".

Лауреат літературних премій Фундації доктора Михайла Дем’яніва «Свобода і мир для України» за 1993 р. (за романи «Вовча зоря», «Свято» і «Безодня»), імені Є.Бачинського «У свічаді слова» за 1996 р. (за роман «Осінь для ангела») та Національної премії ім. Т.Шевченка за 2001 р. (за роман-есей «Щоденний жезл»). Став наймолодшим літератором - лауреатом національної премії.

Член Національної Спілки письменників України і ПЕН-клубу (з 1993 р.).

Заступник головного редактора журналу "Неопалима купина".

Живе у Києві.

І́гор Микола́йович Римару́к ( 4 липня 1958, М'якоти — † 3 жовтня 2008, Львів) — український поет. Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (2002). Президент Асоціації українських письменників. Був радником міністра культури з питань книговидання (2007).

Народився 4 липня 1958 року на Хмельниччині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював у пресі та видавництвах.

Багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро».

Герасим'ю́к Васи́ль Дми́трович (18 серпня 1956, Караганда) — український поет, лауреат Шевченківської премії (2003).

Народився в гуцульській родині, вивезеній у 40-і рр. до Караганди на «вічне поселення»; але наприкінці 50-х рр. батьки змогли повернутися в рідне с. Прокурава (Косівський район, Івано-Франківська область), де й минуло його дитинство.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (1978).

Працював редактором у видавництвах «Молодь» та «Дніпро» (1978–1992).

Від 1992 — ведучий програм редакції літератури Національної радіокомпанії України.Від 1993 — голова журі Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».

Від 2011 — ведучий програми «Діалог» на телеканалі Культура.

В'ячеслав Григорович Медвідь (Медвєдєв) (22 лютого 1951 р., с. Кодня, Житомирського району, Житомирської області), український письменник-прозаїк, есеїст, Заслужений діяч мистецтв України, почесний член Асоціації “Нова література”, член літературного гурту «Пси Святого Юра». Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

.Літературна кар’єра В’ячеслава Медвідя розпочалась у шостому класі школи. Перші його поезії, нариси, етюди друкувалися в районній газеті «Зоря комунізму» у 1967-1968 роках. Автор книжки оповідань «Розмова» (1981), книжки прози «Заманка» (1984), романів «Таємне сватання» (1987), «Збирачі каміння» (1989), «Кров на соломі» (2001), книжок прози «Льох» (2000), «Лови» (2005), щоденників, есеїв та інше.

Окремі твори В’ячеслава Григоровича перекладалися російською, іспанською, казахською, литовською та чеською мовами. Членом Спілки письменників України став у 1982 році. За роман «Кров по соломі» був відзначений Національною премією України ім. Т.Г. Шевченка та премією імені Євгена Бачинського (США) у 2003 році. Зараз живе та працює у місті Києві.

Слапчук Василь Дмитрович (23 грудня 1961, Новий Зборишів Горохівського району на Волині) — український поет, прозаїк, літературний критик. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2004), заслужений діяч мистецтв України (2001).

Закінчив факультет української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (1988–1993). Кандидат філологічних наук (2011) р. Кандидатська дисертація: «Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський)».

Мико́ла Пана́сович Воробйо́в (12 жовтня 1941, Мельниківка) — поет, представник Київської і Лаврської шкіл, маляр.

Народився 12 жовтня 1941 р. у с. Мельниківка Черкаської області.

У 1968 р. закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, філософський факультет.

Член Спілки письменників України (1987).

Лауреат премій ім. П.Тичини (1992), "Благовіст" (1993), Шевченківської премії (2005)

Живе і працює у Києві.

Марія Василівна Матіо́с (19 грудня 1959, Розтоки, Путильський район, Чернівецька область) — українська письменниця (поет, прозаїк, публіцист).

Марія Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині у родині гуцулів.

Перші вірші надрукувала у 15 років.

Випускниця філологічного факультету Чернівецького університету, була серед тих, хто згодом домігся присвоєння навчальному закладу імені «буковинського соловейка» — поета Юрія Федьковича.

1992 — дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр’яна і Довгопол».

Поет, прозаїк, публіцист.

Член Національної спілки письменників України (з 1986 р.) та Асоціації українських письменників.

Заслужений працівник культури України 2008 року.

Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2005 року.

Лауреат літературно-мистецької премії ім. К. Галкіна.

Лауреат літературної премії "Благовіст" та премії ім. Володимира Бабляка (в галузі публіцистики).

Має титул почесного громадянина міста Чернівців.

Михайло Федотович Слабошпицький (28 липня 1946, Мар'янівка, Черкаська область) — український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч.

Закінчив факультет журналістики Київського університету, працював кореспондентом, був редактором відділу критики газети «Літературна Україна», головним редактором газети «Вісті з України», журналу «Вавилон-XX».

З 1995 року — виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор видавництва «Ярославів Вал».

Співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.

Від 2006 року секретар ради Національної спілки письменників України.

Автор книг «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», «Никифор Дровняк із Криниці», «Веньямін літературної сім'ї (Олекса Влизько)», «З голосу нашої Кліо», «Українські меценати», «Українець, який відмовився бути бідним» (про Петра Яцика), «Пейзаж для Помаранчевої революції», «25 поетів української діаспори», багатьох дитячих оповідань. Його роман «Марія Башкирцева» виходив у перекладах на французьку та російську мови.

Автор понад двох десятків книжок для дітей та юнацтва, прози, публіцистики й літературної критики.

Ведучий радіопередач «Екслібрис», «Прем'єра книги», «Нобелівські лауреати», «Літературний профіль»

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005)

Григо́рій Джама́лович Гусе́йнов (Народився 23 серпня 1950 в м. Помічна Кіровоградської області) — український письменник, журналіст, редактор літературного часопису «Кур'єр Кривбасу», Член Національної спілки письменників України (з 1996). Азербайджанець за етнічним походженням. Член Національної спілки письменників України (з 1996).

Автор прозових книжок «Незаймані сніги», «Чаша ювеліра Карла Фаберже», «Станційні пасторалі», «На землі на рідній…» (у трьох томах), «Господні зерна» (в десяти томах), «Сповідь дитинства», «Піщаний Брід та його околиці».

За його редакцією 1997 року вийшла книжка найстарішого українського письменника Івана Шаповала «Козацький батько» (Кривий Ріг), присвячена постаті історика Дмитра Яворницького.

Підготував до друку антологію поезії «Крицевий край» (у трьох книгах). В тритомнику «На землі, на рідній… Легенди та перекази Криворіжжя» (2000–2005) уперше зібрав народні оповідання, перекази про минуле Придніпров'я.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006)

І́гор Васи́льович Качуро́вський (1 вересня 1918, Ніжин) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, педагог, радіожурналіст.

Ігор Качуровський - автор збірок поезій «Над світлим джерелом» (Зальцбурґ, 1948), «В далекій гавані» (Буенос-Айрес, 1956), «Пісня про білий парус» (1971), «Свічада вічности» (1990; обидві — Мюнхен), поеми «Село» (Новий Ульм, 1960), перевиданої в Києві зі вступним словом Івана Дзюби під однією обкладинкою з поетичною збіркою «Осінні пізньоцвіти» (2000, 2001); в останній редакції одержала назву «Село в безодні» (Київ, 2006).

Прозові твори І. Качуровського: романна дилогія «Шлях невідомого» (Мюнхен, 1956; в англ. перекладі Юрія Ткача — «Because deserters are immortal», Донкастер, Австралія, 1979) і «Дім над кручею» (Мюнхен, 1966), повість «Залізний куркуль» (Мюнхен, 1959; Полтава, 2005)

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за книгу «Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки» (Мюнхен, 2002;

Кичинський Анатолій Іванович (народився 4 квітня 1950 року в селі Преображенка Чаплинського району на Херсонщині) — український поет, лауреат Шевченківської премії за 2006 р. Закінчив філологічний факультет Херсонського педагогічного інституту (1972) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького (1981). Працював кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України, керівником Херсонського обласного молодіжного об'єднання.

Нині — на творчій роботі.

Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат літературних премій ім. Павла Усенка (1983) та ім. Бориса Нечерди (2000), Шевченківської премії (2006). Лауреат міжнародної літературної премії «Летюче срібне перо» фестивалю поезії слов'янських країн «Слов'янські обійми» (2008). Автор 13 поетичних книг, виданих в Україні (Київ, Сімферополь, Херсон), а також у Російській Федерації (у перекладі на російську мову).

Тарас Федюк — поет. Народився 6 жовтня 1954 року в м. Ананьєві Одеської області. Закінчив українське відділення філологічного факультету Одеського держуніверситету. Автор поетичних книжок “Досвітні журавлі” (1975), “Віч-на-віч” (1979); “Дві хвилини уваги” (1983); “Політ осінньої бджоли” (1989); “Чорним по білому” (1990); “Золото інків” (2001), “Таємна ложа” (2003), “Обличчя пустелі” (2006) та інші. З 1980 по 1996 — член Спілки письменників України. З 1997 по 2000 — віце-президент, а з 2000 року президент Асоціації українських письменників. Керівник конкурсу романів, п’єс та кіносценаріїв “Коронація слова”. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2006-го року за поетичну збірку “Обличчя пустелі”.

Любо́в Васи́лівна Голо́та народилася 31 грудня 1949 року в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області в сім'ї гірників. 1972 року закінчила філологічний факультет Дніпропетровського університету.

У Дніпропетровську працювала журналістом в обласних газетах «Зоря», «Прапор юності» та на обласному радіо.

Від 1983 року живе в Києві. Працювала у видавництвах «Молодь», «Радянський письменник». Від 1995 року — головний редактор всеукраїнського просвітянського тижневика «Слово Просвіти».

Член Національної спілки письменників України від 1977 року.

Була членом КПРС (від 1979 року).

Любов Голота організувала та видала перший жіночий культурологічний журнал незалежної України «П'ята пора». Автор сценаріїв багатьох столичних масових свят і дійств.

Член Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка;

Дружина поета Павла Мовчана.

2008 — Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Епізодична пам'ять».

Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині.

Петро Перебийніс — автор багатьох книжок поезій, серед яких «Передчуття дороги», «Гроно вогню», «третя спроба», «Присягаю Дніпром», «Дар Вітчизни», «Точний час». На слова поета композитори Олександр Білаш, Володимир Конощенко, Василь Литвин, Віктор Лузан створили цілу низку популярних пісень.

Серед захоплень поета — класична музика та авіація.

Петро Перебийніс — лауреат премій ім. М. Островського, ім. братів Лепких, ім. Володимира Свідзінського; заслужений журналіст України, голова журі щорічного Всеукраїнського літературного конкурсу школярів «Вірю в майбутнє твоє, Україно!» (з 1999).

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2008) — за збірку поезій «Пшеничний годинник».

Ві́ра Вовк (справжнє ім'я: — Ві́ра Остапівна Селя́нська; 2 січня 1926, Борислав) — українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач на португальську мову української поезії. Пише українською, німецькою і португальською мовами, проживає у Бразилії. Учасниця Нью-Йоркської літературної групи.

Поезія

«Юність» (1954), «Зоря провідна» (1955), «Єлегії» (1956), Чорні акації (1961), «Любовні листи княжни Вероніки» (1967), «Каппа Хреста» (1968), «Меандри» (1979), «Мандат» (1980), «Жіночі маски» (1993), «Писані кахлі» (1999), «Віоля під вечір» (2000) та «Поезія» (2000).

Проза

«Ранні оповідання» (1943-54), «Легенди» (1958). «Казки» (1956), «Духи й дервіші» (1956). «Оповідання для дітей» (1960-62). «Вітражі» (1961), «Святий гай» (1983), «Карнавал» (1986), «Старі панянки» (1995), «Калейдоскоп» (1979-2001).

Лауреат Шевченківської премії 2008, котрої удостоєна за книги: «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007)

Павло́ Микола́йович Гірни́к ( 30 квітня 1956, Хмельницький) — український поет. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2009).

Збірки поезій:

«Посвітається» (2008).

«Коник на снігу» (2003).

«Брате мій, вовче», «По війні» (2000).

«Вибране» (Городок, 1996).

«Китайка», «Калина», «Се я, причинний…» (всі три — Хмельницький, 1994).

«Летіли гуси…» (1988).

«Пахота» (1985) — у перекладі російською мовою.

«Спрага» (1983).

Лауреат літературних премій імені Андрія Малишка, імені Павла Усенка, імені Павла Тичини.

2 березня 2009 року присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка за книгу віршів «Посвітається»

Михайло Андрусяк — уродженець с.Вербівці Городенківського району Івано-Франківської області. Письменник-прозаїк, перекладач. Член редколегії журналу "Перевал", заступник голови обласної організації Національної спілки письменників України, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України. Лауреат літературної премії ім. В.Стефаника.

9 березня 2010 року — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Дмитро Йосипович Іванов (народився 22 травня 1951, с. Тарасівка, Новгородківського р-ну, Кіровоградської обл.) — український поет. Лауреат Шевченківської премії 2010. Член Національної спілки письменників України.

Заслужений журналіст України, лауреат престижних літературних премій.

Лауреат Республіканської премії імені М.Островського, Всеукраїнської премії імені Нечуя-Левицького, Міжнародної української премії імені Г.Сковороди, літературної премії імені М.Коцюбинського, обласної літературної премії імені О.Десняка

Москале́ць Галина Василівна (свої твори підписує як Пагутя́к Гали́на) ( 26 липня 1958 року, Залокоть, Дрогобицький район, Львівська область) — українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії з літератури.

Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.

Батько — Василь Пагутяк, матір — Іванна Басараб. Наймолодша з трьох доньок у сім'ї.

Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб ).

Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Живе у Львові.

Лауреат Шевченківської премії 2010 р. за книгу прози «Слуга з Добромиля». Двічі лауреат літературної премії «Портал» за книги «Книгоноші з Королівства» та «Зачаровані музиканти».

Окса́на Є́жи-Я́нівна Пахльо́вська (18 вересня 1956, Київ) — письменник, культуролог, професор. Доктор філологічних наук. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2010 рік (за книжку Ave, Europa). Живе і працює в Італії.

Автор збірки віршів «Долина храмів».

Працює в галузі поетичного і прозового перекладів. Перекладає з італійської, іспанської, старопровансальської мов.

Переклала твори Ф. Гарсіа Лорки, Д.Унгаретті, С.Квазімодо, М.Грассо, Г. Гарсіа Маркеса, С.М.Аркондо та ін.

Донька Ліни Костенко та польського письменника Єжи-Яна Пахльовського.

Закінчила Московський університет ім. М. В. Ломоносова за спеціальністю «італійська мова і література» (1980) та аспірантуру Інституту літератури НАНУ (1986).

Зараз обіймає посаду Професора Римського університету «Ла Сап'єнца», завідує кафедрою україністики при Департаменті європейських та інтеркультурних студій (Секція славістики) на Факультеті літератури і філософії.

Васи́ль Микола́йович Шкляр ( 10 червня 1951, с. Ганжалівка Лисянського району Черкаської області) — український письменник, політичний діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників (деякі оглядачі називають його «батьком українського бестселера»)[1].

Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року.

Твори

Перший сніг (1977)

Живиця (1982)

Праліс (1986)

Ностальгія (1989)

Тень совы (1990)

Ключ (1999)

Елементал (2001)

Кров кажана (2003)

Декамерон (українська версія твору Дж. Боккаччо, 2006)

Репетиція сатани (2006)

Залишенець. Чорний ворон (2009)

Мідянка Петро Миколайович, псевдонім Ропет Камідян ( 14 травня 1959 р.) — український поет, член Національної спілки письменників України

Народився 14 травня 1959 року в с. Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету (м. Ужгород). Живе і працює на Закарпатті. Автор поетичних збірок «Поріг» (1987), «Осередок» (1994), «Фараметлики» (1994) та ін. Один із найяскравіших представників українського постмодерного дискурсу.

9 лютого 2012 року було оголошено список переможців Шевченківської премії 2012. Петро Мідянка отримав премію з літератури за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо»

Володимир Григорович Рутківський ( 18 квітня 1937, с. Хрестителеве, нині Чорнобаївський район, Черкаська область) — український поет, прозаїк, дитячий письменник, журналіст.

Навчався в Одеському політехнічному інституті.

Друкується з 1959 року. Автор багатьох романів для дітей, серед яких «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Сині Води» та інші.

Живе, працює і творить в Одесі.

9 лютого 2012 року було оголошено список переможців Шевченківської премії 2012. Володимир Рутківський переміг у номінації «література» за історичну трилогію для дітей «Джури» («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен», 2007—2010 рр.).

Леоні́д Ники́форович Го́рлач (Ковале́нко) (4 квітня 1941, Ріпки) — український поет.

Дитинство минуло в селі Червоний Колодязь Ніжинського району.

Закінчив Ніжинський педагогічний інститут.

Працював у пресі, в апараті Національної спілки письменників України, обіймав посаду директора Бюро пропаганди художньої літератури. Учасник установчих зборів товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві. Головний редактор земляцької газети «Отчий поріг».

Автор приблизно п'ятдесяти книг поезії, прози, публіцистики, критики, дитячих творів.

Основний жанр — поезія, серед якої шість романів у віршах про українську історію.

Лауреат Шевченківської премії 2013 року за збірку поезій «Знак розбитого ярма».

Мирослав Іванович Дочинець (нар. 3 вересня 1959, м. Хуст Закарпатської області) — український письменник і журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).

Друкуватися почав з шостого класу в дитячих виданнях. Був переможцем конкурсів юних літераторів.

1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева».

У цей час також працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест».

1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», в якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.

лауреат премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» за видання «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад».

Національна премія України імені Тараса Шевченка 2014 року — за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел».

Ю́рій Григо́рович Буря́к (24 березня 1951, Дніпро) — поет, перекладач, мистецтвознавець і видавець.

Член Національної спілки письменників України (1984).

Представник літературного покоління «сімдесятників». Автор низки поетичних збірок, серед яких «Струми», «Брук», «Tabula rasa», «Оріль», «Амальгама», «Коло навколо», «Не мертве море» та ін.

У 2007 - 2016 роках — директор видавництва НСПУ «Український письменник».

Від 1991 — засновник і головний редактор альманаху «Хроніка-2000» та серії книжкових пам'яток «Українські пропілеї», «Ad fontes», «In corpore», «Світло світогляду»…

Національна премія України імені Тараса Шевченка 2015 року — за книгу поезій «Не мертве море».

Іва́н Анто́нович Малко́вич (нар. 10 травня 1961, Нижній Березів, Косівський район, Івано-Франківська область) — український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га».

Автор поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), кожна з яких ставала подією літературного процесу в Україні. Автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема «Українська абетка», «Улюблені вірші».

З 1992 р. — власник і директор приватного дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Член Національної спілки письменників України (з 1986, на той час наймолодший член Спілки письменників СРСР).

Вірші І. Малковича перекладено понад 10 мовами (англійською, німецькою, італійською, російською, польською та ін.).

Живе і працює у Києві.

Національна премія України імені Тараса Шевченка 2017 року — за книгу поезій «Подорожник з новими віршами»

Емма Іва́нівна Андіє́вська (19 березня 1931, Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Емма Андієвська є автором двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки художника проходили в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1994 року, українського ПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.

Як художниця-авангардистка, Емма Андієвська створила понад 9000 картин, хоч ніколи і не отримувала формальної мистецької освіти.

Емму Андієвську нагороджено 2018 року Національною премією України імені Тараса Шевченка за книги поезій «Щодення: перископи», «Маратонський біг», «Шухлядні краєвиди», «Бездзиґарний час», «Міста-валети».

Окса́на Стефа́нівна Забу́жко (нар. 19 вересня 1960, Луцьк) — українська письменниця, поетеса, есеїстка і публічна інтелектуалка. Її твори перекладено багатьма мовами.

Закінчила філософський факультет (1977—1982) та аспірантуру з естетики (1985)

Київського університету імені Тараса Шевченка.

1992 року викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. У 2001 році викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми національної ідентичності і гендеру. Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пост-радянського періоду», вийшов у 1996 році і викликав бурхливі та суперечливі реакції критиків і читачів.

Фаховий філософ і культуролог, Оксана Забужко пише есеї і працює у жанрі нон-фікшн. Вона також звертається до української історії ХХ століття.

Національна премія України імені Тараса Шевченка 2019 року - за книгу «І знов я влізаю в танк…»

Тара́с Богда́нович Проха́сько (нар. 16 травня 1968, Івано-Франківськ) — сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Брат перекладача Юрія Прохаська, племінник Ірини Вільде.

У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», згодом писав авторські колонки до «Експресу» та «Поступу». Деякий час писав до інтернет-газети «Телекритика», а потім, коли друзі Прохаська створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті «Галицький кореспондент».

У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani».

Працює в «Галицькому кореспонденті».

Член Асоціації українських письменників.

Серед найсимпатичніших йому людей називає Франциска Асизького та Кейт Мос.

Лауреат Шевченківської премії 2020 року за збірку есеїстики «Так, але...».

Маріа́нна Яросла́вівна Кіяно́вська (нар. 17 листопада 1973, Нестеров, нині Жовква, Львівської області) — українська поетеса, прозаїк, есеїстка, перекладачка, літературний критик та літературознавиця.

Членкиня Національної спілки письменників України, Українського ПЕН.

Координаторка Львівського осередку Асоціації українських письменників.

Авторка поетичних книг «Інкарнація» (1997); «Вінки сонетів» (1999); «Міфотворення» (2000), «Кохання і війна» (в співавторстві з Мар'яною Савкою; 2002), «Книга Адама» (2004), «Звичайна мова» (2005), «Дещо щоденне» (2008).

Є автором книжки «Стежка вздовж ріки» (2008).

Твори перекладалися англійською, білоруською, польською, сербською, російською мовами;

учасниця кількох антологій.

Лауреатка премії імені Нестора Літописця за найкращу літературну публікацію у журналі «Київська Русь» (2006).

Координаторка Львівського осередку АУП.

З 2011 року є засновницею та директором незалежної літературної премії «Великий Їжак», якою відзначаються автори найкращих сучасних україномовних книжок для дітей.

Лауреатка Шевченківської премії 2020 року за збірку поезій «Бабин яр. Голосами».

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ

«ВЕЧІРНЯ (ЗМІННА) СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА № 11»

ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

49068, м. Дніпро, пр. Свободи, 147, e-mail: vssh11@i.ua

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.