У цьому творі Василя Сухомлинського описується прогулянка двох школярів, Надійки та Віті, які повертаються додому після лісової екскурсії. Коли сильний вітер зриває з дівчинки хустку, вона спочатку відмовляється від допомоги друга, намагаючись здаватися стійкою перед весняною прохолодою. Вітя виявляє справжню кмітливість та знання дівочої психології, щоб переконати подругу не застудитися. Замість звичних попереджень про хворобу, він зауважує, що без головного убору дівчинка втрачає свою привабливість. Такий несподіваний аргумент миттєво змінює думку Надійки, і вона погоджується прийняти його шаль. Ця повчальна історія витончено ілюструє особливості людських взаємин та те, як влучне слово може бути дієвішим за будь-які логічні переконання.















