"Чорнобиль - жива рана землі моєї"

Золотівська багатопрофільна гімназія

Попаснянської районної ради

Виховна година 5 – 9 класи

Підготувала:

бібліотекар

Федяєва О.А.

2019 р.

Мета: Розширити знання дітей про Чорнобильську трагедію, наголосити про потенційну небезпеку радіації для усього живого, розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, показати, що чужої біди немає. Вчити застосовувати у повсякденному житті елементарні радіаційно-гігієнічні навички. Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, доброту та згуртованість.

Хід уроку:

Звучить лірична мелодія

Ведуча 1: Війнуло весняною свіжістю

Теплом квітневих днів

Чиє ж це серце

Повне любові і ніжності

Вже не заб’ється сотні років?

Ведуча 2: І вся природа прокидається

І пісня лине знов і знов

Вже оживає, соком наливається,

І в душах квітне та любов.

Танець дівчат «Прихід весни» переривається сиреною. Дівчина в червоному виконує танець вогню. Дівчата покриваються чорними платками. На фоні вибуху текст за кадром.

«Міра жаху для нас – війна. Чорнобиль – страшніше. Це війна з незримим ворогом війна без стрілянини і куль.»

Відео – квітнева ніч, природа, світанок, демонстрація, пожежа на реакторі.

Ведуча 1: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще з вечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Ведуча 2: Щоб оцінити масштаби радіоактивного виділення, нагадаємо, що атомна бомба, скинута на Хіросиму, важила 4,5 тонни. Реактор 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС викинув в атмосферу 50 тонн випаруваного палива (тобто 10 хіросимських бомб, а на додаток 70 тонн палива і близько 700 тонн радіоактивного реакторного графіту, що осів в районі аварії).

Ведуча 1: На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС. Наслідки вибуху 4-го реактора Чорнобильської атомної сколихнула весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслися на великі відстані.

Ведуча 2: Щодня в Україні починають хворіти на рак 500 осіб. 76 міст і сіл потрапили в зону відселення, а тисяча гектарів землі стали непридатними для сільськогосподарського використання. 8 млн. 400 тис. мешканців України, Білорусії, Росії піддалися радіоактивному опроміненню. Дітям, які народилися в ту ніч, уже виповнилося 33 роки. Вони живий хронометр техногенної катастрофи. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

Виходять з двох сторін Мати з Дитиною.

Мати: Дитино моя!

Ромашка цвіте – не доторкнись.

Трава буяє – не доторкнись

У бджіл на крильцях доза смертельна. Не доторкнись!

Дитина: Пречиста Маріє!

Чого твоє серце не вміщують груди?

Неначе в нім плачуть і стогнуть всі люди.

Чого твоє серце так полум’яніє.

Що кров’ю стікає і сказати не сміє?

Мати: Благаю: відверни незриме,

Невідворотне і страшне:

На цих приречених низинах

Ніхто не сіє і не жне.

Отруєна квітка сльозою стікає.

Дочасно згорають, живі пелюстки

У пеклі земному живеш – не вмираєш.

Благаю. Пречиста, людей захисти!

Мати обнімає за плечі дитину. Обоє виходять.

Ведуча 1: Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенюк, який заступив тієї ночі на зміну. Його, опаленого і опроміненого винесли на руках пожежники і лікарі, він лише встиг простогнати: «Там…Валера…» і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулась. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам’яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він Валерій Ходемчук.

Ведуча 2: У ту квітневу ніч начальником четвертого пожежного караулу по охороні Чорнобильської АЕС був лейтенант Володимир Правик. Як потім було встановлено комісією, 23-річний Правик вибрав найбільш правильне рішення направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею 500 кв. м. Адже тут знаходились усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитися на бікфордів шнур.

Ведуча 1: Незабаром прибуло підкріплення з міста Припять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, пожежники в ту ніч не шкодуючи ні сил, ні самого життя виконали присягу на вірність народу України. Через 2 тижні після аварії Віктор Кібенюк помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка.

Ведуча 2: Чому небо сьогодні так низько?

Чому сонце сьогодні так близькою.

Чому тіло пекучим вогнем?

Чому дотик як гострим мечем?

Чому у горлі болить?

Скажіть, лікарю: я буду жить?

Двісті років тобі жить.

А чому в мене все так болить?

Це не страшно, все стерпиш, козак.

Сам ховає сльозу у кулак.

Моя мама до мене прийшла?

Та хіба хоч на мить відійшла?!

Чуєш!!! – мати всім серцем кричить…

Мамо, мамо, мене пригорни.

Як в дитинстві ти поряд засни.

Заспівай колискову мені…

І заснув в непробудному сні.

Відливали водою її

Відривали з бідою її.

Говорили утішні слова.

Поряд в чорнім ридала вона…

У дворі, де зростав її син

Зараз пишно зростає полин.

Зупинись, як землі чуєш стогін.

То Чорнобильська плаче Мадонна.

Дві дівчини в чорному одязі йдуть назустріч одна одній із запаленими свічками

Мадонна 1: Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин.

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Дивиться на свічку

Свічка поминальна – свічка сумна. Ти нагадуєш про скорботу, про відданість, про мужність. Хай твій вогонь буде шаною тим, хто загинув в цей день 33 роки тому.

Мадонна 2: Безумство хоробрих – життя за життя.

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

А дума людська пам’ятатиме Вас.

А пам'ять людська повертатиме Вас.

Безумство хоробрих – де вічність і мить.

Де згасли для Вас і життя, і блакить.

Де зір наш потьмарить скорбота земна.

Де всім, як набат – імена… імена…

Мадонни називають по черзі імена героїв, а їх фото з’являються на екрані

Мадонна 1: Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик.

Мадонна 2: Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок.

Мадонна1: Сержант Микола Ващук.

Мадонна 2: Старший сержант Василь Ігнатенко.

Мадонна 1: Старший сержант Микола Титенко.

Мадонна 2: Сержант Володимир Тищура.

Просимо вшанувати їх хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Мадонна 1: Журбо моя!

Зажуре!

Ти сива, сиза, біла!

Ти чорний біль!

Чорнобіль!

Ти у моїй крові!

Мадонна 2: (Дивиться на свічку) Свічка поминальна – ти свічка Надії. Надія на спокійне життя в кожному домі, надії на те, що Чорнобиль не повториться, надії, що імена героїв пам’ятатимуть вічно.

Ведуча 1: 33 роки після аварії – спустошені міста, села залишаються незаселеними. Жити на тій території не можна буде іще через 300-400 років. А для України час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

Ведуча 2: Зруйновані села, ні людського голосу, ні скрипу воза, що їде, ні голосу худоби у хліву. Не приведи, Господи, комусь іще пережити таке, коли прямо на очах твоїх руйнується роками налагоджене життя.

Ведуча 1: А скільки людей вивезли від обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали їх з рідною землею. Деяких вже похилого віку людей, відселених після аварії, тягне назад: тільки там невідомими стежками повертаються вони до покинутого дому. Там, їм гірко і страшно жити, вирощувати на забрудненій землі картоплю, тримати домашню худобу, але ці люди, названі в народі само селами, ще більше бояться бути вигнаними звідси. Це дуже боляче – жити в батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша Батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

Презентація зруйнованого Чорнобиля під пісню «Чорнобильські хати»

Ввиходять 5 учнів у джинсах і білих футболках із знаком «Радіація» на грудях

Учень 1: Зона.

На всій планеті ти одна.

На сотні літ приречена, приречена.

Тут совість кожного тобою опромінена.

Тобою біографія омріяна.

Учень 2: Ти ніби свіже унаочнення біди.

Чи ж коли-небудь цвістимуть сади?

Терпіть і ждать. Така твоя судьба.

Терпи і жди. Триває наша боротьба.

Учень 3: А в тім селі – ні голосу, ні звуку.

І вікна випромінюють розлуку.

І двері навхрест дошками забиті.

І журавлі криничні сумовиті.

Учень 4: І тихий сад біля старої школи.

І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна.

Навколо смерть, незрима і повільна.

Село і квіти стронцій роз’їдає

І час посипає пісками

На полі, що шуміло колосками.

Учень 5: В зеленім лісі я була царівна.

В зеленім лісі я була жива…

Рудим став ліс, рудими стали тіні.

Рудою стала крона і трава.

Іржавий ліс. Пустеля. Мертва зона.

Апокаліпсис? Марсіанський краєвид?

Табличка: «Дихать і ходити заборонено!»

І незбагнене: «Не торкатися трави!»

Ангел Великий: Боже великий, єдиний.

Нам Україну храни.

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Ангел 1: Світом науки і знання

Нас, дітей, просвіти.

В чистій любові до краю.

Ти нас, Боже, зрости.

Ангел 2: Молимось, Боже єдиний.

Нам Україну храни.

Всі свої ласки й щедроти

Ти на люд наш зверни.

Ангел великий: Дай йому волю, дай йому долю.

Дай доброго світу, щастя.

Дай , Боже народу

І многая, многая літа.