Цікава інформація про м.Радехів

Опис документу:
У тексті описується географічне положення міста,його виникнення,історія.Подано світлини давнього і сучасного міста.Розповідається про минуле і сучасне,про населення,господарську діяльність,згадуються відомі люди,які є вихідцями з нашого міста.Описано стару і нову церкви.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Цікаві відомості про м.Радехів

Раде́хів — місто у Львівській області України, адміністративний центр однойменного району. Розташоване у рівнинній і легкохвилястій місцевості Надбужанської котловини, над ріПонад п'ять віків стоїть на українській землі Радехів — спочатку поселення, потім село, містечко, а в наш час — районний центр Львівщини.

У місцевих переказах назва «Радехів» пояснюється словосполученням слів «радо ховатися», оскільки людям доводилося часто переховуватися від ворогів у лісах, болотах та очеретах. Це типова народна етимологія. Насправді ж назва міста має відантропонімічне походження: «Радех» від «Радослав», «Радолюб» тощо. У Х — ХІ століттях Радехів існував як населений пункт. 1578 року татари дощенту знищили Радехів, ВитківПоловеСередпільці. У тогочасних податкових книгах навпроти Радехова значиться «пустий».

Перша письмова згадка про Радехів датована 1472 роком. Територія, на якій постало місто, входила до Белзького князівства, що утворилося близько 1170 року і належало спочатку Володимир-Волинському, а потім Галицько-ВолинськомуБелз був одним з великих міст на заході Волинського князівства.

На початку XVIII століття Радехів переходить у володіння графа Міра. В Радехові будує він великий палац, який став центром магнатської латифундії. Тут починають відбуватися торги, і містечко поступово розбудовується і перетворюється в місто.

У другій половині XIX століття Радехівська латифундія перейшла до сім'ї графа Бадені, який одружився на дочці Міра. Бадені вважався сьомим із десяти найбагатших магнатів Галичини. Він був намісником цісаря в Галичині. Він перебудував і розширив палац, насадив парк, побудував оранжерею і наказав обгородити свої володіння трьохметровою кам'яною стіною. Граф Бадені — батько, зробив багато для свого збагачення. На той час діяли в Радехові невеликі промислові і торгові фірми. У 1910 році в Радехові було закінчено будівництво залізниці Львів — Стоянів, яку фінансував Бадені.

За статистичними даними в 1880 році в Радехові проживало 3555 мешканців. 129 чоловік служили при громадському дворі.

Наприкінці XIX ст. на початку XX століття у Радехові існував ряд громадських організацій, зокрема товариство «Сільський господар». Протягом 16 років діяло «Грошове товариство друзів шкільної дітвори», метою якого була матеріальна допомога бідним дітям незалежно від їх національності та віросповідання. Також діяло «Братство тверезості».

З другої половини XIX століття діє товариство «Просвіта», яке ставило собі за мету відстоювати українську мову та культуру від посягань австро-угорської та московської влади, польських шовіністів. Читальню в самому Радехові відкрито в травні 1897 року.

У листопаді 1912 року відбулося урочисте посвячення Народного Дому. Тепер в ньому знаходиться центральна районна бібліотека. При Народному Домі працювали промислова школа, народна школа, товариство «Рідна школа», «Просвіта», «Сільський господар».

чкою Острівкою — притокою Стиру. Понад місто проходить Головний європейський вододіл.

На території міста знаходяться:

Громадсько-політичне життя[ред. | ред. код]

У громадсько-політичному житті міста беруть участь громадсько-політичні партії, організації, об'єднання громадян. Зареєстровані Народний Рух УкраїниУкраїнська республіканська партія, Всеукраїнська станиця вояків УПА, Галицька січ, «Меморіал», Союз українок та інші. Працює фізкультурно-спортивна організація «Колос», молодіжний спортивно-оздоровчий клуб «Легенда», молодіжна організація «Пласт». Також молодіжний спортивний клуб"Шерхан". Особливою активністю відзначається у молодіжному громадському житті міста відзначається МГО "Молодіжний союз".

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Фігура Ісуса Христа

Колишня синагога

У місті відкритий пам'ятник Тарасові Шевченку. 9 листопада 2008, в місті пройшла урочиста посвята і відкриття постамента Ісуса Христа. Також у центрі біля Ринкової площі стоїть статуя ангела з мечем, який береже спокій міста.

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

  • Храм Святого Миколая, 1918 року

  • Храм Святого Миколая (Новий), 1998 року

  • Приміщення міської ради, 1910 року

  • Приміщення старого народного дому, 1912 року

  • Приміщення школи мистецтв, 1910 року

  • Ринкова площа XIX ст.

  • Залишки мурів палацу XIX ст.

  • Залишки паркової оранджареї XIX ст.

  • Приміщення СЗШ № 1, (Колись повітова управа)

  • Приміщення дитячої лікарні XX ст.

  • Синагога XVIII ст.

  • Підвали графа Бадені

  • вул.Л.Українки (її історична частина)

Особистості[ред. | ред. код]

Земля Радехівщини славна іменами талановитих, прославлених людей, котрі народилися, або тут жили і працювали.

Церква Святого Миколая — дерев'яний храм української греко-католицької церкви у місті Радехів Львівської області.

Храм збудований у 1918 році, на місці значно давнішого який згорів в наслідок попадання блискавки.

В 1991 році поруч було закладено новий храм Святого Миколая.

Історичних довідок збереглось не багато, відомо що раніше на цьому місці стояв значно давніший храм, збудований в 1711 році, і який від удару блискавки в 1915 році згорів. Спільними силами греко-католицької громади міста, з допомогою графа Станіслава Бадені було збудовано новий храм, та вже в 1918 році освячено. Під час Другої світової війни храм був пошкоджений, частково перебудований і відновлений. Після приходу радянської влади, і заборони Української Греко-католицької Церкви храм був закритий, проте віряни проводили таємні служіння. У грудні 1944 року, митрополит Йосип Сліпий благословив отця Іларіона Карп'яка на душпастирське служіння до міста Радехова. Події 1946 року молодий священик у віці 36 років зустрів разом з парафіянами в м. Радехові. Священики, котрі були до його приходу, емігрували за кордон: о. Володимир Пелліх, о. Михайло Зінкевич, о. Михайло Ходань. Більшість молодих священиків, хоч здобували духовну освіту в школах Російської Православної Церкви, доповнювали їх у своїх попередників і разом з парафіянами вважали себе духовно приналежними до Вселенської Церкви і Архиєрея Папи Римського. Із 23 лютого 1982 року на парафії служить о. Ярослав Михалюк, при допомозі отців — сотрудників о. Володимира Царика і о. Юрія Михалюка. Зареєстровано вихід з підпілля, 6 червня 1990 року на квартирі Владики Володимира Стернюка. Конфліктів не було. Поділу на конфесії також не було.

Знахідка

У жовтні 2018 року під час ремонту піддашшя над хорами церкви майстри виявили чотири сакральні предмети — три дерев'яні скульптури до півметра заввишки і монстранцію (посудину для зберігання Святих тайн).

Майстри ремонтували (місцем, де співають під час богослужіння) і невеликий шматок дерев'яної стелі обвалився. Коли заглянули, то виявили дві дерев'яні скульптури архіреїв та розп'яття Ісуса Христа.

«

«Проламалось випадково, ніхто не знав, що там щось є. Це був зроблений акуратно спеціальний хід і туди сховали. Взагалі нереально у це навіть повірити, як це все знайшлось. Швидше за все, що може похапцем ховали. Бо монстранція була у своєму боксі, тобто коробці, зробленій по її формі, а решта предметів просто лежали. Якби ці речі ховали спокійно, не поспішаючи, то всі скульптури б загорнули, мабуть, це швидко робилось», – каже мешканець Радехова Василь Іванич.[1]

»

Очевидно, це речі з римо-католицького костелу, збудованого у середині XVIII століття у місті. Комуністична влада передала релігійну споруду у 1945 році військовій частині, а у 1972 році храм підірвали і знесли. На його місці збудували поліклініку. За розповідями літніх мешканців, у роки німецької окупації багато поляків виїхали у Польщу, покинули місто і римо-католицькі священики, тоді вони вивезли багато цінних сакральних предметів із костелу. Але чимало й залишилось. Можливо, віднайдені скульптури і монстранція були з костелу і люди, рятуючи церковні речі, принесли їх сховати до українського храму[2].

Спорудження нового храму

Будівництво нового храму

Відомо що намір збудувати на цьому місці храм був ще у довоєнні часи, так як місто зростало, а гідного греко-католицького храму не було, на той час в місці була синагога та римо-католицький костел Святої Анни. Проте з приходом радянської влади це стало не можливим. Лише після здобуття Україною незалежності ця ідея відродилася. Перший камінь для будівництва нової церкви і хрест освятив 3 листпада 1991 року Патріарх Мирослав-Іван Любачівський. 29 серпня 2004 року Владика Михаїл Колтун освятив новозбудований храм. 7 грудня 2008 року Владика Михаїл освятив храм після завершення розпису. 1 квітня 2010 року – Великий Четвер Владика Михаїл Колтун звершив архієрейське богослужіння: Св. Літургію і Чин умивання ніг священикам. Це вже вдруге у місті Радехові. Перший раз у Великий Четвер 1999 року. На храмовий празник 19 грудня 1992 року завітав Владика Юліан Вороновський.

Світлини

Рештування храму

 

Новий храм

 

Старий храм

 

  • Нічне освітлення (Вид спереду)

 

  • Нічне освітлення (Вид збоку)

 

  • Вид на старий храм

 

  • Іконостас нового храму

 

Радехів хоч і старовинний (перша згадка за 1494 р.), та пам'яток архітектури тут не густо. Сама показна будівля пропливе за вікном незадовго до звороту на вуличку, що веде до автостанції. Дивної форми будинок-конструктор - це зведений у 1911-1912 рр. Народний дім, така собі стилізація під замочок з башточкою, з майоліковими прикрасами, з на диво не аляповатим левом біля центрального входу. Колись тут містилися товариства "Просвіта", "Луг", "Рідна школа", Український спортивний союз, футбольна дружина "Буй-Тур", кооператива, промислова школа і ще кілька корисних інституцій початку ХХ ст. На початку ХХІ століття тут все так само тісно від табличок над дверима: бібліотека, читальний зал, кредитна спілка "Самопоміч" - плюс РАГС. Може бути, в РАГСі навіть якісь приємні бонуси у вигляді ліпнини чи там каміну є - збереглися ж старі кахлі-плити на підлозі у коридорі.

Поруч з Народним домом, через дорогу - червона споруда, яка віддаля нагадує синагогу. Це будинок польського спортивного товариства "Сокіл" (1908), і в ньому зараз музична школа. Якщо на повороті повернути на вкрай зелену вузеньку вуличку з гордою назвою проспект Відродження, побачимо стару віллу з закопанським дерев'яним ґаночком, міський краєзнавчий музей (відкритий у 2004 р.), а трошки далі - ошатну до кітчеватості жовту споруду міськради з гербом Радехова на фасаді - такий от аналог ратуші. Ратушею він не задумувався - на початку ХХ ст. тут мешкав лікар Барух Мілграм. Напроти буде бетонно-радянська райрада, а газон перед нею підстригатимуть два дядьки з газонокосачками - цивілізація і ледь не шик. Ще кілька десятків метрів проспектом - і маємо два храми на вибір, сучасний бетонно-сірий і старіший, скромніший дерев'яний.

Дерев'яна церква скромна, не надто пропорційна, присвячена св. Миколаю і зведена в 1918 р. Ще двадцять років після побудови святиня тішилася багатим покровителем - сам граф Станіслав Бадені опікувався спорудою. Певно, в ті часи її стіни не були наглухо зашиті шальовкою. Всередині розписи десь того ж часу - відчувається вплив модерну. Навколо бабинця - галерея з балюстрадою. Віктор Громик висловив припущення, що храм стоїть на місці більш давнього, зруйнованого в Першу світову війну.

Дзвіниця поруч мурована, скромна, ховається десь в хащах.

На вул. Тарнавського поруч з церквами - двоповерхова і не надто вражаюча через пізніші перебудови колишня синагога (І пол. ХІХ ст.).

 

А от від вотчини самих графів Бадені (та їх попередників графів Мієрів (Mier) лишилося небагато: шматок огорожі парку, якась господарча споруда і кістяк оранжереї. Все.

 

Ще до Мірів Радеховом володіли Лящі, аж поки близько 1720 р. поселення не купив Вільгельм Мієр. Мієри були шотландцями за походженням (з роду Mure of Rowallan, який повністю виродився на історичній батьківщині). Вільгельм Мієр (помер в 1758 р.) бувгенерал-майором польського війська і палким прибічником короля Августа ІІ. Його дід Торстен Мир (Torsten Myhr) отримав шляхетський титул у Швеції в 1680 р. - надзвичайно цікава історія з географією у цього роду. Разом з Вільгельмом у Польщу з Шотландії прибув його родич з роду Ross of Thornton - зачинатель відомого польського роду Россів. Стараннями В.Мієра в 1752 р. Радехів отримав магдебурзьке право.

Син Вільгельма, поморський воєвода Юзеф Мієр (1730-1808) блмзько 1775 р. зводить у поселенні класицистичний палац, будує костел і утворює римо-католицьку парафію. Його дочка Агнєшка вийшла заміж за дальнього родича Фелікса Казиміра Мієра (1776-1857), відомого бібліофіла, котрий зібрав у радехівській резиденції чималу бібліотеку.

В 1874 р. Цецилія Мієр вийшла заміж за галицького політика, доктора філософії і права, майбутнього посла галицького сейму Станіслава Мартина Бадені (1850-1912). З 1895 р. і до самої смерті він був маршалком галицького сейму. Станіслав Мартин взявся буквально перетворювати Радехів на місто-сад - він наказав розбити у місті великі зелені газони, збудував кілька симпатичних кам'яниць (в тому числі вже згадане приміщення товариства "Сокіл"), в 1911 р. добився для міста статуса повітового центру і звів садибу староства. В 1909 р. сюди зі Львова провели залізничну гілку, в 1928 р. її продовжили до Луцька.

 

В польський міжвоєнний період місто належало сину маршалка, Станіславу Генрику Бадені (1877-1943), який теж дбав про Радехів: облаштував тут електровню, одно з крил власного палацу віддав під гімназію, а родинну бібліотеку подарував заснованому ним Науковому католицькому інституту в Кракові (зараз радехівська бібліотека є частиною збірки Краківської громадської бібліотеки).

Радехів – це затишне місто, яке, на жаль, втратило найбільші свої пам'ятки – палац і костел. Втім, там є цікаві храми-побратими, елегантний народний дім та краєзнавчий музей із багатою експозицією.

Радехів розташований на півшляху від Львова до Луцька. Це невеличкий районний центр – колись величне місто-сад із власним палацом і щедрими дідичами-меценатами, нині – просто затишне провінційне містечко. В Радехові діє молокозавод, де виробляється відома по всій Україні продукція під ТМ «Галичина».

Історія

Як це часто буває із старовинними містами – точну дату його заснування назвати неможливо. Відомо, що населений пункт на місці Радехова існував вже у Х-ХІ століттях., однак назва його не дійшла до наших днів.

Панорама міста, 1889

В письмових джерелах Радехів вперше згадується у 1472 році, у податкових книгах. Протягом кількох століть він залишався селом, яке регулярно зазнавало нападів татар. Після чергового нападу у 1578 Радехів не просто спустошили, а знищили вщент. Тогочасні податкові книги так прямо і зазначають: «Радехів – пустий».

Край міста

Довгий час містечко належало роду Лящів, а на початку XVIII ст. перейшло у власність графа Вільгельма Міра (в деяких джерелах – Мієра). Магнат обрав Радехів центром своєї латифундії та домігся для містечка магдебурзького права, тож з 1752 року Радехів офіційно отримав статус міста. Тут почали проходити ярмарки, з'явилися нові мешканці, містечко розвивалося і розросталося.

Листівка

У 1775 р. син Вільгельма, Юзеф Мір, побудував тут великий палац, ініціював зведення костелу св. Анни (яке зайняло 53 роки і було завершене вже по смерті ініціатора) і переніс до Радехова римо-католицьку парафію.

Палац, 1914

Наступним власником Радехова став граф Станіслав Бадені, який був вправним підприємцем і гарним господарем – тож за його часів, а також при його синові, Станіславі-молодшому, місто продовжило розвиватись. Бадені перетворили Радехів на місто-сад, розбивши повсюди газони. Палац вони розширили і перебудували, посадили парк, спорудили оранжерею. На жаль, нині від палацу нічого не лишилося – лишень остов тої оранжереї та залишки мурів.

Скляна оранжерея в парку, 1939

З 1887 року у місті з'явився пивзавод, продукція якого була відома по всій Галичині. Цей пивзавод пережив війни і радянські часи, але не витримав буремних 2000-х, тож нині простоює.

Костел

В 1910 р. за фінансування Станіслава-молодшого Бадені у Радехові з'являється залізниця, що сполучає місто зі Львовом, а в 1928 залізницю продовжили до Луцька. Також завдяки Станіславу Радехів отримує власну електростанцію. Частину власного палацу Бадені віддав під гімназію, а шикарну родинну бібліотеку передав Науковому католицькому інституту в Кракові.

Школа

В 1912 визначною подією стало відкриття Народного Дому, в стінах якого оселилися громадські організації міста – знаменита «Просвіта», «Сільський господар», народна та промислова школи та ін.

Бібліотека

Радянське управління в Радехові не прижилося – місцеві партизани неодноразово атакували владу, що викликало лють НКВД-истів і стало причиною численних сутичок.

Задній двір маєтку

Під час Другої світової війни були зруйновані палац і костел, а в повоєнні роки їх розібрали до фундаментів. Зараз на місці колишнього палацу розташована будівля районної ради, а на місці костелу – поліклініка.

Церква Святого Миколая

Насправді, у Радехові одразу два храми святого Миколая – старий і новий. І стоять вони поруч, доповнюючи і підтримуючи один одного, мов молодший та старший брати.

Стара світлина церкви

Старий храм – це дерев'яна церква зі столітньою історією. Вона була зведена у 1918 році на місці ще більш давнього храму XVIII ст., який згорів у 1917 році від влучання блискавки. Завдяки коштам Станіслава Бадені та зусиллям греко-католицької громади міста, що лишилася без храму, нову церкву було зведено досить швидко.

Стара та нова церква Святого Миколая

Протягом 20 років граф Бадені продовжував опікуватися церквою. Під час Другої світової війни храм було пошкоджено і відновлено, а при радянській владі його закрили. Втім, богослужіння таки проводилися – таємно. Вихід з підпілля стався лише в 1990 році.

Старий храм Святого Миколая

А в 1991 році поруч було закладено фундамент нового храму. Рішення про його зведення було прийняте ще 1939 року, але тоді владу у місті отримали совєти, які прагнули будувати не церкви, а комунізм. Тож ідею нового храму відклали більш ніж на 50 років.

Новий храм Святого Миколая

Перший камінь нового храму було закладено в 1991 році, а завершилося будівництво в 2004 році, внутрішнє оформлення тривало ще до 2008.

Краєзнавчий музей

Історико-краєзнавчий музей у Радехові з 2004 року розмістився у старій віллі з закопанським дерев'яним ґаночком. Музей має шість залів із понад 2000 експонатів. Тут є і зразки гончарних виробів, і старовинні монети, і інтер'єр селянської хати, навіть макет криївки!

•••••••

Краєзнавчий музей

Народний дім

Як ми вже писали вище, Народний дім у Радехові відкрив свої двері у 1912 році і під його дахом співіснували громадські товариства, спортивні дружини, школи та інші корисні інституції. Сьогодні у цій будівлі, стилізованій під замок з баштою, розташована міська бібліотека та відділ РАЦСу.

Народний дім

Синагога

В ХІХ ст. майже третину населення в Радехові складали євреї, тож постала необхідність у зведенні синагоги. Синагогу побудували на початку 1900-х років в центрі міста, неподалік від греко-католицької церкви св. Миколая. Поруч із синагогою була також єврейська школа, в якій за плату навчалися і українці. Сферична стеля синагоги була викладена з цегли півкуполом.

Синагога, 1935

Під час війни будівлю було пошкоджено, ремонт провели в 1970-х. Тоді ж до синагоги добудували додаткові приміщення. Після цього внаслідок ще декількох ремонтів і перебудов синагога зовсім втратила свій первісний вигляд. В радянські часи споруду віддали під комбінат побутових послуг, нині вона належить приватним підприємцям.

Сучасний вигляд синагоги

Костел Непорочного зачаття Діви Марії

Цей величний бароковий храм розташований не в самому Радехові а у Лопатині, що за 16 км від міста – проте він вартий того, щоб спеціально навідатися.

Стара світлина костелу

Перший костел на цьому місці побудували з дерева ще у 1414 році, а в 1772 звели кам’яний храм. Автором проекту мурованої святині став видатний архітектор Бернард Меретин. Костел побудовано у пишному стилі бароко і оздоблено багатими фресками Станіслава Строїнського. В 1936 році фрески було відновлено.

Костел Непорочного зачаття Діви Марії

Костел був відомим завдяки чудотворній іконі Матері Божої Лопатинської, проте у 1944 році її було вивезено до Польщі.

Панорама костелу

За радянської влади костел не працював, а з 1990-х років він знову належить римо-католицькій парафії. В 2005 році розпочато реставрацію храму коштом польської громади.

Оранжерея

Кажуть, що назва міста Радехів походить від слів «радо ховатися» - мовляв, жителі містечка ховалися від татар. А нам здається, що сьогодні ця назва трактувалася б інакше – тут просто завжди раді гостям!

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»