Відомий вислів Цицерона у четвертій книзі другої промови проти Верреса (глава 25) і першої промови проти Луція Сергія Катіліни. У своїй вступній промові проти Катіліни, Цицерон висловлює жаль з приводу корупції і падіння моралі. Цицерон розчарований тим, що, незважаючи на всі докази вини Катіліни, який був у змові з метою вбити консулів, усунути сенаторів й проголосити консулом себе, а також вбити Цицерона, ультиматум сенату (лат. senatus consultum ultimum) щодо Катіліни не був виконаним. Цицерон переходить до опису різних ситуацій протягом всієї римської історії, коли консули карали змовників на смерть, маючи набагато менше доказів.