Читацька конференція "У чому полягає сенс життя?"

Опис документу:
Висвітлено важливі життєві питання: 1. У чому полягає сенс життя. 2. Який ми слід лишаємо на землі. 3. Людина створена для щастя. 4. Як я розумію поняття «культурна людина». 5. Найбільше багатство – добре ім′я. 6. Що таке людяність? 7. Що таке справжня дружба? 8. Чи існує справжнє кохання? 9. У чому полягає духовна краса людини.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Мета. Розкрити тему сенсу життя людини, виховуючи в учнів почуття людяності, доброти, духовної краси, вміння дружити та кохати, здатність не втрачати моральні людські якості.

План

1. У чому полягає сенс життя.

  1. Який ми слід лишаємо на землі.

  2. Людина створена для щастя.

  3. Як я розумію поняття «культурна людина».

  4. Найбільше багатство – добре ім′я.

  5. Що таке людяність?

  6. Що таке справжня дружба?

  7. Чи існує справжнє кохання?

  8. У чому полягає духовна краса людини.

  9. Виступи присутніх гостей заходу та учнів. Обговорення.

Бібліотекар.

У чому полягає сенс життя…
      Життя - це нескінченний циклічний процес, життя було, є і буде. Але деякі люди асоціюють це слово із словом "існування". З одного боку, це доцільно, а з іншого - ні! Є навіть такий філософський вираз: "Треба жити, а не існувати!" Саме слово "існування" у більшості людей асоціюється із чимось штучним, неживим. Наприклад, існувати може пристрій, будівля тощо. А "життя" тяжіє більше до істот, щось таке чисте і красиве, багатогранне, неповторне. Ми будемо розглядати сенс людського життя. Хтось сказав, що треба прожити своє життя так, щоб потім не було страшенно боляче! Я думаю, що з цими словами можна погодитися, тому що ними можна дуже коротко і лаконічно охарактеризувати сенс людського життя. Сенс життя полягає у насназі до життя, у натхненні на добрі вчинки. Наприклад, натхненням до життя можуть бути результати праці у будь-яких сферах діяльності людини: для вчителя - це відмінне засвоєння навчального матеріалу учнями; для лікаря - одужуючі пацієнти, яким він прописав ліки; для кондитера - подяка від споживачів його продукції та, звичайно, премія від керівництва тощо. Але буває й так, що власна праця не приносить задоволення, навіть починає дратувати, стає тягарем на все життя. Людина може працювати все своє життя адвокатом, але захоплюватись живописом і весь час казати собі: "Ось мої картини високо оцінять спеціалісти, я поїду за кордон і назавжди покину свою юридичну діяльність!" Але так буває дуже рідко. Коли мрії не стають реальністю, коли друзі відвертаються від тебе, не підтримують тебе у твоїх спробах кардинально змінити життя, то воно втрачає сенс і навіть може призвести до трагічного кінця.
      Тому треба думати вже зараз, чи є сенс у нашому житті, чи правильний ми обрали собі шлях? Чи цією дорогою треба іти далі?

Напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. І, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.

Питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. Філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. Одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: «Життя, мабуть, цо завжди Колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на Землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…

Український філософ і педагог Г. Сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. У своїй знаменитій поезії «Всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:

А мні одна только в світі дума, Как би умерти мні не без ума.

Скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. Воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. Мені ж найбільше імпонують слова О. Гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».

Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… Тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. А вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.

Який ми слід лишимо на землі (сенс життя людського)
Колись Т. Г. Шевченко розпочав свою славнозвісну поему "Сон" словами:
   У всякого своя доля
   І свій шлях широкий...
Від чого ж залежить ота доля, отой шлях? Що це - Фатум? Чи, може, творіння рук людських?
Героїня повісті О. Кобилянської "Царівна" зуміла стати царівною своєї долі. На жаль, це вдається далеко не всім. І знов - від чого це таки залежить?
Думаю, від того, у чому людина вбачає сенс свого життя. Що робить головним: добро чи зло? Альтруїзм чи егоїзм? Звісно, вибір залежить і від умов життя, і від виховання, навіть трохи від генетичної спадковості, але усе ж таки головним чином від власної волі людини.
Від цього вибору залежить, яке життя ми проживемо, від того, яким було життя - який слід ми залишимо по собі. Про когось згадувати гидко. А при згадці про інших комусь стає тепліше на душі.
В усі часи, мабуть, всі люди хотіли, щоб їх пам'ятали. Настільки, що часом нехтували питанням, як саме їх пам'ятатимуть.
Герострат, грек з Ефесу, щоб обезсмертити своє ім'я підпалив диво світу - прекрасний храм Артеміди. Його запам'ятали, але якою ганебною лишилась по ньому слава!
Марячи всесвітнім пануванням, різні наполеони, гітлери та сталіни лишали по собі криваві сліди.
Хіба такої слави повинна прагнути справжня людина?
Сяє золотими банями на тлі блакитного неба Софія Київська - втілення висоти людського духу, скарбниця генія народної творчості. Цим незрівняним зразком зодчества уславив себе великий князь Ярослав, якого нарікли Мудрим.
Але найбільшої пошани заслуговують вчинки людей, що не ставили за мету здобути собі славу. Не заради неї йшли на вогнища Джордано Бруно і Ян Гус - щоб захистити свої переконання й ідеали. Вони залишилися в пам'яті людства символами мужності та безкомпромісності. У вірності ідеалам вони бачили сенс власного життя.
Карався, мучився, але не каявся наш великий національний поет Тарас Шевченко, підтримував своїм прикладом знесилених, будив заснулих, дорікав байдужим, проклинав жорстоких і кликав до волі. Тож і живе він у нашій пам'яті, як повноправний громадянин незалежної України. Згадує "незлим, тихим словом" його народ.
Ми пам'ятаємо і високе кохання Марусі Чурай та її чудові пісні. З повагою думаємо про іншу, тендітну і хвору, дівчину з Полісся - співачку досвітніх вогнів Лесю Українку.
Мужній Грабовський, нездоланий Каменяр І. Франко, інтелігентний, але непокірний Коцюбинський... Вони залишили нам у спадок свої твори. Хіба всіх перелічити?
Інші часи. Мріє "упасти зерном в рідній стороні" в ГУЛАГівських таборах Василь Стус. І зріс він золотим колосом на ниві нашої поезії, став віхою нашої історії.
Всі вони жили не заради власного добробуту. Жили для народу, для України. Тому й безсмертні вони, бо людина живе доти, доки про неї пам'ятають.
А яким масовим був героїзм в роки Великої Вітчизняної війни! Далеко не всіх ми знаємо поіменно. та хіба в імені справа? Те, що вони зробили, каже саме за себе. Навіть не знаючи імен, ми згадуємо їх добрим словом.
Думаю про наше покоління... Ми маємо славну історію, маємо предків, якими цілком можна пишатися. Чого виявимося вартими ми самі? У чому сенс нашого існування? Чого ми хочемо? Матеріальних благ для себе або чогось більшого? І що ми залишимо наступним поколінням: зрощені сади, пишні поля, повноводі ріки, збудовані прекрасні міста, а, може, спустошені землі і випалені Чорнобилем ліси і душі?
Ні - бо ми люди. Вірю: більшість з нас житиме як справжні творці. Ми саджатимемо дерева і вирощуватимемо дітей. Ми працюватимемо. Ми будемо створювати нові книги і полотна, зробимо нові відкриття в науці, будуватимемо будинки й роститимемо хліб.
А ще ми зробимо все, щоб зберегти найдорожче - нашу вільну Україну, нашу національну гідність і людяність.
Хто вірить - той зробить.

Людина створена для щастя, як птах до польоту (Володимир Короленко)

У щастя людського є рівних два крила:

Троянди і виноград - красиве і корисне .

М. Рильській

Троянди й виноград”

Є такий стан людської душі, коли хочеться жити і жити, злетіти в небо, сміятися і співати, дарувати свою радість усім, хто поруч. Таке почуття називають щастям. Але, мабуть, ніхто не може дати точного визначення цього поняття, як ніхто досі не визначив точно, що таке кохання.

Люди прагнуть бути щасливими і споконвіку намагаються зрозуміти, як цього досягти. Справа в тому, що щастя для кожного різне, в залежності від особистості людини, від її духовної сутності, світогляду тощо. А це, у свою чергу, залежить від виховання, оточення, умов життя і ще від багатьох чинників.

Навчити людину бути щасливою не можна, - писав А. С. Макаренко, - але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна”.

Г. Сковорода з ним, мабуть, не погодився б, він намагався вчити людей саме бути щасливими, але не такі вже протилежні ці думки: мандрівний філософ передбачав у досягненні щастя момент самопізнання і навіть самовиховання. У підґрунті щастя, на його думку, лежать душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і – дуже важливо – вміння розуміти власні бажання і посідати місце в житті, відповідне внутрішнім здібностям. Але останньому вчитись було важко, хоча ідея ніби проста. Не кожен здатен дивитись у власну душу.

Шукаємо щастя по країнах, століттях, - писав він, а воно скрізь і завжди з нами: як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили вхід у душу свою”.

Отже, кожного з нас свої шляхи до щастя і своє його розуміння.

Для одних – це матеріальний добробут. Для інших особисте щастя нерозривне з щастям усієї Батьківщини.

Когось робить щасливим влада, улесливість підлеглих, гроші. А, наприклад, якийсь вчений сприймає підвищення, керівну посаду як біду – йому більше до душі тиха лабораторія, де можна творити, а не витрачати час на адміністрування.

Багато хто знаходить щастя у праці. Є навіть напівжартівливе прислів’я приблизно такого змісту: якщо людина хоче бути щасливою на місяць їй треба закохатися, якщо на рік – одружитися, а якщо на все життя – знайти роботу до душі.

Щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно. Щаслива швачка, яка милується чистотою ліній пошитою нею сукні. Щаслива дівчинка – першокласниця, що вперше виконала завдання на “відмінно.

А яким незрівняним щастям може бути кохання! Навіть інколи не розділене(як у Франка або Лесі Українки), воно здатне надихати на подвиги і на творчість. Тут йдеться не про фізіологічну потребу – саме про духовне кохання, високе і чисте, за яке не треба червоніти.

Скільки людей – стільки й шляхів до щастя…

А про яке щастя мрію я сьогодні? Поступити до інституту, вивчитись, а потім займатися справою, що мені подобається, а ще – мати справжнє кохання. Звісно, і достаток у домі був би не зайвий, але це не головне. Я більше хочу мати вірних друзів. Хочу щоб мене поважали. Щоб менше було горя на землі. Щоб світило сонце і зеленіли сади.

Що ще треба для щастя?

Як я розумію поняття « культурна людина?»

У перекладі з латинської мови слово «культура» означає – обробка, освіта вихованість. Це слово вживали як протилежне слову «натура»- природа. Тобто все, до чого доторкнулася рука людини, все штучне неприродне – підпадало під це визначення . Але, пізнаючи навколишній світ ,людина пізнавала, а разом із тим і «обробляла» , саму себе, займалася освітою , вихованням .

Культурна людина, на мій погляд, - це людина вихована. Вона не тільки засвоїла правила поведінки, що їй передали батьки та вчителі; вона постійно прагне досконалості, слідкує за собою , за своєю мовою, за своїми вчинками. Це людина , яка завжди має сміливість визнати свою помилку, ніколи не соромитися своєчасно вибачитись.

Мабуть, це ще й чуйна людина, яка щиро співчуватиме тобі у твоєму горі, і так само щиро, без заздрощів , радітиме твоєму успіхові.

Культурна людина- це людина освічена. Вона постійно прагне пізнати щось нове і не тільки у тій галузі науки, яку вона обрала своєю майбутньою професією. Культурна людина прагне пізнати життя в усіх його проявах - в науці, мистецтві, політиці, коханні , сімейному житті та вихованні дітей.

А ще культурна людина має бути чистою й красивою. І не тільки внутрішньою красою, але й зовнішньо. Недарма ж навіть у школі існує такий предмет як фізична культура. Це не тільки заняття спортом, це – культура тіла, гармонійного розвитку людини. Фізична культура допомагає людині гармонійно розвиватися, відчувати чистоту й красу свого тіла, легкість ходи, плавність руху, ясність думок.

Культурна людина творить майбутнє життя. Вона з глибокою пошаною ставиться до традицій свого народу, до творів культури попередніх поколінь. Культурна людина ніколи не зруйнує пам’ятник, не спалить книжку, не знищить картину. Навпаки, вона захистить – вірою, силою, розумом – минуле. Сучасне й майбутне.

Найбільше багатство – добре ім’я.

Роби добро, - мені сказала мати, -

І чисту совість не віддай за шати.

Д.Павличко

У чому полягає справжнє багатство людини? У грошах і матеріальному добробуті, - відповість хтось, і якоюсь мірою це буде справедливе твердження. Інший вважатиме, що найперше багатство – це улюблена справа, третій наполягатиме, що головне багатство – це моральні чесноти людини, її добре ім’я. Напевне з останнім твердженням я б погодилася б скоріше за все.

Наші предки часто вибирали для своїх дітей імена, що мали служити людині своєрідним оберегом чи талісманом на все життя, навіть визначати певні риси характеру – Доброслава, Милолюб, Вернидуб, Радомир та ін. Звернімо увагу, що ці імена “закріплювали” найкращі риси людської вдачі – миролюбність і доброзичливість, мужність і силу, чесність. Сьогодні ж кожен із нас має уславити або хоча б не забруднити те прізвище, яке отримує у спадок від батьків. Для цього молода людина повинна мати моральні цінності, усвідомлювати свої життєві цілі.

Наша національна історія знає яскраві приклади того, як людина будувала своє життя у відповідності до певного етичного кодексу. Талановитий письменник, викладач і великий філософ Григорій Сковорода завжди вчив тим етичним нормам, яких дотримувався сам. Він вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами і чинами, щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесність і кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя і справжнє багатство людини письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті по совісті. Коли Катерина ІІ хотіла заманити Сковороду в тенета солодкого життя при царському дворі, філософ гордо відповів: “Я не покину батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця”. Мандрівний педагог-просвітитель ходив у звичайнісінькій свиті: крім книг, рукописів, сопілки та палиці, нічого більше не мав. У їжі був невимогливий, жив дуже скромно, але вважав себе багачем. Коли хтось намагався щось дарувати йому, то чув у відповідь: “Віддайте біднішим від мене”. Дуже мало місця відводить Сковорода в житті матеріальним статкам людини. Людина має жити для придбання духовних скарбів. Зате високо ставить він розум і честь людини: “…дурість у багатстві пишається”, “дурень шукає видного місця, а розумного і в кутку видно”. Справжнім багатством є для людини “совість, як чистий кришталь”, “чисті розуму вітрила”, “непорочність – ось діамант” .

Цінувати скарби духовні, здобувати добробут чесною наполегливою працею, берегти добре імя родини і спокій рідного дому – таким є заповіт наших предків.

Що таке людяність?

Ти знаєш, що ти – людина

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

В. Симоненко

Людина , людство, людяність!

Скільки в цих словах , доброго, красивого , величного. Ці поняття оспівані в піснях і думах, в народних казках і в літературі, в музиці і в живописі.

Людяність, доброта, здатність до співпереживання , співчуття - синоніми. Людяність і жорстокість – антоніми.

Лагідне слово й кішці приємне”,- кажуть у народі.

Возлюби ближнього свого , як самого себе” , - проповідує християнська мораль. І виконують цю заповідь переважно прості люди, що знають ціну горю і стражданням.

Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро.

І не тільки в умовах війни – хіба мало моральних випробувань випадає витримати людині в повсякденному житті?

Кохання – одна з найсильніших пристрастей. Коли воно справжнє, високе, то ні за яких умов люди не бажатимуть один одному лиха. Відавати серце, а не вимагати від інших - це теж людяність.

Людяність може виявлятися і в ставленні до малознайомої людини або до тварин.

А от ще приклад, на якому можна зрозуміти, що таке – людяність.

Часто ми знаємо, що поруч із нами живе якась самотня людина. Вона може і не просити про допомогу, але допомога їй дуже потрібна.

Чи кожен здогадається зайти до неї і спитати, чи нетреба принести хліба?

Та усе ж таки людяність – це не безхребетність. Треба часом уміти знаходити в собі сили бути вищим за нерозуміння і навіть посмішки бездушних людей вміти наполягти на своєму, щоб здійснити добру справу.

Стати до боротьби за чуже щастя – це теж людяність.

Не слід забувати , що як не прагнуть люди добра , людяність, жорстокість і байдужість ще дуже живучі. Ми бачимо щодня їх прояви. Зневагу до бідних , до старих і немічних. Презирство до інвалідів, що інколи змушені жебракувати. Байдужність чиновників, які хіба що через суд виконуватимуть власні обов’язки, у тому числі покладенні на них саме для допомоги найнезахищенішим із людей. Просто тих, хто проходить повз чужу біду, найбільше, можна сказати що їх безліч.

Це завжди було. Але й завжди існували й інші люди. Хотілося б, щоб більше було останніх!

О. Гончар говорив у романі “Собор ” про двох духів, один із яких спонукає людей творити добро, а другий підбурює на зле. Спробуємо дослухатися до доброго.

Що таке справжня дружба?

Дружба – це достатку річ,

Сварка – ворогові свято.

Друзів сто – і мало їх,

Ворог – і один – багато.

Д. Білоус

Виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.
(Цицерон)

У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол”. У цих словах К.Пруткова образно визначена роль дружби в людських стосунках.

Нині, коли час збігає надзвичайно швидко, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування, а телебачення подекуди замінює людське спілкування – чи актуальні питання глибоких, відданих дружніх взаємин? Чи не заміщуються ці відносини поверховими приятельськими, які застосовуються на спільності справ і відпочинку?

Дружба ушляхетнює життя, її шанували та узвеличували мислителі давнини. Дружба, в оцінці Аристотеля, - найнеобхідніше для життя: адже ніхто не бажає жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Далі він роз′яснював: «Дружба не тільки неоціненна, а й прекрасна – ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів, мати багато друзів – це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною і другом – це одне й те саме».
Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.

Хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.
Хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (Колумбійське прислів'я)
У дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, допомагають зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.
Ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (Жан де Лабрюйер)
Не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. У приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). Дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.
Не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (Ф. де Ларошфуко)
Для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. Недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. Людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. У літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. Наприклад, граф Монте-Крісто з одноіменного роману О. Дюма або Робінзон Крузо Д. Дефо. Обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата Фаріа та П'ятницю.
Але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? Адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. Тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.
Не так тії вороги,
Як добрії люди —
і обкрадуть жалкуючи,
Плачучи осудять...
і на тім світі, добряги,
Тебе не забудуть.
(Т. Шевченко)
Отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. І для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом.

Кохання в будні і свята

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

В. Симоненко

Про кохання сказано і написано багато. Воно наповнює людське життя смислом, перетворює сіру буденність на свято. Кохання може повністю змінити людину, примусити робити багато таких вчинків, які іншим здаються безглуздими. Але що ж це таке — справжнє кохання?
Кожна людина може дати свою відповідь на це легке й одночасно складне питання.
Одним кохання дарує крила, надихає на високі вчинки — і вони стають героями, здійснюють подвиги заради коханої; іншим приносить натхнення — і з'являються присвячені лише тій єдиній твори мистецтва, які стають справжніми перлинами у творчій скарбниці людства. Хтось дарує квіти, хтось співає серенади, хтось плаче через нещасне кохання.
І це чудово, бо саме кохання має силу облагородити душу людини, очистити її від всякої скверни, наблизити до прекрасного. Але кохання настільки сильне, настільки й тендітне, його легко втратити, знищити, спаплюжити. І є багато таких факторів, що перевіряють це почуття на стійкість. Одним з них є розлука. Хтось сказав, що розлука робить сильнішим вогонь справжнього кохання, а слабке може згасити назавжди. І це дійсно так, бо лише по-справжньому закохані люди здатні винести довгі дні, місяці, а може, й роки розлуки, не забувши образ коханого, не загубившись у потоці нових відчуттів.
Випробує силу кохання і час. З плином часу почуття можуть втратити свою силу, гостроту, свіжість, люди звикають один до одного, починають помічати недоліки, негативно реагувати на зауваження. Тоді кохання може піти від них, люди стають абсолютно чужими один одному, їх ніщо не може поєднати. Це дуже сумно,, але, як мені здається, то не було справжнє кохання, бо якщо люди дійсно люблять один одного, вони пройдуть крізь усі перешкоди й випробування.
Наше життя — це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога, на нашому життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і здається, що виходу немає, що ти вже не в змозі йти далі. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Мабуть, не буває родин, у яких не було б якихось труднощів, силу кохання яких неодноразово випробовували і розлука, і час, і якісь спокуси, і життєві труднощі. І тільки дійсно віддані один одному люди проходять крізь усі ці випробовування, а їхнє взаємне кохання тільки зміцнюється. Дійсно, в коханні і будні, і свята, а той, хто це розуміє, здатний пронести своє почуття крізь все життя. Тому такою чарівною та надзвичайною здається мені любов двох стареньких людей, які зберегли ніжність, щирість почуттів і не уявляють життя один без одного.
Кохання — це дар, і ми повинні розуміти це і берегти його. Часто досить лише необачного слова, погляду, щоб розбити чиєсь серце, зруйнувати чудове почуття. Кохання не терпить егоїзму, бо інтереси та погляди іншої людини стають для тебе якщо і не головними, то дуже важливими. Адже, як кажуть, закоханий розчиняється в іншій, коханій людині, він не ставить своє «я» вище за «я» іншого, а якщо це не так, то це вже не кохання.
Так, у кожного є своя відповідь на питання, що таке справжнє кохання? Але я можу впевнено сказати, що це не тільки блиск в очах, шалені вчинки та співання серенад. Це те що, пройшовши випробування часом, залишається з людиною на все життя, це взаєморозуміння, взаємодовіра та взаємоповага. Це розуміння того, що нас двоє і це — важливіше понад усе у світі

У чому полягає духовна краса людини?

Дедалі частіше я замислююся над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикраси рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.

А це, перш за все, - чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукатися на чужий біль, прагнення допомогти, захистити будь-кого: чи то пташеня, чи то сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.

Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано з середини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає – я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути з власною совістю, душею?...

Отакий я винайшла спосіб боротьби власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства.

Вислови відомих людей.

  1. Недостатньо лише отримати знання, треба знайти їм застосування. Недостатньо тільки бажати, треба творити. Йоган Гєте

  2. Доброта і скромність – ось дві риси, які ніколи не повинні втомлювати людину. Стівен Роберт Льюїс

  3. Життя – це чудова пригода, щоб заради удач терпіти невдачі. Річард Олдінгтон

  4. Совість – найкраща повчальна книга з тих, якими ми володіємо, в неї слід заглядати частіше. П. Блез

  5. Я часто каюсь в тому, що говорив, але рідко шкодую про те, що мовчав. Абу-ль- Фарадж

  6. Добра людина не та, котра вміє робити добро, а та, яка не вміє робити зла. Й.В.Ключевський

  7. Любов-найсильніша зі всіх пристрастей, бо вона одночасно оволодіває головою, серцем і тілом. Вольтер

  8. Після кожного падіння знову тягнись у висоту! Або ти розіб’єшся на смерть або в тебе виростуть крила. Марія Енбер-Етенбах

  9. Кожна людина-відображення свого внутрішнього світу. Як людина мислить, така вона і є. Цицерон

Джерело: за книгою Твори на вільні теми для учнів 10-11 класів, випускників та абітурієнтів. Укл.Томашевська Н.В.- Х.:Торсінг Плюс, 2008. – 416с.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»