ДІАГНОСТИЧНА РОБОТА. 3 КЛАС. ІІ СЕМЕСТР
Аудіювання
Гарбузище
На городі між огудинням зацвіла жовтогаряча квітка. Побачив її молодий джмелик і здивувався.
— Що з тебе виросте, з такої великої?
— Здоровенний гарбуз виросте! Ось я його покажу.
Квітка зібрала пелюстки вузликом, — і справді, на стеблі зеленіє гарбузик.
— Оце велетень? Оцей лопуцьок? Ой, розсмішила! — джмелик затрясся, загудів від сміху.
— Я ще маленький... — зніяковів гарбузик. — Але я виросту.
І він почав рости. День росте, другий росте, тиждень росте... Залопотіли соняхи, затріщало огудиння, — то Михась партизанить у кукурудзі.
— О, гарбузик! Дай-но зроблю з тебе корову. Роги будуть з прутиків, хвіст із прядива...
— Не чіпай мене, Михасю, бо я ще малий! Хай-но стану завбільшки як твоя голова!
— Як моя голова? Гаразд, почекаю.
Росте гарбузик та й росте. Чималий зробився. Вітер його обвіває, сонечко зігріває.
— Це ще би дощику...
Почув дощик — закапотів, залопотів по городу. Гарбузик умився, дощівки напився і знов росте.
Після дощу прийшов на город Михасько.
— Де тут мій гарбузик? О, який! Вже й за голову більший. Зроблю-но я з тебе страховище. Виріжу рот-очі, вправлю свічку всередину і понесу, коли стемніє, на роздоріжжя. То-то всі поналякуються!
— Не зривай мене, Михасику! Почекай трохи. Я ще більшим стану, як млинові жорна.
— Що ж, будь по-твоєму. Тільки гляди, не обдури.
Вже й соняхи поперецвітали, а гарбуз знай росте. Зробився великий, як млинові жорна! Аж у землю вгруз.
— Це ще би сонця... — каже.
Визирнуло сонечко, скісним променем вересневим пригріло гарбузові боки. Вони й пожовтіли.
Прилетів джмелик. Сів на гарбуз й питає:
— Де тут той лопуцьок, що вирости нахвалявся?
— Ось де я, під тобою! — гуде гарбузище. — Тепер мене здалеку видно.
— Хіба це ти? Це ж гора! І чому ти жовтий?..
— Бо на кашу пора!
Прийшов на город Михась, тато, дід Михасевий, ще й сусіда покликали. Ледве гуртом гарбуз у двір допровадили. А що вже було з нього каші — з пшоном, з маслом, — на все село!
(Зірка Мензатюк, 298 слів)
