Уявіть собі Сучасника, загубленого в «безодні» великого міста, де панує хаотична посттоталітарна дійсність, а замість зоряного неба над головою мерехтить «вовча зоря» цивілізації. Він почувається маргінальною особистістю в екологічно зруйнованому просторі, де люди давно забули, що вони є частиною природи, і підкорилися владі грошей та утилітарних задоволень.
Одного разу, коли «нельотна погода» зупинила час, а дощ почав змивати пил з міського асфальту, Сучасник відчув дивний поклик. У художньому світі Оксани Забужко дощ — це не просто опади, це символ очищення, що здатний створити людину заново з простору. Саме в цей момент крізь галас таксі він почув «клекіт стримуваного берегами моря» і відчув аромат чорнобривців, які в прозі Григорія Штоня стають лейтмотивом повернення до власного коріння.
Його шлях до віднайдення себе почався з образу коня. У нашому фольклорі кінь — це не лише символ лицарства та вірності, а й магічний провідник, що здатний вивести того, хто заблукав, із «чужого» світу на правильну дорогу. Цей білий кінь, немов уособлення світу предків, веде героя через постчорнобильські пейзажі, де природа, хоч і поранена «чорнобильською Мадонною», все ще волає про допомогу, залишаючись джерелом життя.
На цій дорозі Сучасник шукає свою «квітку ломикаменю». За словами Лесі Українки, це та сила, що здатна розквітнути навіть над смертю, долаючи пекельну тугу й особистий біль. Він проходить повз «ліричний музей» сільського дитинства, де кожна річ — батьківська хата з різьбленим ганком чи стара грушка, у кроні якої заплуталося сонце — має сакральне значення.
У цьому вимірі він розуміє, що «екологія душі» — це відмова від фальшивих цінностей заради гармонії з довкіллям. Він бачить світ не як об’єкт для експлуатації, а як храм, де кожна істота — від коня до маленької пташки — є його рівноправним жителем.
Зрештою, розповідь Сучасника завершується відкриттям «формули щастя»: усвідомленням того, що людина не господар природи, а лише її крихка частина. Він знаходить свій «яблуневоцвітий» спокій, де свіча життя горить яскраво, а душа нарешті дотягується до зір, які дивляться лише на нього і питають: «Хто ти і нащо ти тут?».
