Дидактичний матеріал «Деякі рідкісні рослини та тварини, що занесені до Червоної книги України»

Опис документу:
Дидактичний матеріал містить картки з зображення та описом деяких рідкісних видів рослин та тварин, що занесені до Червоної книги України. Може бути використаний при проведенні навчальних занять з дисципліни «Основи екології» для студентів аграрних ВНЗ І-ІІ р.а.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ВП НУБіП України «Немішаївський аротехнічний коледж»

Голуб Р.А. Дидактичний матеріал «Деякі рідкісні рослини та тварини, що занесені до Червоної книги України». – Немішаєве, 2016. 48 стор.

Дидактичний матеріал містить картки з зображення та описом деяких рідкісних видів рослин та тварин, що занесені до Червоної книги України. Може бути використаний при проведенні навчальних занять з дисципліни «Основи екології» для студентів аграрних ВНЗ І-ІІ р.а.

Розглянуто та схвалено

на засіданні циклової комісії

технологічних та рибоводних дисциплін

протокол від «30» серпня 2016 року №32

Р.А. Голуб, 2016.

Афаліна Tursiops truncatus (Montagu, 1821)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Китоподібні (Cetacea), родина — Дельфінові (Delphinidae). В Чорному морі представлений ендемічним підвидом T. t. ponticus Barabasch, 1940.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Вид поширений в прибережних областях помірних та теплих вод пн. та пд. півкуль. Протягом року трапляється по всій акваторії Чорного моря, включаючи територіальні води України. В прибережних зонах і на мілководдях зустрічальність відносно вища, особливо в весняний і осінній періоди. Влітку найбільші скупчення відмічаються на межі Центрального і Сх. р-нів моря, у Пд. узбережжя Криму.

Чисельність і причини її зміни: Вид загалом зі стабільною чисельністю. В Чорному морі знижена внаслідок промислу. Чисельність в територіальних водах України не встановлена внаслідок недоліків методики її визначення.

Особливості біології та наукове значення: Тримається прибережної смуги, хоча зустрічається і у відкритому морі, здійснює сезонні переміщення. Заходить в ріки на значну відстань. Пірнає на глибину до 150 м. Тримається нечисленними косяками. При великій концентрації риби утворює скупчення до сотень особин. Живиться як пелагічними, так і придонними рибами, а також ракоподібними, молюсками. Статевої зрілості набуває в 5–10 років. Спарюється протягом теплого сезону. Вагітність триває біля року. Тривалість молочного годування від півроку до 2 років. Припускається 2–3 річний цикл розмноження. Населяє прибережні зони та мілководдя, особливо в весняний і осінній періоди.

Морфологічні ознаки: Дельфін середнього розміру: довжиною 2,2–3 м, масою 150–300 кг (в Чорному морі). Дзьоб чітко відмежований. Спинний плавець високий, стрункий, позаду вирізаний у вигляді півмісяцю. Грудні плавці широкі. Забарвлення тіла зверху темно-буре, знизу світле, малюнок на боках тіла часто зовсім не виражений. Зуби міцні, конічні.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид був занесений до І і ІІ видань ЧКУ (1994).

Бражник мертва голова Acherontia atropos (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Бражники (Sphingidae). Один з 3 видів тропічносубтропічного роду, єдиний представник роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Пд., частково Центральна та Пд.-Сх. Європа, Кавказ та Закавказзя, Мала та Зх. Азія, Пн. Африка. В Україні може зустрічатися скрізь, але спорадично. Мігрант.

Чисельність і причини її зміни: У деякі роки нерідкісний вид, але загалом зустрічаються лише поодинокі особини. В кінці XIX ст. біло зафіксоване його масове розмноження на пд. Київщини (околиці Фастова). Останні 5–10 років у сприятливі роки нерідкісний у Криму. Зміни чисельності виду значною мірою пов’язані з погодними умовами. Інші причини: хімічна обробка пасльонових культур (особливо картоплі), викорчовування чагарників і руйнування місць перебування виду.

Особливості біології та наукове значення: Бражник мертва головазустрічається на полях, городах, в рідколіссях, на схилах ярів, що поросли повієм звичайним. Протягом року розвиваються 2 генерації. Літ імаго відбувається у травні–липні та у серпні–жовтні. Метелики живляться соком дерев, іноді бджолиним медом. Активний у сутінках та вночі. Може мігрувати, долаючи значні відстані. Самки відкладають по одному 30–200 яєць на пасльонові (картопля, дурман, тощо). Гусінь іноді живиться і на інших рослинах (жасмин, бузок, повій, брусниця, малина). Лялечки зимують у ґрунті на глибині 15–20 см. Чутливі до холоду, взимку часто гинуть. Морфологічні ознаки: Розмах крил — 95–125 мм. Статевий диморфізм невиразний. Дуже великий метелик з характерною зовнішністю: вузькі видовжені крила та товсте веретеноподібне тіло. Перед ні крила темно-бурі з нечітким малюнком у вигляді зубчастих жовтувато-бурих поперечних ліній. Задні крила жовті з двома чорними поперечними смугами. Груди чорні з брудно-жовтим візерунком, що трохи нагадує людський череп та перехрещені кістки. Черевце охристо-жовте з широкою повздовжньою блакитно-сірою смугою і темно-коричневими кільцями.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Як компонент біоценозу пасивно охороняється у заповідниках пд. України.

Горбань темний Sciaena umbra Linnaeus, 1758

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Окунеподібні (Perciformes), родина — Горбаневі (Sciaenidae). Один з 6-ти видів роду; єдиний вид роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Атлантичне узбережжя Європи і Африки, внутрішні моря від Середземного до Азовського. В Україні відзначений в Чорному морі, зокрема у пн.-зх. його частині, біля Кара-Дагу, в р-ні Керченської протоки, та у пд.-зх. ділянці Азовського моря.

Чисельність і причини її зміни: Мала. Трапляється як прилов у виловах ставних неводів. Причинами зниження чисельності є забруднення води, надмірний вилов, у тому числі при підводному полюванні.

Особливості біології та наукове значення: Морська риба. Тримається у потайних місцях глибиною 10–15 м біля крутих скельних берегів, вертикальних скель і молів, рідше над піщаним, черепашковим і мулистим дном. Мігрує мало. Тримається зграями по 5–8 особин, іноді поодиноко. Біля берегів Криму відомий з травня по грудень, більш частий у липні–серпні. Середні розміри й маса тіла плідників біля Кара-Дагу коливаються в межах 14,3–20,5 см і 116–292 г, вік від 2 до 6 років при переважанні 3-річних особин. Плодючість у 10 самок завдовжки 26–47 см становила від 6,2 до 514 тис. ікринок. Розмноження відбувається у водах з помірною солоністю поза межами опріснення з першої половини червня по вересень, особливо інтенсивно у липні при температурі води 20–25°С. Нерест порційний, проходить у присмеркові години на відстані близько 2 км від берега. Молодь живиться дрібними організмами, дорослі особини більшими придонними, у тому числі рибою.

Морфологічні ознаки: Тіло помірно довгасте, відносно високе, стиснуте з боків. Передня частина спинного плавця коротша за задню в 1,7 раза. Бічна лінія пов на, дугою підіймається вгору до верхньозаднього краю зябрової кришки і поступово стає горизонтальною у бік хвостового плавця. Рот невеликий, кінцевий, нижній, з висувною верхньою щелепою, озброєною вузькою смужкою дрібних притуплених зубів. На нижній щелепі наявна смужка гостріших зубів. Самці й самки зовні однакові. Найбільша довжина тіла 70 см, у Чорному морі зазвичай від 21 до 35 см. Забарвлення спини темно-синє з фіолетовим чи золотистим відтінком, боки золотисті з мідним виблиском, черево сріблясто-біле.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесена до списків Бернськоїконвенції. Необхідно заборонити лов на даний вид з використанням ставних неводів та засобів підводного полювання, виявити і охороняти місця скупченння виду.

Жук-олень, рогач звичайний Lucanus cervus cervus (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-олені (Lucanidae).

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Пн. Африка, Середня та Пд. Європа, на пн. до пд. Англії, пд. Швеції, Латвії; в європейській частині Росії пн. межа йде від Бєларусі до Смоленська, Тули, Рязані, Мордовії, пд. Татарстану і на сх. досягає передгірь Уралу. В Україні вид поширений майже на всій території, крім пд.-сх. областей.

Чисельність і причини її зміни: Зустрічається рідко, але локально у великій кількості. Зменшення кількості жука пов’язане з прийнятою методикою лісогосподарювання, за якою багато дерев не доживають свого природнього віку. Молоді посадки дерев не придатні для харчування та розмноження виду.

Особливості біології та наукове значення: П’яти- або шестирічна генерація. Відкладають яйця в дупла, старі пні, стовбури, що впали, головним чином на дубі, іноді інших породах (бук, липа, верба, ясен, тополя, сосна, плодові). Сапрофітофаг, живиться соком, що витікає з дерев. Личинки розвиваються в гнилій деревині. Стаціями цього виду є старі широколистяні ліси різних типів, але частіше дубові.

Морфологічні ознаки: Довжина самця сягає 50–80 мм (з рогами), самки — 30–50 мм. У самців голова з величезними рогами (верхні щелепи). Самки позбавлені рогів. Забарвлення самок однотонне чорно-буре, у самців роги та надкрила коричневі а інші частини тіла — чорна.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоних книг Бєларусі, Литви, Латвії. Знаходиться під охороною в Болгарії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Франції, Швейцарії. Додаток ІІІ Бернської конвенції.

Заєць білий Lepus timidus Linnaeus, 1758

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Зайцеподібні (Lagomorpha), родина — Зайцеві (Leporidae). Один з видів роду; один з 2-х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Бореальні та арктичні обл. Євразії і Пн. Америки. В Україні до останнього часу вважався зниклим, або спорадично проникаючим з території Росії та Білорусі. Зараз достовірно відмічений в пн. р-нах Сумщини (СерединаБудський, Ямпільський р-ни), Чернігівщини (Семенівський, Новгород-Сіверський р-ни) та Житомирщини (Олевський р-н). Передбачається мешкання в сусідніх р-нах Рівненської обл.

Чисельність і причини її зміни: В Україні мешкає кілька сотень біляків. У Поліському ПЗ і прилеглих регіонах до 50 екз. На Чернігівщині — до 20 ос. В ДеснянськоСтарогутському НПП (обліки 2001–06 рр.) 50–70 екз., загалом по Сумській обл. — до 150 ос. У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відомі випадки зустрічі виду в Харківській, Полтавській, Черкаській, Київській, Хмельницькій обл.

Причини зміни чисельності: вирубування лісових масивів, браконьєрство, посилення хижацтва лисиці у зв’язку з зростом її чисельності.

Особливості біології та наукове значення: Зустрічається у всіх типах лісових насаджень. Веде присмерковий спосіб життя. Гін з середини лютого, з перервами вагітності, до кінця липня. Буває від 2 до 4 виводків. Вагітність 48–51 днів. На 8–9 день після народження молоді можуть самостійно їсти. Живиться рослинною їжею: злаками, різною травою та лісовими ягодами. Зимою їсть пагони та кору дерев, сіно.

Морфологічні ознаки: Тварина середнього розміру, за складом тіла нагадує кроля. Довжина тіла — 44–74 см, вага — 2,5–5,5 кг. Забарвлення літом буро-сіре, зимою — чисто біле. Хвіст чисто сірий без чорного волосся, кінчики вух чорні протягом всього року.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоної книги України (1994), а також Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає охороні, включено до Бернської конвенції. Охороняється у ДеснянськоСтарогутському НПП, Поліському ПЗ, Рівненському ПЗ.

Лебідь малий Cygnus bewickii Yarrell, 1830

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Гусеподібні (Anseriformes), родина — Качкові (Anatidae). Один з 7-ми (за ін. джерелами, 6-ти) видів роду; один з 3-х видів роду у фауні України. Деякими дослідниками вважається підвидом ле бедя американського — С. соlbianus bewickii.

Природоохоронний статус: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: В Україні не гніздиться. Окремі особини зимують на пн. узбережжі Азовського моря (Молочний лиман, Обитічна затока). Відомі зальоти у Полтавську, Волинську та ін. обл. Гніздиться в тундровій смузі Євразії, на о-вах Колгуєв, Вайгач, Пд. (Нова Земля). Зимує на Британських о-вах, пн.-зх. узбережжі Європи (Нідерланди, Німеччина), пд. узбережжі Каспійського моря.

Чисельність і причини її зміни: Незначна. Трапляється окремими групами по 3–5, зрідка до 20 ос. На чисельність впливають господарське освоєння тундри та браконьєрство.

Особливості біології та наукове значення: На зимівлі тримається разом з іншими видами лебедів, рідше — окремими зграями та сімейними групами на відкритих солоних водоймах. Відлітає з місць зимівлі у березні (в цей час трапляється у внутрішній частині України). Гніздиться на озерах низинних тундр, у рослинному покриві яких домінують осоки. Під час перельотів зупиняється на великих водоймах, у заплавах річок, в береговій зоні моря. В Україні у другій половині ХХ ст. зареєстрований тільки на узбережжі Азовського моря. Живиться переважно рослинною їжею.

Морфологічні ознаки: Маса — 4,9–6,5 кг, довжина тіла — 107–132 см, розмах крил — 173–200 см. Дорослий птах білий з чорними лапами та двоколірним дзьобом (основа жовта, від ніздрів до кінця — чорний). Молодий птах попелясто-сірий.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Внесено до ЧКУ (1994), Додаток ІІ Бернської та Додатки І і ІІ Боннської конвенцій, Резолюції № 6 Бернськоїконвенції (2 категорія); переліку заборонених для полювання видів в Україні. Охороняється разом з іншими водоплавними птахами у заказниках загальнодержавного значення «Молочний лиман» та «Обитічна коса».

Перкарина чорноморська Percarina demidofii Nordmann, 1840

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Окунеподібні (Perciformes), родина — Окуневі (Percidae). Один з 2-х видів роду, один з 2-х видів роду у фауні України. Раніше вид розглядався у ранзі підвиду P. demidofі demidofі Nordmann, 1840.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Солонуваті води Чорного моря. В Україні зустрічається тільки в пн.-зх. частині Чорного моря.

Чисельність і причини її зміни: Низька. Основними причинами зміни чисельності є зникнення типових біотопів, зокрема осолонення акваторій лиманів у результаті зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режимів водойм, спричиненої гідротехнічним будівництвом, та їх забрудненням.

Особливості біології та наукове значення: Веде солонувато-прісноводний спосіб життя, перебуваючи здебільшого в естуаріях, проникаючи в річки не вище помітної течії, переважно у пониззя річок (водосховища), їх гирла та лимани, уникаючи морських вод. Тримається зграями, частіше біля дна та у товщі води. У другій половині весни та влітку здійснює міграції в опріснені води. Статевої зрілості досягає на другому році життя. Плодючість до 3 тис. ікринок. Нереститься з травня до серпня на замулених ґрунтах, коли температура води досягає 18–26°С, у місцях з її солоністю 0,5-7‰. Молодь і дорослі особини добре витримують солоність води до 12,5‰ і зменшення кількості розчиненого у воді кисню до 1 см3 при температурі води 22-24°С. У кінці серпня — вересні відкочовує у місця зимівлі. Живиться цілодобово ракоподібними, червами, мальками оселедця, судака.

Морфологічні ознаки: Тіло високе, сплюснуте з боків, вкрите дрібною слабо прикріпленою лускою. Спинних плавців два, вони дотикаються між собою. Хвостовий плавець виїмчастий. Голова велика, трикутна, на ній великі порожнини сейсмосенсорних органів чуття. Рот великий, кінцевий, висувний. На щелепах велика кількість дрібних зубів. Краї передкришок з шипами, які на їх нижніх краях спрямовані вперед. Довжина тіла самок до 10,6 см, самців — до 7,2 см. Тривалість життя 2–3, зрідка 4 роки. Тіло майже прозоре, спина молочно-сірувата, боки сріблясто-біловаті з зеленаво-фіолетовим полиском, черево біляво-сірувате. Уздовж бічної лінії розміщені ряди чорних крапок. На кінці рила є чорна пляма, на потилиці така ж пляма у формі півмісяця.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Не проводилися. Частково охороняється у Чорноморському БЗ. Необхідне створення об’єктів природно-заповідного фонду у причорномороських лиманах.

Сатир евксинський Pseudochazara euxina (Kusnezov, 1909)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Сатири (Satyridae). Єдиний ендемічний представник численного роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Кримський п-ів (пд. схили Ай-Петринської та Ялтинської яйл, пн.-сх. макросхил Бабуганяйли понад Чучельским перевалом, пд. відроги верхнього плато Чатир-Дагу). Загальний відомий ареал виду не перевищує 200 га.

Чисельність і причини її зміни: На окремих невеликих ділянках пд. схилів г. Ай-Петрі кількість метеликів у пік льоту в деякі роки може досягати 250–300 особин на 1 га. У локалітетах на Бабуган-яйлі та Чатир-Дазі чисельність значно нижча (до 23–35 особини на 1 га). Моніторинг стану айпетринської популяції був розпочатий у 1984 р.: чисельність виду коливається в різні роки (не більш ніж на один порядок), після депресії в окремий рік (усього таких депресій було зафіксовано три за 24 роки спостережень) чисельність популяції швидко відновлюється вже в наступному році.

Особливості біології та наукове значення: Стенобіонтний вид. Пристосований до дуже своєрідних біотопів: вапнякових осипів та щебнисто-кам’янистих досить крутих схилів із слабко розвинутим рослинним покривом (проективний покрив до 50% та нижче). Дає одну генерацію на рік. Літ метеликів триває з кінця червня до середини вересня, активні винятково за сонячної погоди. Відносно рідко спостерігаються невеликі (не далі декількох десятків метрів) поодинокі кормові міграції на квітучу рослинність лук углиб плоскогір’я яйли. Найбільш імовірна кормова рослина гусені — пирій щетинистий (Elytrigia strigosa (Bieb.) Nevski).

Морфологічні ознаки: Розмах крил — 46-58 мм. Візерунок крил самця та самки майже ідентичний, переважно коричнево-бурого кольору. Обидві пари крил з широкими помаранчево-охристими смугами та темними жилками на них. На передніх крилах на цих смугах розташовані подві великі очкові плями з білим центром. Унижній частині смуги заднього крила є невеличка очкова плямка також із білим центром.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у Ялтинському гірськолісовому та Кримському ПЗ. Доцільностворити ентомологічний заказник у місцімешкання цього виду на пд. відрогах ЧатирДагу.

Стрибун Бессера Cephalota besseri (Dejean, 1826)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-стрибуни (Сicindelidae). У Палеарктиці один з 19 видів роду, в Україні — один з шести.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Середземноморський рід, що поширений у Сх. Європі (Румунія, пд. України та Росії), Зх. та Пн. Казахстан, пд. Зх. Сибіру.

Чисельність і причини її зміни: Трапляється рідко, але в деяких біотопах в окремі роки зареєстрований як звичайний вид. Зниження чисельності відбувається при скороченні природних місць перебування виду внаслідок меліоративних заходів.

Особливості біології та наукове значення: Генерація 2–3-річна. Дорослі жуки зустрічаються з кінця травня до кінця липня. Активні вдень. Хижаки: полюють на павуків, дрібних прямокрилих, твердокрилих, двокрилих. Мешкають на помірно засолених ділянках узбережь моря, лиманів, солонуватих озер, зрідка в піщаних та полиново-типчаковоковилових степах.

Морфологічні ознаки: 14–16 мм. Верх яскраво-зелений, боки часто мідно-червоні. Надкрила з білим малюнком у вигляді перев’зок.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Заходи охорони не здійснювалися. Рекомендований до охорони в Чорноморському БЗ та заповіднику «Самарський ліс».

Сова болотяна Asio fammeus (Pontoppidan, 1763)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з 4-х видів роду; один з 2-х видів роду у фауні України, представлений одним з 9-ти підвидів — A. f. fammeus.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Пн. Євразію, Пн. Америку та частково Пд. Америку. Зимує в пд. частинах свого ареалу. Гніздиться на усій території України, за винятком Карпатських та Кримських гір. У Закарпатській обл. гніздування не доведене, але токування зареєстровано у придатних для оселення біотопах в Ужгородському (окол. м. Чопа, р. Латориця) та Берегівському (окол. с. Дейде) р-нах. Зимує на усій території України.

Чисельність і причини її зміни: Загальна чисельність популяції виду в Україні точно не відома; ймовірно, вона становить 850–1700 пар. З 1960-х рр. відбувається значне зниження щільності гніздування. Відносно звичайним буває тільки у роки підйому чисельності основних видів жертв — мишоподібних гризунів. Скорочення чисельності спричиняють сільгоспроботи з використанням техніки, випасання худоби, випалювання рослинності у весняний період та безпосередній відстріл мисливцями.

Особливості біології та наукове значення: Осілий і кочовий птах. Заселяє заплавні і суходільні луки, низинні болота, дрібнолісся біля кинутих полів, вирубки. Гнізда влаштовує на землі, часто на купинах, під кущами верби чи низькорослих дерев. Кладка з середини до кінця квітня. У повній кладці 3–6 яєць. Насиджування триває 24–28 днів. В осінньо-зимовий період кочує на досить великі відстані. Живиться переважно мишоподібними гризунами, також ловить птахів і комах.

Морфологічні ознаки: Довжина тіла — 34–42,3 см, розмах крил — 83,7–109,2 см, маса 320–430 г. Самці менші за самок. Статевий диморфізм у забарвленні не виражений. Голова кругла з невеликими «вушками», лицьовий диск добре виражений. Спина і верх крил вохристо-бурі, черево жовтувате з тонкими бурими поздовжніми смужками. У польоті на згинах довгих крил помітні темні плями. Ноги і пальці покриті жовтими перами. Дзьоб і кігті бурувато-чорні. Очі жовті.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Знаходиться під охороноюБернської конвенції (Додаток ІІ) та CITES (Додаток ІІ). Разом з іншими птахами охороняється в заповідниках та національних природних парках України. Треба охороняти придатні для гніздування виду водноболотні біотопи, проводити роз’яснювальну роботу серед мисливців.

Могильник Aquila heliaca Savigny, 1809

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподіб-ні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 9-ти видів роду; один з 5-ти видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в україні: Пд. Європа, Пн. Африка, Азія (Пд.-зх. Азія, Казахстан, передгір'я та гірські р-ни Алтаю, Мінусинська улоговина, Тува, Забайкалля). На Україні поширений в межах лісостепової, окремих лісових масивах та лісосмугах сте-пової зони, в Кримських горах.

Чисельність і причини її зміни: В Україні гніздиться не менше 100 пар, голо-вним чином на сх. (бас. Сіверського Дінця) та в Криму. Європейску популяцію оцінено у 850–1400 пар. В останні роки намітилась тенденція до збільшення чисельності в сте-повій смузі України. Причини зміни чисель-ності: вирубування ділянок старого лісу в місцях постійного гніздування, скорочення кормової бази (ховрахи), винищування лю-диною, загибель птахів на ЛЕП.

Особливості біології та наукове значення: Перелітний птах, крім Криму. До місць гніз-дування прилітає в середині березня — на початку квітня. Трапляється у старих висо-костовбурних, найчастіше соснових, лісах, розташованих біля галявин, схилів, рідше на невеликих ділянках листяного лісу серед цілинних земель. Також гніздиться у деяких лісосмугах серед агроценозів степової зони.Гнізда влаштовує на верхівках дерев. У клад-ці (середина квітня — початок травня) 1–3 яйця. Насиджують обидва птахи, 43–45 діб. Пташенята залишають гніздо в кінці липня — на початку серпня. Статевозрілим стає на 3–4 році життя. Відлітає в жовтні. Живиться савцями, птахами середнього розміру та іноді падлом.

Морфологічні ознаки: Маса тіла — 2,5–4 кг, довжина тіла — 750–840 мм, розмах крил — 1800–2150 мм. До-рослий птах темно-бурий, голова світліша, рудувато-вохриста; плечові пера у деяких особин частково білі. Молоді птахи світліші з поздовжньою вохристою плямистістю.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Червоного переліку МСОП та Європейського червоного переліку. Включено до ЧКУ (1994),CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток І) та Бернської (Додаток І) конвенцій.

Канюк степовий Buteo rufnus (Cretzschmar, 1827)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподібні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 24-х видів роду, один з 3-х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Пд.-сх. Європа, Мала, Центральна та Пд. Азія, Закавказзя, Пн., Пд.-Сх. Африка. В Україні у лісостеповій, степовій смугах і Криму. Окремі пари гніздяться в лісовій смузі.

Чисельність і причини її зміни: До ср. ХХ ст. чисельність значно скоротилась, вид вважали зниклим. З 1980–1990 рр. почалося збільшення чисельності. Зараз в Україні гніздиться не менше 250 пар. Європейська популяція виду теж має тенденцію до зростання чисельності і на 2004 р. оцінювалась у 8,7–15 тис. пар. Основні причини падіння чисельності: розорювання цілинних земель (ХІХ–ХХ ст.), відстріл хижих птахів у 1950–1969 рр, скорочення кормової бази. Сучасне зростання пов’язане з відновленням кормової бази (сліпаки, дрібні мишоподібні гризуни), наявністю гніздопридатних угідь (байрачні ліси, стиглі лісосмуги), відсутністю відстрілу хижих птахів.

Особливості біології та наукове значення: Гніздиться на узліссях байрачних та штучних лісів, у старих лісосмугах, рідше на поодиноких деревах і опорах ЛЕП, в Криму — на вапнякових урвищах і скелях. З’являється на гніздових ділянках у березні — на початку квітня. На деревах гнізда будує у верхньому розгалуженні стовбура або на бічних гілках (4–20 м від землі). У кладці 2–5 яєць, які відкладаються наприкінці березня — на початку квітня. Насиджування триває біля 40 діб. Пташенята залишають гніздо наприкінці червня — на початку липня. Під час міграцій трапляється майже на усій території України. Мігрує переважно поодинці. Невелика частина популяції зимує на пд. України. Живиться мишами, ховрахами, сліпаками, іноді невеликими птахами.

Морфологічні ознаки: Маса тіла: біля 1,5 кг, довжина тіла: 500– 650 мм, розмах крил: 1260–1550 мм. У дорослого верх рудувато-бурий, голова, воло і груди вохристі, черево темне, хвіст світло-рудий.Молодий птах рудіший, хвіст смугастий.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: В Україні охороняється в «Єланецькому степу» — філії Українського степового заповідника та багатьох заказниках. Включено до ЧКУ (1994), CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) таБернської (Додаток ІІ) конвенцій. Для охорони виду достатньо зберігати місця гніздування в острівних, байрачних лісах та старих лісосмугах.

Гадюка Нікольського, гадюка лісостепова Vipera nikolskii Vedmederja, Grubant et Rudaeva, 1986

Таксономічна належність: Клас — Плазуни (Reptilia), ряд — Змії (Serpentes), родина — Гадюкові (Viperidae). Один з 5 таксонів, що розглядаються як види та підвиди комплексу звичайної гадюки Vipera (Pelias) berus (Linnaeus, 1758), та один з 3 видів роду Vipera у фауні України.

Природоохоронний статус: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Від сх. Румунії та Молдови до Волги. В Україні поширений в лісостеповій зоні. Мешкає у широколистяних, подекуди мішаних лісах, переважно на вододілах та по високих берегах річок, інколи — в заплавних лісах.

Чисельність і прічини її зміни: Зазвичай реєструють 1–10 ос./га. Щільність популяції під час певних фаз сезонного циклу може досягати 20–30 особин на 1 км маршруту чи кількох десятків на га, але площа, що підтримує існування цих змій впродовж усього сезону, значно більша.

Причини зміни чисельності: трансформація біотопів (вирубування лісу, дачна забудова, перевипас), загибель змій на автошляхах, знищення людьми або відлов з метою продажу. Реліктовий вид, який поступово поглинається звичайною гадюкою в результаті природної гібридизації, наслідки якої мінімальні лише в ізольованих популяціях вздовж пд. межі ареалу.

Особливості біології та наукове значення: Активна з початку березня до кінця жовтня. Веде денний спосіб життя. Ховається переважно у норах гризунів. Дорослі особини живляться в основному дрібними ссавцями (найчастіше норицями), іншими дрібними хребетними. Парування — в кінці квітня — на початку травня. Яйцеживородна. Народжує 7–23 малят в серпні–вересні. Статевозрілою стає у віці 4–5 років, тривалість життя перевищує 10 років. Отруйна. Як отруйний, реліктовий і гібридизуючий вид має істотне наукове значення.

Морфологічні ознаки: Невелика змія (загальна довжина самців до 76 см, самок — до 85 см) з товстим тілом та коротким хвостом. Черевних щитків зазвичай більше 150. Дорослі особини суцільно чорні, низ кінчика хвоста жовтуватий. Новонароджені — сірі або бурі з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється на заповідних територіях, розташованих у Лісостепу. Необхідне збереження великих лісових масивів, особливо екотонів у їх складі, та роз’яснювальна робота серед місцевого населення. За потреби вид можна з успіхом розводити у лабораторних умовах.

Бичок Букчича, бичок рись Gobius bucchichi Steindachner, 1870

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Окунеподібні (Perciformes), родина — Бичкові (Gobiidae). Один з 26-ти видів роду; один з 5-ти видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Адріатичне, Чорне моря. В Україні мешкає у Чорному морі біля берегів Криму та у р-ні о. Зміїний.

Чисельність і причини її зміни: Мала з причини створення берегозміцнювальних споруд, що веде до скорочення нерестових площ виду і до зменшення його чисельності.

Особливості біології та наукове значення: Живе у прибережному мілководді з глибиною 2–3 м, у місцях з мулистим чи мулистопіщаним дном і заростями зостери чи цистозіри, рідше з кам’янистим або черепашниковим дном, при солоності води 17–40‰. У теплий період йде ближче до берега, взимку від нього на глибини. Статеве визрівання відбувається в однорічному віці при довжині 3,4–3,8 см і масі тіла 0,9–1,1 г. Плідники біля берегів Криму мають довжину по самцям 3,3–6,9 см, по самках 3,3–5,6 см при відповідній масі 0,69–5,8 г і 0,74–5,8 г. Плодючість самок завдовжки від 4,7 до 5,3 см від 3472 до 5317 ікринок. Розмноження відбувається на прибережному мілководді біля врізу води, у прибої, на мулисто-піщаному дні з розсипами каміння чи ракушняку, які правлять за нерестовий субстрат. Нерест відбувається з кінця травня до серпня з розпалом у червні–липні, при температурі води 12–21°С. Ікра відкладається у гнізда, створені самцями. Личинки живляться дрібним зоопланктоном. Ріст малий: у віці одного року середня довжина риб становить 4,05 см, маса 1,41 г, у 2–4,6 см і 1,9 г, у 4 роки до 7–8 см.

Морфологічні ознаки: Тіло довгасте, дещо стиснуте з боків. Тім’я майже до очей, потилиця, передня частина спини, задня половина горла, черево і стебла грудних плавців покриті циклоїдною лускою; зяброві кришки голі. Передні ніздрі з простим, іноді з видельчастим щупальцем. Верхні кінці променів грудного плавця до середини не з’єднані перетинкою, однак і не витягнуті в тонкі нитки. Черевний присосок суцільний, без лопатинок на комірі. Найбільша довжина тіла 7–8 см, тривалість життя до 4 років. Забарвлення буруватосіре на боках, темніше на спині й світліше на череві. Спина й боки з численними дрібними темно-бурими і чорнуватими плямами. Більші з них подовженої форми, розміщені в ряд по середній вісі тіла у кількості близько 10. На голові з кожного боку по 3 поздовжних ряди пігментних штрихпунктирних плямок: через око, середину щік і на межі щоки з зябровою перетинкою. Обидва ряди з’єднані на підборідді. На основі грудного плавця велика темно-бура пляма. Непарні плавці з рядами чорнуватих плямок, особливо ближче до основ плавців; спинні плавці з блідо-сірими поздовжніми смужками.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Не здійснювалися.

Вівсянка чорноголова Emberiza melanocephala Scopoli, 1769

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Горобцеподібні (Passeriformes), родина — Вівсяникові (Emberizidae). Один з 37-ми видів роду; один з 16-ти видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Від пд. частини Європи до зх. узбережжя Каспію. До 1950 рр. обл. гніздування в Україні простягалася вузькою смугою від пд.-сх. кордонів Луганської та Донецької обл. вздовж Пн. Приазов ’я на зх. до «Асканії-Нова». Спорадично гніздився на пд. сх. Керченського п-ову. Сучасний ареал в Криму охоплює весь Керченський п-в. Спостерігається подальша тенденція просування виду в передгір’я Криму. Окремі пари та територіальні самці відмічені на узбережжі Молочного лиману, на пн. Арабатської стрілки, в ок. м. Таврійська (Херсонська обл.) та в Степовому Криму.

Чисельність і причини її зміни: У Європі — близько 2,8 тис. пар, в 1970–1990 рр. спостерігалося значне скорочення. В Україні, до середини 1970 рр. чисельність на Керченському п-ві сягала, можливо, декількох десятків пар, а на початку ХХІ ст. — 150–200 пар. У Пн. Приазов’ї чисельність різко скороти лась до 50–200 пар. У Луганській обл. до початку 1990-х рр. нараховувалось близько 20 пар, нині гніздяться поодинокі пари. Розширенню ареалу та зростанню чисельності виду в Криму сприяє погіршення культури землеробства та зменшення масштабів тваринництва. У Пн. Приазов’ї скорочення чисельності в 1980–1990 рр. пов’язане з розвитком сільського господарства та будівництвом пансіонатів що призвело до знищення природних біотопів.

Особливості біології та наукове значення: Трапляється у відкритих сухих степах, на зсувних схилах морських берегів. Тримається серед високої рудеральної рослинності, молодих полезахисних лісосмугах та чагарниках. У місцях гніздування з’являються в квіті–травні. Гнізда розташовуються в кущах та заростях трав’яних рослин. У кладці 2–7, частіше 4–5 яєць. Насиджує самка протягом 14–16 днів. Пташенята залишають гніздо у віці приблизно 12 діб. Відліт у липні–серпні. Живиться зерном культурних рослих, насінням бур’янів та комахами.

Морфологічні ознаки: Довжина тіла — близько 17 см, маса тіла — 25–33 г. Дорослий самець у шлюбному вбранні: голова чорна; задня частина шиї, спина, малі покривні пера верху крил, поперек і надхвістя каштаново-руді; горло і решта нижньої частини тулуба яскраво-жовті; дзьоб сірий; ноги бурі. Доросла самка зверху бурувато-сіра, на спині рудий відтінок і темні плями, поперек і надхвістя жовтуваті або рудуваті; низ жовтуватий. Молодий птах подібний до самки, але в оперенні переважає вохристий відтінок.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Занесено до Бернськоїконвенції (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється в Луганському та Опукському ПЗ, РЛП «Меотида». Необхідно запобігати знищенню природних біоценозів, придатних для гніздування виду.

Жужелиця дама Carterus (s. str.) dama (Rossi, 1792)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-туруни (Carabidae). Один з 10 видів в Палеарктиці, а в Україні — один з 4.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Сх. Пд. Європи, Передня Азія, Кавказ та Копетдаг. Поодинокі особини знаходили на крайньому пд. Степу України та в Криму.

Чисельність і причини її зміни: Трапляється дуже рідко.

Причини зміни чисельності: зникнення цілинних степових ділянок.

Особливості біології та наукове значення: Не вивчені. Ксерофільний рослиноїдний вид. Зареєстрований у травні–червні. Імовірно, зимують як імаго, так і та личинки.

Морфологічні ознаки: Завдовжки 7–10 мм. Тіло сплющеновидовжене, густо точковане та волохате. Чорний або чорно-бурий. Голова самців з довгими рогоподібними виростами та крилоподібно розширеними мандибулами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Не здійснювалися. Рекомендований до охорони в степових заповідниках України.

Журавель сірий Grus grus (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Журавлеподібні (Gruiformes), родина — Журавлеві (Gruidae). Один з 2-х видів роду у фауні України; один з 10-ти видів роду у світовій фауні.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Гніздиться у Пн., Центральній і Сх. Європі, Пн. Азії; птахи європейської популяції зимують на Піренейському п-ві, у Пн. і Сх. Африці, Малій Азії, азійські птахи проводять зиму у Пд. Азії. В Україні гніздиться на Поліссі, у Лівобережному лісостепу і частково у Лівобережному степу, а також, можливо, на Сиваші; мігрує по усій країні.

Чисельність і причини її зміни: Зараз у країні від 500–600 до 700–850 пар. У Сумській обл. 60–70 пар, Чернігівській — 7–11, Київській — 16–23, Полтавській — 40–45, Харківській — 100–110, Донецькій — 15–20, Луганській — 40, Дніпропетровській — 10–15. На Лівобережжі — 410–460 пар, з яких 80–100 — на Поліссі, 180–200 — у Лісостепу, 160–175 — у Степу. У долині Сули біля 25–30 пар, Удаю — 15–20, Псла — 30–35, Хорола — 3–5, Ворскли — 65–70, Мерли — 12–15, Орельки — 12–15. У поліських р-нах Правобережжя — 80–100 пар. Міграційні скупчення на Житомирщині, Полтавщині, Київщині, у БЗ «Асканія-Нова» — 8–16 тис. ос. На Центральному Сиваші восени тримається до 8–10 тис. ос. У м’які зими небагато птахів зимує у р-ні БЗ «Асканія-Нова» і на Сиваші. Чисельність європейської популяції — 74–100 тис. пар. Зміна чисельності: фактор непокою на гніздуванні, зниження рівня води у гніздових біотопах, що робить доступними гнізда для хижаків, браконьєрство, зіткнення з електролініями, використання пестицидів.

Особливості біології та наукове значення: Весняна міграція у березні — на початку травня. Моногам, пари постійні. У р-ни гніздування повертається з кінця березня — до початку травня. Оселяється по заболочених лісах, на великих відкритих болотах та у заплавах з заростями очерету. Гніздиться окремими парами, гнізда з рослинних решток на купинах або сухих місцинах. Кладка з 1–3 яєць у кінці квітня — на початку травня, насиджують обидва птахи. Інкубація близько 30 діб. Молодь починає літати у віці 2-х місяців. Статева зрілість у віці 4–6 років. Осіння міграція з середини вересня до кінця жовтня. Живиться переважно рослинною їжею: вегетативними частинами рослин, насінням, ягодами, а також комахами, ящірками, зміями, яйцями птахів, гризунами, молюсками тощо.

Морфологічні ознаки: Маса тіла: 4–7 кг, довжина тіла: 114–130 см, розмах крил: 200–230 см. Шия, дзьоб і ноги довгі. Дорослий птах сірий, на тім’ї гола червона шкіра; потилиця, горло і верх шиї чорні, по боках голови білі смуги, дзьоб буруватий, ноги чорні. Молодий птах рудувато-бурий.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Під охороною CITES (Додаток ІІ), Бернської (Додаток ІІ), Боннської конвенцій (Додаток ІІ), угоди AEWA, внесений до ЧКУ (1994) Необхідно надати охоронний статус місцям гніздування і перебування виду під час міграцій та зимівлі, обмежити застосування пестицидів у місцях гніздування.

Дятел білоспинний Dendrocopos leucotos (Bechstein, 1803)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Дятлоподібні (Piciformes), родина — Дятлові (Picidae). Один з видів політипного роду Dendrocopos; один з 5-ти видів у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Суцільна смуга ареалу від Сх. Європи через усю Пн.-сх. Азію до Пд. Китаю, узбережжя Охотського моря та о-вів Японії. Займає зх. частину Скандинавського п-ова, мозаїчно поширений в долині Ельби, вздовж кордону Німеччини та Австрії, на пд. Балканського п-ова. В Україні поширений відносно мозаїч-но, найчастіше трапляється на Розточчі, у Сх. Карпатах, на Зх. та Житомирському Поліссі та на пн. сх. країни.

Чисельність і причини її зміни: Європейська популяція близько 180 тис. пар. Загальну чисельність виду в Україні оцінено в межах 570–930 пар. За останні 20 років чисельність виду скоротилась більше ніж у 3–4 рази. Причиною зміни чисельності є практика суцільних рубок старих лісів. Екс-плуатація лісових масивів особливо зросла за останні два десятиліття.

Особливості біології та наукове значення: Осілий вид, типовий моногам. У Карпатах та на Розточчі оселяється у пралісах або старих букових лісах, обов’язково з високим відсо-тком (не менше 5–7%) старих трухлявих де-рев. У Поліссі найчастіше займає вологі ліси або ж лісові заплави рік та біля берегів озер. Гніздиться у дуплах м’яких порід дерев. Гніз-дування у березні-червні. Кладка з 3–5 яєць. Насиджування здійснюють обидва птахи. Тривалість інкубації 11–12 днів, виліт моло-дих через 24–28 діб після вилуплювання. Успішність гніздування в Україні скорочуєть-ся через порушення лісового законодавства та зростання чисельності хижаків (зокрема кунячих). Успіх розмноження не перевищує 2,1–2,4 молодих на пару. У живленні перева-жають ксилофаги, личинки комах, лялечки мурашок різних видів.

Морфологічні ознаки: Довжина тіла: 240–260 мм; маса сам ця: 105–112 г, самки: 105–106 г. Виражений статевий диморфізм. У самця верх голови червоний, а у самки — чорний. Потилиця та верхня частина спини чорні, нижня частина спини біла. Боки тулуба з повздовжніми вузькими темними рисками. Черево біле. Підхвістя і задня частина черева червоні.

Режим збереження та заходи охорони: Знаходиться під захистом Бернськоїконвенції (Додаток ІІ). Охороняється у заповідниках — Поліський, Карпатський, «Ґорґани», «Розточчя», НПП: Шацькому, «Сколівські Бескиди», Карпатському, «Прип’ять-Стохід». Необхідні спеціальні менеджмент плани для підтримки природних лісостанів з високим відсотком старих дерев м’яких порід як на незаповідних, так і на заповідних територіях.

Орлан-білохвіст Haliaeetus albicilla (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподібні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 8-ми видів роду; один з 2-х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює значну частину Євразії (переважно лісотундрова та лісова смуги). В Україні гніздиться вздовж Дніпра та його головних притоків, на р. Сіверський Донець, р. Дунай, а також поблизу великих ставкових господарств у інших р-нах. Під час кочівель трапляється по всій Україні. На зимівлі — переважно вздовж Дніпра, у пн.-зх. Причорномор’ї, на Сиваші та спорадично в інших р-нах.

Чисельність і причини її зміни: В Україні протягом ХІХ — першої половини ХХ ст. чисельність катастрофічно скорочувалася . У 1960–70 рр. гніздилося всього 20–30 пар. Відновлення чисельності почалося з другої половини 1970 рр. досягнувши у 2009 р. 100–120 пар. Щороку зимує 260–370 ос. Головними чинниками загрози є: лісогосподарська діяльність, браконьєрство, рекреаційне навантаження поблизу водойм, збіднення кормової бази, забруднення довкілля.

Особливості біології та наукове значення: Осілий птах, частина популяції у осінньозимовий період кочує. Тримається поодинці або парами, у місцях концентрації здобичі утворює скупчення. Моногам. Заселяє заплавні або вологі широколистяні ліси, бори. Гніздо влаштовує на старих деревах, може займати його багато років. Відкладає 1–3 яйця, найчастіше з кінця лютого до кінця другої декади березня. Насиджує переважно самка, 35–40 діб. Залишає гніздо зазвичай 1–2 пташенят, переважно у третій декаді червня. Успішно гніздиться 74% пар. Статевозрілим стає у 4–6 років. Живиться у гніздовий період переважно рибою, у зимовий — коловодними птахами, рибою і падлом.

Морфологічні ознаки: Маса тіла: 3,1–5,8 кг, довжина тіла: 793– 863 мм, розмах крил: 2093–2232 мм. Дорослий птах бурий, темніший зверху і світліший знизу, з білим хвостом; верх голови, шия і горло значно світліші, ніж спина і верхні покривні пера крил, іноді білуваті. Молодий птах темно-бурий, відзначається плямистістю оперення. Хвіст чорнувато-бурий, дзьоб чорний. Остаточного дорослого вбрання набуває на шостий рік життя.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Внесено до ЧКУ (1994), Червоного переліку МСОП, Європейського червоного переліку, конвенції CITES(Додаток І), Бернської (Додаток ІІ) та Боннської (Додаток І і ІІ) ковенцій. В Україні на територіях природно-заповідного фонду під час гніздування охороняється лише близько 10% популяції; взимку 100−300 орланів. Для покращання охорони необхідні: збалансоване ведення лісового господарства, створення заказників радіусом 0,5 км навколо гнізд, побудова штучних гніздівель, охорона місць масової зимівлі, посилення контролю за незаконним відстрілом, моніторинг забруднення довкілля, широкомасштабна пропаганда.

Сатурнія мала Eudia pavonia (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Сатурнії (Saturniidae). Один з 3 (4) видів палеарктичного роду, один з 2 (3) видів роду у фауні України. Розглядається як «збірний» вид: нещодавно вид-двійник Eudia pavoniella (Scopoli, 1763) виявлений на зх. Україні.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Лісова, лісостепова та (частково) степова зони Євразії. В Україні спорадично зустрічається майже повсюдно.

Чисельність і причини її зміни: Незначна. У деякі роки місцями (на Поділлі та у Нижньому Придніпров’ї) нерідкісний вид, але загалом зустрічаються лише поодинокі особини.

Причини зменшення чисельності: знищення природних біотопів (чагарників, рідколісся тощо), зміна породної структури лісу, застосування пестицидів.

Особливості біології та наукове значення: Зустрічається на лісових галявинах та узліссях, у рідколіссях, серед чагарникових пустищ, на степових ділянках з заростями терену, шипшини тощо, на верхових болотах, іноді — у парках та садах. Протягом року розвивається 1 генерація. Літ імаго — з кінця квітня до середини травня, самці активні з полудня до сутінок, іноді — вночі, самки малорухливі, яйця відкладають уночі (до 200 шт.). Метелики не живляться. Гусінь живиться на різноманітних деревах (дуб, граб, береза, липа, верба, горобина тощо), але віддає перевагу чагарникам (терен, глід, ожина, малина, шипшина, жостір) та чагарничкам (чорниця, верес тощо). Розвивається гусінь з кінця травня до середини липня. Заляльковується на прикореневій частині кормової рослини у твердому грушоподібному коконі. Зимує лялечка, діапауза якої може тривати до 3 років.

Морфологічні ознаки: Розмах крил — 50–76 мм. Статевий диморфізм виразний. Передні крила самця бурі, задні — яскраво-руді; загальний фон крил самки сірий. На кожному крилі є по одній великій очкуватій плямі, що утворена різнобарвними концентричними кільцями з чорною облямівкою та центром і кілька подвійних хвилястих ліній; зовнішня облямівка крил світло-сіра всередині та темно-сіра зовні. Тіло та прикоренева частина крил опушені.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Як компонент біоценозу пасивно охороняється у Чорноморському БЗ. Доцільно створити ентомологічні заказники у місцях виявлення популяцій виду.

Чоп звичайний, чоп великий Zingel zingel (Linnaeus, 1766)

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Окунеподібні (Perciformes), родина — Окуневі (Percidae). Один з 3-х видів роду, один з 2-х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Басейни Дністра та Дунаю. В Україні ендемік бас. Дунаю та Дністра.

Чисельність і причини її зміни: Незначна. Причинами є порушення типових біотопів у результаті зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режимів водойм, спричиненої гідротехнічним будівництвом, а також забруднення води та надмірний вилов.

Особливості біології та наукове значення: Прісноводна жила риба гірських та передгірних ділянок річок з швидкою течією, чистою, добре насиченою киснем водою. Місцями перебування є глибоководні ділянки річок з твердим дном з піску, гальки або глини, рідше їх мілководдя. Статевозрілим стає в 2–4 роки. Нереститься у квітні–травні. Плодючість до 10 тис. ікринок; дрібну та клейку ікру відкладає на дно. Довжина шести-

семиліток досягає понад 27 см. Живиться здебільшого вночі, основний корм — донні безхребетні (личинки комах, черви, рачки, молюски), ікра та дрібна риба.

Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, струнке, у передній частині округле, у спинно-черевному напрямі трохи сплощене. Два спинних плавці розділені проміжком. Довжина хвостового стебла ледь перевищує довжину основи заднього спинного плавця. Хвостовий плавець з ледве помітною виїмкою. Голова відносно довга, трикутна. Рот нижній, верхня щелепа виступає над нижньою. На щелепах дрібні, щетинкоподібні зуби. Довжина тіла до 45 см (здебільшого до 25 см), маса 200–300 г, інколи до 1 кг. Тривалість життя близько 10 років. Загальне забарвлення тіла жовто-буре. Спина темно-коричнювата, черево світлосірувате. По боках тіла навскоси від спини до черева розміщуються по чотири чорних смужки, які ніби стрічками оперізують тіло. Плавці жовтаво-сіруваті. Спинні та хвостовий плавці темніші, ніж решта.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до ЧКУ (1994), списків Бернської конвенції і МСОП та Європейського червоного списку. Охороняється у Дунайському біосферному заповіднику, в іхтіологічних заказниках «Репуженські острови», «Василівська вирва» та «Дарабанське плесо». Доцільно виділити заповідні акваторії на річках, де б охоронявся реофільний комплекс риб, у тому числі і чіп великий.

Пугач Bubo bubo (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з 13-ти видів роду, єдиний вид роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює майже всю Євразію та Пн. Африку. На території України номінативний підвид B. b. bubo заселяє пн. і зх. р-ни, а пд.-руський B. b. interpositus — сх. (переважно Луганську обл.).

Чисельність і причини її зміни: В Україні налічують близько 200 пар, з них не менше 110 пар на сх. Європейська популяція виду складає не більше 38 тис. пар. Приблизно на половині постійних гніздових ділянок розмноження не спостерігається, можливо, через те, що один з птахів пари гине. На чисельність негативно впливають переслідування людиною, розлякування самок на ранніх стадіях насиджування (кидають кладку), загибель на ЛЕП.

Особливості біології та наукове значення: Осілий. Активний у сутінках і вночі. Токування відбувається наприкінці зими. Гніздиться по глухих ярах, берегових урвищах, скельних виходах, рідше в лісах і на болотах. Яйця відкладає в кінці лютого — на початку березня. Гнізда влаштовує на глухих ділянках лісів, байраків чи скельних виходів на землі в нішах, на виступах або під коріннями дерев і чагарників. У кладці 2–5 (частіше 3) яйця. Насиджує самка 33–35 діб. Пташенята виходять з гнізд вже у травні, літати починають лише у другій половині червня. Спектр живлення дуже різноманітний, переважають птахи, дрібні гризуни та їжаки.

Морфологічні ознаки: Маса тіла — 1,5–4,2 кг, довжина тіла — 600–750 мм, розмах крил — 1600–1880 мм. У дорослого верх темно-бурий з жовтуватими і білуватими плямами, низ вохристий з темно-бурими широкими поздовжніми рисками. Є великі «вушка». Молодий птах має подібне забарвлення.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:CІTES, Додаток ІІ, Бернськоїконвенції, Додаток ІІ. ЧКУ (1994). Охороняється на гніздуванні в Карпатському та Поліському заповідниках. Для збереження виду необхідно посилити контроль за незаконним відстрілом у мисливський сезон.

Лунь польовий Circus cyaneus (Linnaeus, 1766)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподібні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 9-ти (за ін. джерелами, 10–13) видів роду, один з 4-х видів у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Пн. Америка, Європа та Азія. Сучасний гніздовий ареал в Україні включає деякі пн. р-ни Полісся і, можливо, частину Зх. України. Зимує на всій теріторії країни, переважно в степовій та лісостеповій смугах.

Чисельність і причини її зміни: Європейська гніздова популяція складає 32–59 тис. пар. Гніздова популяція виду в Україні налічує не більше 10–20 пар. Найрегулярніше гніздиться на Волинському Поліссі вздовж пн. кордону з Білоруссю, а також в прикордонних р-нах з Росією. Щільність гніздової популяції зростає зі сходу на зх. та з пд. на пн..

Причини зміни чисельності: знач на деградація гніздових біотопів, викликана осушувальними роботами, надмірним заростанням лук та лісових галявин, збільшення площ весняного випалювання рослинності по балках та долинах річок, а також осіннього випалювання стерні.

Особливості біології та наукове значення: Віддає перевагу природним біотопам. Гніздиться на великих лісових галявинах, згарищах, торфових болотах, на луках, полях кормових трав. Перші мігранти спостерігаються на початку березня. Моногам. Гніздо мостить на землі. Яйця відкладає у травні–червні. В кладці 2–5 яєць. Насиджування до 30 діб. Молоді перебувають у гнізді протягом 32–42 днів. Перші льотні виводки трапляються з середини липня. Осіння міграція відбувається у вересні–листопаді. Мігрує поодинці або розрідженими групами по 2–4 ос. У раціоні переважають дрібні гризуни. Також охоче живиться горобиними птахами, ящірками, зрідка комахами.

Морфологічні ознаки: Маса тіла — 400–564 г, довжина тіла — 430–500 мм, розмах крил — 116–1198 мм, У дорослого самця голова, шия, воло, спина, поперек і верх крил сірі; надхвісття біле; решта тулуба сірувато-біла; пера на верхівці крил чорні; райдужна оболонка ока, восковиця і ноги жовті. Доросла самка зверху бура, пера з вохристою облямівкою; надхвістя біле; на хвості темнобурі смуги. Молодий птах подібний до самки, але з рудим відтінком; другорядні махові пера зі споду бурі; райдужна оболонка ока темнокоричнева.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид включено до ЧКУ (1994),CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій. Необхідні заходи охорони: виявлення та охорона гнізд птахів та гніздових ділянок, удосконалення природоохоронного законодавства, пропаганда охорони виду. Гніздова біологія виду в Україні вивчена недостатньо, і для його збереження необхідна спеціальна науково-природоохоронна програма.

Кефаль рамада Liza ramada (Risso, 1827)

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Окунеподібні (Perciformes), родина — Кефалеві (Mugilidae). Один з 25-ти видів роду, один з 4-х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Сх. Атлантика від пн. частини Норвегії до Пд. Африки (Наталь), Середземне, Чорне моря. В Україні відмічалася біля берегів Криму (м. Севастополь), а також у пн.-зх. частині Чорного моря (район гирла Дунаю, 1946–1947 рр.).

Чисельність і причини її зміни: Невідомі. За останні більш ніж 30 років зареєстрована одна особина в жовтні 2006 р. в Балаклавській бухті Севастополя.

Особливості біології та наукове значення: Мало вивчений вид. Зграйна пелагічнопридонна морська риба прибережної мілководної зони, зустрічається в лиманах, прибережних озерах, заходить у річки, віддає перевагу місцям із замуленим дном. Дорослі особини живляться здебільшого детритом і мікроводоростями, молодь зоопланктоном, з дорослішанням збільшується доля мікробентосу. Самці набувають статевої зрілості у 2 роки, самки — в 4. У Середземному морі нереститься восени і ранньою зимою. Ікра пелагічна, розвивається здебільшого в поверхневих шарах води, дрібна, має сферичну форму, діаметром 0,66–1,03 мм з однією великою жировою краплиною діаметром 0,2 мм.

Морфологічні ознаки: Тіло витягнуте, струнке, злегка сплюснуте з боків. Кути рота не досягають заднього краю передокової кістки. Верхня губа тонка, ширина її менше половини діаметру ока. Жолобки на лусці спини ординарні, зверху голови майже відсутні. Над основою грудного плавця є подовжена лопатинка. Очі невеликі, жирові повіки зачаткові. Два спинних плавники розділені широким проміжком. У бічній лінії 41–46 лусок. Наибільша довжина 60 см. Забарвлення спини і верхньої половини голови темні або синювато-сірі, боки і нижня частина голови сірувато-сріблясті, черево сріблясто-біле. На боках до 6–7 сіруватих поздовжніх смуг. Плавники світло-сірі або жовтуваті. Є чорна пляма біля початку грудного плавця.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Не здійснювалися.

Трав'яний краб Carcinus aestuarii Nordo 1847

Таксономічна належність: Клас — Ракоподібні (Crustacea), ряд — Десятиногі (Decapoda).

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду і його поширення в україні: Прибережна зона усіх морів Середземноморського басейну. У Чорному та Азовському морях переважно в літоральній або в субліторальній зонах, а також в лиманах та лагунах.

Чисельність і причини її зміни: Чисельність виду незначна.

Причини зміни чисельності: забруднення морської води, періодичні замори.

Особливості біології та наукове значення: Концентрується вздовж берега на глибині до 3 м, де проходить інкубація яєць та виводяться личинки. Оптимальний біотоп — кам’янисте дно або черепашник з водорослями.

Морфологічні ознаки: Карапакс сплющений, поверхня його з дрібними нерівномірно розподіленими гранулами. Ширина трохи перевищує довжину. Передній край з трьома тупими лопастеподібними колючками, середня з яких трохи довша за бокові. Очні орбіти з виїмками на верхньому та нижньому краях. Абдомен самця утворює рівнобедрений трикутник, у самок він закінчується овалом. Максимальна ширина карапаксу — 8,0 см при довжині 6,7 см.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Збереження біотопів.

Ставковик потовщений Lymnaea pachyta Westerlund, 1890

Таксономічна належність: Клас — Черевоногі (Gastropoda), ряд — Легеневі (Pulmonata).

Природоохоронний статус: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в україні: Дельта Волги у прибережжі острова Бухтовий. В межах України знайдено лише в Криму.

Чисельність і причини її зміни: Точних даних про чисельність виду немає. Фактори, які впливають на численність, не вивчено, оскільки вид зустрічається дуже рідко.

Особливості біології та наукове значення: Вид населяє занурену вищу водну рослинність на невеликій глибині у прибережжі проточних та стоячих водойм, в тому числі ті, які часто пересихають влітку та калюжі.

Морфологічні ознаки: Черепашка невелика, високо-конічної або яйцеподібно-конічної форми, помірно тверда. Обертів — до 6, вони сильно здуті (майже ступінчасті), розділені глибокою сутурою (швом). Висота черепашки перевищує її ширину в 1,7 рази. Останній оберт складає близько 0,8 висоти черепашки. Поверхня черепашки лискуча, з тонкими лініями наростання. Устя яйцеподібне, його висота складає 0,5 висоти всієї черепашки. Пу пок повністю закритий. Висота черепашки — до 11,5 мм, довжина — 20–25 мм.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Збереження біотопів.

Береза темна Betula obscura A.Kotula (incl. B. kotulae Zaverucha; B. pendula Roth subsp. obscura (A.Kotula) Á.Löve, B. verrucosa Ehrh. subsp. obscura (A.Kotula) Á.Löve et D.Löve)

Таксономічна належність: Родина Березові — Betulaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Центральноєвропейський вид з нез’ясованим таксономічним статусом. Таксономічна самостійність і доцільність виділення у видовому ранзі лишаються дискусійними.

Ареал виду та його поширення в Україні: Зрідка в Зх., Центральній та Східній Європі. В Україні спорадично трапляється на Прикарпатті, Поділлі, Поліссі, у Лісостепу. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Лв, Ів, Тр, Зк, Хм, Вн.

Чисельність та структура популяцій: Популяції нечисленні, трапляється здебільшого поодинокими особинами або групами по 2–3 дерева серед насаджень інших видів білокорих беріз.

Причини зміни чисельності: Суцільні вирубування лісу.

Умови місцезростання: У широколистяних та мішаних лісах, у складі піонерних угруповань березняків, на вогкуватих узліссях і галявинах, по краю підсушених боліт. В угрупованнях кл. Querco-Fagetea, Vaccinio-Piceetea, Alnetea glutinosae. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Фанерофіт. Дерево 9–12 м заввишки, з чорно-сірою, сірою або чорно-коричневою гладкою корою. Молоді гілки вкриті залозками, або іноді трохи опушені. Листки яйцеподібні, пилчасті або двічі пилчасті, шкірясті. Квітки зібрані в сережки. Плідні сережки циліндричні, 3–4,5 см завдовжки, 0,6–0,8 см діаметром, на коротких ніжках до 1 см завдовжки, повислі. Плід горішок з плівчастими крильцями; горішки довгастоеліптичні, світло-коричневі, плоскі по краях й опуклі по центру, тверді, однонасінні; крильця разом з горішком 2,8 мм завширшки, в 1,5– 2 рази ширші від горішка. Луски 4,2–5 мм завдовжки, 3,8–4,5 мм завширшки, з клиноподібною основою, бокові лопаті округлокутасті, дещо відхилені донизу; середня лопать 1,5–2 мм завдовжки. Цвіте у квітні– травні, плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у ПЗ «Розточчя», «Медобори» (філіал «Кременецькі Гори» ); у пам’ятці природи «Буковинка» (Надвірнянський р-н, Івано-Франківської обл.). Заборонено несанкціоновані лісогосподарські заходи в місцях виростання виду.

Фісиденс струмковий Fissidens rivularis (Spruce) Schimp.

Таксономічна належність: Родина Фісидентові — Fissidentaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Субокеанічно-середземноморський вид з єдиним місцезнаходженням в Україні.

Ареал виду та його поширення в Україні: Центральна і Пд. Європа, Сх. і Пд. Азія, Пн. і тропічна Африка, о-ви Азорські, Канарські, Мадейра. Знайдено в Гірському Криму: Кримський заповідник, водоспад Головкінського. Адм. регіон: Кр.

Чисельність та структура популяцій: Єдина популяція; зростає невеликою дернинкою.

Причини зміни чисельності: Не з’ясовані. Можливо, завжди був рідкісним.

Умови місцезростання: На занурених у воду каменях і скелях, у струмках і водоспадах.

Загальна біоморфологічна характеристика: Дернинки темно-зеленого кольору. Стебло 0,5–3 см заввишки, від основи з окремими бічними пагонами, з багатьма парами листків. Листки густо розміщені, видовженоязикоподібні, раптово короткозагострені або поступово довгозагострені, облямовані. Придаток коротший, ніж піхвова частина, рідше рівний або довший за неї. Спинне крило вузько збігає, досягає основи листка. Облямівка здута, 2–4-шарова, досить широка. Жилка коротко виступає з верхівки листка. Однодомний. Андроцеї маленькі, брунькоподібні, у пазухах листків; гінецеї на верхівках стебла. Коробочка маленька, овальна. Розмножується спорами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в Кримському ПЗ. Необхідно контролювати стан популяцій, створювати нові природно-заповідні території в місцях зростання виду.

Трутовик коренелюбний Polyporus rhizophilus (Pat.) Sacc. (Polyporellus rhizophilus Pil., Melanopus rhizophilus Pat.)

Таксономічна належність: Родина Трутовикові — Polyporaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Вид росте у заповідних цілинних степових угрупованнях з участю ковили.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євразія (Чехія, Росія, Казахстан), Африка (Алжир). В Україні знайдений у Лівобережному та Старобільському злаково-лучнних Степах та Лівобережному злаковому Степу. Адм. регіони: Дц, Лг, Хс.

Чисельність та структура популяцій: Трапляється поодинці.

Причини зміни чисельності: Скорочення площ абсолютно заповідних цілинних степів. Ценотичні зміни характеру степової рослинності.

Умови місцезростання: Цілинні різнотравно-типчаково-ковилові степи.

Загальна біоморфологічна характеристика: Плодові тіла складаються з шапинки і ніжки. Шапинка округла, увігнуто-розпростерта, 1–4,5 см у діаметрі, м’ясисто-шкіряста, при висиханні ламка, гладенька або дрібнолуската, з гострим або трохи підгорнутим донизу лопатевим краєм, кремова або світловохряна. Тканина шапинки коркувата, біла або блідо-кремова. Гіменофор трубчастий, трубочки 1–2 мм завдовжки, більш-менш спускаються по ніжці, білуваті або кремові. Пори кутасті або кутасто-еліпсоїдні, 0,5– 1×0,25–0,5 мм, по 3–4 на 1 мм поверхні, по краю шапинки кулясті і меншого розміру. Ніжка циліндрична, 1–3 см завдовжки, 2–7 мм завтовшки, центральна або злегка ексцентрична, пряма або трохи скривлена, щільна, коркувата, майже дерев’яниста, гладенька, рідше злегка борошниста, білувата, при основі брудно-бура до чорнуватої, потовщена, виступає із щільного склероціального сплетіння міцелію. Спори еліпсоїдні або веретеноподібноовальні, рідше яйцеподібні, 7,5–11×3–4,5 мкм, при основі злегка звужені і косо пригострені, гладенькі, з 1–2 краплями або крупнозернисті, безбарвні. Базидії булавоподібно-циліндричні до клиноподібних, 15–28×4,5–6 мкм, з 2–4 короткими стеригмами, часто із зернистим вмістом, безбарвні. Плодові тіла з’являються в травні– червні. Паразит злаків.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в Українському степовому ПЗ (відділення «Хомутовський степ» та «Кам’яні Могили»), Луганському ПЗ (відділення «Стрільцівський степ»), БЗ «Асканія-Нова» та Чорноморському БЗ.

Первоцвіт дрібний Primula minima L.

Таксономічна належність: Родина Первоцвітові — Primulaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Реліктовий вид з диз’юнктивним ареалом.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європейський вид, поширений у високогір’ї Карпат, Альп та Балкан. В Україні — Чорногора (гг. Петрос, Ребра, Шпиці, Туркул, ГутинТомнатик, Піп Іван) та Мармарош (г. Піп Іван). Адм. регіони: Ів, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Популяції переважно невеликі, іноді фрагментовані, й у більшості з них вікові спектри неповночленні, без ювенільних та імматурних рослин. Проте в урочищах поблизу Шпиць та між Ребрами й Кізьїми Улогами на Чорногорі віковий спектр популяції повночленний.

Причини зміни чисельності: Обмежена кількість відповідних екотопів, можливо, господарська діяльність людини, хоча здатний переносити значне рекреаційне навантаження.

Умови місцезростання: Субальпійський та альпійський пояси на висоті 1750–2000 м н. р. м., на схилах різної експозиції, переважно на слабко задернованих ділянках, скелях та їх розщілинах, в асоціаціях Primulo (minima)-Caricetum curvulae, Festucetum pictae, Salicetum herbaceae, Polytricho-Poetum deylii, Soldanello hungaricae — Salicetum kitaibelianae (кл. Junceta trifidi, Salicetea herbaceae, Arabidetalia caeruleae). Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Хамефіт. Напівкущик з інтенсивно галузистими кореневищами двох типів: висхідні — короткі, потужні, й лежачі — довгі, тонкі, що утворюють щільні жорсткуваті куртини. Рослини з мичкуватою кореневою системою та висхідними чи прямостоячими розетковими надземними пагонами висотою всього 2–3(5) см. Нижні частини надземних пагонів багаторічні з ознаками здерев’яніння, моноподіально поновлюються й закінчуються багатолистковими розетками, а репродуктивні пагони — пазушні однорічні безлисті стрілки, що закінчуються поодинокими квітками. Листки з шкірястими лопаткоподібними пластинками 1–2 см завдовжки, цілісними, але з дрібнозубчастою верхівкою. Віночок бузкувато-рожевий, 15–20 мм в діаметрі. Цвіте у липні–серпні, плодоносить у серпні– вересні. Розмноження переважно вегетативне, рідше насіннєве.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Карпатському БЗ. Доцільно встановити моніторинг популяцій виду. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростання.

Осока лапкоподібна Carex pediformis C. A. Mey.

Таксономічна належність: Родина Осокові (Смикавцеві) — Cyperaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Рідкісний, реліктовий, диз’юнктивно поширений вид на пн. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євразійський вид, поширений диз’юнктивно: Пн. (Арктика) і Сх. Європа, Кавказ, Сибір, Далекий Схід, Центральна (Монголія) і Сх. (Китай) Азія. В Україні зростає на Розточчі– Опіллі, Донецькому кряжі. Адм. регіони: Лв, Дц, Лг.

Чисельність та структура популяцій: Популяції ізольовані, малочисельні, представлені окремими скупченнями особин, що мають значне проективне покриття.

Причини зміни чисельності: Стенотопний вид з вузькою екологоценотичною амплітудою, що лімітується природними (зміна еколого-фітоценотичних умов) і антропогенними (випасання худоби, витоптування) факторами.

Умови місцезростання: На сухих кам’янистих степових схилах пн. експозиції, крейдяних відслоненнях, в угрупованнях кл. Festuco-Brometea. Гелiофiт, мезоксерофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемiкриптофiт. Трав’яний дернинний багаторічник з коротким кореневищем. Стебла 10–35 см заввишки, прямостоячі, з іржастобурими піхвами. Листки сіро-зелені, жорсткі, пласкі або з донизу загорнутими краями, 2–2,5 мм завширшки, коротші стебел. Нижній покривний листок з піхвою 1–2,5 см завдовжки і вузько-лінійною чи щетинкоподібною пластинкою. Суцвіття з 2–4 колосків. Верхній колосок чоловічий, булавоподібний, зі світло-іржавими покривними лусками. Решта колосків — жіночі, довгастолінійні, 1–2,5 см завдовжки, на ніжках, з яйцеподібними, гострими, світло-іржавими або світло-каштановими покривними лусками. Мішечки оберненояйцеподібні, конічні, опукло-тригранні, 3–3,5 мм завдовжки, жовтуваті або іржасті, блискучі, з потовщеними жилками, вздовж жилок волосисті, поступово звужені в носик. Приймочок 3. Плід — горішок. Цвіте в квітні–травні. Плодоносить у травні–липні. Розмножується насінням і вегетативно.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Необхідно контролювати стан популяцій. Охороняють в НПП «Святі Гори». Заборонено порушення умов місцезростань, заліснення ділянок, розробка крейди.

Конюшина темно-каштанова Trifolium badium Schreb. (Chrysaspis badia (Schreb.) Greene)

Таксономічна належність: Родина Бобові — Fabaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Центральноєвропейський субальпійськоальпійський вид в ізольованому локалітеті на сх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Гори Центральної Європи: Альпи, Карпати, Судети. В Україні відомий єдиний локалітет на г. Близниця (Свидовець) у Закарпатській обл. Адм. регіон: Зк.

Чисельність та структура популяцій: Популяція малочисельна, займає площу до 200–300 м2, відносно стабільна за умови відсутності антропогенного впливу. Основна частина популяції розташована поблизу оглядової площадки на вершині гори, що постійно загрожує руйнуванням екотопу.

Причини зміни чисельності: За останні 30 років змін чисельності не спостерігалося, але структура популяції змінюється в сторону переважання старих генеративних особин, що свідчить про зниження генеративного поновлення.

Умови місцезростання: Кам’янисті відслонення та осипища в альпійському поясі поблизу вершини гори. Угруповання союзів Arabidion coeruleae (кл. Thlaspietea rotundifolii), Poion alpinae (кл. Molinio-Arrhenatheretea. Петрофіт, мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна, іноді двотрирічна, трав’яна рослина. Стебло від основи розгалужене, з нечисленними квітконосними й недорозвиненими прикореневими улисненими пагонами; стебла прямостоячі, іноді висхідні, 15–30 см заввишки, притиснутоволосисті або голі; прилистки довгасті, ланцетно загострені, на 2/3 зрослі з черешками листків; нижні на довгих черешках, верхні на черешках коротших, ніж прилистки; листочки майже сидячі або на дуже коротеньких черешочках, довгасті, овальні або яйцеподібні, 1–2 см завдовжки й 0,7–1,5 см завширшки. Головки 1,5–2 см діаметром, багатоквіткові, по 1–2 на стеблі, на квітконосах, які до кінця цвітіння видовжуються. Квітки до кінця цвітіння пониклі; зубці чашечки війчасті, нижні в 3–4 рази довші від верхніх; віночок золотистожовтий або жовтий, при плодах блискучокаштановий або коричневий; прапорець з випнутими жилками, від яких пізніше майже зморшкуватий; човник менший від половини довжини прапорця. Біб однонасінний, на дуже короткій ніжці. Цвіте у червні–липні, плодоносить у липні–вересні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у Карпатському БЗ. Доцільно проводити пошук інших можливих локалітетів на суміжних вершинах хр. Свидовець. Заборонено збирання рослин, руйнування екотопів, створення рекреаційних пунктів.

Десмідіум Бейлі Desmidium baileyi (Ralfs) Nordst.

Таксономічна належність: Родина Десмідієві — Desmidiaceae..

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Вид із ареалом, що зменшується.

Ареал виду та його поширення в Україні: Диз’юнктивно в країнах Європи (Росія, Україна, Фінляндія), Азії (Китай, Мьянма, Росія, Японія), Африки (низка країн), Пн. Америки (Канада, Панама, США), Пд. Америки (Бразилія) та Нової Зеландії, проте трапляється зрідка. Відомий на Поліссі. Адм. регіони: Вл, Кв.

Чисельність та структура популяцій: Локально, дуже рідко, поодиноко: оз. Рибне в окол. м. Києва (біотоп зруйновано), оз. Охотин, заказник «Любче» Ковельського р–ну Волинської обл.

Причини зміни чисельності: Антропогенний вплив (меліоративні заходи, використання водойм для тваринництва, евтрофування).

Умови місцезростання: Асоційовано з вищою водяною рослинністю та харовими водоростями, у бентосі та планктоні уздовж берегів озер, у болотах, звичайно у кислих водах.

Загальна біоморфологічна характеристика: Ниткувата водорість, нитки зелені неприкріплені, прямі. Клітини чотирикутні, 16–22 мкм завдовжки, 19–24 мкм завширшки, 16 мкм завтовшки, з ледве помітною серединною перетяжкою. Верхівка увігнуто–виямчаста, трихвиляста, з 2–3 прямо зрізаними відростками, за допомогою яких приєднуються сусідні клітини, зверху клітини прямокутні або трикутні з прямими боками. Оболонка гладенька. Хлоропласти з одним центральним піреноїдом. Статевий процес — кон’югація. Зигоспори еліпсоподібні. Розмноження вегетативне (поділ клітин навпіл та розпад ниток) і статеве (зигоспори).

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Не охороняється. Відмова від проведення меліоративних робіт, створення альгорезерватів у районах зростання виду.

Айстра альпійська Aster alpinus L.

Таксономічна належність: Родина Айстрові (Складноцвіті) — Asteraceae (Compositae).

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Реліктовий вид з диз’юнктивним ареалом.

Ареал виду та його поширення в Україні: Циркумполярний аркто-альпійський вид, диз’юнктивно поширений у Євразії, у Пн. Америці представлений окремим підвидом (subsp. vierhapperi Onno). У горах Середньої Європи досить рідкісний. В Україні — Карпати (Свидовець, Мармарош, Чорногора та Чивчин). Адм. регіони: Ів, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Відомі поодинокі локалітети (близько 10). Для більшості популяцій характерні неповночленні вікові спектри, без ювенільних та імматурних рослин насінневого походження, проте часто наявні такі рослини вегетативного походження. Чисельність у межах 5–15 рослин на 1 м2.

Причини зміни чисельності: Випасання худоби та інші прояви господарської діяльності людини, у тому числі зривання на букети та викопування рослин для озеленення.

Умови місцезростання: Субальпійський та альпійський пояси на висоті 1200–2000 м н.р.м., на схилах різної експозиції, переважно на слабко задернованих ділянках, у розщелинах скель, на осипищах та «полицях», в асоціаціях Achilleo (schurii)Dryadetum, Saxifrago (paniculatae)-Festucetum versicoloris, Thymo-Festucetum amethystinae та ін. (кл. Carici rupestris-Kobresietea bellardii, Elyno-Seslerietea). Ксеромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина з довгими горизонтальними та короткими висхідними кореневищами, мичкуватою кореневою системою й висхідними напіврозетковими надземнимии пагонами 5–25 см заввишки, які несуть верхівкові поодинокі кошики 2–5 см діаметром, крайові квітки з бузково-фіолетовою оцвітиною, серединні квітки з жовтою оцвітиною. Більшість листків зосереджена у прикореневих розетках, частина їх розташована на стеблах, усі листки короткочерешкові, з суцільними яйцеподібно-лопатчастими збіжними пластинками 5–8 см х 10–20 мм. Цвіте у липні– серпні, плодоносить у серпні. Розмножується насінням та вегетативно.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у Карпатському БЗ. Доцільно встановити режим заповідності на Чивчині та моніторинг найбільш вразливих популяцій, зокрема, на Мармароші та Чорногорі. Заборонено збирання рослин та порушення місць зростання виду.

Астрагал дніпровський Astragalus borysthenicus Klokov (A. onobrychis auct. non L.)

Таксономічна належність: Родина Бобові — Fabaceae (Leguminosae).

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Ендемічний вид, близький до A. onobrychis L.

Ареал виду та його поширення в Україні: Причорноморський літоральний вид Чорного та Азовського морів та лиманів. Адм. регіони: Дц, Од, Мк, Хс, Зп, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Переважно лінійні популяції виду під впливом антропопресії трансформуються в локалітети незначної площі. Щільність популяцій становить 1–3 особини на 1 м2. У вікових спектрах популяцій представлені особини всіх станів, переважають зрілі генеративні. Насіннєве поновлення задовільне.

Причини зміни чисельності: Інтенсивне скорочення місць зростання внаслідок рекреаційного і господарського будівництва на морських узбережжях (знищена найбільша класична популяція виду в околицях м. Феодосії), надмірного випасу на схилах, рекреаційних навантажень.

Умови місцезростання: Літоральні піски, а також піщані й супіщані схили по берегах Чорного і Азовського морів та морських лиманів, нижньодніпровські піщані кучугури, входить до складу приморських і прирічкових піщаних степів (кл. Festucetea vaginatae). Ксерофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Трав’яна стрижневокоренева рослина 20–100 см заввишки. Стебла численні, товсті, розгалужені, висхідні. Листки непарнопірчасті, листочки довгасті, ланцетні, рідше еліптичні і довгасто-еліптичні, (4)8–21 мм завдовжки, 1,5–5 мм завширшки. Грона головчасті, густі, еліптичні або довгасті, на пазушних, в 1,5–3 рази довших за листки квітконосах. Чашечка дзвоникувато-трубчаста або трубчаста, 6–10 мм завдовжки з шилоподібними, коротшими за її трубку зубцями, густо опушена білими і чорними притиснутими волосками. Віночок 25–30 мм завдовжки, темносиньо-пурпуровий. Прапорець віночка довгасто-яйцеподібний, з нігтиком 4–5 мм завдовжки. Боби 9–18 мм завдовжки, еліптичні, довгасто-еліптичні, довгасті, з довгим носиком, двогнізді, опушені притиснутими білими волосками. Насінини до 2 мм завдовжки, кругло-ниркоподібні, коричневі. Цвіте в травні–серпні, плодоносить у червні– серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Європейського червоного списку. Охороняється на косі Бірючий о-в у складі Азово-Сивашського НПП, у заказнику загальнодержавного значення «Коса Обіточна» Запорізької обл. Необхідні облік оселищ, моніторинг популяцій, створення заповідних об’єктів у локалітетах виду, вирощування в ботанічних садах та введення в культуру. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростання.

Булатка великоквіткова Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce (C. grandiflora auct. non S.F.Gray; C. latifolia Janch.; C. pallens Sw.; Serapias damasonium Mill.)

Таксономічна належність: Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Рідкісний вид на сх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європейсько-середземноморський вид (Європа, Кавказ, Мала Азія). В Україні — Карпати, Полісся, Зх. Поділля, Лісоcтеп (рідко), Крим. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Пл, Од, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Популяції нараховують кілька десятків, зрідка до тисячі особин, щільність низька. За віковою структурою переважають нормальні неповночленні популяції з правостороннім віковим спектром, з максимумом генеративних особин; за віталітетом — депресивні.

Причина зміни чисельності: Зміна і руйнування біотопів, вирубки лісів, рекреація, зривання квітів.

Умови місцезростання: Хвойні, мішані й широколистяні ліси, галявини, зрідка — узлісся, в угрупованнях кл. Querco-Fagetea (пор. Orno-Cotinetalia), Quercetea pubescenti-petraeae, Erico-Pinetea. Вид є діагностичним для союзу CephalantheroFagion (кл. Querco-Fagetea). Переважно на вапняках і ґрунтах з високим вмістом гумусу. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 20– 60 см заввишки. Кореневище коротке, горизонтальне. Стебло пряме, міцне, зрідка декілька (до 10) квітконосних пагонів. Листки яйцеподібно-еліптичні, до 6,5 см завдовжки. Суцвіття колосоподібне, рідке, з 3–8 (20) квіток. Приквітки довгі, листоподібні, нижні вдвічі довші за квітки. Квітки великі, білі. Зовнішні листочки оцвітини 1,7–2 см завдовжки, довгасті або ланцетно-довгасті, внутрішні — 1,4–1,6 см завдовжки, обернено-яйцеподібні. Губа біла, всередині жовтувата.Зав’язь під час дозрівання розкручується. Коробочка до 2 см завдовжки, з прямими реберцями. Цвіте у травні–липні. Плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням і вегетативно.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Карпатському БЗ, в Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому, «Мис Мартьян», Карадазькому, «Розточчя», «Медобори» ПЗ, в НПП «Вижницькому», Яворівському, «Синевир» та «Подільські Товтри», єдине місцезнаходження на Лівобережжі. Охороняють в Диканському РЛП. Контроль за станом популяцій. Заборонено збирання рослин, порушення екотопів, суцільні рубки лісів.

Хара витончена Chara delicatula C. Agardh

Таксономічна належність: Родина Харові — Charaсeae..

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Вид з диз’юнктивним ареалом. Релікт.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євразійський та афро–американський вид. Європа (Бєларусь, Велика Британія, Данія, Іспанія, Литва, Німеччина, Норвегія, Португалія, Росія, Україна, Франція, Швеція, Швейцарія), Азія (Узбекистан, Японія), Пн. Америка, Пд. Африка. Карпатсько–західнополіський ареал (виявлено шість популяцій). Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Локальні популяції чисельні, проте кількість рослин у них зменшується.

Причини зміни чисельності: Знищення екотопів, забруднення та евтрофування водойм.

Умови місцезростання: Прісноводні ставки, кар’єри та озера, зрідка у водоймах з проточною водою.

Загальна біоморфологічна характеристика: Слань однорічна, невелика, заввишки до 20 см, зеленуватого до сірувато–зеленого кольору, іноді витягнута, слабко кущиста, помірно інкрустована вапном. Стебла прямостоячі, досить міцні. Характеризується виступаючими коровими трубками, а також наявністю (у деяких форм виду) білих кулястих одноклітинних бульбочок на нижніх частинах стебла. Листки рівновеликі на всьому стеблі, завдовжки 7–13 мм, на самій верхівці вкорочені. Рослина однодомна. Розмножується статевим (оогамія) та вегетативним (бульбочками) шляхом. Оогонії яйцеподібні, ооспори еліпсоїдні.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесено до ЧКУ (1996). Охороняється в Поліському та Черемському ПЗ. Необхідно формувати альгорезервати у місцях зростання виду.

Чина гладенька Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch

Таксономічна належність: Родина Бобові — Fabaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Ендемік флори Європи, реліктовий вид на сх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Переважно в горах Ср. Європи (Піренеї, Альпи, Апеніни, Балкани, Карпати). Ізольовані місцезнаходження відмічені на Великопольській низовині, на Пд.-зх. Сх.Європейської рівнини в Польщі, Литві, Білорусі та в Україні. В Україні — зрідка на Закарпатській низовині, в Українських Карпатах та на зх. Подільської височини, де по лінії міст Винники (Львівська обл.) — Бережани (Тернопільська обл.) — Сатанів (Хмельницька обл.) проходить сх. межа ареалу виду. Адм. регіони: Лв, Тр, Зк, Ів, Чц, Хм.

Чисельність та структура популяцій: Зростає поодиноко або невеликими групами до 20 особин.

Причини зміни чисельності: Вирубування лісів, слабке насіннєве розмноження.

Умови місцезростання: Свіжі, тінисті букові ліси союзу Fagion sylvaticae. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Криптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 30– 60 см заввишки. Стебло прямостояче, при основі безлисте, гранчасте, розгалужене у верхній частині. Листки 12–20 см завдовжки, складаються з 3–6 пар ланцетних, еліптичних або видовжено-яйцеподібних листочків, злегка загострених на верхівці. Загальна вісь листка закінчується вістрям або зрідка невеликим листочком з вістрячком на верхівці. Прилистки широколанцетні, ланцетні або лінійно-ланцетні, 1–2,5 см завдовжки. Квітконоси гранчасто-борозенчасті, коротко опушені. Грона 6–12- квіткові. Квітки пониклі, чашечка трубчасто-дзвоникувата, гладенька з коротенькими зубцями. Віночок ясно-жовтий або оранжевий. Плід чорний біб 6–7 см завдовжки, з численними темнокоричневими насінинами. Цвіте в травні– липні, плодоносить в червні–липні. Плодоношення слабке і нерегулярне.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Карпатському БЗ, ПЗ «Медобори», НПП «Подільські Товтри». Необхідно створити заказники в кожному місцезнаходженні. Заборонено проведення суцільних рубок лісів у місцях зростання виду.

Тирлич безстебловий Gentiana acaulis L.

Таксономічна належність: Родина Тирличеві — Gentianaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Реліктовий вид з диз’юнктивним ареалом.

Ареал виду та його поширення в Україні: Високогірний європейський вид, поширений переважно в альпійському поясі Альп, Балкан, Піренеїв та Карпат. В Україні — Чорногора, Свидовець, Мармарош, Чивчини, Ґорґани та Бескиди. Адм. регіони: Ів, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Популяції займають незначні площі (менше 0,1 га), переважно фрагментовані, з неповночленними віковими спектрами, ювенільні та імматурні рослини майже відсутні. Чисельність у межах 3–5 рослин на 1 м2.

Причини зміни чисельності: Випас худоби та інші види господарської діяльності людини.

Умови місцезростання: Переважно альпійський, рідше субальпійський пояс на висоті 1500–2000 м н. р. м., на задернованих ділянках та кам’янистих осипах. Входить до складу асоціацій Cystopteridetum fragilis (г. Драгобрат, г. Негровець), Rumicetum scutati-Rhodioletum roseae (г. Драгобрат) (кл. Aspenietea trichomanis). В 1960–1964 рр. в ур. Костерівка біля смт. Ясіня Рахівського р-ну на висоті близько 750 м н. р. м. рослини займали площу декілька десятків га й на початку травня утворювали суцільний аспект. З 1994–1995 рр. тут не залишилось жодної рослини цього виду. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина з висхідними та горизонтальними кореневищами, які інтенсивно галузяться, й мичкуватою кореневою системою. Листки у прикореневій розетці, сидячі довгасто-еліптичні, цілокраї, звужені до основи, з тупою верхівкою, голі. Стебла поодинокі прямостоячі, 5–10 см, при плодах до 15 см заввишки, несуть єдину пару дрібних листків, зрослих при основі, й закінчуються крупними поодинокими квітками. Чашечка зрослолиста, п’ятизубчаста, віночок лійкоподібно-дзвоникуватий, з трубочкою 3–5 см завдовжки й коротким відгином, темно-синій. Плоди коробочки. Цвіте у травні–липні, плодоносить у липні–серпні. Розмноження вегетативне, досить рідко насіннєве.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють у Карпатському БЗ та Карпатському НПП. Доцільно поширити режим заповідності на Ґорґани (НПП «Синевир») та встановити моніторинг за найбільш вразливими популяціями, зокрема, на Свидівці та Синевирі. Заборонено збирання рослин та порушення місць існування, зокрема, надмірне випасання худоби.

Підковка чубата (гіпокрепіс чубатий) Hippocrepis comosa L.

Таксономічна належність: Родина Бобові — Fabaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Західноєвропейський вид з диз’юнктивним ареалом. В Україні на пн.-сх. межі поширення.

Ареал виду та його поширення в Україні: Вид поширений у Центральній і Атлантичній Європі, на Апеннінському та Балканському п-вах, у Пд. Карпатах. В Україні — на Опіллі та в Гірському Криму. Адм. регіони: Тр, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Відомо дві віддалені популяції. В Опіллі вид трапляється у вигляді невеликих локалітетів, які займають площу у кілька гектарів. У межах локалітета щільність досить висока на оголених виходах крейди, де є співдомінантом. У Гірському Криму (Байдарська долина, с. Широке) є дуже рідкісним і зростає у вигляді поодиноких куртин.

Причини зміни чисельності: Досить стенотопна еколого-ценотична амплітуда, обмежена як природними факторами (відслонення крейди, характер експозиції схилів) так і дією антропогенних чинників, процесами заліснення чи задерніння.

Умови місцезростання: Опільський ексклав локалізований біля смт. Бережани, диференційований на кілька локалітетів, приурочених до крейдяних виходів і лучно-степових ділянок центральноєвропейського типу (союз Cirsio-Brachypodion pinnati) з домінуванням осоки низької (Carex humilis) на дерново-карбонатних ґрунтах і виходах крейди. У Криму відмічений у складі високоялівцевих рідколісь (союз JasminoJuniperion excelsae). Ксерофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 10–20 см заввишки. Стебла численні, лежачі або висхідні. Корінь стрижневий. Листки до 5–7 см завдовжки, непарнопірчасті, з яйцеподібними чи овальними частками, довгочерешкові. Квітки жовті, у зонтикоподібних суцвіттях, квітконоси довші за листки. Біб дуже характерний — підковоподібно зігнутий з виїмками, голий. Цвіте у травні–липні. Плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють у заказниках загальнодержавного значення «Голицький» (Тернопільська обл.) та «Чорна річка» (Байдарська долина). Необхідно контролювати стан популяцій, створити нові заказники в місцезнаходженнях виду, культивувати у ботанічних садах. Заборонено терасування та заліснення схилів, розробка кар’єрів для видобутку крейди.

Молочай волинський Euphorbia volhynica Besser ex Racib. (Tithymalus volhynicus (Besser ex Racib.) Holub; Euphorbia illirica auct. non Lam., E. villosa auct. non Waldst. et Kit. ex Willd., p.p.).

Таксономічна належність: Родина Молочайні — Euphorbiaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Волино-подільський ендемік.

Ареал виду та його поширення в Україні: Подільська, рідше Волинська, височини. Адм. регіони: Рв, Ів, Тр, Хм.

Чисельність та структура популяцій: Трапляється спорадично у вигляді невеликих за площею й малочисельних локальних популяцій. У разі відсутності руйнівного впливу зовнішніх чинників популяції стабільні, але візуально в них переважають генеративні особини. Насіннєва продуктивність висока, але поновлення відбувається слабо. Цей вид є значно рідкіснішим, ніж вважалося раніше, оскільки більшість його попередніх наведень стосується E. villosa s. str.

Причини зміни чисельності: Освоєння території: створення кар’єрів, будівництво, неконтрольоване випасання, випалювання старики.

Умови місцезростання: Ксеротермні чагарникові зарості на схилах, лучні степи, узлісся, іноді відшарування вапняків. Здебільшого у складі угруповань кл. Trifolio-Geranietea, союзу Prunion fruticosae, кл. Festuco-Brometea, рідше в угрупованнях порядку Arrhenatheretalia. Мезофіт, факультативний кальцефіл.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина з сильно розгалуженим здерев’янілим кореневищем. Стебло дуже розгалужене від основи, прямостояче, з пазушними квітконосами й численними неплідними гілочками під ними, 30–60 см заввишки, густо опушене. Листки довгасто-еліптичні, 1–7 см завдовжки й до 2 см завширшки. Квітки світло-жовті, забрані в густі щиткоподібні суцвіття. Плід стисненояйцеподібний тригорішок, густо опушений довгими волосками. Насінини 2,5–2,75 мм завдовжки. Цвіте в травні–липні, плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється на території ПЗ «Медобори», НПП «Подільскі Товтри», РЛП «Дністровський каньйон», заказника «Касова гора» (ІваноФранківська обл.). Необхідним є моніторинг локальних популяцій виду на природоохоронних територіях. Заборонено руйнування локалітетів, створення нових кар’єрів, неконтрольоване випалювання старики, надмірне випасання та неконтрольована рекреація.

Конюшина червонувата Trifolium rubens L.

Таксономічна належність: Родина Бобові — Fabaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Центральноєвропейський вид, що знаходиться на сх. межі поширення і трапляється рідко.

Ареал виду та його поширення в Україні: Зрідка в правобережній частині України (Закарпаття та Волино-Поділля). Адм. регіони: Рв, Лв, Ів, Тр, Зк, Вн.

Чисельність та структура популяцій: Популяції займають невеликі площі. У межах популяції зростає невеликими куртинами чи поодиноко.

Причини зміни чисельності: Вид характеризується стенотопною екологоценотичною амплітудою і є чутливим до надмірного впливу антропогенних факторів, погано відновлюється. За останні десятиліття число локалітетів і чисельність популяцій скоротилися.

Умови місцезростання: Суходільні луки, лучні степи, узлісся, чагарники. Ксеромезофітні угруповання кл. FestucoBrometea (союз Cirsio-Brachypodion pinnati) та Trifolio-Geranietea. Ксеромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина до 20–90 cм заввишки. Стебла прямостоячі чи висхідні. Листки в обрисі яйцеподібні, листочки ланцетні 4–8 см завдовжки та 1–1,5 см завширшки, по краю нерівномірно зубчасті, зісподу із сіткою жилок. Суцвіття досить велика, видовжена яйцеподібна або циліндрична голівка 4–10 см завдовжки та 2–3,5 см завширшки. Квітки червоні, 1,3– 1,6 см завдовжки. Боби яйцеподібно-кулясті, плівчасті, однонасінні. Цвіте у червні–липні, плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в загальнодержавних заказниках «Лиса гора» (Львівська обл.), «Касова гора» (Івано-Франківська обл.). Заборонено порушення умов зростання, терасування схилів, заліснення, надмірне випасання, збирання рослин.

Дельфіній високий Delphinium elatum L. (incl. D. nacladense Zapał. = D. elatum subsp. nacladense (Zapał.) Holub)

Таксономічна належність: Родина Жовтецеві — Ranunculaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Реліктовий вид, що має диз’юнктивний ареал.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євразійський вид, диз’юнктивно поширений у Європі, Сибіру, Ср. Азії (гори), на пн. Монголії. В Україні — Карпати: масив Боржава (підніжжя г. Великий Верх, на нижній терасі р. Оси), Мармароські Альпи (г. Берлєбашка), Ґорґани (околиці с. Синевир Міжгірського р-ну Закарпатської обл.), Чивчини (на вершинах гг. Фатія Банулуї, Гнєтєса, Прелуки, Чивчинаж, Чивчин, Будичевська). Адм. регіони: Ів, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Сучасний стан популяцій на Закарпатті невідомий. Популяції у Чивчинах малочисельні. Зокрема, на г. Гнєтєсі виявлено близько 60 різновікових особин, на Прелуках — біля 40, на гг. Чивчинажі та Будичевській — від 20 до 30 екземплярів.

Причини зміни чисельності: Найбільше потерпає від випасаня худоби, а також від суцільних рубок лісу. Слабким є і природне відновлення.

Умови місцезростання: Екологічна амплітуда виду досить широка. Росте у гірськолісовому та субальпійському поясах в діапазоні висот 800–1600 м н. р. м. На Закарпатті виявлений в поясі букових лісів серед високотрав’я на березі потоку. У Чивчинах трапляється у зріджених ялинових лісах, на узліссях та високогірних луках, що сформувались на вологих, гумусних, збагачених карбонатами ґрунтах (порядки Adenostyletalia та Calamagrostietalia villosae). Відмічений також серед відслонень вапнякових порід, на щебенистих мілких ґрунтах у складі угруповань союзу Festuco saxatilisSeslerion bielzii. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 80–150 см заввишки. Стебло прямостояче, порожнисте. Листки чергові 5–7, великі за розміром, пальчастороздільні, з довгими черешками. Квітки зигоморфні, блакитнофіолетові, зібрані в китицю. Плід листянка. Цвіте в червні–серпні. Плодоносить у липні– вересні. Розмножується насінням і вегетативно.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють у заказнику загальнодержавного значення «Росішний» (Закарпатська обл.) та ландшафтному заказнику місцевого значення «Чивчино-Гринявський» (ІваноФранківська обл.). Необхідно взяти під охорону місцезростання на гг. Чивчинаж та Будичевська, контролювати стан популяцій. Заборонено проведення суцільних рубок лісу в місцях зростання виду, випасання.

Астрагал крейдолюбний Astragalus cretophilus Klokov (A. cornutus auct. non Pall.)

Таксономічна належність: Родина Бобові — Fabaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Ендемічний вид.

Ареал виду та його поширення в Україні: Сх. частина Лісостепу й Степу, в бас. річок Дон і Сіверський Донець. В Україні: басейн Сіверського Дінця та його притоків у Луганській та Харківській обл. Адм. регіон: Лг.

Чисельність та структура популяцій: Більшість популяції характеризуються практичною відсутністю ювенільних особин, щільність інших різновікових особин складає у середньому 0,6±0,2 на м2. Популяція у с. Баранниківка Біловодського району Луганської обл. має щільність 1,2 особини на м2, у м. Біловодськ — 3,7 особини на м2.

Причини зміни чисельності: Природно-історична рідкісність, лісорозведення на крейдяних схилах, видобування крейди, випасання худоби.

Умови місцезростання: Крейдяні та вапнякові відшарування, обриви, рідше піски, заходить на солонці. Ксерофіт. Кальцефіл.

Загальна біоморфологічна характеристика: Хамефіт. Напівкущ до 100 см заввишки. Стовбурці вкриті буровато-коричневою потрісканою корою; річні пагони 15–50 см завдовжки з сріблясто-білою тонкою корою. Листки з 5–7 парами широкоеліптичних або лінійнодовгастих, опушених листочків. Квітки в головчастих китицях. Віночок червонувато-фіолетовий. Біб довгастий (13– 20 мм), шорсткий, з циліндричним носиком. Цвіте у червні–серпні. Плодоносить у липні– вересні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у відділенні «Стрільцівський степ» Луганського ПЗ. Необхідно виявляти нові та організувати контроль й охорону вже відомих популяцій. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростання, заліснення схилів, надмірний випас худоби.

Астрагал донський Astragalus tanaiticus K.Koch

Таксономічна належність: Родина Бобові — Fabaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Ендемічний поліморфний вид на зх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Середньоруська та Приазовська височини. Пд. схід України. Адм. регіон и: Дн, Хр, Дц, Лг.

Чисельність та структура популяцій: Три місцезнаходження на лівобережжі Сіверського Дінця (Луганська обл.): місце впадіння р. Деркул в р. Сіверський Донець у Станично-Луганському районі, с. Щастя, хутір Кряківка Слов’яносербського району; відділення «Кам’яні Могили» Українського степового ПЗ в Донецькій обл.; єдине місцезнаходження у Дніпропетровській обл. (с. Великомихайлівка Покровського р-ну); дуже рідко по р. Оскол на Харківщині. Популяції нечисленні, ареал виду скорочується.

Причини зміни чисельності: Природно–історична рідкісність, низька конкурентна здатність виду, розорювання степів.

Умови місцезростання: Сухі, бідні прирічкові піски, крейдяні та вапнякові відшарування. Угруповання з розрідженим травостоєм і пониженою ценотичною конкуренцією кл. Festucetea vaginatae та Helianthemo-Thymetea. Псамофіт, ксерофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна білоопушена рослина 15–27 см заввишки. Має каудекс і стрижневу кореневу систему. Листки прикореневі, з 12–18 парами яйцеподібнодовгастих листочків. Квітконоси (разом з суцвіттям) 3–12 см завдовжки. Квітки в нещільних китицях, по 9–30 у суцвітті. Віночок 25–27 см завдовжки, жовтий. Біб (10–14 мм завдовжки) довгасто яйцеподібний або довгасто овальний, рудуватоволохатий, майже сидячий, з носиком 2–3 мм завдовжки. Цвіте у травні–липні. Плодоносить у червні–липні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоного списку МСОПЄвропейського червоного списку. Охороняється у відділеннях «Кам’яні Могили» Українського степового та «Стрільцівський степ» Луганського ПЗ. Необхідно контролювати стан популяцій, створити заказники в місцезнаходженнях виду, ввести в культуру. Заборонено збирання рослин, заготівля, порушення умов зростання, зокрема, розорювання степів.

Борщівник пухнастий Heracleum pubescens (Hoffm.) M.Bieb. (Pastinaca pubescens (Hoffm.) Calest.;

Sphondylium pubescens Hoffm.)

Таксономічна належність: Родина Селерові (Зонтичні) — Apiaceae (Umbelliferae).

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Рідкісний ендемічний вид.

Ареал виду та його поширення в Україні: Вважається ендеміком Пд. берегу Криму (Нікітський хребет, окол. Нікітського ботанічного саду), проте, можливо, поширений і на Кавказі. Адм. регіон: Кр.

Чисельність та структура популяцій: Рослини не утворюють густих заростей, популяції малочислені, представлені поодинокими особинами.

Причини зміни чисельності: Не з’ясовані, можливо, пов’язано з малою конкурентною здатністю виду, високою стенотопністю рослин (екологічна локалізованість) та вузьким ареалом. В інтродукційних дослідах у Нікітському ботанічному саду встановлено, що в аридних умовах зростання особини не мають природного самовідновлення. Існує альтернативна думка про те, що кримські рослини були інтродуковані з Кавказу.

Умови місцезростання: На вологих затінених місцях в дубових і грабинникових лісах (союз Carpinio orientalis — Quercion pubescentis). Мезоксерофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Дво- або багаторічна трав’яна рослина 60–80 см заввишки з потужним каудексом та стрижневою кореневою системою. Стебло глибоко борозенчасте, опушене. Листки трійчасті або пірчастоскладні з двох пар бокових яйцеподібних, пірчасто надрізаних сегментів, зверху голі, знизу дрібно опушені. Зонтики невеликі, 10–12 см в діаметрі, з 18–20 відстовбурчено опушених променів; обгортка відсутня, обгорточка малолиста; квітки білі, зав’язь м’яко відстовбурчено опушена; плоди широко оберненояйцеподібні, 13–14 см завдовжки і 8–10 см завширшки, голі або тонко-волосисті. Цвіте у липні; плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Європейського червоного списку. Необхідно постійно контролювати стан популяцій, вирощувати в ботанічних садах. Потрібні подальші таксономічні дослідження для підтвердження самостійності виду. Заборонено збирання і заготівлю рослин, гербаризацію, порушення умов місцезростання.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Організація ефективної діяльності соціального педагога в закладі освіти»
Мельничук Вікторія Олексіївна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.