і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

Біблійні мотиви у творчості Тараса Григоровича Шевченка

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Біблійні мотиви у творчості Тараса Григоровича Шевченка

Науково-дослідницькі матеріали

до вивчення теми

«Творчість Тараса Григоровича

Шевченка»

вчителя української мови і літератури

СЗШ№33 м.Львова

Юхимчук Василини Василівни

План

1. Вступ.

2. Біблійні мотиви у творчості Тараса Григоровича Шевченка

2.1. «Псалми Давидові»

2.2. «Царі» - протест проти тогочасного самодержавства.

2.3. «Саул» - першо-ізраїльський цар.

2.4. «Неофіти» - розповідь про Нерона, який самопроголосився богом.

2.5. «Ісаї Глава 35» - переспів 35-ї глави біблійної книги пророка Ісаїї.

2.6. «Марія» - звернення до образу тієї, яка народила Христа.

3.Висновок. Слово Тараса – неначе кадильний дим.

Скарб своєї душі, скарб свого великого серця подарував нам Тарас Шевченко. Неоціненним скарбом у вихованні духовності служить муза Кобзаря. Творчість генія і пророка українського народу є благодатним матеріалом для морально-етичного виховання, для плекання любові до Бога. до рідної землі і свого народу, до батька, до старших. Його поезія виховує співчуття, милосердя, людяність.

Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність Шевченкової творчості.

Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога») шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань, внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише «кровавії ріки сльоз» — «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим потурає» («Княжна».)

У «Кобзарі» є ряд творів, присвячених релігійній тематиці. Це «Неофіти», «Марія», віршовані переклади Псалмів. До семи своїх творів Шевченко виносить епіграфом цитати зі Святого Письма. Це наступні поеми: «Неофіти», «Марія», «Тризна», «Сон», «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим».

Тараса Григоровича Шевченка справедливо називають народним поетом, нашим національним пророком. Він у своїй творчості порушив кардинальні питання про проблеми життя української нації. Пригадаймо його послання «І мертвим, і живим,..», історичні поеми, сатиричні та інші твори. Творчість Т. Шевченка пройшла еволюцію, тому її поділяють на окремі періоди, кожен з яких має свої особливості. Так, для першого, раннього періоду характерне поєднання романтизму й реалізму, Другий період «Трьох літ» найбільш продуктивний у творчості й характеризується змінами у світогляді та художній системі поета. Повернувшись в Україну, де не був майже чотирнадцять років, поет вражений злиденністю життя народу.

У цей час з’являються гостро сатиричні твори із соціальною проблематикою. І саме в цей період Шевченко вже усвідомлює значення своїх поезій. Але настирливо шукає основу для свого уже сформованого світогляду і не знаходить її в жодній тогочасній ані філософській, ані політичній теорії. Знайшов лише в Біблії , зокрема у псалмах. Саме в цей час з’являється цикл поезій «Псалми Давидові». Вихований у християнській родині, Шевченко, безперечно, був знайомий із біблійними текстами, адже з раннього дитинства добре знав псалми – слухав їх удома та від лірників. навчався за ними читати в школі. У псалмах його приваблював глибокий філософський зміст і висока патетика, співзвучна з його власними настроями. «Псалми Давидові» Т. Шевченка - це вільні обробки десяти біблійних творів, а саме 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149. Поет звертається до тих псалмів, які знаходять відгук у його серці та дають відповіді на запитання морального й духовного змісту.

Так, наприклад, у першому псалмі є роздуми про життєвий шлях, віру в Провидіння Боже як у винагороду за добро. У ньому описується дві дороги, які завжди пролягають перед людиною: щаслива дорога праведних і злощасна грішників. У цьому псалмі розкривається ідеал старозавітної віри – людина, що не йде на жодний компроміс зі злом. Також тут утверджується ідея про кінцеву безперспективність зла, безвір’я. Зло є дорогою в нікуди, у провалля. Шевченко вважає, що має бути рівність перед Богом кожної людини незалежно від соціального становища і справедливість Божого суду: «Царі, раби - однакові Сини перед Богом» (81 Псалм). Поет виступає проти зла, лицемірства, сваволі, що панують у світі. Він гірко допитується в Бога, доки це триватиме.

В останньому псалмі Шевченко все ж виражає віру в те, що «…осудять губителів Судом своїм правим, І вовіки стане слава, Преподобних слава» Тобто в 149-му псалмі він прославляє справедливого Бога, виражає подяку праведника Творцеві за підтримку. Тут переважають почуття схвильованості, несказаного душевного піднесення вірного, що після болючих розчарувань, тяжких випробувань і сумнівів відчуває врешті підтримку і ласку Божу.

Взявши до рук «Святе Письмо» й «Кобзар», звіривши тексти, ми не знайдемо жодних відхилень від першоджерела. Отже, в цьому випадку ми маємо справу зі звичайнісіньким переспівом, і ні з чим іншим.

Згодом Шевченко повертався до постаті царя Давида в поемі «Царі». Ось тут дійсно, реально відшукати закамуфльований протест проти тогочасного самодержавства. На кількох описаних у «Старому Заповіті» подіях (котрі трапились з Давидом за часів його царювання) Шевченко стверджує, що зосередження необмеженої влади в одних руках загрожує з часом призвести до зловживання становищем, а згодом і до гріха. Давидові впала в око Версавія, дружина воїна Урії. Він звабив її, а довідавшись, що та вагітна від нього, дав підлеглим вказівку, аби ті доклали зусиль до загибелі Урії. Закономірно що «…вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господові» (2Сам.:11,27). За гріх Давид жорстоко поплатився. Відомо, що атеїсти використовували кілька розділів з поеми «Царі», аби виставити Шевченка у вигідному для себе світлі, але віруючі не знайдуть у творі навіть натяку на зневагу до Господа.

Аналогічною за тематикою до «Царів» є й поема «Саул». Йдеться про першого ізраїльського царя Саула, який жив у ХІст. до н.е. З Біблії знаємо, що давні євреї, впавши в гріх самовпевненості та гордині, звернулися до пророка Самуїла, аби той настановив над ними царя. Самуїл молитовно звернувся до Господа й отримав відповідь: «Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули, ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними» (1Сам.:8:7). Господь попереджав через Самуїла євреїв, що цар, якого він настановить, буде жорстоким, бездушним, жадібним, підлим і войовничим. Попри попередження та пророкування Самуїла євреї стояли на своєму. І «Господь же сказав до Самуїла: «Вволь їхню волю, настав царя над ними». (1Сам.:8,22). Пророк Самуїл, з-поміж веніяминян (одне з колін Ізраїлевих) за вказівкою Господа обрав молодого вродливого хлопця на ім’я Саул і помазав його. Попри подаровану Господом благодать, Саул «не ходив його стежками», а продовжував грішити і чинити зло. За це Творець відвернувся від нього. Життєвий шлях Саула для багатьох є повчальним. По-перше, євреї, просячи настановити над ними царя, чинили це за прикладом сусідніх народів, для котрих проголошувати царів богами та тесати на їхню честь боввани в ті часи було нормою. Господь засуджує євреїв за відмову віддавати йому належне, і як кару посилає їм жорстокого царя. По-друге, на прикладі Саула Господь вчить, що Він милує, але й карає. Зухвале ігнорування Саулом Божих Заповідей призвело його до божевілля. Гадаю, Шевченко свідомо звернувся саме до образу царя Саула. Тогочасні досить-таки поширені серед забитого селянства мрії та легенди про «доброго царя» суттєво перешкоджали як національному визволенню, так і правильному сприйняттю даної людству Творцем правди.

Рівно через 12 років після створення поеми «Царі» Шевченко ще раз звернувся до «Псалмів» царя Давида. Змальовуючи в поемі «Неофіти» юнака, котрого за щиру й непохитну віру в правдивого Бога Живого закутим у кайдани везуть на страту. Згодом з-під пера національного пророка народиться знамените «Подражаніє 11-му псалму». Тут доречною буде згадка, що переважна більшість біблійної тематики Шевченка написана незадовго (буквально за три роки) до смерті. Це також переспів, де йдеться про віру в щиру любов Творця до своїх творінь й впевненість, що Він не залишить їх в біді, прийде і захистить від беззаконня.

Сюжет поеми «Неофіти» не взято з «Біблії», але, попри художні домисли автора, вона і нині (та й навряд чи коли-небуть) не втратила актуальності. Отці Церкви не дарма закликають вірних вчитися стійкості у вірі в перших християн. В основу поеми взято дійсні події часів давньоримського імператора Нерона, який, самопроголосившись богом, жорстоко переслідував християн. У поемі розвиваються дві рівнозначні сюжетні лінії: в одній автор зображує тогочасний Рим (зокрема самодурство Нерона та його оточення), інша є описом життєвого шляху матері й сина. Син, прийнявши християнство, з гідністю несе свій хрест, страждає і гине, але не відрікається від правдивого Бога. З великою симпатією говорить поет і про його матір. Втративши єдиного сина, «…помолилась в перший раз за нас розп’ятому. І спас тебе розп’ятий син Марії, і ти слова його живії в живую душу прийняла. І на торжища, і в чертоги Живого Істинного Бога ти слово правди понесла». Такі рядки про матір, яка, втративши свого єдиного сина, взялася сама нести Слово Боже поміж людей, продовжуючи тим самим його справу, міг написати лише той, хто сам мав непохитну віру.

Окрім переспіву псалмів, авторство яких приписують Давидові, Шевченко вдавався до переспіву й інших пророків. Такими є «подражаніє» пророка «Ісая. Глава 35». Цей вірш є переспівом 35-ї глави біблійної книги пророка Ісаїї. Він був найбільшим пророком Ізраїлю, жив у тяжкі часи зафарблення Юдейської держави ассирійцями.. 35-та глава його книги – це пророцтво майбутнього чудесного порятунку Богом єврейського народу та знищення його ворогів.

Шевченко зберіг у переспіві образи оригіналу, специфіку мови та ідею, поширив символіку до загальнолюдських, планетарних масштабів. У тривалих болісних роздумах поет в останні роки життя доходить засадничого висновку: остаточно подолати світове зло, побудувати досконале суспільство люди зможуть лише за допомогою Бога, бо тільки він знає істині шляхи, тримає в руках кінці та начала, в силі остаточно розділити добро і зло.

Тут вперше автор вдається до заміни образу стародавнього Ізраїлю тогочасним образом України. Щиро переймаючись безрадісним буттям Батьківщини, автор вказує на причини занепаду: «…безчестіє і зрада, і криводушіє огнем». Шевченко застерігає українців від проявів зневаги супроти України, оскільки за ці вчинки винних «розпнуть, розірвуть, рознесуть». За основу пророкування Осія взяв стародавню молитву. Будь-яке звернення до Творця закінчується сподіванням на ліпші часи або проханням. Шевченко не відходить від цього правила. Хіба не є актуальною і нині його віра що «слово нове меж людьми криком пронесе і люд окрадений спасе» («Осія»)?

У поемі «Марія» Шевченко звертається до образу тієї, яка народила Христа. Поема починається молитвою до Богородиці за тих, хто зазнає кари і мук за свій народ, з прохання до Божої Матері зглянутися на страждання, дати сили «хрест, кайдани донести до самого, самого краю», просить зіслати їм «благий кінець», за що в подяку обіцяє «псалмом і тихим, і веселим» оспівати її трагічну «святу доленьку». Швидше за все сама поема і є тим, «подячним псалмом». Неможливо оминути увагою той факт, що, змальовуючи нелегкий життєвий шлях Марії (жила в «…убогій і чужій хатині»; породивши сина була вимушена переховувати його від Ірода; аби прогодувати, пішла в найми; коли син виріс і пішов «меж люди», пішла вслід за ним), її почуття та переживання. Шевченко з великою любов’ю говорить про Марію-матір. Годі шукати народ, котрий частіше, ніж українці молитовно звертається до тієї що вилонила Христа. Шевченко залишається вірним народним традиціям. Невідповідність фактам, викладеним у «Біблії» про зачаття Христа, жодним чином не нівелює поему, не позбавляє її конкретного повчального змісту. Навіть упереджені трактувальники «Кобзаря» розуміють, що, описуючи муки Богородиці, Шевченко закликав до пошани та наслідування її життєвого шляху.

Поетичне слово Кобзаря сповнене Божої благодаті і святої правди. Це слово щирої християнської любові. Слово Тараса – неначе кадильний дим, що підноситься до неба, освячуючи все довкола і проганяючи злі сили:

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило…

І на Украйні освятилось

Те слово, Божеє кадило.

Тарас Шевченко «Тризна»

Святі й чисті думи в нашому житті потрібно викупити високою ціною, не раз жертвою крові і жертвою життя. Шевченко знав про це і свої святі думи викупив дуже дорогою ціною: в’язницею, втратою кафедри в Києві, десятилітнім засланням, переслідуваннями, знущаннями, втратою здоров’я і передчасною могилою. Зробив це добровільно, свідомо і без ніякого вагання. Більшого освячення вони не потребують, бо більшої жертви не можна принести. І цього досить, щоб ці думи шанувати, як найбільші скарби, щоб черпати з них, як з живого джерела, і правду, і силу – потрібні нам у нашій святій боротьбі за наші душі – християнську й національну.

Використана література:

  1. Назаренко І. Д. Суспільно-політичні, філософські, естетичні та атеїстичні погляди Т. Г. Шевченка. – К., 1964.

  2. Огірко О. Християнська етика. 9 клас – Трускавець, 2003.

  3. Святе Письмо – Торонто, 1993.

  4. Шевченко Т. Кобзар – Дніпро. – К., 1985.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Науково-дослідницькі матеріали до вивчення теми «Творчість Тараса Григоровича Шевченка»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Емоційна ефективність учителя: теорія і практика»
Швень Ярослава Леонідівна
36 годин
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти