«Опіум для народу» — образне визначення релігії, що стало широко відомим завдяки Карлу Марксу, який використав його у своїй роботі «До критики гегелівської філософії права»: «Релігійна вбогість є одночасно вияв справжньої вбогості і протест проти цієї справжньої вбогості. Релігія – це зітхання пригнобленого створіння, серце безсердечного світу, так само, як вона – дух бездушних порядків. Релігія є опіум народу».