Володимир Іванович Бірчак (Бирчак) (12 березня 1881 — 21 вересня 1952) — український письменник, літературознавець, педагог та громадський діяч.
Біографія
Ранні роки та освіта: Народився в селі Любинці (Львівщина) у родині священника. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1905), де став доктором філології. Був членом літературного об’єднання «Молода Муза».
Військова та державна служба: Під час Першої світової війни служив офіцером в УСС. Був делегатом Української Національної Ради ЗУНР від Дрогобиччини.
Закарпатський період (1920–1939): Переїхав на Закарпаття, де став одним із провідних діячів українського відродження. Працював у шкільному відділі та викладав в Ужгородській гімназії. Очолював Крайову Пластову Старшину Закарпаття (1934–1939). У 1939 році працював у Міністерстві освіти уряду Карпатської України.
Арешт та смерть: У 1945 році заарештований радянськими спецслужбами в Празі. Помер 21 вересня 1952 року в таборі Озерлаг (Іркутська область, РФ).
Творчість
Його доробок охоплює художню прозу, наукові дослідження та мемуари.
Проза (оповідання та повісті):
«Матура» (1902) — збірка оповідань.
«Під небом півдня» (1907).
«1 000 000» (1912).
«Золота скрипка» (1937).
«Василько Ростиславич» (1923), «Володар Ростиславич» (1930) — історичні повісті.
Мемуари та публіцистика:
«Карпатська Україна: Спогади і переживання» (1940) — ключове джерело про події 1938–1939 років.
Наукова та педагогічна діяльність:
Автор праці «Літературні стремління Підкарпатської Русі» (1921, 1937).
Склав низку шкільних підручників з української літератури та мови для гімназій Закарпаття.
Співпрацював з часописами «Народ», «Українське слово» та був дійсним членом НТШ.
