«Чарівне слово, яке зігріває серця»
У далекому Містечку Слів люди говорили дуже дивно.
Замість ввічливих слів вони користувалися лише короткими командами:
— Дай!
— Іди!
— Зроби!
Ніхто не казав «будь ласка», ніхто не дякував. Через це слова стали холодними, а обличчя — похмурими.
Одного ранку мешканці прокинулися й побачили, що сонце зникло. Небо стало сірим, квіти зів’яли, а людям стало сумно й холодно.
— Сонце, повернись! — наказували вони.
— Світліше! — кричали.
— Грій!
Та нічого не допомагало.
У цьому містечку жила маленька Дівчинка з добрим серцем. Вона не любила кричати накази, а часто допомагала мовчки. Побачивши стару бібліотеку, куди давно ніхто не заходив, дівчинка вирішила зазирнути туди.
На запиленій полиці вона знайшла тоненьку книжку. На обкладинці ледве можна було прочитати назву:
«Слова, які зігрівають серця».
Дівчинка відкрила книжку — і побачила лише одне слово, написане великими літерами:
«ДЯКУЮ»
— Яке гарне слово… — прошепотіла вона щиро.
І в ту ж мить стало тепліше.
За вікном з’явився промінчик світла. Сонце повільно визирнуло з-за хмар.
Дівчинка вийшла на вулицю й сказала:
— Дякую сонечку за тепло.
— Дякую мамі за турботу.
— Дякую друзям за усмішки.
Люди почули її й почали повторювати:
— Дякую.
— Дякую.
— Дякую.
Сонце засяяло яскраво, містечко наповнилося світлом, а серця людей — радістю.
З того дня в Містечку Слів з’явилося правило:
кожен день починати зі слова «дякую».
І сонце більше ніколи не зникало.
Мораль:
Слово «дякую» робить світ світлішим і добрішим.