Безсмертне слово Кобзаря (сценарій)

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Запалює свічку.

Ведучий 2: Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

Ведучий 1: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на вогнищах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

Учень 1: Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Учень 2: Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 3: Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили й боролись,

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я…

Ведучий 2: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий 1: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ.

Ведучий (читає уривок із повісті С.Васильченка «Широкий шлях»):

Ведучий1. Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночi, перед свiтом в селi Моринцях на Звенигородщинi, в хатi Григорiя Шевченка, крiпака пана Енгельгардта, блиснув у вiкнi єдиний на все село вогник: народилась нова пановi крiпацька душа, а Українi - її великий спiвець Тарас Шевченко.

5. У старій хатині Кріпака колись, В тихий день весінній Хлопчик народивсь.

6. У тяжкій неволі Ріс малий Тарас. Він не вчився в школі, Він ягнята пас.

7 .Вмерли мама й тато ... Сирота – в дяка. Тут була в хлоп’яти Грамота гірка.

Не знала батьки, що Тарас

Вогнистим віршем, мов стрілою,

Вразить катів у грізний час,

Покличе скривджених до бою.

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

Садок вишневий коло хати.

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть.

Співають ідучи дівчата.

А матері вечерять ждуть...

(Замовкає, а через хвилину продовжує):

А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як ба-ба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Ка¬же, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

Тарас: А далі що?

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що. може, це якраз ти...

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

Ведучий 2. Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра - "попихача". Уже в ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села й стає наймитом у попа.

Входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарасик підходить крадькома і лякає.)
Яринка. Ой! Капосний, злякав. (Удавано б’є Тараса.)Ось тобі, ось тобі! Щоб не був таким… Я й так боюся твого дяка.

Тарасик. Його немає вдома, не бійся. Хіба дяк мій – то дідько якийсь?
Яринка. У нього такий ніс…Він страшний мені…
Тарас. Правда, він як нап’ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно, в шинок…
Яринка. А ще – дяк! Оце забігла до тебе (розв’язує вузлика).На тобі ось свитку. Полатана.
Тарас. (Бере свитку.) Гей, як гарно полатана. Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш…
Яринка. І це ось тобі…(Дає глечика і хліб.)Пообідаєш, а закусиш цими яблуками (дає два яблука.)
Тарас(зрадівши.) Ой, які гарні! Певно ,смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко.)Ой, добре!.. На, покуштуй…
Яринка. Не треба. Я ще їстиму кращі…
Тарасик. А де ж ти їх візьмеш?
Яринка. Оксанка дасть.
Тарас. (вражено.) Оксанка? Коваленкова?
Яринка Ой!(Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом…
Тарас. Так це Оксанчині Яблука?
Яринка Угу. Тільки ти не скажеш їй? Кажи, не скажеш? Вона дала для тебе
І просила…
Тарас. Мовчати?
Яринка. Атож.
Тарас. (Дивиться на свитку.) І це, певно, її робота?
Яринка. Ні, рукав і я зашивала! Тільки мовчи. Не скажеш?
Тарас.(Задумливо.)Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?
Яринка. Не знаю, чомусь зобиджається…
Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?
Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся. А чого ти ,
Тарасику так на неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти…
Тарас. Вона добра…А ще що вона казала?
Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.
Тарас. Так. А про мене що?...
Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим...
Тарас. Ще й обдертим…
Яринка. Соромишся її?
( Тарас киває головою.)
Яринка. Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу…
Тарас. З Оксанкою? Не треба…
Яринка. А чому?
Тарас. Я сам…(сумно.) Вона вже помічає…
Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята…Говорила, що
Ти їй книжечки читав, малював… а в тебе є малюнки? Покажи…
Тарас. Є! Десь захований. Не варто показувати.
Яринка. Тарасику, покажи мені…
Тарас. А навіщо? Він ще незакінчений.
Яринка. Все одно, покажи.
Тарас. Добре, тільки тобі одній… (Побіг за малюнком.) Ось мої малюнки…

Яринка. Оксана…Похожа. Як жива. І наша хата…Невже це ти?
Тарас. А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж п’є.
Яринка. А чого на дощечках?
Тарас. Паперу катма. Дяк не завжди дає.
Яринка. Я візьму й покажу Оксані.
Тарас.(Забирає малюнки.) Ні, Яринко., нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді…
Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди!

Ведучий 1. Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком

Сошенко (підходячи ближче). А що це ти, молодий чоловіче, тут робиш?

Шевченко (зніяковіло ховаючи за пазуху папірець). Нічого недозволеного. Іду на роботу і по дорозі в Літній сад зайшов (через паузу). Я малював.

Сошенко (лагідно). Покажи, що ти малював.

Шевченко (несміливо подає папір, виймаючи його з-за пазухи). Тільки де смійтеся.

Сошенко.Чому ж, це не смішно. А ти часто ходиш сюди малювати?

Шевченко. Щонеділі. А якщо близько працюємо, то і в будень заходжу.

Сошенко. Ти вчишся малярній справі?

Шевченко. І живопису.

Сошенко. В кого ж ти знаходишся в науці?

Шевченко. У кімнатного живописця Ширяєва. Чули, може, про тако¬го (збирається йти)!

Сошенко. Та чув, чув. Куди ж ти поспішаєш?

Шевченко. Хазяїн прийде, перепаде мені.

Сошенко. Бачу, що ти з України. А звідкіля ж?

Шевченко (стрепенувся). Із Звенигородщини. Чули про таку? З Кирилівки, я кріпак пана Енгельгардта.

Сошенко. А я з Корсуня, земляче. Значить, сусіди? Зайди до мене у неділю за цією адресою. Та прихопи з собою які-небудь свої малюнки. Поговоримо.

Ведучий 2. Через Сошенка Шевченко знайомиться з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін. 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено в пана Енгельгардта за 2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

  1. Пророкування батька Т. Шевченка

Вмираючи, батько Т. Шевченка розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном і господарством. Його воля дивує надзвичайною пророчою проникливістю щодо майбутнього генія українського народу, свого сина:

  • Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, - сказав батько. – Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось добре, або велике ледащо. Для нього мій спадок або нічого не значитиме, або нічого не поможе.

Ведучий 1. Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною.

3. ЗОВНІШНІСТЬ

У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру, що росіяни називають "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

Ведучий 2. 22 квітня 1838р. пан Енгельгард видав своєму кріпакові Тарасові Шевченку вільну. З травня того ж року Тарас став учнем Карла Брюллова – почав навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв. «Яке то щастя бути вільною людиною !… Живу. Учусь, нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть вольним чоловіком», – пише Тарас в листі до брата Микити.

Ведучий 1. Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна і не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році. Справді «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.

Ведучий 2. Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною.

Учень. І виріс він і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою.

І пісня дивна полилась,

Повита вічною журбою.

Учень. В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю.

Будив від сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю

Учень. Співав про чесну боротьбу,

Про сором кайданів брязкучих

І не жалів він сил своїх,

І не втирав він сліз пекучих.

4. ВДАЧА

Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

5. ТАЛАНТ

Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

6. ОТОЧЕННЯ

Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї". Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Ніжній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.

Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, Гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.

7. СЛАВА

В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французьки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.

Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.

Про його популярність свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.

8. ГРОШІ

Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.

У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші, Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.

Ведучий 1. Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.

Ведучий 2. Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі біль, що його мучив.

Ведучий 1. У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Ведучий 2. Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.

8. Замовкло серце Кобзаря У чужині холодній, Та слово ясне, мов зоря,

Нам світить до сьогодні.

9. Сповнить Тараса заповіт

Ніхто з нас не забуде,

І хоч минуло вже багато літ,

Він завжди з нами буде.

10. Ми чуємо тебе , Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

11. Життя іде, життя нестримно лине,

Ніхто не спинить швидкоплинний час.

Квітує в лузі молода калина,

Стоїть у бронзі й дивиться Тарас,

Як на уклін до нього без упину

Йдуть посланці усіх країн і рас.

12.На всіх широтах і материках

Безсмертна слава генія в віках!

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ФІЗИКИ залишилося:
0
4
міс.
0
8
дн.
1
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!