Анакреонт (бл. 570-478 р. до н.е.) – знаний грецький поет, що увійшов у історію світової лірики, перш за все, як творець веселої любовної лірики. Проживав він на острові Теос, біля малоазійського побережжя Греції. Але, коли його батьківщина була окупована Персією, Анакреонт став мандрівником і подорожував по різних регіонах Греції та грекомовних країнах. Він знаходив собі прихисток при дворах при дворах еллінських тиранів. Тиранами у той час називали людей, які приходили до влади, не успадковуючи її від своїх родичів. А тому вони хвилювалися, що після смерті, коли їх перестануть боятися, люди можуть осквернити їх прах. Це штовхало тиранів на незвичні кроки. Так, наприклад, вони охоче запрошували до себе митців, учених, поетів, які, по-перше, сприяли б зростанню авторитету можновладців, а по-друге, змогли б увіковічнити пам'ять про них у витворах мистецтва. Саме у ролі такого придворного поета не раз опинявся Анакреонт.
До нашого часу дійшло лише кілька текстів його віршів. Але і ця поетична спадщина дозволяє літературознавцям відтворити досить цілісний образ давньогрецького митця.
Дослідники вважають Анакреонта представником монодичної меліки. Усе життя він мав у пошані трьох богів – Ерота, Афродіту і Діоніса. Але на відміну від Сапфо, яка зверталася до Афродіти зі щирою молитвою, Анакреонт писав переважно манірні і напівжартівливі вірші, у котрих частіше згадував Діоніса – бога виноградної лози і покровителя вина. А тому "застольна" тематика зустрічається в нього не рідше любовної. Простота у сприйнятті світу, ясне, безхитрісне ставлення до життя і кохання (як до легкої гри) відчутно відрізняють твори Анакреонта від лесбійської лірики й іонійської елегії.
