Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) – видатний український поет-символіст, прозаїк, перекладач і літературознавець, який попри коротке життя (помер у 27 років) залишив значний слід в українській літературі завдяки містичній, філософській ліриці, що поєднувала язичницьку символіку, космічні мотиви та релігійність. Його творчість, що включає збірки «Три перстені», «Зелена євангелія», «Книга Лева», зазнала підпільного визнання, вплинувши на українську поезію XX століття.
Біографія
Народження: 5 жовтня 1909 р. у с. Новиця (Лемківщина, Австро-Угорщина). Батько – греко-католицький священик Василь Кіт, який змінив прізвище на Антонич.
Дитинство: Під час Першої світової війни родина переїхала до Відня, потім на Пряшівщину (Чехословаччина).
Освіта: Навчався у Львівському університеті (1928-1933), вивчав польську філологію, паралельно опановував українську мову.
Життя: Був обізнаним у мистецтві, грав на скрипці, малював, редагував журнали «Дажбог» та «Карби».
Смерть: Помер у Львові 6 липня 1937 р. від запалення легенів після апендициту.
Визнання: Твори були заборонені в СРСР, широко визнані лише з 1960-х років в діаспорі, а згодом в Україні.
Творчість
Жанри: Поезія, проза, переклади, літературна критика, фейлетони.
Тематика: Містицизм, філософія, космічні мотиви, лемківський фольклор, язичництво, релігійні образи.
Стиль: Поєднання символістської туги за вищим світом з авангардною роботою над словом та музичністю вірша.
Основні твори: Збірки «Привітання життя», «Три перстені», «Книга Лева», «Зелена євангелія», «Ротації», «Велика гармонія».
Проза: Незавершений роман «На тому березі», новела «Три мандоліни».
Вплив: Поєднував традиції Омара Хаяма, Волта Вітмена з новаторськими пошуками, вплинув на покоління українських поетів.
Ключові риси
Містицизм: Поет-містик, що прагнув осягнути світ через мистецтво.
Символізм: Використання складних символів, пов'язаних з природою (клени, весна) та космосом.
Філософія: Пошук довершеності у мистецтві, протиставлення високого мистецтва "жахливому досвіду життя".
