Цей короткий твір Василя Сухомлинського змальовує поетичну картину осінньої природи, використовуючи образ бабусі Морозихи для пояснення появи інею. Казка розповідає, як нічна прохолода вкриває лісові галявини білим полотном, яке збиває з пантелику лісових мешканців і зникає з першими променями сонця. Автор майстерно перетворює звичайне метеорологічне явище на справжнє диво, що перетворюється на сріблясту росу на світанку. Текст спонукає читача замислитися над таємничістю природних циклів та красою навколишнього світу. Завдяки метафоричній мові оповідь виглядає як загадкова легенда про походження ранкової паморозі. Таким чином, твір вчить бачити магію у простих речах, які відбуваються в лісі кожного ранку.















